Постанова № 59719811, 15.08.2016, Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/2257/16-а

Провадження № 2-а/727/70/16

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2016 року. Шевченківський районний суд м. Чернівців в складі:

головуючого судді - Кирилюк Л.К.

при секретарі - Скрипник Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернівці справу за адміністративним позовом малого колективного підприємства «ТАРАС», приватного підприємства «БАГІРА» (третя особа без самостійних вимог на стороні позивачів - товариство з обмеженою відповідальністю «Денисівка-1») до виконавчого комітету Чернівецької міської ради (третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача - департамент житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради) про визнання протиправними та скасування рішень, -

В С Т А Н О В И В :

В березні 2016 року позивачі мале колективне підприємство (скорочено МКП) «Тарас», приватне підприємство (скорочено ПП) «Багіра» звернулися до суду з адміністративним позовом до відповідача виконавчого комітету Чернівецької міської ради про визнання протиправними та скасування рішень. Ухвалами суду від 20 та 28 квітня 2016 року до участі в справі залучено третіх осіб без самостійних вимог: товариство з обмеженою відповідальністю (скорочено ТОВ) «Денисівка-1» на стороні позивачів та департамент житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради на стороні відповідача.

Посилались на те, що вони вже багато років здійснюють перевезення пасажирів автомобільним транспортом на автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях.

Пунктом 2 рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 699/25 від 08 грудня 2015 року «Про організацію пасажирських перевезень на автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях та визнання такими, що втратили чинність рішення виконавчого комітету міської ради з цього питання» було затверджено умови організації та проведення конкурсу на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях, пунктом 4 цього рішення вирішено визнати такими, що втратили чинність рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 305/10 від 08 травня 2012 року «Про організацію пасажирських перевезень на автобусних маршрутах загального користування, та визнання такими, що втратили чинність рішення виконавчого комітету міської ради з цього питання», зокрема щодо затвердження умов організації та проведення конкурсу на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях, та рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 312/10 від 24 червня 2014 року «Про затвердження складу конкурсного комітету з визначення перевізників пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях та визнання додатків до рішень виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 588/19 від 12 листопада 2013 року та № 242/9 від 21 травня 2013 року такими, що втратили чинність».

Пунктами 1 та 3 рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 66/3 від 09 лютого 2016 року «Про затвердження Типового договору на право перевезення пасажирів автомобільним транспортом на міських автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях» вирішено затвердити Типовий договір на право перевезення пасажирів автомобільним транспортом на міських автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях та зобов'язано департамент житлово-комунального господарства міської ради при оформленні з переможцями конкурсів договірних взаємовідносин використовувати цей Типовий договір, а пунктом 2 вирішено погодити текст Меморандуму про партнерство між виконавчим комітетом Чернівецької міської ради та перевізниками, які працюють на ринку пасажирських перевезень в м. Чернівцях.

Вважають, що вказані рішення відповідачем прийняті всупереч норм чинного законодавства України з грубим порушенням прав суб'єктів господарювання, які надають послуги з перевезення пасажирів в місті Чернівцях, а тому підлягають скасуванню в судовому порядку з наступних підстав:

Прийнятим рішенням № 66/3 від 09 лютого 2016 року, яке відповідно до ст.1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» відповідає поняттю регуляторного акту, відповідач як орган владних повноважень і як регуляторний орган здійснив правове регулювання відносин з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях, які відбуваються між регуляторним органом та невизначеним колом суб'єктів господарювання, зокрема визначив їх взаємні права та обов'язки, тому цей регуляторний акт підлягає до застосування неодноразово шляхом спонукання суб'єктів господарювання до укладення договорів на право перевезення пасажирів та додатків до них виключно затвердженої відповідачем форми та змісту.

Відповідно до ст.36 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, якщо наявна хоча б одна з таких обставин: відсутній аналіз регуляторного впливу , проект регуляторного акта не був оприлюднений. У разі виявлення будь-якої з цих обставин орган чи посадова особа місцевого самоврядування має право вжити передбачених законодавством заходів для припинення виявлених порушень, у тому числі відповідно до закону скасувати або зупинити дію регуляторного акта, прийнятого з порушеннями.

