Рішення № 59776100, 10.08.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" серпня 2016 р.Справа № 922/1880/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна торгова компанія "Інтера", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "БНМ Транссервіс", м. Харків про стягнення 49471,33 грн. за участю представників :

позивача - ОСОБА_2 за довіреністю від 23.12.2014

відповідача - ОСОБА_3 за довіреністю від 12.07.16

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Міжнародна торгова компанія "Інтера" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БНМ Транссервіс" про стягнення заборгованості в розмірі 49 471 (сорок дев'ять тисяч чотириста сімдесят одна) гривень, 33 коп., з яких 41 000, 00 гривень - сума основного боргу, 1 681, 00 гривень - інфляційні нарахування, 6 142, 14 гривень - пеня, 448, 19 гривень - 3 % річних.

В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань в частині повної та своєчасної сплати наданих послуг з перевезення згідно акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) №676 від 01.05.2015 року та міжнародною товарно-транспортною накладною СМК. №0782264 від 27.04.2015 року на суму 21 000, 00 (двадцять одна тисяча) гривень та акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) №487 від 05.09.2015 року та міжнародною товарно-транспортною накладною СМК №0793126 від 31.08.2015 року на суму 20 000, 00 (двадцять тисяч) гривень.

Також представник позивача звернувся до суду з клопотанням (вх. №21199 від 30.06.2016) про долучення до матеріалів справи доказів, поданих до суду, які досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

12 липня 2016 року відповідачем по справі - ТОВ "БНМ Трансервіс" було подано до суду зустрічний позов (вх. №22789).

Ухвалою суду від 15 липня 2016 року зустрічну позовну заяву було повернуто відповідачу без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідачем надано суду відзив на позовну заяву (вх. №25388 від 02.08.2016) в якому відповідач проти позову заперечує повністю та просить суд відмовити в його задоволенні.

Позивач надав суду пояснення по справі (вх. №25318 від 02.08.2016), які були досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Розгляд справи було відкладено на 10 серпня 2016 року.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує в повному обсязі та наполягає на їх задоволенні. Позивач надав суду клопотання про долучення доказів, яке в собі, також, містить пояснення позивача (вх. №26482 від 10.08.2016), які були досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив суд відмовити в їх задоволенні. Надав суду клопотання про долучення доказів з додатковими поясненнями (вх. №26546 від 10.08.2016), які були досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Норми ст.22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, в судові засідання з'являлися повноважні представники сторін, які надавали письмові пояснення та заперечення, докази на підтвердження власних правових позицій, внаслідок чого справа може бути розглянута за результатами повного та всебічного розгляду спору.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародна торгова компанія «ІНТЕРА» (Перевізник, позивач по справі) в обґрунтування своїх вимог вказує, що на підставі погоджених з Товариством з обмеженою відповідальністю «БНМ Транссервіс» (Експедитор, відповідач по справі) заявок на перевезення автомобільним транспортом від 23.04.2015 р. та від 28.08.2015 р., здійснив перевезення стрічки FFS 0,8 прозорої (надалі - Вантаж) за міжнародним маршрутом Селятино (Росія) - Херсон (Україна), тобто, надав відповідачу послуги на загальну суму 41000, 00 грн., які не були сплачені останнім.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог та заперечень проти них, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно ч. 2 ст. 639 Цивільного кодексу України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка відправила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

В даному випадку узгоджені сторонами документи у вигляді заявок на перевезення автомобільним транспортом від 23.04.2015 р. та від 28.08.2015 р., за своєю правовою природою та істотними умовами є разовими договорами транспортного перевезення, де однією із сторін угоди виступає замовник перевезення-експедитор (що діє в своїх інтересах та в інтересах третьої особи (вантажовідправника чи вантажоодержувача) з якою у нього укладений договір експедиції, тощо), другою - перевізник.

Зазначені заявки підписані між Позивачем та Відповідачем та надіслані одна одній за допомогою електронної пошти.

Можливість передання заявки на перевезення вантажів телефонограмою телетайпом, телеграфом, іншим фіксованим шляхом, також, передбачена і у пункті 3.8. Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363.

Згідно зі статтею 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 (Закон України № 57-\/ Про приєднання від 01.08.2006 р.) договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, яка в силу ч. 1 зазначеної статті є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом (міжнародними товарно-транспортними накладними СМR) або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Частиною 1 ст. 240 Цивільного кодексу України передбачено, що представник зобов'язаний вчинити правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати свої повноваження частково або в повному обсязі інший особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє.

Згідно зі ст. 241 ЦК України правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Доказами такого схвалення є наявні міжнародні товарно-транспортні накладні (СМR) та підписані між Позивачем та Відповідачем заявки на перевезення автомобільним транспортом.

Факт надання послуг Позивачем Відповідачу підтверджується:

актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №676 від 01.05.2015 року та міжнародною товарно-транспортною накладною СМR. №0782264 від 27.04.2015 року на суму 21 000, 00 (двадцять одна тисяча) гривень;

актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №487 від 05.09.2015 року та міжнародною товарно-транспортною накладною СМR №0793126 від 31.08.2015 року на суму 20 000, 00 (двадцять тисяч) гривень.

В заявках на перевезення відомості про маршрут перевезення, вантаж та інші відомості повністю відповідають відомостям, які зазначені в СМR.

При цьому, позивачем були внесені виправлення помилок в первинних бухгалтерських документах, а саме в актах виконаних робіт (наданих послуг) були вказані заявки на підставі яких здійснювалось перевезення вантажу, а саме стрічки FFS 0,8 прозорої (Вантаж) за міжнародним маршрутом Селятино (Росія) - Херсон (Україна) (у акті виконаних робіт (наданих послуг) №676 від 01.05.2015 року - заявка на перевезення автомобільним транспортом від 23.04.2015 року, а у акті виконаних робіт (наданих послуг) №487 від 05.09.2015 року - заявка на перевезення автомобільним транспортом від 28.08.2015 року).

У той же час під час під час розгляду справи, представник відповідача наполягав на виправленні позивачем дат в актах виконаних робіт (наданих послуг) №676 від 01 05.2015 та № 487 від 05.09.2015 року на дати, які зазначені в міжнародних товарно - транспортних накладних (СМR) №0782264 від 27.04.2015 та №0793126 від 31.08.2015 (дату в акті виконаних робіт (наданих послуг) №676 від 01.05.2015 року змінити на 30.04.2015 року, а дату в акті виконаних робіт (наданих послуг) №487 від 05.09.2015 року змінити на 03.09.2015 року).

Однак, як вказує позивач виправлення дат в вищезазначених актах виконаних робіт (наданих послуг) є неможливим у зв'язку з тим що на підставі даних актів виконаних робіт (наданих послуг) позивачем були зареєстровані податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У той же час, слід звернути увагу на те, що дати на які відповідач просить змінити в актах виконаних робіт (наданих послуг) №676 від 01.05.2015 р. та № 487 від 05.09.2015 року (30.04.2016 року та 05.09.2015 року відповідно) є датами митної очистки Вантажу, а не фактичного завершення перевезення та передачею вантажу вантажоотримувачу. У зв'язку з тим, що розмитнення вантажу відбувалося в м. Києві та проводилось Київською регіональною митницею, про що свідчать відповідні штампи, а адрес розвантаження та прийняття Вантажу вантажоотримувачем був м. Херсон, тому і датами фактичного завершення перевезення є 01 05.2015 року та 05.09.2015 року відповідно.

Підсумовуючи вищевикладене слід зробити висновки, що дати зазначені в виписаних актах виконаних робіт (наданих послуг) №676 від 01.05.2015 р. та №487 від 05.09.2015 року є достовірними та правильними.

Як вбачається з наданих суду доказів, відповідач самого факту здійснення перевезення не заперечує, однак вказує, що позивач не виконав узгоджених суттєвих умов визначених в заявках на перевезення, а саме не висилав Експедитору копії документів па узгодження й перевірку, не надав Експедитору належним чином складених актів здачі-прийняття робіт (послуг), а тому підстав для обчислення семиденного строку встановленого Сторонами на оплату послуг Позивача (Перевізника) у Відповідача (Експедитора) немає, а вимоги Позивача про стягнення 49471,33 грн. - безпідставні, необґрунтовані та такі що не підлягають задоволенню.

Згідно п. 12 «Порядок та строки оплати» заявок на перевезення автомобільним транспортом від 23.04.2015 р. та від 28.08.2015 р. Експедитор здійснює оплату наданих Перевізником послуг на протязі 7 днів з моменту отримання Експедитором від Перевізника оригіналів рахунків, актів виконаних робіт (наданих послуг), заявок-договорів та СМR - накладних.

