Рішення № 59724795, 15.08.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.08.16р. Справа № 904/5142/16

За позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (м. Дніпро)

до Регіонального відділення Фонду державного майна України в Дніпропетровській області (м. Дніпро)

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Фонд державного майна України (м. Київ)

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна (м. Дніпро)

про зобов'язання укласти договір про продовження строку дії договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-5126-ОД від 01.02.2013

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_3 - представник (довіреність № 1082 від 06.07.2016)

від відповідача: Лукомська О.М. - головний спеціаліст (довіреність № 44 від 18.04.2016)

від третьої особи-1: Лукомська О.М. - головний спеціаліст (довіреність № 454 від 30.12.2015)

від третьої особи-2: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд зобов'язати Регіональне відділення Фонду державного майна України в Дніпропетровській області (далі - відповідач) укласти у письмовій формі договір про продовження строку дії договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-5126-ОД від 01.02.2013 терміном на 3 роки.

Позовні вимоги обґрунтовані ухиленням відповідача від підписання із позивачем додаткової угоди про продовження терміну дії договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-5126-ОД від 01.02.2013.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 11.07.2016.

Від третьої особи надійшло клопотання (вх.суду 43170/16 від 11.07.2016), в якому вона просить суд долучити до матеріалів справи додаткові докази.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 43138/16 від 11.07.2016), в якому він проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що відповідачем систематично допускалося порушення умов договору в частині повного та своєчасного внесення орендної плати, крім того, в процесі підготовки до підписання додаткової угоди про продовження дії договору оренди було встановлено факт продажу товарів підакцизної групи товарів в орендованому приміщенні, що є порушенням пункту 1.2. договору. Отже, відповідач вказує, що позивач не має переважного права на укладання договору оренди на новий строк, а у відповідача є підстави виступити із ініціативою щодо розірвання договору оренди.

У судове засідання 11.07.2016 з'явились представники позивача, відповідача та третіх осіб.

Представником позивача у судовому засіданні 11.07.2016 було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Представник відповідача у судовому засіданні 11.07.2016 проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на обставини, викладені ним у відзиві на позовну заяву.

Також відповідачем у судовому засіданні подано зустрічну позовну заяву, у якій він просить суд розірвати договір оренди № 12/02-5126-ОД від 01.02.2013, виселити Фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 з нежитлового вбудованого приміщення та стягнути недоотриману орендну плату в сумі 25 759 грн. 58 коп.

Судом було зауважено, що для правильного вирішення спору існує необхідність у витребуванні у сторін додаткових доказів; питання щодо прийняття зустрічної позовної заяви буде вирішено в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України.

У судовому засіданні 11.07.2016 у відповідності до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 25.07.2016; ухвалою від 11.07.2016 на підставі пункту 4 частини 1 статті 63 Господарського процесуального кодексу України було відмовлено у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору та повернуто зустрічну позовну заяву Регіонального відділення Фонду державного майна України в Дніпропетровській області до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про розірвання договору оренди, виселення з нежитлового вбудованого приміщення та стягнення недоотриманої орендної плати у розмірі 25 759 грн. 58 коп. і додані до неї документи без розгляду.

Від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог (вх.суду 44471/16 від 15.07.2016), в якій він, користуючись правом, наданим йому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, просить суд зобов'язати відповідача протягом 10 календарних днів з дати набрання рішенням законної сили укласти у письмовій формі додаткову угоду про продовження строку дії договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-5126-ОД від 01.02.2013, з позивачем терміном на 1 рік.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Вказана заява підписана особисто позивачем. З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що подана позивачем заява про зменшення розміру позовних вимог подана у відповідності до процесуальних вимог в цій частині.

Враховуючи, що зменшення позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, суд приймає вказану заяву позивача.