Пункт 1 рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 66/3 від 09 лютого 2016 року щодо затвердження Типового договору на право перевезення пасажирів автомобільним транспортом на міських автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях прийнято відповідачем всупереч цим вимогам без дотримання процедури прийняття та затвердження такого регуляторного акту, зокрема без попереднього оприлюднення даного акту, без аналізу його регуляторного впливу, відстеження результативності тощо, що свідчить про його протиправність.

Затверджений Типовий договір є протиправним і по своїй суті, оскільки в ньому відсутні зобов'язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під'їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів) та розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати, що є обов'язковими умовами даного договору, встановленими ч.1 ст.31 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Пунктом 1.4. Типового договору відповідач визначив, що компенсація перевізнику витрат за проїзд пільгових категорій громадян визначається окремою угодою, що з огляду на вищенаведені норми Закону України «Про автомобільний транспорт» є неприпустимим.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, положення якої кореспондуються з ч.3 ст.24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, прийнятими в межах їхньої компетенції.

Приймаючи оскаржуване рішення, відповідач вирішив питання, що виходять за межі його повноважень, передбачених чинним законодавством України, зокрема ст.30 Закону України «Про місцеве самоврядування», а тому пункт 1 рішення № 66/3 від 09 лютого 2016 року щодо затвердження Типового договору на право перевезення пасажирів автомобільним транспортом на міських автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях підлягає скасуванню в судовому порядку.

Приймаючи рішення про погодження тексту Меморандуму про партнерство між виконавчим комітетом Чернівецької міської ради та перевізниками, які працюють на ринку пасажирських перевезень в м. Чернівцях, відповідач проігнорував норми Закону України «Про засади державної регуляторної політики», що потягло за собою прийняття незаконного регуляторного акту. Відповідно до положень Меморандуму члени родин військовослужбовців, які загинули в зоні АТО, учасники бойових дій відповідно до Законів України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» користуються пільговим проїздом.

Сам факт погодження та прийняття тексту меморандуму як документу договірного характеру прямо суперечить принципу рівності сторін та свободи волевиявлення під час укладення договору, гарантовані сторонам ст.ст.626 - 628 ЦК України.

Перевізники і без підписання будь-яких меморандумів у відповідності до вимог ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту», ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст.ст.11, 37 Закону України «Про автомобільний транспорт» зобов'язані безкоштовно перевозити пільговиків в порядку та на умовах, визначених чинним законодавством України, а відповідач відповідно до вимог ст.19 Конституції України не має права розширювати коло таких пільговиків та обсяг документів, на підставі яких здійснюється таке перевезення, без визначення порядку компенсації втрат перевізників на таке перевезення.

Меморандум - це дипломатичний документ і жодним законом України не передбачено право органу місцевого самоврядування на прийняття та/або погодження такого акту як меморандум. У відносинах України з іншими державами діє практика підписання меморандумів, зокрема з питань економічної та фінансової політики, що не дозволяє відповідачу приймати популістські акти, призначення, форма та сутність яких недоступна для прийняття депутатами органу місцевого самоврядування.

Все це доводить факт прийняття відповідачем неправомірного та протиправного акту, який підлягає скасуванню.

Підпунктом 4.1 пункту 4 рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 699/25 від 08 грудня 2015 року «Про організацію пасажирських перевезень на автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях та визнання такими, що втратили чинність рішення виконавчого комітету міської ради з цього питання» відповідач визнав таким, що втратило чинність рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 305/10 від 08 травня 2012 року «Про організацію пасажирських перевезень на автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях», яким було затверджено попередні Умови організації та проведення конкурсу на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівці без посилань на будь-які правові підстави, причини чи передумови прийняття такого рішення, а також пунктом 2 оскаржуваного рішення затвердив нові Умови організації та проведення конкурсу на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях.

