Ухвала суду № 59734705, 21.04.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/272/16 Справа № 202/2906/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Лисична Н.М.

Категорія 48

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2016 року м. Дніпро

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 квітня 2016 р. Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі: головуючого Лисичної Н.М.

суддів Посунся Н.Є., Макароова М.А.

при секретарі Самокиші О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 08 вересня 2015 р. по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення додаткових витрат на утримання дітей,-

В С Т А Н О В И Л А :

27 березня 2015 р. ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на утримання дітей у розмірі 782 550 грн. 89 коп.

Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 08 вересня 2015 р. позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 118.999 грн. 43 коп. - в рахунок відшкодування понесених додаткових витрат на утримання сина ОСОБА_5 та 25.750 грн. - в рахунок відшкодування понесених додаткових витрат на утримання дочки ОСОБА_6, а всього 144.749 (сто сорок чотири тисячі сімсот сорок девять) грн. 43 коп. У задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставиться питання про скасування рішення суду та постановлення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог на тій підставі, що судом неповно зясовано обставини, що мають значення для справи, допущено порушення норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставиться питання про скасування рішення суду в частині відмови їй в задоволенні позовних вимог та постановлення нового рішення в цій частині про задоволення позовних вимог на тій підставі, судом допущено порушення норм процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і позовних вимог колегія суддів вважає необхідним скарги відхилити, рішення суду залишити без змін.

Відповідно до статті 185 Сімейного кодексу України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливим обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Відповідно до вимог ст..60 ЦПК України кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

При розгляді справи судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 16 березня 1996 року. Від шлюбу мають двох дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 3 вересня 2015 року шлюб між сторонами розірваний. Вказаним рішенням встановлено, що шлюбні відносини між сторонами припинені в квітні 2014 року.

Після розірвання шлюбу діти проживають з матір'ю, але у зв'язку з навчанням син ОСОБА_7 з вересня 2014 року проживає за кордоном.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 травня 2015 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_8 було стягнуто аліменти на неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та дочку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 23 вересня 2014 року до 14 лютого 2015 року, а з 15 лютого 2015 року - на утримання дочки ОСОБА_6 у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно до досягнення нею повноліття.

Судом також встановлено, що син сторін ОСОБА_5 з вересня 2014 року навчається за кордоном у навчальному закладі «АmsterdamFoundationCampus» (місто Амстердам Королівства Нідерланди), річна вартість навчання в якому складає 13.900 євро. Крім того, вартість проживання ОСОБА_5 за кордоном у зв'язку з його навчанням складає 591,78 євро на місяць.

Задовольняючи частково позовні вимоги (в частині стягнення з відповідача витрат за навчання та проживання сина за кордоном) суд обґрунтовано виходив з того, що питання про обрання іноземного навчального закладу для сина вирішувалося сторонами спільно під час подружнього життя, про що свідчить укладений відповідачем договір про надання послуг № 15 від 23 квітня 2014 року щодо вибору навчального закладу для навчання сина за кордоном (т. 1 а.с. 166-167), а тому відповідач повинен нести половину витрат, пов'язаних з навчанням та проживанням сина за кордоном, оскільки обрання відповідачем для навчання сина іноземного платного навчального закладу свідчить про його спроможність нести такі фінансові затрати.

При задоволенні позовних вимог в цій частині судом правильно було також було враховано, що ОСОБА_5 15 лютого 2015 року досяг повноліття, а правила та порядок участі батьків у додаткових витратах на дитину, встановлені ст.185 СК України, поширюється на правовідносини щодо обов'язку батьків по утриманню неповнолітніх дітей, а тому правила цієї статті не можуть бути розповсюджені на правовідносини, які виникли між сторонами щодо утримання повнолітньої дитини. Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина та його виконання врегульовано у главі 16 Сімейного кодексу. Так, статтею 199 СК України встановлено обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку/сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги.

Відповідно до ст.201 СК України до відносин між батьками і дочкою, сином щодо надання їм утримання застосовуються норми статей 187, 189-192 і 194-197 цього Кодексу.

Судом правильно зазначено в рішенні, що главою 16 Сімейного кодексу прямо не передбачено можливість стягнення додаткових витрат на утримання повнолітніх дочки/сина, які продовжують навчання, і так само не передбачено застосування ст.185 цього Кодексу до цих відносин, а позов про стягнення з відповідача аліментів на підставі ст. 199 СК України позивачем не заявлено.

