Рішення № 59755678, 11.08.2016, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 2/56/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.08.2016 Справа № 908/1801/16

Суддя Мойсеєнко Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Експрес-Транс 2000”, м. Чернігів,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Аґея”, м. Запоріжжя,

про стягнення 27499,41 грн.,

за участю представників сторін:

від позивача – не з’явився;

від відповідача – не з’явився;

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Запорізької області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю “Експрес-Транс 2000” з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Аґея” про стягнення основного боргу за договором перевезення вантажів в міжнародному сполученні №23/03 від 23.03.2015 р. в сумі 11418,00 грн., штрафу в сумі 15299,11 грн. та втрат від інфляції в сумі 782,30 грн.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 08.07.2016р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі, присвоєно справі номер провадження 2/56/16 та призначено розгляд справи на 11.08.2016р.

Ухвалою від 03.08.2016 р. відмовлено товариству з обмеженою відповідальністю “Аґея” у задоволенні клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

В судове засідання 11.08.2016 р. сторони своїх представників не направили, у зв’язку з цим фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася.

Відповідач надав відзив на позов, в якому заперечив проти позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що на день подання позову вся заборгованість за транспортні послуги була погашена відповідачем. Вимоги про стягнення штрафних санкцій не підлягають задоволенню, оскільки строк оплати за договором обчислюється у 5 банківських днів з моменту отримання оригіналів документів на оплату. Відповідач вказує, що оригінали документів були відправлені йому поштою 21.07.2015 р., тому строки нарахування штрафних санкцій є невірними. За розрахунком відповідача, штрафні санкції за прострочення оплати становлять 8206,79 грн.

Від позивача електронною поштою надійшла заява про зменшення позовних вимог, у якій позивач повідомив, що 21.06.2016 р. відповідач сплатив заборгованість у розмірі 6000,00 грн. та 5418,00 грн., тим самим повністю сплатив заборгованість у розмірі 11418,00 грн. У зв’язку з цим позивач просить стягнути з відповідача тільки суму штрафу 15299,11 грн. та втрати від інфляції в сумі 782,30 грн.

Вказана заява не прийнята судом до розгляду з наступних підстав. У п. 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» роз’яснено, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. В даному випадку відповідно до заяви про зменшення позовних вимог не відбудеться зменшення кількісних показників по вимозі про стягнення основного боргу до певної суми, а взагалі не буде заявлена вимога про стягнення основного боргу, тобто фактично має місце відмова позивача від вимоги про стягнення основного боргу. Однак позивач не подавав суду належним чином оформленої заяви про відмову від стягнення основного боргу. Заява про зменшення позовних надійшла тільки в електронному вигляді, а не в оригіналі, і не містить відмови від позову в частині стягнення основного боргу. Оскільки заява не відповідає вимогам ст. 22 ГПК України суд не приймає її та розглядає первісно заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 11418,00 грн., штрафу в сумі 15299,11 грн. та втрат від інфляції в сумі 782,30 грн., всього 27499,41 грн.

Також суд зазначає, що в позовній заяві позивачем наведений розрахунок штрафних санкцій за простій при відвантаженні товару за двома заявками в загальному розмірі 3500,00 грн., однак в прохальній частині позову позивач не просить стягнути цей штраф. В загальну суму позовних вимог у справі дана сума також не входить, оскільки заявлено до стягнення основний борг у сумі 11418,00 грн., штраф за прострочення оплати в сумі 15299,11 грн. та інфляційні втрати в сумі 782,30 грн., всього – 27499,41 грн. Таким чином, розгляду підлягають саме зазначені позовні вимоги.

Також від позивача електронною поштою надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку із неможливістю забезпечити явку представника.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для вирішення спору по суті і розгляд справи можливий без присутності представників сторін. Враховуючи викладене, суд залишив клопотання позивача без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

23.03.2015 р. Товариством з обмеженою відповідальністю “Експрес-Транс 2000” (перевізник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Аґея” (замовник, відповідач) укладено договір перевезення вантажів у міжнародному сполученні №23/03.

Відповідно п. 1.1 договору замовник доручає, а перевізник приймає на себе зобов’язання виконати визначені юридичні дії: укласти від імені і за рахунок замовника договір на надання послуг по організації перевезень вантажів до повного його виконання. Вказані юридичні дії перевізник виконує особисто.

Пунктом 2.2 договору встановлено, що кількість перевезень, відомості про вантаж, терміни та вартість перевезення та інші умови одного безпосереднього перевезення в межах цього договору визначаються в заявці.

