Постанова № 59746616, 16.08.2016, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2-а/754/465/16

Справа №754/8984/16-а

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 серпня 2016 року суддя Деснянського районного суду м. Києва Таран Н.Г., розглянувши в скороченому провадженні в судовому засіданні у м. Києві адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Лівобережного об"єднаного Управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

14.07.2016 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Лівобережного об"єднаного Управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії.

Свої вимоги мотивував тим, що 15.06.2016 року він звернувся до Лівобережного об"єднаного Управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою про призначення пенсії відповідно до ч. 1 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 05 листопада 1991 року в розмірі та відсотках відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру».

Лівобережне об"єднане Управління Пенсійного фонду України в місті Києві листом від 03 березня 2016 року відмовило позивачу у призначенні пенсії на підставі п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», від 02.03.2015 №213-УІІІ, мотивуючи своє рішення тим, що відповідно до вищезазначеного нормативного акту з 01 червня 2015 року скасовуються норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

Позивач вважає, що відмова Лівобережного об"єднаного Управління Пенсійного фонду України в місті Києві є необґрунтованою, незаконною та такою, що грубо порушує його права на соціальний захист та пенсійне забезпечення.

Просить ухвалити рішення, яким: визнати протиправними дії Лівобережного об"єднаного Управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови в призначенні пенсії відповідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру»; зобов'язати Лівобережне об"єднане Управління Пенсійного фонду України в місті Києві, призначити позивачу пенсію за вислугу років згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» з 15.06.2016 року, виходячи із розрахунку 90 % від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 60 календарних місяців роботи.

З письмових заперечень представника Лівобережного об"єднання Управління Пенсійного фонду України в місті Києві вбачається, що проти задоволення позову він заперечує. Зазначено, що позивач звернувся до Лівобережного об"єднаного Управління Пенсійного фонду України в місті Києві про призначення пенсії за вислугу років, відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру».

Листом Лівобережного об"єднаного Управління Пенсійного фонду України в місті Києві позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років, так як відсутні підстави для призначення даного виду пенсії з наступних підстав.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 рокупередбачено що у разі не прийняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовується норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання що призначаються відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

У п. 5 Прикінцевих положень Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року зазначено, що 01 червня 2015 року скасовуються норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії, щомісячне довічне грошове утримання призначені відповідно Закону України «Про прокуратуру». У зв'язку з вищенаведеним з 01 червня 2015 року пенсії в порядку та на умовах вищезазначеного Закону, не призначаються, раніше призначені пенсії не перераховуються.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку скороченого провадження, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, судом встановлені та кі факти та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 15.06.2016 року звернувся до Лівобережного об"єднаного Управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до ч. 1 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру».

Листом від 29.06.2016 року позивачу було відмовлено в такому призначенні пенсії за посиланням на п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції чинній на час виникнення права на призначення пенсії позивачу) прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Законом України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи», який набрав чинності з 01 жовтня 2011 року, внесено зміни до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», зокрема, змінено у відсотках розмір пенсії за вислугу років, яка призначається прокурорам і слідчим у разі реалізації ними такого права та наведено перелік періодів та років вислуги, необхідних отримання пенсії.

Зазначено, що пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Отже, з 01 жовтня 2011 року положення частини першої ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» щодо призначення прокурорам і слідчим пенсії за вислугу років у розмірі не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку втратили чинність у зв'язку з внесенням змін до редакції цієї статті Законом України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи».

Однак, суд враховує, що ст. 22 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний суд України у рішенні від 11.10.05 року № 8-рп/2005 чітко визначив критерії, за якими можливо встановити, чи відбулося таке звуження: « звуження обсягу прав та свобод це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав та свобод, тобто їх кількісні характеристики».

Також, Конституційний суд України у своєму рішенні від 09.07.2007 року №6-рп/2007 зазначив, що «невиконання державою взятих на себе соціальних зобов'язань порушує принцип соціальної, правової держави». Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є «складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права».

Як зазначено в пункті 2 Постанови Пленуму Верховною Суду України від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як зазначено в статті 8 має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати законність того чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення повинні ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Тобто, суд при постановлені даного рішення керується принципами Конституції України та законодавством, яке не суперечить їй.

При прийнятті рішення суд також враховує, що згідно з частиною 1 ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції Українигарантується (ч.3 ст.8 КАС України).

Частиною 2 ст. 8 КАС України також передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції" (пункт 1) України визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу.

Вирішуючи питання про застосування Закону в часі, суд виходить із того, що згідно зі ст.22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядались питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист громадян України та визначав, що Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99,рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказував, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Виходячи із викладеного у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема, працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Крім того, у відповідності до ч.4 ст.183-2 КАС України суд, оцінюючи повідомлені позивачем у позові та відповідачем у запереченнях обставини, вважає їх достатніми для прийняття законного рішення у скороченому провадженні та не бачить підстав для виклику осіб та проведенні судового засідання за загальними правилами КАС України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи відповідача, наведені у запереченнях на адміністративний позов, спростовуються встановленими судом обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та наведеними нормами права.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов обґрунтований та підлягає до задоволення.

У відповідності до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду з адміністративним позовом ОСОБА_1 сплатив судовий збір в розмірі 551 грн. 20 коп., які підлягають стягненню з держави.

Керуючись статтями 19, 22 Конституції України, ст. 501 Закону України «Про прокуратуру», п. 5 Прикінцевих положень ЗаконуУкраїни «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», Законом України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи», статтями 9, 11, 69-86, 128, 158-163, 167, 183-2 КАС України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Лівобережного об"єднаного Управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Лівобережного об"єднаного Управління Пенсійного фонду України в місті Києві, щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії відповідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру».

Зобов'язати Лівобережне об"єднане Управління Пенсійного фонду України в місті Києві, призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» з 15.06.2016 року, виходячи із розрахунку 90 % від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 60 календарних місяців роботи.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати зі сплати судового збору 551,20 грн.

Постанова за результатами скороченого провадження може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Деснянський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Якщо постанову було постановлено у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Cуддя: Н.Г.Таран