Постанова № 59723976, 26.07.2016, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2016 р. Справа № 805/5193/15-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Аляб'єва І.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Краматорського міського управління юстиції, третя особа ОСОБА_2, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Відділу виконавчої служби Краматорського міського управління юстиції (далі - Відділ ДВС), у якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Відділу ДВС з приводу не зняття арешту з усього майна, що належить ОСОБА_3, у тому числі з житлового будинку АДРЕСА_1, що був накладений за постановою Відділу ДВС від 10 лютого 2011 року;

- зобов'язати Відділ ДВС зняти арешт з усього майна, що належить ОСОБА_3, у тому числі з житлового будинку АДРЕСА_1, що був накладений за постановою відділу ДВС від 10 лютого 2011 року;

- зобов'язати Відділ ДВС надіслати до Реєстраційної служби Краматорського міського управління юстиції Донецької області рішення і заяву про проведення державної реєстрації припинення обтяжень на майно ОСОБА_3, у тому числі з житлового будинку АДРЕСА_1.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, Позивач зазначала, що вона є спадкоємицею ОСОБА_3. Звернувшись 07 жовтня 2015 року до нотаріуса вона дізналася про наявність обтяження спадкового майна у вигляді арешту, накладеного постановою державного виконавця Відділу ДВС від 10 лютого 2011 року. На момент подачі позову виконавче провадження закінчено у зв'язку з направленням виконавчого листа до іншого Відділу ДВС та поверненням виконавчого документу стягувачу, що є підставою для зняття арешту та свідчить про відсутність у Відділу ДВС жодних підстав у будь-який спосіб обтяжувати майно.

Також наголошувала, що постановою Донецького окружного адміністративного суду від 13 травня 2015 року скасовано постанову Відділу ДВС про відкриття виконавчого провадження від 16 жовтня 2014 року ВП № 45120126 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 03 листопада 2014 року ВП № 45120126.

Через відділ діловодства та документообігу від Відділу ДВС надійшли заперечення від 03 березня 2016 року № /6-17/5126, у яких зазначається, що направлення виконавчого документа за належністю іншому органу ДВС, повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту.

Також Відповідач наголошує на тому, що немає правових підстав для зняття з-під арешту майна Позивача з тих підстав, що Донецьким окружним адміністративним судом скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження ВП 45120126 від 16 жовтня 2014 року та постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 03 листопада 2014 року ВП 45120126, а не постанову про арешт майна боржника від 10 лютого 2011 року.

Позивач у судове засідання не з'явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином. Через відділ діловодства та документообігу надала заяву, в якій просить розглянути справу у порядку письмового провадження.

Відповідач до судового засідання не з'явився. Про дату, час і місце розгляду справи Відповідач повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Третя особа до судового засідання не з'явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного суду України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Таким чином, суд дійшов висновку щодо можливості розгляду даної справи у письмовому провадженні на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

Суд, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, як вбачається з копії паспорта громадянина України, серії ВК 103301, виданого Гірницьким МВМ Селидівського МВ УМВС України в Донецькій області 27 квітня 2005 року (а.с.8-10).

10 лютого 2011 року на підставі виконавчого листа № 2-93/2010, виданого 29 грудня 2010 року Краматорським міським судом Донецької області, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суми 166 258 грн державним виконавцем Відділу ДВС винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 24343198 (а.с.59). Постановою про відкриття виконавчого провадження також накладено арешт на майно боржника в межах суми боргу.

09 липня 2013 року до ВДВС Краматорського МУЮ надійшов лист від стягувача ОСОБА_4, де вона просить направити виконавчий лист за місцем отримання боржником доходу (а.с.60).

10 липня 2013 року державним виконавцем, в ході проведення виконавчих дій було встановлено, що майно, на яке може бути звернуто стягнення, відсутнє, а здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Згідно відповіді УПФУ м. Краматорськ боржника було переведено за отриманням пенсії до УПФУ м. Селідове у Донецькій області. З наведених підстав державним виконавцем 10 липня 2013 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 24343198 за пунктом 10 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» та виконавчий лист направлено за належністю до м. Селидове Донецької області (а.с.62).

19 грудня 2013 року на адресу Відповідача надійшла постанова ВДВС Селидівського міського управління юстиції від 12 грудня 2013 року про відмову у відкритті виконавчого провадження за виконавчим листом № 2-93/2010 від 29 грудня 2010 року (а.с.63).

У той же день, 19 грудня 2013 року, державним виконавцем ВДВС Краматорського міського управління юстиції за виконавчим листом № 2-93/2010 від 29 грудня 2010 року повторно винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 41293340 (а.с.64).

13 травня 2014 року державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа за пунктом 4 статтею 47 Закону України «Про виконавче провадження», через перешкоджання провадженню виконавчих дій у зв'язку з тим, що стягувач відмовився авансувати витрати на їх проведення (а.с.65).