Від позивача також надійшла заява про забезпечення позову (вх.суду 45320/16 від 20.07.2016), в якій він просить суд до набрання чинності рішенням у справі № 904/5142/16 заборонити Регіональному відділенню Фонду державного майна України, Дніпропетровському національному університету залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна, підприємствам, установам та організаціям, незалежно від форми власності - вчиняти дії по припиненню електропостачання, водопостачання, теплопостачання, надання послуг каналізації, тощо та інших дій, які безпосередньо пов'язані з експлуатацією, діяльністю та функціонуванням нежитлового вбудованого приміщення (реєстровий номер 01116130.1.ЯОЧПК005), площею 331,8 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2. Вказана заява обґрунтована тим, що в усній формі посадові особи третьої особи повідомили позивача про припинення електропостачання на об'єкт оренди. Отже, позивач вважає, що наступним кроком буде припинення електропостачання, водопостачання, каналізації, що унеможливить використання об'єкту оренди за призначенням (автомийка). В той же час, позивач вказує, що правові підстави для відключення відсутні, оскільки заборгованості з оплати вказаних послуг він не має.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 45565/16 від 20.07.2016), в якому він просить суд в додаток до заяви про забезпечення позову долучити лист третьої особи № 31/1385-21/3 від 14.07.2016, в якому вказані розміри заборгованості з оплати комунальних послуг, орендної плати та податку на землю, у зв'язку з наявністю якої з 18.07.2016 позивачу буде припинена подача води та електроенергії до повного погашення заборгованості. Також до клопотання позивачем долучені квитанції про оплату ним комунальних послуг.

Від позивача надійшли письмові пояснення (вх.суду 46075/16 від 22.07.2016), в яких він вказує, що ним не здійснювався продаж підакцизної групи товарів на об'єкті оренди, а долучені до матеріалів справи докази вказаного продажу є неналежними та не можуть прийматися до уваги судом. Також, позивач зазначає, що відповідачем не доведено факту систематичного порушення умов договору оренди з боку позивача. У поясненнях позивач також наголошує, що оскільки між сторонами не підписано додаткової угоди щодо продовження дії договору, у позивача з 01.02.2016 відсутні правові підстави для внесення орендної плати.

Від позивача надійшли письмові пояснення (вх.суду 46074/16 від 22.07.2016), в яких він вказує, що ним у відповідності до умов договору було подано заяву про продовження строку дії договору оренди (найближчий робочий день), крім того, на час звернення із вказаною заявою були діючі дозволи пожежників, а також договір страхування.

Від третьої особи надійшли письмові пояснення (вх.суду 46070/16 від 22.07.2016), в яких вона зазначає про підтримку правової позиції відповідача.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 46263/16 від 25.07.2016), в якому він просить суд відкласти розгляд справи, у зв'язку з перебуванням його представника у щорічній відпустці.

У судове засідання 25.07.2016 з'явилися представник позивача та третьої особи-2.

Ухвалою суду від 25.07.2016 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 15.08.2016, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Від третьої особи надійшли письмові пояснення до позовної заяви (вх.суду 49864/16 від 09.08.2016), в яких вона зазначає, що балансоутримувач не має наміру продовжувати термін дії спірного договору; на теперішній час до господарського суду подана позовна заява про стягнення заборгованості з позивача по орендній платі та комунальним послугам, отже, третя особа просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 50346/16 від 10.08.2016), в якому позивач просить суд долучити до матеріалів справи договори страхування від 20.05.2016, а також докази оплати страхового внеску.

Від відповідача надійшли письмові пояснення (вх.суду 51187/16 від 15.08.2016), в яких він зазначає, що після отримання заяви позивача на продовження терміну дії договору оренди, відповідачем були вчинені дії, направлені на підписання відповідної додаткової угоди (отримані відповідні погодження, затверджено висновок суб'єкта оціночної діяльності про вартість об'єкта оренди). В той же час, до підписання вказаної додаткової угоди відповідачем, було отримано інформацію про продаж на об'єкті оренди товарів підакцизної групи товарів, що було заборонено договором. У зв'язку з вказаними обставинами додаткова угода відповідачем підписана не була.

У судове засідання 15.08.2016 з'явились представники позивача, відповідача та третіх осіб.

У судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог, з підстав, що наведені у позовній заяві, а також просив задовольнити його клопотання про забезпечення позову.

Представник відповідача у судовому засіданні 15.08.2016 заперечував проти задоволення позовних вимог, просив суд врахувати доводи, викладені у відзиві на позов.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а також представниками позивача, відповідача та третьої особи-1 у судовому засіданні 11.08.2016 наголошено на тому, що ними долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду).

Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 11.08.2016 оголошувались вступна та резолютивна частини рішення.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача, відповідача та третьої особи-1, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 01.02.2013 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (далі - орендодавець, відповідач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі - орендар, позивач) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-5126-ОД (далі - договір, а.с.18-24), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме нерухоме майно - нежитлове вбудоване приміщення площею 331,8 кв. м., розміщене за адресою: м. Дніпропетровськ, вул.Лазаряна, 2, на першому поверсі одноповерхового (будинку, приміщення, будівлі), що перебуває на балансі Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту імені Академіка В. Лазаряна (далі - балансоутримувач, третя особа-2), вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на 08.11.2012 і становить за незалежною оцінкою 705 879 грн. 00 коп. (пункт 1.1. договору).