Відповідно до Звіту про повторне відстеження результативності регуляторного акта - рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 305/10 від 08 червня 2012 року, складеного директором департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради, розміщеного на сайті Чернівецької міської ради 12 червня 2013 року, мета та завдання, які ставилися при прийнятті цього регуляторного акта досягнуто, а тому вноситись зміни будуть лише при зміні законодавства в сфері організації пасажирських перевезень на автобусних маршрутах загального користування.

Рішенням відповідача № 242/9 від 21 травня 2013 року було внесено зміни до Умов організації та проведення конкурсу на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях, затверджених рішенням № 305/10 від 08 травня 2012 року, зокрема було вилучено з пункту 27 цих Умов слова «та отримує відповідний дозвіл».

Відповідач і надалі мав можливість без перешкод та за наявності відповідних змін в законодавстві вносити зміни до Умов організації та проведення конкурсу на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях, затверджених рішенням № 305/10 від 08 травня 2012 року, а не скасовувати їх та перезатверджувати ті самі умови, але в перекрученому вигляді та з додаванням незаконних положень.

З 08 травня 2012 року до 08 грудня 2015 року до Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1081 від 03 грудня 2008 року, лише один раз 17 квітня 2013 року було внесено зміни та виключено пункт 1 частини 1 ст.29 Порядку, відповідно до якого перевізник разом з заявою на участь в конкурсі повинен був подавати виписку або витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Однак цей виключений законом пункт включено в нові Умови. До Закону України «Про автомобільний транспорт» будь-яких суттєвих змін, пов'язаних із проведенням конкурсу на перевезення пасажирів не вносилося, а ті, що відбувались в «нових», затверджених оскаржуваним рішенням Умовах, відсутні.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 7-рн/2009 від 16 квітня 2009 року орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 11 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» передбачено, що перегляд регуляторного акту може здійснюватись лише за ініціативою регуляторного органу, на підставі аналізу звіту про відстеження результативності цього регуляторного акту та в інших випадках, передбачених Конституцією та законами України. Відповідно до ч.2 цієї статті у разі наявності підстав, визначених у частині 1, регуляторний орган, який прийняв відповідний акт, а у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, інший орган може приймати рішення про зупинення дії регуляторного акта, визнання його неконституційним, про скасування чи про необхідність залишення цього регуляторного акта без змін або про необхідність його перегляду.

Таким чином, за наявності підстав, визначених в ч.1 ст.11 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», регуляторним органом можуть бути прийняті наступні рішення: про зупинення дії регуляторного акта, про необхідність залишення його без змін та про необхідність його перегляду. Перегляд регуляторного акта без зазначення підстав, які повинні бути викладені в звіті про відстеження його результативності, або прямо зазначені в Конституції та/або іншому законі України, не може бути проведений. Можливості прийняття регуляторним органом рішення про визнання регуляторного акту таким, що втратив чинність, Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та/або іншим законом України взагалі не передбачено. Тому п.2 та пп.4.1 п.4 оскаржуваного рішення № 699/25 від 08 грудня 2015 року не ґрунтуються на законі з огляду на вимоги ч.2 ст.19 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, що є безумовною підставою для скасування таких рішень.

Крім того, безпосередньо в тексті Умов організації та проведення конкурсу на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях, затверджених цим рішенням, міститься ряд незаконних положень, які грубо порушують їх права.

Так, пунктом 3 цих Умов встановлено, що в конкурсі з визначення пасажирського перевізника на автобусному маршруті загального користування можуть брати участь претенденти, які на законних підставах використовують у достатній кількості транспортні засоби відповідного класу та мають власну або використовують на законних підставах виробничо-технічну базу, яка відповідає встановленим технічним нормативам і вимогам. Транспортні засоби, які претендент пропонує залучити до перевезень в м. Чернівцях, повинні відповідати вимогам безпеки охорони праці та екології, державним стандартам, мати відповідний сертифікат (як транспортні засоби загального користування), наданий органом із сертифікації дорожніх транспортних засобів, акредитованим в системі УкрСЕПРО, або протокол випробувань лабораторії, акредитованої в системі УкрСЕПРО, в галузі акредитації якої є відповідні нормативні документи, про повну відповідність транспортного засобу державним стандартам (як транспортного засобу загального користування), бути зареєстрованими та мати державні номерні знаки транспортних засобів загального користування відповідно до чинного законодавства (на жовтому фоні), перебувати в належному технічному і санітарному стані, бути укомплектованими відповідно до вимог Правил дорожнього руху України та мати вік не більше восьми років. В редакції попередніх Умов проведення конкурсу від 08 травня 2012 року цей пункт був наступного змісту: «в конкурсі з визначення пасажирського перевізника на автобусному маршруті загального користування можуть брати участь претенденти, які на законних підставах використовують у достатній кількості транспортні засоби відповідного класу та мають власну або використовують на законних підставах виробничо-технічну базу, яка відповідає встановленим технічним нормативам і вимогам».

Чинним законодавством України не встановлено вимог до претендентів на участь в конкурсі щодо укомплектування рухомого складу перевізника виключно автобусами, які мають вік до 8 років, тому така умова не ґрунтується на законі і суттєво звужує коло перевізників, які можуть брати участь в конкурсі, що може призвести до втрати перевізниками права на обслуговування маршрутів та залишення без роботи їх трудових колективів.

В Умовах, затверджених оскаржуваним рішенням, відсутнє положення про внесення перевізником плати за проведення конкурсу, обов'язковість внесення якої чітко передбачено пунктами 57 та 62 Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1081 від 03 грудня 2008 року в редакції від 17 квітня 2013 року, та відсутність справляння якої призведе до зменшень грошових поступлень до місцевого бюджету і порушення прав територіальної громади міста Чернівців, що є неприпустимим.

Підпунктами 8.1. та 8.5. пункту 8 цих Умов в якості додаткових умов конкурсу визначено згоду на перевезення пільгових категорій громадян без відшкодування втрат з будь-яких джерел, що прямо суперечить нормам ст.ст.29, 31, 37 Закону України «Про автомобільний транспорт» та позбавляє перевізників можливості отримувати компенсації за перевезення пільговиків, гарантоване їм законом, а також наявність у претендентів автобусів, обладнаних приладами GPS - моніторингу руху громадського транспорту та засобу для автоматичного обліку пасажиропотоку на кожному маршруті, електронних компостерів та системи сплати за проїзд за допомогою електронних карток. Ці пункти, внесені відповідачем до регуляторного акту місцевого значення без встановлення таких вимог до перевізника на загальнодержавному рівні, є втручанням органу місцевого самоврядування у господарські відносини суб'єктів господарювання, які надають послуги з перевезення пасажирів, що прямо заборонено ст.ст.6 та 23 ГК України .

Відповідно до ч.1 ст.45 Закону України «Про автомобільний транспорт» у конкурсі на визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування можуть брати участь автомобільні перевізники, які мають ліцензію на той вид послуг, що виносять на конкурс, на законних підставах використовують у достатній кількості сертифіковані автобуси відповідного класу, відповідають вимогам, викладеним у ст.34 цього Закону.

Пунктом першим Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1081 від 03 грудня 2008 року в редакції від 17 квітня 2013 року, визначено процедуру підготовки та проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, що є обов'язковим для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами (організаціями), залученими на договірних умовах для організації забезпечення проведення конкурсів, конкурсними комітетами та автомобільними перевізниками, а також умови конкурсу, якими є встановлені організатором (обов'язкові та додаткові) умови перевезень пасажирів, які повинні виконувати автомобільні перевізники, визначені на відповідному об'єкті конкурсу.

