Постанова № 59725570, 10.08.2016, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.08.2016 року Справа № 904/3167/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Чус О.В., Дарміна М.О.

при секретарі судового засідання: Мацекос І.М.

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, представник, довіреність № 14-127 від 13.05.2014 р.;

від відповідача: ОСОБА_2, представник, довіреність № 9/016-юр від 05.01.2016 р.;

від відповідача: ОСОБА_3, представник, довіреність № 17/016-юр від 05.01.2016 р.,

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.05.2016 року у справі № 904/3167/16

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до Публічного акціонерного товариства "Дніпроазот", Дніпропетровська обл., м. Дніпродзержинськ

про стягнення 5 568 107,58 грн.,

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Дніпропетровської області звернулось Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Дніпроазот" про стягнення пені за несвоєчасні розрахунки у розмірі 1 408 599 грн. 87 коп., 3% річних у розмірі 215 653 грн. 39 коп., інфляційних у розмірі 3 943 854 грн. 32 коп.; судового збору в розмірі 83 521 грн. 61 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу № 14/766070-ТЕ-5/3 від 15.11.2013 року, в частині повного та своєчасного розрахунку за отриманий природній газ.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 31.05.2016 року (головуючий суддя Панна С.П.) позов задоволено частково, стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Дніпроазот" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 555 426 грн. 99 коп. пені, 214 921 грн. 51 коп. 3% річних, інфляційних втрат 3 537 652 грн. 36 коп., 72 951 грн. 42 коп. - судового збору, в решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач неналежним чином виконав свої зобовязання за вищевказаним договором, судом враховано те, що відповідач є неприбутковою організацією, теплову енергію поставляє виключно населенню, бюджетним організаціям та установам, до того ж, має стратегічне значення для економіки та безпеки держави. Врахувавши майновий стан відповідача на підставі п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України суд зменшив розмір стягуваної пені на 50%.

Не погодившись з зазначеним рішенням Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в частині якій зменшено розмір пені на 50% та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпроазот" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пеню у повному обсязі в іншій частині залишити без змін.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"посилається на наступне:

- в оскаржуваному рішенні в частині зменшення пені місцевий господарський суд не врахував жодного аргументу, доводу чи доказу позивача, не зазначивши мотивів такого неврахування, чим порушив вимоги ст.ст. 4-2, 43, 84 ГПК України, що призвело до прийняття неправильного рішення,

- суд не дослідив майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, та інших інтересів сторін, які заслуговують на увагу, що призвело до порушення ст.233 ГК України;

- Відповідачем не наданого жодного доказу, який би вказував на наявність виняткових обставин;

- Судом не досліджено наявність чи відсутність збитків у Позивача. При цьому, Позивач зазначає, що інфляційні нарахування на суму простроченої заборгованості в розмірі 3 943 854,32 грн. є збитками Позивача. Судом не досліджено співрозмірність неустойки (пені) та збитків, адже, на думку Позивача, суд мав право на зменшення неустойки (штрафу, пені) виключно за наявності значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків.

Публічне акціонерне товариство "Дніпроазот" у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення залишити в силі, як таке, що було винесено з дотриманням всіх норм матеріального та процесуального права, оскільки місцевий господарський суд правильно надав оцінку тій обставині, що споживачем теплової енергії, яку виробляє відповідач, є населення, державні та комунальні установи і організації, які фінансуються з державного бюджету, а також врахував збитковість господарської діяльності відповідача у зв'язку з наявністю значної заборгованості споживачів за поставлену енергію, заборгованість з компенсації різниці в тарифах, тому дійшов обґрунтованих висновків про наявність підстав для зменшення пені, як це передбачено ст. 233 Господарського кодексу України та п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 10.08.2016 року Дніпропетровським апеляційним господарським судом була оголошена вступна та резолютивна частина постанови у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до положень ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд встановив наступні обставини.

15.11.2013 року між Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (Постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Дніпроазот"(Покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу №14/766070-ТЕ-5/3 (а.с. 13-18).

Відповідно до п. 1.1. договору продавець зобовязується передати у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України Національна акціонерна компанія „Нафтобаз України за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобовязується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу (п. 3.3 договору).

Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (п. 3.4 договору).

Згідно з п. 6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Положенням п. 9.3 договору сторони погодились встановити строк позовної давності, у тому числі щодо основної заборгованості, пені, штрафу, відсотків річних інфляційних нарахувань тривалістю у 5 років.

Матеріалами справи встановлено, що позивач передав у власність відповідачу протягом січня-березня, жовтня-грудня 2014 року природний газ на загальну суму 8 904 684,86 грн., що підтверджується наступними актами прийому-передачі природного газу:

- акт приймання-передачі природного газу у обсязі 1 705,148 тис.куб.м. за січень 2014 року на суму 2 232 379,77 грн.;

- акт приймання-передачі природного газу у обсязі1 358,862 тис. Куб. м. за лютий 2014 року на суму 1 779 022,13 грн.;

- акт приймання-передачі природного газу у обсязі 844,325 тис. куб. м. за березень 2014 року на суму 1 105 390,30 грн.;

- акт приймання-передачі природного газу у обсязі 191,224 тис. куб. м. за жовтень 2014 року на суму 250 350,46 грн.;

- акт приймання-передачі природного газу у обсязі 1 181,646 тис. куб. м. за листопад 2014 року на суму 1 547 010,95 грн.;

- акт приймання-передачі природного газу у обсязі 1 520,418 тис. куб. м. за грудень 2014 року на суму 1 990 531,25 грн. (а.с. 21-26).

Матеріали справи свідчать, що відповідач здійснив оплату за отриманий природний газ в повному обсязі, однак несвоєчасно, що підтверджується наступними документами: виписка по рахункам за 09.12.2014 р. про сплату 8 647,00 грн.; виписка по рахункам за 10.12.2014 р. про сплату 17 294,00 грн.; виписка по рахункам за 11.12.2014 р. про сплату 17 294,00 грн.; виписка по рахункам за 12.12.2014 р. про сплату 17 294,00 грн.; виписка по рахункам за 17.01.2015 р. про сплату 50 000,00 грн.; виписка по рахункам за 20.01.2015 р. про сплату 100 000,00 грн.; виписка по рахункам за 21.01.2015 р. про сплату 10 000,00 грн.; виписка по рахункам за 23.01.2015 р. про сплату 43 230,00 грн.; виписка по рахункам за 27.01.2015 р. про сплату 8 646,00 грн.; виписка по рахункам за 28.01.2015 р. про сплату 17 292,00 грн.; виписка по рахункам за 29.01.2015 р. про сплату 17 292,00 грн.; виписка по рахункам за 30.01.2015 р. про сплату 17 292,00 грн.; виписка по рахункам за 03.02.2015 р. про сплату 8 643,00 грн.; виписка по рахункам за 04.02.2015 р. про сплату 8 643,00 грн.; виписка по рахункам за 13.02.2015 р. про сплату 17 286,00 грн.; платіжне доручення № 252 від 07.05.2015 р. на суму 8 545 831,86 грн. (а.с. 28, 57-72).

Як вбачається з матеріалів справи причиною виникнення спору є неналежне виконання відповідачем договірних зобовязань у частині своєчасної оплати природного газу за період з січня по грудень 2014 року, у звязку з чим позивач нарахував та просить стягнути з відповідача: 1 408 599 грн. 87 коп. - пені за несвоєчасні розрахунки за період з 15.02.2014 року по 06.05.2015 року; 215 653 грн. 39 коп. - 3% річних за період з 15.02.2014 року по 06.05.2015 року; 3 943 854 грн. 32 коп. - інфляційних втрат за період з лютого 2014 року по квітень 2015 року, які відповідачем у добровільному порядку не сплачені, що стало причиною звернення позивача з позовом, який є предметом спору у даній справі.

Мотиви, з яких виходила апеляційна інстанція при винесенні постанови.

Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору, є господарськими зобов'язаннями, тому, згідно зі ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

У відповідності із ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В порушення умов договору Відповідач своєчасно не розрахувався за поставлений природний газ, що підтверджується матеріалами справи, та не спростовується Відповідачем.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, на час розгляду справи судом першої інстанції відповідач повністю розрахувався з позивачем за спожитий природний газ, але з порушенням строків передбачених п. 6.1 договору, що підтверджується відповідним розрахунком заборгованості, який наявний в матеріалах справи (а.с. 9-12).