Майно передається в оренду з метою - інше використання (розміщення автомийки) - 254,2 кв.м., розміщення кафе без права продажу товарів підакцизної групи - 77,6 кв. м. Використання орендованого державного майна не за призначенням забороняється (пункт 1.2. договору).

У пункті 10.1. сторони визначили, що договір укладено строком на 1 рік, що діє з 01.02.2013 до 31.01.2014 включно. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, повній оплаті за договором і при наданні інформації щодо виконання умов договору, а саме: наявності договору страхування, дозволу або декларації наданої органами державного пожежного нагляду, договір, за заявою орендаря, щодо продовження терміну дії, наданою відповідно до пункту 5.20., може бути продовжений на тих же самих умовах, які передбачені у договорі.

Додатковою угодою від 27.02.2015 про внесення змін до договору оренди сторони погодили абзац 2 пункту 10.1. розділу "10. Строк чинності, умови зміни та припинення договору" викласти у наступній редакції: "Цей договір є пролонгованим з 01.02.2015 по 31.01.2016 включно.".

Доказів повернення майна з оренди, а також доказів розірвання або припинення договору оренди сторонами суду не надано.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що між сторонами, внаслідок укладання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-5126-ОД від 01.02.2013, виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Вказаний договір оренди є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме: майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічні положення містяться в статті 759 Цивільного кодексу України та статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (частина 1 статті 760 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 2.1. договору, орендар вступає у строкове платне користування державним майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору (у разі оренди нерухомого майна на строк не менше ніж три роки - не раніше дати державної реєстрації договору) та акта приймання - передачі майна.

Так, 01.02.2013 на виконання умов договору між орендодавцем (відповідачем) та орендарем (позивачем), за погодженням з балансоутримувачем, було підписано акт приймання-передачі в оренду нежитлового приміщення площею 331,8 кв. м. будівлі, що знаходиться на балансі Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту імені Академіка В. Лазаряна, за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.25).

Як було вказано вище, додатковою угодою від 27.02.2015 про внесення змін до договору оренди сторони погодили абзац 2 пункту 10.1. розділу "10. Строк чинності, умови зміни та припинення договору" викласти у наступній редакції: "Цей договір є пролонгованим з 01.02.2015 по 31.01.2016 включно.".

Відповідно до пункту 5.20. договору орендар, у разі наміру продовжити строк дії договору оренди, зобов'язаний не пізніше ніж за місяць до закінчення терміну дії договору оренди подати орендодавцю про це заявку з документами щодо виконання умов договору оренди (дозвіл пожежників, копія договору страхування державного майна, платіжні документи про сплату страхового платежу та ін.).

Як зазначив відповідача у своїх письмових поясненнях (вх.суду 51187/16 від 15.08.2016) у зв'язку з закінченням терміну дії договору оренди від 01.02.2013 № 12/02-5126-ОД, позивач звернувся до відповідача із заявою від 25.12.2015 стосовно розгляду питання продовження орендних відносин за договором від 01.02.2013 № 12/02-5126-ОД.

Після отримання зазначеної заяви, відповідачем були вчинені передбачені статтею 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" дії, спрямовані на продовження строку дії договору оренди від 01.02.2013 № 12/02-5126-ОД.

Так, листом від 05.01.2016 № 07-02-00054 відповідач звернувся до Міністерства освіти і науки України, яке є органом управління вказаного майна та відповідно до статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", пункту 30 частини 1 статті 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" надає згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна, щодо можливості продовження терміну дії договору оренди від 01.02.2013 № 12/02-5126-ОД.

Також, враховуючи те, що частиною 2 статті 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, у разі якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка об'єкта оренди була зроблена більш як три роки тому, для продовження (поновлення) договору оренди провадиться оцінка об'єкта оренди, відповідачем були вжиті заходи щодо провадження оцінки об'єкта оренди.

