Рішення № 59765372, 16.08.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/6881/15-ц 16.08.2016 16.08.2016 16.08.2016

Справа № 487/6881/15-ц

Провадження № 22ц/784/1806/16 Головуюча в першій інстанції Разумовська О.Г.

Категорія 27 Доповідач в апеляційній інстанції Довжук Т.С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючої - Довжук Т.С.,

суддів: Коломієць В.В., Шолох З.Л.,

із секретарем судового засідання Горенко Ю.В.,

за участю представника позивача Коваленко О.Л.,

відповідача ОСОБА_4,

представника відповідача ОСОБА_5,

розглянула у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк»

(далі - ПАТ «Дельта Банк»)

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 червня 2016 року по справі за позовом

публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк»

до

ОСОБА_4

про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності,

В С Т А Н О В И Л А:

31 серпня 2015 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності.

Позивач зазначав, що 29 серпня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариства «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 1406/0808/45-008, відповідно до умов якого останньому було надано споживчий кредит в розмірі 38 000 доларів США, зі сплатою 12,05% річних на суму залишку заборгованості за кредитом та строком до повного повернення кредиту.

В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором того ж числа між тими ж сторонами було укладено договір іпотеки. Згідно вказаного договору ОСОБА_4 передав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме - квартиру АДРЕСА_1. Даний договір був зареєстрований приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу за № 4386.

25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги в тому числі за вказаним кредитним договором.

Оскільки боржник ОСОБА_4 належним чином не виконує свої зобов'язання за кредитним договором від 29 серпня 2008 року, станом на 28 липня 2015 року, виникла заборгованість в розмірі 985 838 грн. 55 коп., позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1 та визнати за Банком право власності на вказане нерухоме майно.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 червня 2016 року в задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» відмовлено з підстав ненадання позивачем доказів направлення відповідачу листа - вимоги щодо сплати простроченої (поточної) заборгованості за вказаним кредитним договором та відомостей щодо отримання останнім зазначеної вимоги банку.

В апеляційній скарзі ПАТ «Дельта Банк» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального і матеріального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, відповідача та його представника, дослідивши надані докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга в межах її доводів підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження надіслання ОСОБА_4 листа -вимоги щодо сплати простроченої (поточної) заборгованості за вказаним кредитним договором та відомостей щодо отримання останнім зазначеної вимоги банку.

Проте, колегія суддів не може погодитися з вказаним висновком суду, виходячи з наступного.

Так, як вбачається з матеріалів справи, 29 серпня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 1406/0808/45-008, відповідно до умов якого останньому було надано кредит в розмірі 38 000 доларів США, зі сплатою 12,05% річних на суму залишку заборгованості за кредитом та строком до повного повернення кредиту (а.с. 7-11).

В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором того ж числа між тими ж сторонами було укладено договір іпотеки. Згідно вказаного договору ОСОБА_4 передав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме - квартиру АДРЕСА_1 (а.с.135-137).

Даний договір був зареєстрований приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу за № 4386.

25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги в тому числі за вказаним кредитним договором (а.с. 95, 96).

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_4 своїх зобов'язань за кредитним договором від 29 серпня 2008 року, станом на 28 липня 2015 року, виникла заборгованість в розмірі 985 838 грн. 55 коп., яка складається з: заборгованості за кредитом - 36 866 доларів США 78 центів, що еквівалентно 813 365 грн. 15 коп. та заборгованості за відсотками - 7 817 доларів США 57 центів, що еквівалентно 172 473 грн. 40 коп.

Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 7 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотеко держатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушеня.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову не в повній мірі звернув увагу на зміст зазначеної норми Закону та помилково вважав, що позивачем не направлялась письмова вимога відповідачу.

Вказаний висновок суду спростовується наявними в матеріалах справи письмовими доказами (а.с. 15-17, 155-161), які підтверджують направлення і отримання відповідачем письмової вимоги про сплату простроченої заборгованості.

Разом з тим, при вирішенні спору по суті колегія суддів виходить з обраного позивачем способу захисту порушеного права, норм Закону України «Про іпотеку» та умов іпотечного договору.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, а також згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, що є позасудовим врегулюванням спору.

Способами судового вирішення спору є звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу цього предмету з публічних торгів або надання іпотекодержателю права продажу предмета іпотеки (ст. ст. 38, 39 Закону Ураїни «Про іпотеку»).

Як зазначено вище, позасудове врегулювання здійснюється на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який складають сторони, або згідно з застереженням, що міститься в іпотечному договорі.

До способів позасудового врегулювання, поряд з іншими, відноситься і передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання (ч. 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку»).

Такий спосіб позасудового регулювання як звернення стягнення шляхом передачі права власності на предмет іпотеки може бути застосований судом лише за умови, що це прямо передбачено умовами іпотечного договору.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 11 грудня 2013 року (справа № 6-124 цс13) і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування судами України.

Пунктом 12 Договору іпотеки, який відтворює положення ст. 33 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса та застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Пунктом 12.3 Договору іпотеки передбачено, що спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки можливий за договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в пп. 12.3.1. та 12.3.2. цього пункту договору.

Зі змісту пп. 12.3.1 вбачається, що задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у порядку встановленому ст. 37 Закону Ураїни «Про іпотеку». Відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» у випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої в підпункті 12.2.1 до п. 12.3 Договору іпотеки, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.

Тобто, умови Договору іпотеки прямо не передбачають право іпотекодержателя обрати на власний розсуд такий із способів, як зверення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі права власності на предмет іпотеки, а вказує на позасудовий спосіб врегулювання такого питання.

Відповідно до ч. 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, якє прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано ст. 39 вказаного Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у ст. ст. 335 та 376 Кодексу. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Така правова позиції викладена у постанові Верховного Суду Україхни від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, яка відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Оскільки суд першої інстанції невірно визначив підстави для відмови в позові, судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з іншіх підстав.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 червня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предметом іпотеки та визнання права власності, відмовити з іншіх підстав.

Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуюча Т.С. Довжук

Судді: В.В. Коломієць

З.Л. Шолох