Рішення № 59770275, 24.05.2016, Житомирський районний суд Житомирської області

Справа № 278/4362/14-ц

РІШЕННЯ

ІМЯМ УКРАЇНИ

24 травня 2016 року Житомирський районний суд Житомирської області в складі: головуючого судді - Зубчук І.В.

секретаря с/з ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі цивільну справу за позовною заявою Житомирської міжрайонної прокуратури з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері (правонаступник Житомирська місцева прокуратура) до ОСОБА_2 сільської ради Житомирського району Житомирської області, ОСОБА_3, третьої особи на стороні позивача Державної інспекції сільського господарства в Житомирській області про визнання рішення недійсним, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування його державної реєстрації, -

В С Т А Н О В И В :

Житомирська міжрайонна прокуратура з нагляду за додержанням законі у природоохоронній сфері (правонаступник Житомирська місцева прокуратура) звернулась з позовною заявою до ОСОБА_2 сільської ради Житомирського району Житомирської області, ОСОБА_3, третя особа на стороні позивача ОСОБА_4 інспекція сільського господарства в Житомирській області про визнання недійсним рішення про передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,10 га., для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування його державної реєстрації.

В обґрунтування позовних вимог прокурор вказував на те, що рішенням 22 сесії ОСОБА_2 сільської ради Житомирського району 5 скликання від 28.02.2008 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складення документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку та передано земельну ділянку громадянину ОСОБА_3 безкоштовно у власність в межах с.Буки по вул.Зарічній, площею 0,10 га., для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд. При цьому прокурор зазначає що, при передачі у власність ОСОБА_3 спірної земельної ділянки, органом місцевого самоврядування порушено вимоги ст.118 Земельного кодексу України та п.2 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №677 від 26.05.2004 року, в частині розгляду та затвердження технічної документації щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку та виготовлення державного акта на право власності на земельну ділянку, а не проекту відведення, як цього вимагає законодавець. Прокурор також зазначає, що вищевказана земельна ділянка до винесення ОСОБА_2 сільською радою Житомирського району оспорюваного рішення у власність або користування громадянам або юридичним особам не надавалася, а отже її межі в натурі (на місцевості) не визначалися, остання не могла бути передана у власність ОСОБА_3 за відсутності проекту відведення. Рішення про надання дозволу на виготовлення землевпорядної документації стосовно спірної земельної ділянки ОСОБА_2 сільською радою Житомирського району взагалі не виносилося.

У судовому засіданні прокурор підтримала позовні вимоги у повному обсязі. Зазначила, що протиправність набуття ОСОБА_3 земельної ділянки у власність підтверджується не лише матеріалами перевірки природоохоронної прокуратури, а й висновком контролюючого органу Державної інспекції сільського господарства в Житомирській області, відображеному у листі №03/2984 від 25.07.2014 року.

Представник відповідача ОСОБА_2 сільської ради Житомирського району не заперечував проти задоволення позову, на адресу суду направив заяву про розгляд справи у його відсутність.

Представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_5 заперечила проти задоволення позову. Вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими, оскільки надання земельної ділянки площею 0,10 га. по вул.Зарічній в с.Буки ОСОБА_3 на підставі технічної документації із землеустрою щодо складення документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку відповідає нормам матеріального права. У наданих запереченнях та безпосередньо у судовому засіданні зазначила, що земельна ділянка площею 0,10 га. по вул.Зарічній у с.Буки, Жиомирського району, яка є предметом оскарження, попередньо перебувала в користуванні громадянина ОСОБА_6, якому вона була виділена протоколом зборів уповноважених № 4 від 20.09.1972 року, що підтверджується земельно-шнуровими книгами колгоспу «Ленінський шлях» с.Буки за 1963 1971 р.р. та 1973-1988 р.р. та погосподарською книгою та показами свідків, наданими у судових засіданнях. На вказаній земельній ділянці ОСОБА_6 було побудовано будинок та господарські споруди. В подальшому у звязку із підняттям рівня води у річці Тетерів та будівництвом дамби, ОСОБА_6 разом із сімєю та іншими жителями с.Буки, що жили біля річки було відселено та надано інше житло, а вказана земельна ділянка з 2004 року перебувала у фактичному користуванні відповідача.

Представник третьої особи Державної інспекції сільського господарства у Житомирській області заявлений прокурором позов підтримав, до суду направив заяви про розгляд справи за його відсутності.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, вивчивши матеріали справи суд дійшов висновку, що в задоволенні даного позову необхідно відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням 22 сесії ОСОБА_2 сільської ради Житомирського району Житомирської області 5 скликання від 28.02.2008 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку та передано громадянину ОСОБА_3 безкоштовно у власність земельну ділянку в межах села Буки по вулиці Зарічній площею 0,10 га., для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

На підставі вищезазначеного рішення ОСОБА_3 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,10 га., для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських буді і споруд в с.Буки Житомирського району Житомирської області.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч.2 ст.116 Земельного кодексу України).

Підставою для набуття зазначених прав є прийняття рішень органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування чи державними органами приватизації.

Порядок отримання громадянами земельних ділянок із земель державної та комунальної власності регламентовано ст.118 Земельного кодексу України, частинами 6, 7 якої передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержані безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

В той же час, згідно оспорюваного рішення сільської ради ОСОБА_3, за відсутності відповідного дозволу на розробку документації із землеустрою, земельна ділянка видана на підставі розгляду та затвердження технічної документації щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку та виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку, а не проекту відведення, як цього вимагає законодавець.