Так, до відповідача 03.03.2016 надійшов лист Міністерства освіти і науки України від 25.02.2016 № 1/11-2333, згідно з яким, враховуючи пропозиції Комісії з майнових питань підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства освіти і науки України (протокол № 3 від 12.02.2016), Міністерство надає дозвіл на продовження терміну дії договору оренди від 01.02.2013 № 12/02-5126-ОД, укладеного між відповідачем та позивачем, на частину автогаражу та кафе, загальною площею 331,8 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_2, відповідно до законодавства терміном до 3-х років.

Після надходження до відповідача висновку від 23.02.2016 суб'єкта оціночної діяльності про вартість об'єкта оренди, наказом відповідача від 12.05.2016 № 12/07-4583ВО даний висновок затверджено та 17.05.2016 видано наказ № 12/02-174-ПОД про зміну терміну дії договору оренди від 01.02.2013 № 12/02-5126-ОД, на строк 2 роки 364 дні, терміном дії по 30.01.2019 включно.

Також, відповідачем 18.05.2016 надано на підпис позивачу проект додаткової угоди в 3-х примірниках. Заявою без дати, позивач 25.05.2016 надав до Регіонального відділення підписані з його боку три примірника додаткової угоди до договору оренди від 01.02.2013 № 12/02-5126-ОД.

Однак, додаткова угода відповідачем не була підписана, оскільки, балансоутримувачем нежитлового вбудованого приміщення площею 331,8 кв.м., яке розташоване за адресою: м.Дніпро, вул. Лазаряна, 2, листом від 20.05.2016 № 50/820-21/з було повідомлено відповідача про перевірку фактичного використання вищевказаного орендованого майна та надано комісійний акт обстеження орендованих приміщень з копіями фотознімків, відповідно до якого, комісією у складі проректора з АГР ОСОБА_6 та провідного юрисконсульта ОСОБА_7 при перевірці встановлений факт продажу товарів підакцизної групи в приміщенні кафе, що є порушенням умов пункту 1.2. договору оренди від 01.02.2013 № 12/02-5126-ОД. У зв'язку з чим, балансоутримувач має намір припинити дію зазначеного договору оренди.

Також, листом від 24.05.2016 № 50/820-21/3 балансоутримувачем повідомлено відповідача про існуючу заборгованість у позивача в частині сплати орендної плати та комунальних послуг перед балансоутримувачем та вдруге запропоновано припинити термін дії договору оренди від 01.02.2013 № 12/02-5126-ОД.

Листом від 30.05.2016 позивач звернувся до відповідача щодо повідомлення причин затримки підписання відповідачем додаткової угоди до договору оренди від 01.02.2013 № 12/02-5126-ОД про внесення змін в частині терміну дії договору оренди, на який відповідачем листом від 10.06.2016 № 18-02-03121 була надана відповідь позивачу та роз'яснені причини не підписання додаткової угоди до договору оренди від 01.02.2013 № 12/02-5126-ОД.

В той же час, під час розгляду справи сторонами було підтверджено факт того, що позивач продовжує користуватися орендованим майном, акт приймання-передачі з оренди нежитлового приміщення площею 331,8 кв. м. будівлі, що знаходиться на балансі Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту імені Академіка В. Лазаряна, за адресою: АДРЕСА_2 (сторонами не підписувався. Доказів протилежного до матеріалів справи не додано.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Так, частиною 1 статті 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" врегульовано організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Частиною 1 статті 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Дана норма кореспондується із приписами пункту 4 статті 284 Господарського кодексу України та статті 764 Цивільного кодексу України.

Зі змісту зазначених правових норм випливає, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. При цьому такі заперечення мають бути висловлені ним протягом одного місяця після закінчення строку договору .

Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

При цьому, в силу частини 1 та 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Статтями 252-254 Цивільного кодексу України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Згідно з пунктом 7.4. договору орендодавець зобов'язаний письмово повідомити орендаря та балансоутримувача не пізніше, ніж за 30 діб про свій намір щодо завершення, припинення або розірвання договору.

З урахуванням вказаного суд відзначає, що додатковою угодою від 27.02.2015 договір оренди було пролонговано по 31.01.2016 включно, отже з урахуванням положень частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та пункту 7.4. договору, необхідною умовою для припинення або зміни умов договору мала бути заява однієї із сторін, зроблена протягом одного місяця після закінчення строку його дії - в період з 01.02.2016 по 29.02.2016.

