Ухвала суду № 59731943, 27.07.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 305/494/16-ц

У Х В А Л А

Іменем України

27 липня 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палата у цивільних справах апеляційного суду закарпатської області в складі:

головуючої : Готри Т.Ю.,

суддів : Кеміня М.П., Кожух О.А.,

при секретарі : Кухта М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 06 травня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів,-

в с т а н о в и л а :

ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» подало апеляційну скаргу на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 06 травня 2016 року, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Договір фінансового лізингу №001628 від 20.10.2015 року, укладений між ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» та ОСОБА_1 визнано недійсним. Стягнуто з ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» в користь ОСОБА_1 67000 грн. сплачених за договором фінансового лізингу та судовий збір в сумі 1 221,20 грн.

В апеляційній скарзі просить скасувати зазначене рішення, як постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким у позові ОСОБА_1 відмовити.

У судовому засіданні представники позивача ОСОБА_2 і ОСОБА_3 апеляційну скаргу не визнали, просили таку відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Представник апелянта ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» у судове засідання не з'явився, хоча про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином (під розписку), а тому його неявка згідно ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши доповідача, пояснення представників позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 20 жовтня 2015 року між позивачем ОСОБА_1 і відповідачем ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» було укладено договір фінансового лізингу №001628 з додатками, за умовами якого відповідач зобов'язався придбати у свою власність предмет лізингу у вигляді автомобіля марки «Hundai Santa FE» та передати цей автомобіль у користування позивача, який у свою чергу зобов'язався сплачувати за користування автомобілем періодичні лізингові платежі згідно графіку в розмірі 443,85 доларів США щомісяця. Договір фінансового лізингу передбачав право ОСОБА_1 отримати автомобіль у власність за умови повної сплати його вартості та інших витрат.

Згідно пункту 1.7 договору автомобіль передається у користування позивача не пізніше 120 робочих днів з моменту сплати ним на рахунок товариства авансового платежу в розмірі 50 % вартості предмета лізингу, комісії за організацію і оформлення даного договору в розмірі 10 % вартості предмета лізингу та комісії за передачу автомобіля в розмірі 3 % від вартості предмета лізингу.

Пунктом 10.1 визначено, що лізинговий платіж це платіж, що сплачується кожного місяця лізингоодержувачем на користь лізингодавця відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Додаток №3 до договору). Кожний лізинговий платіж включає - відсотки за користування обсягом фінансування в розмірі 21 відсотків річних на залишок частини від обсягу фінансування (винагорода лізингодавця за отримане у лізинг майно); - частина від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу); - комісія за супроводження договору в розмірі 7 відсотків.

20 жовтня 2015 року на виконання умов договору фінансового лізингу позивач сплатив товариству авансовий платіж в розмірі 67 000 грн., однак відповідач відмовився передавати предмет лізингу з посиланням на те, що договором передбачено передачу предмету договору в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингоодерджувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу, комісії за організацію та оформлення договору та комісії за передачу предмета лізингу, а сплачена сума в розмірі 67 000 грн. є комісійною винагородою, яка передбачена договором лише у випадку передачі автомобіля покупцю.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що умови пункту 1.4 оспорюваного договору (про те, що лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо, а за вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець) суперечить вимогам частини першої статті 808 ЦК України щодо солідарної відповідальності продавця і лізингодавця. Окрім того в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару. Також пункти 12.1, 12.7 та 12.8 про надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням договору є несправедливими умовами договору згідно з вимогами статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Передбачена п.10.14 договору умова про сплату лізингоодержувачем штрафу за дострокове погашення лізингових платежів в термін до 12 календарних місяців з моменту підписання акту приймання-передачі предмета лізингу в розмірі 10 відсотків від суми дострокового погашення також є порушенням ст.18 названого Закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Судом першої інстанції встановлено, що аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу від 20 жовтня 2015 року, укладеного між сторонами дає підстави прийти до висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Згідно пункту 1.4 договору, лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець.

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Таким чином, як встановлено судом першої інстанції, оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, так як в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то пункт 1.4 договору, щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності та ін. суперечить положенням статті 808 ЦК України.

Окрім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Судом апеляційної інстанції не встановлено наявності ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), та що суперечить вимогам законодавства.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року в справі №6-2766цс15, яка відповідно до ст.360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що договір фінансового лізингу від 20 жовтня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Лізингова компанія Ваш Авто», нотаріально посвідчено не було.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції хоча і обґрунтував рішення про задоволення позову лише у зв'язку із несправедливими умовами та не взяв до уваги вищезазначені порушення щодо відсутності ліцензії у відповідача для здійснення фінансової діяльності та нотаріального посвідчення спірного договору, на які у позовній заяві посилався ОСОБА_1, як на підставу для визнання спірного договору недійсним, однак суд вірно вирішив справу по суті, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції у відповідності до ст. 308 ЦПК України підлягає залишенню без зміни, а апеляційна скарга відповідача відхиленню, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і не дають суду апеляційної інстанції підстав для скасування судового рішення й ухвалення по справі нового рішення.

Керуючись ст.ст.307, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» - відхилити.

Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 06 травня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена на протязі двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарг безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча :

Судді :