Відповідно до положень ст.50 Закону України «Про землеустрій» проект відведення земельної ділянки обовязково складається, зокрема у випадку формування нових земельних ділянок (в т.ч. приватизація чи оренда земельної ділянки).

Аналогічні положення закріплені у п.3 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року №677 (далі - Порядок), відповідно до якого, проект відведення земельної ділянки розробляється на підставі, в тому числі рішення сільської, селищної, міської ради, районної, Київської або Севастопольської міської держадміністрації, до повноважень яких належить надання у користування або передача у власність земельних ділянок.

Необхідність розроблення в даному випадку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки підтверджується також п.2 Порядку, у якому зазначено вичерпний перелік випадків, у разі настання яких проект відведення земельної ділянки не розробляється, а саме:

- земельна ділянка, межі якої визначено в натурі (на місцевості), надається у користування або безоплатно передається у власність без зміни її цільового призначення;

- земельна ділянка набувається у власність шляхом купівлі-продажу, дарування, міни, на підставі інших цивільно-правових угод, без зміни її меж та цільового призначення;

- земельна ділянка придбана на конкурентних засадах.

Відтак, приймаючи до уваги, що вищевказана земельна ділянка до винесення ОСОБА_2 сільською радою Житомирського району оспорюваного рішення у власність або користування громадянам або юридичним особам не надавалася, а отже її межі в натурі (на місцевості) не визначалися, остання не могла бути передана у власність ОСОБА_3 за відсутності проекту відведення.

Суд не приймає до уваги твердження представника відповідача з приводу того факту, що земельна ділянка, яка є предметом оскарження, попередньо перебувала в користуванні громадянина ОСОБА_6, якому вона була виділена протоколом зборів уповноважених №4 від 20.09.1972 року, що підтверджується земельно-шнуровими книгами колгоспу «Ленінський шлях» с.Буки за 1963 1971 р.р. та 1973-1988 р.р. та погосподарською книгою та показами свідків, наданими у судових засіданнях, оскільки, за даними вищезазначених книг розмір земельних ділянок, що перебували в користуванні ОСОБА_6 значно відрізняються від розмірів земельної ділянки ОСОБА_3

Таким чином, при передачі ОСОБА_3 земельної ділянки у власність площею 0,10 га. на підставі технічної документації, фактично сформовано новий обєкт нерухомого майна.

Інших доказів щодо підтвердження або спростування зазначених фактів суду не надано.

В ході судового розгляду справи представником відповідача подано заяву про застосування строків позовної давності. Як на підставу про застосування строків позовної давності представник відповідача вказала на проведені перевірки контролюючих органів та безпосередньо природоохоронної прокуратури ще у 2009 році з приводу використання ОСОБА_3 земельних ділянок на території ОСОБА_2 сільської ради Житомирського району.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком предявлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими субєктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку предявлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі предявлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Частиною 2 статті 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Згідно із частиною першою статті 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обовязки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України у своїх постановах від 25 березня 2015 року та 23 грудня 2014 року.

Судом встановлено, що про наявність оскаржуваного рішення сільської ради від 28.02.2008 року позивачу було відомо, ще в 2009 році, оскільки в травні 2009 року Житомирська міжрайонна природоохоронна прокуратура Житомирської області проводила перевірку щодо додержання вимог земельного законодавства на території ОСОБА_2 сільської ради Житомирського районну при використанні ОСОБА_3 земельної ділянки.

За результатами проведеної перевірки прокуратурою було винесено припис про усунення порушень земельного законодавства від 12.05.2009 року за № 06ск-09, яким зобовязано громадянина ОСОБА_3 винести встановлене в с.Буки по вул.Зарічній в прибережній смузі річки Тетерів залізобетонне огородження за межі прибережної смуги та привести земельну ділянку у попередній стан. Отже позивачу ще в травні 2009 року було відомо про отримання ОСОБА_3 у власність земельної ділянки на підставі технічної документації, а не проекту відведення, однак з позовом до суду прокурор звернувся лише у вересні 2014 року, тобто після спливу більш ніж 5 років з моменту перевірки спірної земельної ділянки.

Крім того, в позовній заяві позивач посилається на те, що про наявність оскаржуваних порушень йому стало відомо з листа Державної інспекції сільського господарства у Житомирській області № 03/2984 від 25.07.2014 року. Однак, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_4 інспекція сільського господарства у Житомирській області починаючи з травня 2009 року здійснювала перевірку щодо дотримання ОСОБА_3 вимог земельного законодавства України, і тому також з вказаного періоду знала про наявність оскаржуваного рішення сільської ради та державного акту про право власності на земельну ділянку, що також підтверджується відповідним повідомленням від 20.07.2009 року № 003/9.

При застосуванні строків позовної давності суд звертає увагу позивача на той факт, що держава зобовязана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже з огляду на статус держави та її органів як субєктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які предявляються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади. На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як субєктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Вищевказана правова позиція закріплена у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-68цс15.

Враховуючи вищевказане, приймаючи до уваги обовязковість застосування висновків Верховного Суду України, з огляду на спростування показаннями свідків факту не прийняття оскаржуваного рішення про передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки, прокурором пропущено строк позовної давності.

Керуючись ст.ст. 118, 120 ЗК України, ст.ст. 14, 215, 218, 221-223 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В позові Житомирській місцевій прокуратурі відмовити у звязку з пропуском позивачем строку позовної давності.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Житомирської області протягом десяти днів з дня його проголошення через Житомирський районний суд Житомирської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: І. В. Зубчук