Доказів письмового повідомлення позивача про намір припинити спірний договір оренди, відповідач не надав, крім того з письмових пояснень та матеріалів справи вбачається, що протягом декількох місяців після закінчення строку дії оренди відповідач вчиняв дії, спрямовані на її продовження та укладення відповідної додаткової угоди. В свою чергу, позивачем також вчинялися дії, спрямовані на продовження строку дії оренди. Отже, була наявна воля обох сторін на продовження оренди спірного майна на новий строк.

В той же час, суд не вивчає обставини щодо продажу підакцизної групи товарів на об'єкті оренди та наявності заборгованості позивача з орендної плати та інших платежів за договором оренди перед відповідачем та третьою особою, про що було повідомлено останніми, оскільки встановлення вказаного факту не відноситься до предмету доказування у даній справі та не впливає на результат її розгляду.

До того ж, оскільки вказаними вище нормами встановлено, за яких умов договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то, відповідно, для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.

До аналогічних висновків дійшов Вищий господарський суд України у постанові від 09.08.2016 по справі № 918/107/16.

У відповідності до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Положеннями статті 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З урахуванням викладеного та беручи до уваги те, що жодна із сторін за договором оренди про зміну його умов чи про його припинення у зв'язку із спливом строку, на який його укладено, в період з 01.02.2016 по 29.02.2016 (протягом одного місяця після закінчення терміну його дії) не заявляла, отже, договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-5126-ОД від 01.02.2013 продовжив свою дію на строк, який був раніше встановлений і на тих самих умовах, з огляду на що суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача про зобов'язання відповідача протягом 10 календарних днів з дати набрання рішенням законної сили укласти у письмовій формі додаткову угоду про продовження строку дії договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-5126-ОД від 01.02.2013, з позивачем терміном на 1 рік.

Щодо заяви про забезпечення позову (вх.суду 45320/16 від 20.07.2016), в якій позивач просить суд до набрання чинності рішенням у справі № 904/5142/16 заборонити Регіональному відділенню Фонду державного майна України, Дніпропетровському національному університету залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна, підприємствам, установам та організаціям, незалежно від форми власності - вчиняти дії по припиненню електропостачання, водопостачання, теплопостачання, надання послуг каналізації, тощо та інших дій, які безпосередньо пов'язані з експлуатацією, діяльністю та функціонуванням нежитлового вбудованого приміщення (реєстровий номер 01116130.1.ЯОЧПК005), площею 331,8 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2, суд зазначає таке.

Вказана заява обґрунтована тим, що в усній формі посадові особи третьої особи повідомили позивача про припинення електропостачання на об'єкт оренди. Отже, позивач вважає, що наступним кроком буде припинення електропостачання, водопостачання, каналізації, що унеможливить використання об'єкту оренди за призначенням (автомийка). В той же час, позивач вказує, що правові підстави для відключення відсутні, оскільки заборгованості з оплати вказаних послуг він не має.

Так, відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити, передбачених статтею 67 цього Кодексу, заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно зі статтею 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Про забезпечення позову виноситься ухвала.

Як зазначено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Разом з тим, позивачем не наведено обставин які б свідчили про наявність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову, суду не надано жодного доказу того, що вказані заходи до забезпечення позову можуть забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, а невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Заява позивача ґрунтується лише на припущеннях та не підтверджена жодним належним доказом.

За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Щодо сплати судового збору та розподілу судових витрат по справі суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становила 1 378 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 розміру мінімальної заробітної плати (1 378 грн. 00 коп.).

При цьому, відповідно до платіжного доручення № Р24А90851347А986149 від 07.06.2016 позивачем було сплачено 1 450 грн. 00 коп. судового збору за подання позовної заяви, крім того, за подання заяви про забезпечення позову позивачем було сплачено 725 грн. 00 коп. судового збору (платіжне доручення № Р24А110632630А14147 від 20.07.2016), в той час, як підлягав до сплати судовий збір у сумі 689 грн. 00 коп. (пункт 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір").

При цьому, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" повернути позивачу суму надмірно сплаченого ним судового збору у розмірі 72 грн. 00 коп. (1 450,00 - 1 378,00) та у розмірі 36 грн. 00 коп. (725,00 - 689,00), а всього 108 грн. 00 коп.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись нормами статтями 1, 4-5, 32, 33, 34, 36, 38, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

В порядку, передбаченому частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (49000, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) надмірно сплачений судовий збір у сумі 108 грн. 00 коп., перерахований згідно з платіжним дорученням № Р24А110632630А14147 від 20.07.2016, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко