Ухвала суду № 59778922, 17.08.2016, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1878/16Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 27 ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоОСОБА_2суддівОСОБА_3, ОСОБА_4 при секретаріОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 ОСОБА_7 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Кредобанк» про визнання кредитного договору недійсним.

Вивчивши матеріали справи, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

22 лютого 2016 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Кредобанк» про визнання кредитного договору недійсним.

В обгрунтування позовних вимог позивач вказав, що 18 липня 2008 року між ним та Банком було укладено кредитний договір № 83/2008 за яким Банк зобовязався видати ОСОБА_6, як позичальнику кредит в сумі 30 000 доларів США на строк до 17 липня 2023 року за умови сплати процентів за користування кредитом в розмірі 15,5% річних.

Позивач вважає вказаний кредитний договір недійсним, оскільки він суперечить законодавству України, зокрема всупереч ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», п.2.1 та п.2.4. Постанови НБУ №168 від 10 липня 2007 року Банк не надав ОСОБА_6 у письмовій формі інформації про можливі форми кредитування, відмінності між ними, а запропонував укласти договір за невигідною для позичальника ануїтетною схемою. Не надавши позичальнику важливої інформації Банк тим самим ввів ОСОБА_6 в оману, що згідно ст. 230 ЦК України є підставою для визнання договору недійсним. Крім того всупереч ч.5 ст.11, ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитний договір містить несправедливі, дискримінаційні умови відносно позичальника. Так, згідно пунктів 3.7.-3.9 кредитного договору банк мав право самостійно в односторонньому порядку змінювати розмір процентної ставки за кредитом. Таким чином всі ризики повязані зі зміною курсу гривні до іноземної валюти Банк поклав на позичальника.

Також позивач просив врахувати положення п.5 ч.1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно з якими обмеження права споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію свідчить про порушення прав споживача. Посилався на те, що пунктом 3.8 Кредитного договору передбачено сплату позичальником комісії за дострокове погашення суми кредиту у розмірі встановленої тарифами банку.

Однак з Тарифами Банку ОСОБА_6 не ознайомлювали та який розмір комісії передбачено п.3.8. договору йому не відомо.

Крім того всупереч п.4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» відомості щодо місячних платежів та інші фінансові показники викладені не більш ніж восьмим кеглем на темно-сірому фоні. За таких обставин позивач просив суд визнати недійсним кредитним договір №83/2008 віл 18.07.2008 року укладений між Банком та ним.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23 червня 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_6 в особі свого представника ОСОБА_7 оскаржив вказане рішення в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_6 ОСОБА_7 просить скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23 червня 2016 року як незаконне та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_6 задоволити.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до відхилення з слідуючих підстав.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ст. 213 ЦПК України вказує, що рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Судом встановлено, що 18 липня 2008 року між ВАТ «Кредобанк» та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № 83/2008, відповідно до умов якого Банк видає позичальнику кредит в сумі 30 000 доларів США на строк до 17 липня 2023 року на поточні потреби, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 15,5% річних (а.с. 4-6).

Погашення кредиту та сплата процентів згідно з Графіком, що є додатком до кредитного договору, повинно відбуватися щомісячно шляхом внесення позичальником платежів в сумі по 430,20 доларів США.

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, яка передбачає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Звертаючись до суду з позовною заявою (а.с. 2-3) та апеляційною скаргою (а.с. 172177), позивач зазначав, що кредитний договір укладений між сторонами внаслідок внесення Банком його в оману, оскільки банк не надав йому важливої інформації щодо кредитного договору, тому такий кредитний договір необхідно визнати недійсним на підставі ч. 1 ст. 230 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 230 ЦК України, на яку посилався позивач, - якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до п.20 Постанови №9 від 06.11.2009 року Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», - правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Ухвалюючи рішення по справі (а.с. 163-164) суд першої інстанції мотивував свої висновки тим, що позивачем та його представником не надано суду доказів, які б давали правові підстави для визнання спірного кредитного договору недійсним та не доведено, що Банк вчинив умисні дії, якими ввів в оману ОСОБА_6 щодо обставин, які б могли вплинути на рішення позивача про укладення оспорюваного правочину.