Враховуючи зазначене, суд зробив правильний висновок, що відповідачем підлягають відшкодуванню лише витрати на навчання та проживання сина за кордоном у період з вересня 2014 року до досягнення ним повноліття, тобто до 15 лютого 2015 року.

Позивачем було доведено понесені витрати на оплату навчання сина за кордоном з вересня 2014 року по лютий 2015 року в розмірі 11.700 євро (а.с. 18), а саме: у вересні 2014 року 2.500 євро (а.с. 23-24), що еквівалентно 43483,65 грн.; 03 жовтня 2014 року 4.600 євро (а.с. 26), що еквівалентно 75907,59 грн.; 22 грудня 2014 року 4.600 євро (а.с.22), що еквівалентно 89.551,02 грн., а всього 208.942 грн. 26 коп , а також на проживання сина за кордоном позивачем сплачено у вересні 2014 року - 324,52 євро (а.с. 20), а також за листопад, грудень 2014 року та січень 2015 року 1.775,34 євро (591,78 євро на місяць), а всього 2.099,86 євро.

В свою чергу відповідач сплатив за проживання сина за кордоном у жовтні 2014 року 591,78 євро, що підтвердила у судовому засіданні позивач.

На підставі зазначеного суд обгрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача половину понесених витрат на навчання сина в розмірі 104.471,13 грн. та половину витрат на його проживання за кордоном у розмірі 754,04 євро, що на момент оплати було еквівалентно 14528,30 грн., а всього 118.999 грн. 43 коп.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення витрат на навчання та проживання сина за кордоном, оплату транспортних квитків після досягнення ним повноліття, суд обґрунтовано виходив з відсутності підстав задоволення цих вимог, а також суд правильно звернув увагу, що як позивач або сама повнолітня дитина не позбавлені можливості звернутися до суду з позовом про стягнення з відповідача аліментів відповідно до ст.199 СК України.

Позовні вимоги в частині відшкодування витрат на придбання для сина додаткової літератури, користування технічними засобами, необхідними для отримання інформації в процесі навчання, перебування сина в іноземній країні, його розміщення та підготовку до навчання у вересні 2014 року, благоустрій в новій оселі, витрати на придбання транспортних квитків, отримання візи суд обґрунтовано залишив без задоволення, оскільки вони не підтверджені позивачем належними доказами. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, у вересні та жовтні 2014 року відповідачем надавалася сину матеріальна допомога шляхом перерахування грошових коштів, зокрема, на суму 38.500 грн. (т. 1 а.с. 169-170) та факт часткової участі відповідача в додаткових витратах на дітей вбачається й з самої позовної заяви позивача.

Що стосується позовних вимоги про стягнення з відповідача витрат на зимовий відпочинок дітей у Буковелі в загальній сумі 59.245,96 грн. То суд, відмовляючи в цій частині вимог, правильно виходив з того, що такий відпочинок дітей є коштовним, а тому позивач повинна була погодити ці витрати на відпочинок дітей з відповідачем, але вона цього не зробила. Відповідач не надавав позивачу свою згоду на сплату вартості половини цих витрат. Доказів необхідності даного зимового відпочинку дітей суду не надано.

Щодо додаткових витрат на утримання дочки ОСОБА_9, то судом було встановлено, що позивачем були понесені витрати на навчання дочки з вересня 2014 року по березень 2015 року включно у навчальному закладі ТОВ Європейська гімназія, вартість якого з вересня 2014 року складала 7.500 грн. на місяць, а з лютого 2015 року 9.500 грн. на місяць.

Враховуючи, що платний навчальний заклад для навчання дочки був обраний за домовленістю сторін, про що свідчить навчання ОСОБА_6 в цьому навчальному закладі з 2011 року (т. 1 а.с. 51), тобто коли сторони проживали як подружжя, суд зробив правильний висновок, що відповідач також повинен нести половину витрат, пов'язаних з оплатою навчання дочки у цьому закладі.