Згідно з п. 3.1.5 договору замовник зобов’язався своєчасно оплачувати перевізникові вартість перевезення у відповідності з узгодженими цінами і у встановленому договором порядку.

За умовами пунктів 4.1, 4.3 договору вартість окремого перевезення узгоджується сторонами додатково і вказується в заявці. По завершенні виконання своїх обов’язків за окремим перевезенням сторони підписують акт.

Відповідно до пунктів 4.4 – 4.6 договору перевізник пред’являє замовнику для оплати рахунок. Оплата виставлених перевізником рахунків здійснюється згідно терміну, вказаного в заявці. Загальна сума договору визначається згідно заявок до даного договору і містить у собі:

- винагороду перевізника за виконання юридичних дій за даним договором, зазначених у п. 1.1 договору;

- суму інших витрат перевізника, які понесені ним при виконанні договору, якщо вона може бути визначена при укладенні договору. В разі, якщо суму інших витрат повіреного, яка підлягає відшкодуванню довірителем, неможливо визначити при укладенні договору, вказана сума збільшує загальну суму договору, визначену в заявці.

У п. 8.2 договору встановлено, що даний контракт набирає чинності з моменту його підписання й діє до 31 грудня 2015 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов’язань по ньому.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем були подані заявки на транспортування вантажу автомобільним транспортом:

- №1 від 26.06.2015 р. на перевезення вантажу: черешні свіжої вагою нетто 18,5 тон, місце вивантаження: 22019, Бєларусь, м. Мінськ, вул. Тимирязева, 128, ТОВ «Торговий Дім «Ждановичи», дата вивантаження 02-03 липня 2015 року, нормативні строки простою 48 годин,

- №1 від 02.07.2015 р. на перевезення вантажу черешні свіжої вагою нетто 18,5 тон, місце вивантаження: 22019, Бєларусь, м. Мінськ, вул. Тимирязева, 128, ТОВ «Торговий Дім «Ждановичи», дата вивантаження 07 липня 2015 року, нормативні строки простою 48 годин.

Вартість товару визначена по кожній заявці в розмірі 1700 доларів США по курсу НБУ на день вивантаження, умови оплати – безготівковий розрахунок на підставі рахунку-фактури протягом 5 банківських днів з моменту отримання оригіналів документів: договори, заявки, акти виконаних робіт, рахунки-фактури, CMR, термограми – з ідентифікацією транспортного засобу та перевізника із зазначеними датами вивантаження/завантаження, всі документи мають містити оригінальні печатку та підпис перевізника/експедиції), а також належним чином оформлених документів, що підлягають електронній реєстрації.

На виконання договору та заявок відповідача позивач надав транспортні послуги на загальну суму 86011,00 грн., що підтверджується актами надання послуг №394 від 11.07.2015р. на суму 45880,00 грн., №390 від 07.07.2015 р. на суму 40131,00 грн., а також міжнародними транспортними накладними CMR від 26.06.2015 р. та від 03.07.2015 р.

На оплату транспортних послуг позивач виписав рахунки №399 від 03.07.2015 р. на суму 45880,00 грн. та №393 від 29.06.2015 р. на суму 40131,00 грн., всього - 86011,00 грн.

Правовідносини врегульовані договором перевезення вантажів.

Відповідно до ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

У ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить ст. 193 Господарського кодексу України

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами оплати послуг, визначених у заявках, відповідач мав оплатити послуги на підставі рахунку-фактури протягом 5 банківських днів з моменту отримання оригіналів документів: договори, заявки, акти виконаних робіт, рахунки-фактури, CMR, термограми – з ідентифікацією транспортного засобу та перевізника із зазначеними датами вивантаження/завантаження, всі документи мають містити оригінальні печатку та підпис перевізника/експедиції, а також належним чином оформлених документів, що підлягають електронній реєстрації.

Суд зазначає, що заявки від 26.06.2015 р. та від 02.07.2015 р. надавались самим відповідачем та містять його підпис та печатку. Факт надання послуг перевезення підтверджується належним чином оформленими товарно-транспортними накладними CMR від 26.06.2015 р. та від 03.07.2015р., що містять підпис та печатку відповідача, а також актами наданих послуг, які підписані відповідачем відповідно 07.07.2015р. та 11.07.2015 р. Рахунки на оплату виписані 29.06.2015 р. та 03.07.2015 р., тобто до дати складання актів, і зазначена в них вартість послуг відповідає вартості послуг, зазначеній у актах.