Перевіряючи обгрунтованість доводів апеляційної скарги, пояснень, наданих сторонами, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є правильним, відповідає вимогам чинного законодавства, а доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими обставинами справи та наявними матеріалами справи і не дають підстав для зміни чи скасування рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме умов кредитного договору № 83/2008 від 18 липня 2008 року п.9.7. визначає, що шляхом підписання цього договору позичальник підтверджує, що ознайомився з умовами кредитування, діючими тарифами Банку та загальною вартістю кредиту.

Підписуючи вищевказаний договір, позичальник своїм підписом ствердив, що він ознайомився з умовами договору, отримав від Банку всю необхідну інформацію щодо кредитного договору, тарифів та вартості кредиту, тому висновок районного суду про те, що посилання представника позивача у позові на те, що Банк не надав ОСОБА_6 інформації щодо умов кредитування є безпідставними, колегія суддів вважає правильними, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи і не були спростовані належними та допустимими доказами зі сторони позивача та його представника.

За змістом п. 2 Постанови № 9 від 06.11.2009 року Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» - відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Передбачене п. 3.7. Кредитного договору право Банку самостійно змінити розмір процентної ставки за кредитом, не суперечило законодавству України, що діяло станом на 18 липня 2008 року, тобто на час укладання спірного договору.

При цьому, в судовому засіданні в суді першої інстанції, суду представником Банку надано пояснення, що ПАТ «Кредобанк» процентну ставку за кредитним договором № 83/2008 в односторонньому порядку не змінював та не збирається цього робити.

Положення статті 1056-1 ЦК України про те, що встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, набрали законної сили у січні 2009 року, тобто вже після укладання спірного кредитного договору між Банком та ОСОБА_6.

Аналогічним чином не можуть бути застосовані у розглядуваній справі положення абзацу 12 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» на які посилалась представник позивача у своєму позові, оскільки вони також набрали законної сили після укладення кредитного договору №83/2008 від 18 липня 2008 року.

Пункт 3.8. Кредитного договору не передбачає сплату будь-якої комісії, як про це зазначено у позові, а тому доводи представника позивача в цій частині правильно визнані судом некоректними.

Перевіряючи законність рішення суду та обґрунтованість доводів апеляційної скарги, колегія суддів враховує, що сторонами не заперечувалася та обставина, що позивач за власною ініціативою звернувся до Банку з проханням про надання кредиту, а договір було підписано позивачем добровільно, без жодного примусу і зауважень, позивачу ніхто не перешкоджав в ознайомленні з текстом договору, а тому добровільно підписавши договір, він висловив свою згоду з усіма його умовами.

Крім того, ОСОБА_6 не спростував ту обставину, що на протязі шести місяців після укладання договору виконував свої зобовязання за кредитним договором та жодним чином не заявляв про його недійсність.

Є правильним висновок районного суду про те, що сам по собі факт знецінення національної валюти України відносно іноземної валюти долару США, на яку також вказував позивач, не є підставою для визнання недійсним кредитного договору.

Відповідно до положень ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 230 ЦК України встановлені правові наслідки вчинення правочину під впливом обману: якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 цього Кодексу: істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обовязків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або використання за цільовим призначенням), такий правочин визнається судом недійсним.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Як вже було зазначено вище, правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 ЦК України може бути визнаний судом недійсним. Саме позивач як сторона, яка діяла під впливом обману, повинен довести наявність умислу з боку відповідача, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, і сам факт обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце

помилка.

Варто враховувати, що обман стосовно мотиву, тобто внутрішнього спонукання особи до здійснення правочину, не має істотного значення.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи з положень ч. 4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оцінюючи надані сторонами докази як в підтвердження позовних вимог, так і в їх заперечення, враховуючи доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості позовних вимог, колегія суддів прийшла до висновку, що позивачем ні під час розгляду справи в суді першої інстанції ні під час розгляду в апеляційному суді не надано належні та вмотивовані докази, які дають підстави для визнання рішення суду незаконним та необгрунтованим.

Суд першої інстанції розглянув справу в межах позовних вимог та у відповідності до норм чинного законодавства, а тому підстав для його зміни чи скасування немає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Кредобанк» про визнання кредитного договору недійсним залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий :

Судді :