Згідно з наявними у матеріалах справи платіжними документами вартість навчання ОСОБА_6 у ТОВ Європейська гімназія за період з вересня 2014 року по березень 2015 року включно склала 56.500 грн. Відповідачем оплачена вартість навчання за жовтень 2014 року в розмірі 7.500 грн. З урахуванням зазначеного суд обгрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача половину витрат на оплату навчання дочки в ТОВ Європейська гімназія (за вирахуванням сплачених ним коштів), а саме 20.750 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 рекомендовано зайняття кінним спортом, у зв'язку з чим вона протягом трьох років займається у кінному клубі Анастасія.

Судом встановлено, що у листопаді 2014 року позивач придбала для дочки коня вартістю 7.000 доларів США. Враховуючи, що відповідач не надавав своєї згоди на придбання коня, а відповідно й на оплату половини його вартості та його утримання, доказів того, що зайняття дитини у кінному клубі Анастасія можливе лише за наявності власного коня, позивачем суду не надано. Враховуючи, що кінь був куплений позивачем за її власним бажанням та виходячи з її матеріальних можливостей, суд зробив правильний висновок, що позов у частині стягнення з відповідача половини витрат на придбання коня та витрат на його утримання задоволенню не підлягає і обгрунтовано відмовив в цій частині вимог.

Разом з тим, приймаючи до уваги, що ОСОБА_6 постійно займається в кінному клубі, такі зайняття їй рекомендовані лікарем, у зв'язку з чим позивач несе витрати на оплату послуг тренера, суд зробив правильний висновок, що відповідач повинен відшкодувати позивачу половину цих витрат у частині, що документально підтверджена (позивачем були оплачені послуги тренера у жовтні 2014 року в сумі 2.000 грн., листопаді 2014 року 2.000 грн., грудні 2014 року 3.000 грн., січні 2015 року 3.000 грн.), а тому правильно стягнув з відповідача на користь позивачки 5.000 грн.

Приймаючи до уваги, що позивачем не надано належних доказів в частині стягнення з відповідача витрат на зайняття дочки у театрі-школі сучасного танцю Потоки при Молодіжно-дитячій громадській організації Творча асоціація «Аз Данс», так як згідно з наявними в матеріалах справи квитанціями, кошти в розмірі 500 грн. на місяць є добровільними благодійними внесками, суд обґрунтовано відмовив в цій частині вимог. Оскільки вимоги щодо стягнення з відповідача витрат на перебування дочки в кінному таборі в період з 04.06.2015 року по 14.06.2015 року вартістю 3.000 грн. та отримання дітьми консультацій психологів на суму 8.000 грн. також ніякими доказами не підтверджені суд правильно відмовив в задовленні і в цій частині вимог.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача витрат на харчування, лікування дочки, поповнення рахунку телефону, придбання одягу, підручників, зошитів, флешки, матеріалів для розвитку, засобів по утриманню домашньої тварини дитини, організацію дня народження дочки, її навчання в ліцеї № 100 в сумі 122 грн., суд обгрунтовано виходив з того, що на утримання дочки з відповідача стягуються аліменти, а стаття 185 СК України передбачає стягнення додаткових витрат, зумовлених особливими обставинами, а не додаткове стягнення аліментів. Суд правильно виходив з того, що зазначені витрати є звичайними витратами на утримання дитини та не були зумовлені особливим обставинами.

Враховуючи зазначене, з урахуванням вимог ст.60 ЦПК України, колегія суддів вважає, що суд обґрунтованого задовольнив позовні вимоги ОСОБА_3, стягнувши з ОСОБА_2 144.749 грн. 43 коп.

Відповідно до ст.88 ЦПК України судом правильно стягнуто з відповідача судові витрати у розмірі 1447 грн. 49 коп.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи є необґрунтованими й правильність висновків суду не спростовують.

Що стосується посилання відповідача в апеляційній на неповноту зясовань обставини справи, то воно не може бути прийнято до уваги, оскільки належних та допустимих доказів, які б спростували висновки суду апелянт не надав.

Не може бути підставою для скасування рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог, на які посилається позивачка в скарзі, оскільки відмовляючи частково в позовних вимог суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права та дав належну оцінку доказам, на які посилалась позивачка.

Ухвалене по справі рішення суду є законним і обґрунтованим, тому колегія суддів вважає, що підстави для задоволення скарг відсутні.

Керуючись ст..ст.303, 307, 308 ЦПК України колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ОСОБА_2) ОСОБА_10 відхилити.

Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 08 вересня 2015 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Н.М.Лисична

Судді М.Л.Макаров

ОСОБА_11