Згідно ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами; до відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Положення статей 216-218 Господарського кодексу України також встановлюють, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Сторонами в п. 7.2 Договору №14/766070-ТЕ-5/3 від 15.11.2013 року передбачено, що у разі невиконання Покупцем умов п. 6.1. цього Договору, який встановлює строки розрахунків за фактично переданий газ, Покупець у безспірному порядку зобов'язується сплатити Продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підтвердження понесення інфляційних втрат та в обґрунтування здійснених нарахувань 3% річних і пені у зв'язку із простроченням відповідачем строку оплати зазначених обсягів природного газу позивачем надані до матеріалів справи відповідні розрахунки (а.с. 9-12).

За розрахунком позивача, підлягає стягненню пеня за період з 15.02.2014 року по 06.05.2015 року, розрахована за кожним актом окремо, з урахуванням здійснених відповідачем проплат, у загальному розмірі 1 408 599 грн. 87 коп.

На підставі положень ст. 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та вимагає стягнути з відповідача суму 3 943 854 грн. 32 коп., на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляції за період з лютого 2014 року по квітень 2015 року та суму 215 653 грн. 39 коп. - 3% річних за період з 15.02.2014 року по 06.05.2015 року.

Відповідно до приписів п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п.1.9 Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Однак, як слідує із наданого позивачем розрахунку пені і 3% річних, останній включив в період часу, за який нараховано вказані нарахування, дні фактичної сплати відповідачем заборгованості та не врахував в окремих нарахуваннях положення частини п'ятої ст. 254 Цивільного кодексу України.

На підставі викладеного, враховуючи розрахунок позивача (межі зазначеного ним періоду), дні фактичної сплати відповідачем суми боргу, положення частини п'ятої ст. 254 Цивільного кодексу України, колегія суддів відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши правильність нарахування 3% річних, інфляційних втрат та пені прийшла до висновку, що місцевим господарським судом правомірно задоволені позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 214 921 грн. 51 коп. за період з 15.02.2014 року по 06.05.2015 року, інфляційних втрат у сумі 3 537 652 грн. 36 коп. за період з березня 2014 року по квітень 2015 року, нараховані у відповідності із ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Також, колегія суддів погоджується з розрахованим господарським судом розміром пені у сумі 1 110 853,98 грн. за період з 15.02.2014 року по 06.05.2015 року, яка підлягала стягненню з відповідача.

Щодо доводів апеляційної скарги ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про необґрунтоване та незаконне зменшення місцевим господарським судом належної до стягнення пені на 50%, колегія суддів з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів встановила наступне.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Як передбачено у п. 3 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зі змісту вищезазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, тому він, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав, за яких можливе її зменшення.

Так, відповідно до роз'яснень, наданих у підпункту 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 частина 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідно до укладеного між сторонами Договору, стягнення за яким є предметом спору, поставлений відповідачеві природний газ призначений виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності) (а.с. 13).

Відповідно до частини 5 статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" реалізація природного газу для задоволення потреб населення здійснюється гарантованими постачальниками за роздрібними цінами, встановленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.

Згідно статті 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. У разі якщо тимчасово тариф на теплову енергію встановлено нижче її собівартості з урахуванням граничного рівня рентабельності, то орган, яким установлено цей тариф, повинен передбачити механізми компенсації цієї різниці в порядку, встановленому законодавством.

Природний газ, який придбавався Відповідачем від Позивача за Договором, використовувався для виконання соціально-економічних зобовязань, покладених на ПАТ «ДНІПРОАЗОТ», як на правонаступника ДВО «АЗОТ», яке було перетворено шляхом приватизації у ВАТ «ДНІПРОАЗОТ». Теплоенергоцентраль (ТЕЦ), за допомогою якої виробляється теплова енергія, була передана на баланс Відповідача під час приватизації з умовою забезпечення теплом населення, підприємств, організацій та інших споживачів, розташованих у Південному (Балтійському) районі міста Дніпродзержинськ, які не мають можливості отримати теплову енергію від інших джерел внаслідок їх відсутності. Оскільки ПАТ «ДНІПРОАЗОТ» не визначений місцевими органами самоврядування теплопостачальною організацією, вироблену з отриманого від Позивача природного газу теплову енергію Відповідач продавав теплопостачальній організації - ТОВ «Теплосервіс», яка забезпечувала надання послуг з теплопостачання відповідним споживачам (а.с. 73-77, 87-107, 118-123).