Відповідно до п.10 цього Порядку організатор затверджує умови конкурсу, в тому числі обов'язкові, згідно ст.44 Закону України «Про автомобільний транспорт». Крім обов'язкових, організатор може затверджувати додаткові умови конкурсу (наявність у перевізника GPS-системи, встановленої на транспортних засобах, які пропонуються для роботи на автобусному маршруті, тощо). Організатор встановлює вимогу щодо забезпечення роботи на об'єкті конкурсу, який включає міські та приміські автобусні маршрути загального користування, не менш як одного транспортного засобу, пристосованого для перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями.

Згідно ч.2 ст.44 Закону України «Про автомобільний транспорт» до обов'язкових умов конкурсу на перевезення пасажирів належать: визначена органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування обґрунтована структура парку автобусів, що працюватимуть на маршруті загального користування, за пасажиромісткістю, класом, технічними та екологічними показниками; державні соціальні нормативи у сфері транспортного обслуговування населення.

Цими нормативними актами, які є частиною чинного законодавства України, і зокрема Порядком проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1081 від 03 грудня 2008 року, не передбачено обмеження участі в конкурсі претендентами, які мають автобуси віком більше 8 років, тобто до 2008 року випуску.

Пунктом 12 Порядку № 1081 визначений перелік підстав, при наявності яких конкурсний комітет приймає рішення про недопущення до участі в конкурсі автомобільного перевізника , який є вичерпним. Цей перелік викладений в п.16 Умов проведення конкурсу від 08 травня 2012 року і не містить вимог щодо віку транспортних засобів не більше 8 років.

Оскаржувані рішення були прийняті відповідачем без будь-яких на те підстав, всупереч вимогам закону, з метою позбавлення перевізників гарантованого законом права на отримання компенсації за перевезення пільговиків та штучного звуження кола учасників конкурсу, а тому повинні бути скасовані судом як протиправні.

Просять визнати протиправним та скасувати в повному обсязі рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 66/3 від 09 лютого 2016 року «Про затвердження типового договору на право перевезення пасажирів автомобільним транспортом на міських автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях», визнати недійсними п.2 та пп.4.1 п.4 рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 699/25 від 08 грудня 2015 року «Про організацію пасажирських перевезень на автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях та визнання такими, що втратили чинність рішення виконавчого комітету міської ради з цього питання», а також стягнути з відповідача понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 5512 грн.

Представник позивачів МКП «Тарас», ПП «Багіра» Котович Ю.В., яка також є представником третьої особи ТОВ «Денисівка-1», та представник позивача МКП «Тарас» Максименко В.Є. в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю, просять визнати протиправним та скасувати в повному обсязі рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 66/3 від 09 лютого 2016 року «Про затвердження типового договору на право перевезення пасажирів автомобільним транспортом на міських автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях», визнати недійсними п.2 та пп.4.1 п.4 рішення 25 засідання виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 699/25 від 08 грудня 2015 року «Про організацію пасажирських перевезень на автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях та визнання такими, що втратили чинність рішення виконавчого комітету міської ради з цього питання», а також стягнути з відповідача понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 5512 грн. з підстав, вказаних в позовній заяві, повністю підтвердивши викладені в ній обставини.

Представник відповідача виконавчого комітету Чернівецької міської ради Юзьків М.І. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, пояснив, що позивачі вважають протиправними прийняті рішення, обґрунтовуючи позовні вимоги порушенням порядку прийняття регуляторного акту, визначеного Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», виходом за межі компетенції виконавчого комітету як органу місцевого самоврядування та порушення інших норм матеріального права.

Однак ці доводи вважає необґрунтованими, виходячи з наступного:

Статтею 7 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» визначено порядок планування діяльності з підготовки проектів регуляторних актів. На виконання вимог частини 4 цієї статті виконавчим комітетом міської ради рішенням № 250/9 від 13 травня 2015 року внесено доповнення до плану діяльності з підготовки регуляторних актів на 2015 рік, затвердженого рішенням виконкому № 649 від 09 грудня 2014 року, щодо прийняття у II-IV кварталі 2015 року регуляторного акту «Про організацію пасажирських перевезень на автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях та визнання такими, що втратили чинність, рішень виконавчого комітету міської ради з цього питання».