Як вбачається з наданих суду доказів, 15.06.2015 року по закінченні перевезення, згідно заявки на перевезення автомобільним транспортом від 23.04.2015 року, Позивачем було направлено Відповідачу належним чином оформлені документи, а саме:

рахунок-фактуру №202 від 01.05.2015 року (1 екземпляр - оригінал);

акти виконаних робіт (наданих послуг) №676 від 01.05.2015 року (2 екземпляри - оригінали);

міжнародну товарно-транспортну накладну СМR №0782264 від 27.04.2015 року (1 екземпляр - оригінал);

заявки на перевезення автомобільним транспортом від 23.04.2015 р. (2 екземпляри - оригінали).

17.09.2015 року Позивачем, по закінченні перевезення згідно заявки на перевезення автомобільним транспортом від 28.08.2015 року, було направлено Відповідачу належним чином оформлені наступний пакет документів, а саме:

рахунок-фактуру №163 від 05.09.2015 року (1 екземпляр - оригінал);

акти виконаних робіт (наданих послуг) №487 від 05.09.2015 року (2 екземпляри - оригінали);

міжнародну товарно-транспортну накладну СМR №0793126 від 31.08.2015 р. (1 екземпляр - оригінал);

заявки на перевезення автомобільним транспортом від 28.08.2015 р. (2 екземпляри - оригінали).

В якості доказу направлення даних пакетів документів відповідачу, позивачем надані до матеріалів справи фіскальні чеки від 15.06.2015 р. та 17.09.2015 р. з описами поштового вкладення.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Суд приймає до уваги, що 26 лютого 2016 року Відповідачу було направлено претензію №1 про сплату основної заборгованості в розмірі 41 000, 00 (сорок одна тисяча) гривень, 00 коп.

Таким чином, оскільки, матеріалами справи підтверджено та відповідачем не заперечується того, що перевізником згідно заявок на перевезення автомобільним транспортом від 23.04.2015 р. та від 28.08.2015 р. були надані послуги Експедитору на загальну суму 41 000, 00 (сорок одна тисяча) гривень, матеріали справи містять докази направлення позивачем на адресу відповідача документи, передбачені п. 12 «Порядок та строки оплати» заявок, відповідач не надав суду доказів сплати позивачу коштів за надані послуги, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 41000, 00 грн. вартості послуг з перевезення є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача 1681,00 грн. інфляційних, 6142, 14 грн. пені, 448, 19 грн. 3 % річних, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Оскільки, під час розгляду справи, суд встановив відсутність угоди у сторін про неустойку на випадок порушення зобов'язань з боку відповідача позовні вимоги в частині стягнення 6142,14 грн. пені є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Посилання ж позивача на ст. 230 Господарського кодексу України, як на підставу, стягнення неустойки, суд не приймає до уваги, оскільки зазначена норма встановлює лише визначення загального поняття "штрафні санкції"

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Також, відповідно до ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

При цьому, ч. 4 ст. 612 ЦК України встановлено, що прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Відповідно до ст. 613 цього ж кодексу встановлено наступне:

1. Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу.

2. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

3. Боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання.

4. Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

Враховуючи, що позивачем були допущені помилки в документах, які направлялися на адресу відповідача після надання послуг, та позивачем були внесені відповідні виправлення в первинних бухгалтерських документах лише під час розгляду справи, а саме в актах виконаних робіт (наданих послуг) були вказані заявки на підставі яких здійснювалось перевезення вантажу, а саме стрічки FFS 0,8 прозорої (Вантаж) за міжнародним маршрутом Селятино (Росія) - Херсон (Україна) (у акті виконаних робіт (наданих послуг) №676 від 01.05.2015 року - заявка на перевезення автомобільним транспортом від 23.04.2015 року, а у акті виконаних робіт (наданих послуг) №487 від 05.09.2015 року - заявка на перевезення автомобільним транспортом від 28.08.2015 року).

Виправлені документи направлені на адресу відповідача лише 03 серпня 2016 року.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позивач не вчинив належних дій, що встановлені договором (заявками), у зв'язку з чим наявні порушення з боку самого позивача, а тому підстави для стягнення з відповідача 1681,00 грн. інфляційних та 448,19 грн. 3 % річних, також відсутні та відмовляє в задоволенні позову в цій частині.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись статтями 1, 4, 12, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БНМ Транссервіс» (61037, Харківська область, м. Харків, пр. Московський, 199, офіс 306, код ЄДРПОУ 39541407) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна торгова компанія «ІНТЕРА» (04215, м. Київ, проспект Свободи, 26-В; код ЄДРПОУ 36170210) 41000, 00 грн. вартості наданих послуг та 1201,70 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Повне рішення складено 15.08.2016 р.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Суддя ОСОБА_1