Ухвала суду № 59784468, 16.08.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 серпня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: головуючого судді: Махлай Л.Д.,

суддів: Левенця Б.Б., Слободянюк С.В.

при секретарі: Хилюк І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», поданою через представника Стрикаля Сергія Валерійовича, на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 квітня 2016 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

в с т а н о в и л а :

у вересні 2015 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просило в рахунок стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 248 411,10 грн., з яких 230 250,02 грн. заборгованість по тілу кредита, а 18 161,08 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, які належать відповідачу на праві власності шляхом визнання права власності за ними на цю квартиру, посилаючись на те, що відповідач свої зобов'язання за договором кредиту належним чином не виконує.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 07.04.2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Справа № 16764/15-цАпеляційне провадження: 22-ц-796/8522/2016 Головуючий у суді першої інстанції: Бартащук Л.П.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Махлай Л.Д.Не погоджуючись з даним рішенням суду, ПАТ «Дельта Банк» через представника подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову позові в повному обсязі. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, вважає, що ними було надано докази про заборгованість відповідача. Суд не врахував, що представник відповідача визнав наявність заборгованості у розмірі 248 411,10 грн. Крім того, суд не звернув уваги на те, що вони набули статусу нового кредитора та ПАТ «Астра Банк» не передавав їм рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки. Крім того, у них інші вимоги, а саме звернення стягнення шляхом визнання за ними права власності на іпотечне майно, а не шляхом продажу предмета іпотеки з прилюдних торгів. Також судом не враховано, що вартість іпотечного майна зазначена у договорі іпотеки та складає 490 056 грн.

У судовому засіданні представник позивача Стрикаль С.В. просив апеляційну скаргу задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_5 просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 07.12.2011 року між ПАТ «Астра Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 400102032408901, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 280 000 грн. зі сплатою 16,9 % річних строком до 07.12.2021 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором цього ж дня між сторонами було укладено іпотечний договір, за умовами якого відповідач передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1.

02.12.2013 року між ПАТ «Астра Банк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, у тому числі і за кредитним договором № 400102032408901 від 07.12.2011 року, укладеним з відповідачем.

Згідно з висновком ЗАТ «Консалтингюрсервіс» станом на 20.01.2016 року ринкова вартість предмета іпотеки складає 903 373 грн.

Згідно з довідкою, складеною позивачем, заборгованість за кредитним договором складає 230 250 грн. по тілу кредиту та 18 161,08 грн. - по процентам за користування кредитом.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02.03.2015 року № 181 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Дельта Банк» та призначено уповноважену особу Фонду.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що банк не надав доказів відступлення права вимоги за договором іпотеки, доказів про заборгованість, які б підтверджували виникнення у позивача право звернення на предмет іпотеки, а також сума заборгованості не є співмірною із вартістю іпотечного майна.

Колегія суддів вважає, що рішення суду не може бути скасоване з наступних підстав.

Відповідно до п. 5.7 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки у разі набуття іпотекодавцем права на таке звернення за вибором іпотекодержателя відбувається: - за згодою сторін договору; - за виконавчим написом нотаріуса, який вчиняється за рахунок іпотекодавця; - за рішенням суду; - за вибором іпотекодержателя може бути здійснено в позасудовому порядку згідно умов договору про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом: 1) переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, 2) продажу предмета іпотеки іпотеко держателем будь - якій особі - покупцеві.

Відповідно до п. 5.8 договору іпотеки право вибору способу задоволення вимог іпотеко держателя, серед перелічених у п. 5.7 цього договору належить іпотеко держателю.

Відповідно до п. 5.10 цього ж договору сторони домовилися, що документами, які підтверджують наявність випадків, з якими пов`язується момент виникнення права звернення стягнення на предмет іпотеки, є виписки по відповідних рахунках, відкритих іпотекодавцю за кредитним договором у АТ Астра Банк або інші аналогічні за змістом документи іпотекодержателя, що підтверджують настання таких випадків.

Позивач надав лише довідку про наявність заборгованості у розмірі 230 250 грн. по тілу кредиту та 18 161,08 грн. - по процентам за користування кредитом, з них прострочена заборгованість відповідно 8 408,05 грн. та 15 974,09 грн. (а.с. 30). Відповідно до вимог п. 5.10 договору іпотеки позивач не надав ні виписок по рахунках, відкритих іпотекодавцю, ні самого розрахунку заборгованості, з якого б вбачалося у який період виникла заборгованість та за яким була б можливість перевірити правильність нарахування боргу.

Відтак суд першої інстанції дійшов правильних висновків про ненадання позивачем документів, які підтверджують наявність випадків, з якими пов`язується момент виникнення права звернення стягнення на предмет іпотеки, як це визначено п. 5.10 договору іпотеки.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

При вирішенні даної категорії справ судам слід встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом, як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені умовами договору іпотеки.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30.03.2016 року № 6-1851 цс 15.

З договору іпотеки вбачається, що визнання права власності на предмет іпотеки за іпотеко держателем визначено як позасудовий спосіб захисту згідно умов договору про задоволення вимог іпотеко держателя (п. 5.7).

Будь - яких доказів про те, що іпотекодавець в рахунок погашення боргу надав згоду на передачу у власність позивачу нерухомого майна, яке є предметом іпотеки у позасудовому порядку матеріали справи не містять. Навпаки представник відповідача при розгляді справи просив відмовити у позові, що свідчить про відсутність такої згоди.

Договір іпотеки укладено з метою забезпечення основного зобов`язання за договором кредиту, а відтак є похідним від основного зобов`язання і нерозривно з ним пов'язаний. Передавши право вимоги за кредитним договором новому кредитору ПАТ «Астра Банк» фактично передав новому кредиту забезпечене зобов`язання боржника, а відтак висновки суду по відмову у позові з тих підстав, що позивачу не передано право вимоги за іпотечним договором є помилковими. Проте такі висновки не вплинули на правильність вирішення спору по суті.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції законне та обґрунтоване і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Головуючий

Судді