На виконання цього плану департаментом житлово-комунального господарства міської ради як органом, визначеним відповідальним за прийняття регуляторного акту, розроблено проект регуляторного акту - рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради «Про організацію пасажирських перевезень на автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях та визнання такими, що втратили чинність, рішення виконавчого комітету міської ради з цього питання», яким передбачалось затвердити Умови організації та проведення конкурсу на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях, додатком до яких був договір на право перевезення пасажирів автомобільним транспортом на міських автобусних маршрутах загального користування м. Чернівців.

На виконання ст.8 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» департаментом житлово-комунального господарства до оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень та пропозицій розроблено аналіз регуляторного впливу.

Статтею 9 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» визначено, що кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань. На виконання цих вимог закону в друкованому засобі масової інформації Чернівецької міської ради газеті «Чернівці» № 38 від 17 вересня 2015 року опубліковано повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акту - рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради «Про організацію пасажирських перевезень на автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях та визнання такими, що втратили чинність, рішення виконавчого комітету міської ради з цього питання», а в наступному 39 номері цієї газети від 17 вересня 2015 року оприлюднено проект регуляторного акту та аналіз його регуляторного впливу.

На засіданні виконавчого комітету Чернівецької міської ради 08 грудня 2015 року прийнято рішення № 699/25 «Про організацію пасажирських перевезень на автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях та визнання такими, що втратили чинність, рішення виконавчого комітету міської ради з цього питання», яким затверджено Умови організації та проведення конкурсу на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях, а на засіданні 09 лютого 2016 року прийнято рішення № 66/3, яким затверджено другу частину проекту регуляторного акту - Типовий договір на право перевезення пасажирів автомобільним транспортом на міських автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях. У зв'язку з цим вважає доводи позивачів про те, що регуляторний орган прийняв регуляторний акт без попереднього оприлюднення та аналізу регуляторного впливу безпідставними, які спростовуються зазначеними доказами.

Таким чином, регуляторним органом - виконавчим комітетом Чернівецької міської ради дотримано засади регуляторної політики, які визначені статтею 5 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», зокрема, підготовка аналізу регуляторного впливу; планування діяльності з підготовки проектів регуляторних актів; оприлюднення проектів регуляторних актів з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань.

Позивачами невірно тлумачиться та застосовується зміст Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», який не визначає детальної процедури прийняття регуляторних актів (в т.ч. і нормативних) регуляторними органами, а як зазначено в преамбулі - він визначає виключно правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності та способи їх реалізації.

Безпідставними є доводи позивачів про те, що відповідач як регуляторний орган не мав будь-яких підстав, причин чи передумов підпунктом 4.1 п.4 рішення № 699/25 від 08 грудня 2015 року «Про організацію пасажирських перевезень на автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях та визнання такими, що втратили чинність, рішення виконавчого комітету міської ради з цього питання» визнавати таким, що втратило чинність рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 305/10 від 08 травня 2012 року «Про організацію пасажирських перевезень на автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях», яким було затверджено попередні Умови організації та проведення конкурсу на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях, оскільки таке право підтверджено рішенням Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.19, ст.144 Конституції України, ст.25, ч.14 ст.46, ч.ч.1, 10 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), в якому зазначено, що системний аналіз наведених положень Конституції і законів України дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавцем закріплюється право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов'язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб'єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну, доповнення чи скасування. Це узгоджується із правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у рішенні № 4-зп від 03 жовтня 1997 року у справі про набуття чинності Конституцією України про те, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не визначено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше (абзац п'ятий пункту 3 мотивувальної частини вказаного рішення).