Виходячи із зазначеного, суд приходить до висновку, що на момент підписання актів наданих послуг у відповідача були наявні всі необхідні документи для оплати послуг і була відома сума до оплати, тому послуги мали бути оплачені протягом 5 банківських днів з дати підписання актів.

Статтею 33 ГПК України встановлено обов’язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Посилання відповідача на те, що він отримав документи на оплату пізніше, а саме: 23.07.2015 р. не підтверджені належним чином. Так, відповідач вказує у відзиві, що документи на оплату були надіслані йому позивачем поштовим листом 21.07.2015 р. (згідно відбитку поштового штемпеля на конверті), а отримано його було відповідачем 23.07.2015 р. Однак відповідач не надав суду листа, з яким були надіслані документи на оплату послуг. Натомість надано копії конвертів від позивача – один датований 01.07.2016 р., тому цей конверт не може підтверджувати відправлення документів у 2015 році, а інший конверт – з датою, яка не читається, тому він не підтверджує факт надсилання документів саме 21.07.2015 р. Крім того, за відсутності супровідного листа неможливо встановити, що саме було відправлено в цих конвертах.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що відповідач мав оплатити надані послуги у строк 5 банківських днів від дати підписання актів, оскільки вони складались та були підписані і скріплені печатками обох сторін вже після оформлення товарно-транспортних накладних та після виписки позивачем рахунків на оплату.

Таким чином, оплата мала бути здійснена по акту №390 від 07.07.2015 р. на суму 40131,00 грн. до 14.07.2016 р., а по акту №394 від 11.07.2015 р. на суму 45880,00 грн. - до 17.07.2015 р.

Відповідач повністю оплатив за надані транспортні послуги, що підтверджується платіжними дорученням №685 від 07.08.2015 р. на суму 36152,00 грн., №781 від 11.09.2015р. на суму 5000,00 грн., №785 від 15.09.2015 р. на суму 32141,00 грн., №1092 від 22.02.2016 р. на суму 1300,00 грн., №1143 від 21.06.2016 р. на суму 6000,00 грн., №1451 від 21.06.2016 р. на суму 5418,00 грн.

Таким чином на момент подачі позову в даній справі (01.07.2016 р. – згідно конверту, в якому надійшла позовна заява), заборгованість у відповідача була відсутня.

Отже, основний борг у сумі 11418,00 грн. пред’явлений до стягнення безпідставно, тому суд відмовляє позивачу у стягненні основного боргу в сумі 11418,00 грн.

Разом із тим, відповідачем були допущені прострочення оплати послуг.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Так, по акту №390 від 07.07.2015 р. на суму 40131,00 грн. прострочення виникло з 15.07.2016 р. По акту №394 від 11.07.2015 р. на суму 45880,00 грн. прострочення виникло з 18.07.2015 р.

Позивач нарахував на підставі п. 3.1.6 договору штраф в розмірі 0,2% від неоплаченої суми за кожен день прострочення за період з 15.07.2015 р. по 10.06.2015 р. на заборгованість по акту №390 від 07.07.2015 р. в сумі 5215,01 грн., а по акту №394 від 11.07.2015 р. - в сумі 10084,10 грн.

Пунктом 3.1.6 договору передбачено, що за затримку в оплаті замовник сплачує перевізникові штраф у розмірі 0,2% від неоплаченої суми за кожен робочий день затримки.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, за своєю правовою природою визначена у 3.1.6 договору відповідальність за порушення грошових зобов’язань є пенею, а не штрафом, оскільки вона обчислюється за кожен день прострочення зобов’язання (на відміну від штрафу, який обчислюється одноразово).

У п. 2.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз’яснено, що за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Так, відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 р. N 543/96-ВР “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При цьому слід враховувати положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно з якою нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Крім того, згідно з п. 1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Позивачем нарахована пеня поза межами встановленого шестимісячного строку, в розмірі, що перевищує подвійну обліку ставку НБУ за відповідний спірний період, а також включено в періоди прострочення дні оплат, що призвело до завищення суми пені, тому суд здійснив перерахунок пені.

Так, пеня нарахована судом в розмірі подвійної облікової ставки НБУ з урахуванням наступного: заборгованість по акту №390 від 07.07.2015 р. в сумі 40131,00 грн. виникла з 15.07.2015 р., заборгованість по акту №390 від 07.07.2015 р. в сумі 45880,00 грн. виникла з 18.07.2015 р., тобто з 18.07.2015 р. існує загальна заборгованість по актам в сумі 86011,00 грн. Відповідачем проводились оплати: 07.08.2015 р. на суму 36152,00 грн., 11.09.2015р. на суму 5000,00 грн., 15.09.2015 р. на суму 32141,00 грн., 22.02.2016 р. на суму 1300,00 грн., 21.06.2016 р. на суму 11418,00 грн.

Оскільки оплати проводились без зазначення конкретного акту, а лише з посиланням на договір, тому вони можуть бути зараховані в оплату заборгованості по обох актах в хронологічному порядку.

У зв’язку з цім мають місце наступні суми боргу та періоди прострочення:

- борг 40131,00 грн. за період з 15.07.2015 р. по 17.07.2015 р. (3 дні), звідси пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ складає 197,91 грн.,

- борг 86011,00 грн. за період з 18.07.2015 р. по 06.08.2015 р. (20 днів), звідси пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ складає 2827,76 грн.,

- борг 49859,00 грн. за період з 07.08.2015 р. по 10.09.2015 р. (35 днів), звідси пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ складає 2753,86 грн.,

- борг 44859,00 грн. за період з 11.09.2015 р. по 14.09.2015 р. (4 дні), звідси пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ складає 265,47 грн.;

- борг 12718,00 грн. за період з 15.09.2015 р. по 21.02.2016 р. (160 днів), звідси пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ складає 2485,67 грн.;

- борг 11418,00 грн. за період з 22.02.2016 р. по 10.06.2016 р. (110 днів), звідси пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ складає 1406,97 грн.

Розрахунок пені здійснений судом в межах заявленого періоду нарахування пені з 15.07.2015 р. по 10.06.2016 р.

Отже, загальна сума пені за розрахунком суду складає 9937,64 грн. В цій сумі вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню. У стягненні пені в сумі 5361,47 грн. суд відмовляє.

Також позивачем нараховані інфляційні втрати на суму боргу 8739,00 грн. за період з вересня 2015 року по квітень 2016 року в сумі 782,30 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок інфляційних втрат судом перевірений, вимоги про стягнення інфляційних втрат у сумі 782,30 грн. визнані судом обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, як вже було зазначено, в позовній заяві позивач навів розрахунок штрафу відповідно до п. 5.2.1 договору за простій транспортного засобу при розвантаженні вантажу у розмірі 500,00 грн. за кожну повну добу простою, однак не просив його стягнути в прохальній частині позову та не включив до ціни позову, тобто ці вимоги фактично не були заявлені позивачем, а тому вони судом не розглядались.

Враховуючи викладене, позовні вимоги задоволені судом частково.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати підлягають розподілу між сторонами пропорційно задоволених вимог.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 44 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати.

При цьому у ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Статтею 8 Закону України «Про судовий збір» установлено в 2016 році мінімальну заробітну плату в місячному розмірі з 1 січня - 1378 грн.

Позивачем заявлено до стягнення 27499,41 грн., звідси судовий забір за розгляд позовних вимог складає 1378,00 грн.

Пропорційно до задоволених позовних вимог з відповідача підлягає стягненню судовий збір в сумі: 10719,94 грн. (задоволено)/ 27499,41 грн. (заявлено) х 1378,00 грн. (судовий збір за розгляд заявлених позовних вимог) = 537,18 грн.

Позивачем сплачено при поданні позову судовий збір в розмірі 1450,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №4823 від 13.06.2016 р.

Отже, переплата судового збору становить 72,00 грн.

Пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Переплата судового збору в сумі 72,00 грн. підлягає поверненню позивачу за ухвалою суду в разі звернення позивача до суду з відповідним клопотанням.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Аґея” (проспект Соборний, буд. 147, м. Запоріжжя, 69035, ідентифікаційний код 37359165) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Експрес-Транс 2000” (вул. Любецька, буд. 163, м. Чернігів, 14026, ідентифікаційний код 35305804) 9937,64 грн. (дев’ять тисяч дев’ятсот тридцять сім грн. 64 коп.) пені, 782,30 грн. (сімсот вісімдесят дві грн. 30 коп.) інфляційних втрат та 537,18 грн. (п’ятсот тридцять сім грн. 18 коп.) витрат на сплату судового збору.

Видати наказ.

В задоволенні іншої частини позову відмовити.

Суддя Т.В. Мойсеєнко

Рішення оформлено та підписано 16.08.2016 р.

і набирає законної сили після закінчення

десятиденного строку з дня його підписання.