Як вбачається з листа Відділу ДВС від 15 жовтня 2015 року № 4-5748/21930 державним виконавцем 16 жовтня 2014 року отримано виконавчий лист № 2-93/2010 від 19 жовтня 2010 року із заявою ОСОБА_2 про відкриття виконавчого провадження та у той же день 16 жовтня 2014 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 45120126. 03 листопада 2014 року у виконавчому провадженні ВП № 45120126 державним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.11). Згідно з довідкою Другої селидівської державної нотаріальної контори від 01 жовтня 2014 року № 477/02-14 ОСОБА_1 є спадкоємцем померлої за заповітом (а.с.13).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 13 травня 2015 року по справі № 805/177/15-а, яка набрала законної сили 01 липня 2015 року, визнані протиправними та скасовані постанови Відділу ДВС про відкриття виконавчого провадження від 16 жовтня 2014 року ВП № 45120126, про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 03 листопада 2014 року ВП № 45120126 (а.с.44-49).

17 червня 2015 року, на виконання вищезазначеного рішення суду, винесені постанови про скасування процесуального документу, а саме «Постанови про відкриття виконавчого провадження» ВП № 45120126 від 16 жовтня 2014 року, а також «Постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження» від 03 листопада 2014 року (а.с.50, 51).

Таким чином, станом на 05 жовтня 2015 року спадкове майно ОСОБА_3 обтяжене арештом, на підставі постанови Відділу ДВС від 10 лютого 2011 року, про що свідчить витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна у порядку доступу нотаріусів № 114596009 (а.с.24).

Здійснивши оцінку обставин справи, надавши їм юридичної кваліфікації, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з такого.

Спірні правовідносини врегульовані наступними нормативно-правовими актами:

- Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (надалі - Закон № 606-XIV);

- Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою Наказом Міністерством юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (надалі - Інструкція № 512/5).

Частина перша статті 50 Закону № 606-XIV визначає, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Стаття 60 Закону № 606-XIV передбачає випадки зняття арешту з майна.

За правилами цієї статті, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.

У разі наявності письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов'язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.

У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

Відповідно до правової позиції Пленуму Вищого адміністративного суду, відображеної у пункті 20 Постанови від 20 травня 2013 рок, № 8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів", під час вирішення спору про визнання права власності на майно і про зняття з нього арешту, заявленого в порядку частини першої статті 60 Закону N 606-XIV, з'ясуванню підлягають обставини щодо підстав набуття права власності на спірне майно, у зв'язку з чим зазначені вимоги є приватноправовими. Публічно-правовими є спори між особою, на майно якої накладено арешт у виконавчому провадженні і яка не є боржником у цьому провадженні, та органом державної виконавчої служби - суб'єктом владних повноважень з приводу рішень, дій чи бездіяльності, прийнятих (вчинених) під час проведення опису та арешту майна, що не пов'язані з визнанням права власності на арештоване майно.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Стаття 17 КАС України визначає юрисдикцію адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, а саме юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Зокрема, як вбачається з пункту 1 частини другої статті 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності

З викладеного вбачається, що суд розглядає цей спір виключно в контексті вирішення питання про правомірність бездіяльності Відділу ДВС щодо зняття арешту за правилами статей 50, 60 Закону № 606-XIV.

Водночас, враховуючи наявність приватноправових відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, питання щодо зняття арешту за правилами статті 60 Закону № 606-XIV має вирішуватись в порядку цивільного судочинства.

Здійснюючи оцінку дій державного реєстратора на предмет відповідності статті 50, 60 Закону № 606-XIV, суд виходить з такого.

Стаття 47 Закону № 606-XIV встановлює випадки повернення виконавчого документа стягувачу, а саме п. 4 частини першої визначає, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа. Частина п'ята цієї статті зазначає, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Частина перша статті 49 Закону № 606-XIV передбачає випадки закінчення виконавчого провадження, а саме:

1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду;

2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання;

3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва;

3-1) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;

4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню;

5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі;

6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення;

7) визнання боржника банкрутом;

8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом;

9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ;

10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби;

11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону;

12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини;

13) непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону;

14) списання згідно із Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.

Частина перша статті 50 Закону № 606-XIV визначає, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

За змістом частини першої статті 50 Закону № 606-XIV, винесення постанови від 10 липня 2013 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 24343198 за пунктом 10 статті 49 Закону № 606-XIV та направлення виконавчого листа за належністю до м. Селидове Донецької області не тягне за собою зняття арешту.

Крім того, постанова про повернення виконавчого документу стягувачу за пунктом 4 статтею 47 Закону № 606-XIV, через перешкоджання провадженню виконавчих дій у зв'язку з тим, що стягувач відмовився авансувати витрати на їх проведення, не є закінченням виконавчого провадження та не є підставою для зняття арешту.

Виходячи з цього, у Відповідача, згідно з законом, не виник обов'язок зняти арешт з майна та відсутній факт протиправної бездіяльності або іншого порушення з боку суб'єкта владних повноважень.

Інші вимоги, стосовно зобов'язання Відділу ДВС зняти арешт з усього майна та надіслати до Реєстраційної служби Краматорського міського управління юстиції Донецької області рішення і заяву про проведення державної реєстрації припинення обтяжень на майно, є похідними, тому не підлягають задоволенню.

З урахуванням наведеного та встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 2, 8-11, 17, 69-71, 86, 94, 158-163, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

У адміністративному позові ОСОБА_1 відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Донецький окружний адміністративний суд в 10-денний строк з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Аляб'єв І.Г.