Крім того, право регуляторного органу на скасування чи зміну регуляторного акту за власною ініціативою передбачено ст.11 Закону України «Про засади регуляторної політики у сфері господарської діяльності», частиною 1 якої визначено підстави перегляду регуляторного акта, а саме: на підставі аналізу звіту про відстеження результативності цього регуляторного акта; за ініціативою регуляторного органу, який прийняв відповідний регуляторний акт; в інших випадках, передбачених Конституцією та іншими законодавчими актами України, а частиною 2 передбачено, що у разі наявності підстав, визначених у частині 1 цієї статті, регуляторний орган, який прийняв відповідний акт, а у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом - інший орган, може приймати рішення про зупинення дії регуляторного акта, визнання його неконституційним, про скасування чи про необхідність залишення цього регуляторного акта без змін або про необхідність його перегляду.

Аналогічну правову позицію висловив Конституційний Суд України у рішенні № 7-рп/2009 від 16 квітня 2009 року, зазначивши, що в законах України також передбачено право органів місцевого самоврядування скасовувати та змінювати свої рішення, зокрема у Законі України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» органу місцевого самоврядування надано право за його ж ініціативою переглянути, зупинити дію та скасувати власний регуляторний акт (ч.ч.1, 2 ст.11).

Крім того, про необхідність прийняття нового регуляторного акту описано в аналізі його регуляторного впливу, зокрема в розділі «Проблема, яку передбачається розв'язати».

Спростовуючи доводи позивачів щодо перевищення компетенції відповідачем та порушення інших норм матеріального права, послався на наступне:

За змістом ст.6 Закону України «Про автомобільний транспорт» органи місцевого самоврядування є одним з елементів системи державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту.

Статтею 5 цього Закону визначено, що основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг. Державне регулювання та контроль у сфері автомобільного транспорту реалізується шляхом проведення центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування економічної, тарифної, науково-технічної та соціальної політики, ліцензування, стандартизації та сертифікації на автомобільному транспорті, задоволення потреб автомобільного транспорту в паливно-енергетичних і матеріально-технічних ресурсах і транспортних засобах.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про автомобільний транспорт» забезпечення організації пасажирських перевезень покладається, зокрема на міських автобусних маршрутах загального користування на виконавчий орган міської ради населеного пункту.

Частинами 1 статей 43 та 44 цього Закону передбачено, що визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування здійснюється виключно на конкурсних засадах; організація проведення конкурсу та визначення умов перевезень покладаються на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

З метою реалізації цих вимог Закону постановою Кабінету Міністрів України № 1081 від 03 грудня 2008 року затверджено Порядок проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, пунктом 5 якого передбачено, що метою визначення автомобільного перевізника на конкурсних засадах є: реалізація основних напрямів розвитку галузі автомобільного транспорту; створення безпечних умов для перевезення пасажирів автомобільним транспортом; покращення якості пасажирських перевезень; створення конкурентного середовища; забезпечення оновлення рухомого складу; підвищення рівня безпеки перевезень пасажирів; забезпечення виконання соціально значущих перевезень.

Крім того, дані нормативні документи передбачають обов'язок та можливість затвердження органами державної влади та органами місцевого самоврядування як основних, так і додаткових умов конкурсу. Зокрема, частиною 2 статті 44 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що до обов'язкових умов конкурсу на перевезення пасажирів належать: визначена органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування обґрунтована структура парку автобусів, що працюватимуть на маршруті загального користування, за пасажиромісткістю, класом, технічними та екологічними показниками; державні соціальні нормативи у сфері транспортного обслуговування населення.

Пунктом 10 Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1081 від 03 грудня 2008 року, визначено, що організатор затверджує умови конкурсу, в тому числі обов'язкові, відповідно до ст.44 Закону України "Про автомобільний транспорт". Крім обов'язкових організатор може затверджувати додаткові умови конкурсу (наявність у перевізника GPS-системи, встановленої на транспортних засобах, які пропонуються для роботи на автобусному маршруті, тощо). Організатор встановлює вимогу щодо забезпечення роботи на об'єкті конкурсу, який включає міські та приміські автобусні маршрути загального користування, не менш як одного транспортного засобу, пристосованого для перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями.