Однак, протягом значного періоду часу, у тому числі за 2014 рік, вищезазначена теплопостачальна організація ТОВ «Теплосервіс» не здійснювала повний та своєчасний розрахунок :за отриману від Відповідача теплову енергію. Станом на 30.04.2015 загальна сума дебіторської заборгованості ТОВ «Теплосервіс» перед ПАТ «ДНІПРОАЗОТ» за поставлену теплову енергію складала 96 704 110,74 грн., у тому числі за договорами купівлі-продажу теплової енергії, за якими вироблялася теплова енергія з природного газу, який був поставлений за Договором, станом на 30.04.2015 р. складала 20 395 760,61 грн. При цьому загальна вартість газу, який був поставлений за Договором, склала 8 904 684,86 грн.

Зазначене підтверджується наявними в матеріалах справи актами звірки взаємних розрахунків (а.с. 83-86, 114-117).

Відповідач постійно вів претензійно-позовну роботу з ТОВ «Теплосервіс» та органами місцевого самоврядування м. Дніпродзержинськ щодо отримання оплати за поставлену теплову енергію для забезпечення здійснення оплати за отриманий від Позивача природний газ (а.с. 124-166).

Дослідивши майновий стан відповідача та інші обставини господарським судом встановлено, що:

- відповідач не є фактичним споживачем газу, оскільки згідно п.1.2 Договору газ використовувався виключно для виробництва теплової енергії, яка споживаєть ся бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами. Природний газ придбавався для забезпечення надання послуг з теплопостачання населенню, що здійснювалося в якості соціально-економічних зобовязань ПАТ «ДНІПРОАЗОТ», а не для отримання прибутку у підприємницькій діяльності;

- ступінь виконання зобов'язань відповідачем по Договору дорівнює 100 %;

- Відповідач має статус єдиного виробника теплової енергії для житлового масиву «Соцмісто» м. Дніпродзержинськ;

- важливість збереження господарської діяльності Відповідача та Позивача, як підприємців;

- наявність значної суми дебіторської заборгованості перед Відповідачем за вироблену з природного газу, що отриманий за Договором, теплову енергію;

- ведення Відповідачем претензійно-позовної роботи з метою отримання оплати за поставлену теплову енергію;

- господарські правовідносини між Позивачем та Відповідачем носять тривалий, взаємовигідний, конструктивний характер;

- єдиним постачальником природного газу, який ПАТ "Дніпроазот" використовує, є ПАТ НАК «Нафтогаз України», який займає монопольне становище на ринку купівлі-продажу природного газу. Договір №14/766070-ТЕ-5/3 від 15.11.2013 року по суті є договором приєднання, тому ПАТ "Дніпроазот" вимушено погоджуватись з ціною та умовами договору в тому числі і з розмірами та порядком нарахування штрафних санкцій за невиконання, або не належне виконання умов договору;

Таким чином, велика дебіторська заборгованість, один контрагент в особі ТОВ «Теплосервіс», який не розраховується за надані послуги, не дають можливості відповідачу вчасно розрахуватися по зобов'язанням.

На думку колегії суддів апеляційного господарського суду, надані відповідачем до матеріалів справи під час розгляду справи судом першої інстанції вищезазначені докази, ступінь виконання відповідачем зобов'язань за договором, причини несвоєчасного виконання зобовязання, значимість підприємства відповідача для населення та держави, постачання відповідачем комунальним і бюджетним установам теплової енергії - містять об'єктивні відомості, які підтверджують висновок місцевого господарського суду про винятковість даного випадку, що надає право суду для зменшення неустойки та спростовує доводи апеляційної скарги.

Відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивачем не надано належних у розумінні статей 32,34,36 Господарського процесуального кодексу України доказів отримання збитків/понесених ним втрат в результаті несвоєчасної оплати відповідачем вартості поставленого природного газу. А саме, з наданого скаржником звіту про фінансові результати за 2015 рік вбачається, що валовий прибуток підприємства склав 12 534 160 тис. гривень (рядок 2090), валові збитки не зазначені (рядок 2095); фінансові результати від операційної діяльності прибуток 4 549 005 тис. грн. (рядок 2190), фінансові збитки 0 (рядок 2195) (а.с. 182).

Крім того, наданого скаржником звіту про фінансові результати за 2015 рік та балансу (звіт про фінансовий стан) на 31.12.2015 року не вбачається, що чистий фінансовий результат: збиток ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у сумі 25 096 085 тис. грн. (рядок 2355) - є наслідком заборгованості саме відповідача та за фактичних обставин, викладених у позовній заяві, оскільки відповідно до позовної заяви основна заборгованість відповідача утворилась протягом 2014 року, в той час, як звіт про фінансові результати роботи за даний проміжок часу позивачем не надано (надано звіт за 2015 рік) (а.с. 180-183).

Будь-яких інших доказів на підтвердження своєї позиції позивачем не надано.

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що інфляційні нарахування на суму простроченої заборгованості в розмірі 3 943 854,32 грн. є збитками Позивача, та судом не досліджено співрозмірність неустойки (пені) та збитків, з огляду на наступне.

В розумінні ч.2 ст. 224 ГК України інфляційні нарахування на суму простроченої заборгованості не можуть вважатися збитками Позивача.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті (п. 3.1. постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань»).

За змістом ч. 2.ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі N 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі N 6-38цс11).

Отже, інфляційні нарахування на суму простроченої заборгованості не є збитками, тому відсутні підстави для дослідження співрозмірності неустойки (пені) та інфляційних нарахувань.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, який вважав, що даний випадок можна визнати винятковим, а також беручи до уваги:

- поважні причини несвоєчасного виконання відповідачем зобовязання (постачання теплової енергії за регульованим тарифом, який є збитковим для Відповідача; наявність збитків від підвищення тарифів на газ, електроенергії, мінімальної заробітної плати без відповідного підвищення тарифу на теплову енергію);

- та обставина, що природний газ придбавався для забезпечення надання послуг з теплопостачання підприємствам, організаціям та іншим суб'єктам господарювання, що здійснювалося в якості соціально-економічних зобов'язань відповідача, а не для отримання прибутку у підприємницькій діяльності;

- поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення порушення та його наслідків;

- ступінь виконання зобов'язань відповідачем по Договору дорівнює 100 %;

- дотримання балансу інтересів обох сторін, спираючись на роз'яснення, надані у підпункту 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18, вважає, що є законні підстави для зменшення розміру стягнення з відповідача пені на 50% від належної до стягнення суми, а відтак господарський суд підставно прийшов до висновку про можливість зменшенні пені на 50% з 1 110 853,98 грн. до 555 426,99 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів не погоджується з доводами скаржника про порушення господарським судом приписів ст. 233 ГПК України. Не знайшли свого підтвердження й доводи скаржника про недотримання судом вимог ст. ст. 43, 83 ГПК України, так як висновки господарського суду про майновий стан відповідача базуються на доказах, наявних в матеріалах справи. Судом також було враховано інтереси позивача, оскільки суд зменшив розмір заявлених штрафних санкцій лише на 50%.

Колегія суддів зауважує, що зменшення розміру пені є правом суду. При цьому, розмір такого зменшення ґрунтується на обставинах справи, встановлених судом при дослідженні поданих сторонами доказів.

Приймаючи до уваги викладене, доводи ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про незаконність прийнятого судового рішення в частині зменшення місцевим господарським судом належної до стягнення пені на 50% слід визнати необґрунтованими, підстави для зміни або скасування рішення суду, передбачені статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, на думку колегії суддів апеляційного господарського суду відсутні, тому апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції повно зясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору по суті судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника скарги.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.05.2016 року у справі № 904/3167/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений 15.08.2016 року.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя О.В. Чус

Суддя М.О. Дармін