Таким чином, зазначеними нормами законодавства на виконавчі органи сільських, селищних, міських рад покладено обов'язки щодо організації пасажирських перевезень на міських автобусних маршрутах загального користування шляхом визначення перевізника на конкурсних засадах. З цією метою законодавством надано виконавчим органам сільських, селищних, міських рад право затверджувати як основні умови конкурсу (тобто ті, які виконавчий орган ради повинен визначити відповідно до ст.44 Закону України «Про автомобільний транспорт»), так і додаткові (тобто ті, які на основі адміністративного розсуду виконавчого органу ради найбільше будуть відповідати інтересам територіальної громади та спрямовані на реалізацію завдань державного регулювання у сфері автомобільного транспорту).

З метою реалізації завдань державного регулювання у сфері автомобільного транспорту та досягнення мети проведення конкурсу, а саме: створення безпечних умов для перевезення пасажирів автомобільним транспортом, покращення якості пасажирських перевезень, створення конкурентного середовища, забезпечення оновлення рухомого складу, підвищення рівня безпеки перевезень пасажирів, забезпечення виконання соціально значущих перевезень виконавчим комітетом міської ради затверджено як основні, так і додаткові умови конкурсу, в тому числі щодо наявності автобусів віком до 8 років, згода претендента на перевезення пільгових категорій громадян без відшкодування втрат, наявність обладнання - приладів GPS моніторингу руху громадського транспорту та засобу для автоматичного обліку пасажиропотоку на кожному маршруті, а також електронних компостерів та системи сплати за проїзд за допомогою електронних карток. Дані умови конкурсу не є дискримінаційними, а спрямовані на реалізацію завдань державного регулювання у сфері автомобільного транспорту і досягнення мети проведення конкурсу і забезпечення інтересів територіальної громади.

Крім того, ч.3 ст.44 Закону України «Про автомобільний транспорт» дозволяє брати участь в конкурсі перевізникам, які не мають автобусів, що відповідають умовам конкурсу шляхом подання інвестиційного проект-зобов'язання щодо оновлення парку автобусів на цьому маршруті на визначений період до п'яти років (у разі відсутності в перевізників-претендентів автобусів, що відповідають умовам конкурсу, вони мають право подавати до конкурсного комітету заяву на участь у конкурсі та документи, що містять характеристику наявних автобусів, які перевізник-претендент пропонує використовувати на даному маршруті, а також інвестиційний проект-зобов'язання щодо оновлення парку автобусів на цьому маршруті на визначений період до п'яти років).

Доводи позивачів про те, що в умовах проведення конкурсів відсутнє положення про внесення перевізником плати за проведення конкурсу, є безпідставними і спростовуються приписами ч.5 ст.46 Закону України «Про автомобільний транспорт», де передбачено фінансування проведення конкурсу як за рахунок коштів, внесених претендентами як плату за участь в конкурсі, так за рахунок власних коштів організатора.

Безпідставними вважає і доводи позивачів про протиправність затвердженого відповідачем Типового договору на право перевезення пасажирів автомобільним транспортом на міських автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях, оскільки в ньому відсутні зобов'язання виконавчого органу міської ради щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під'їзних шляхів у належному стані, регулювання тарифів, розміру компенсації та механізму компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів.

Дані доводи спростовуються пунктами 2.1.2, 2.1.3, 2.1.6, 2.1.7, 2.1.8 затвердженого рішенням № 66/3 від 09 лютого 2016 року Типового договору, якими передбачено обов'язки замовника затверджувати паспорт та схему маршруту, розклади руху та автобусних зупинок; встановлювати тарифи на перевезення пасажирів у визначеному законодавством порядку; сприяти перевізнику у забезпеченні безпеки руху та техніки безпеки під час перевезення пасажирів; спільно з перевізником проводити обстеження пасажиропотоків, стану доріг, де проходять маршрути, їх освітлення, наявність на маршруті покажчиків зупинок, павільйонів очікування; сприяти перевізнику в забезпеченні регулярної роботи автобусів на маршруті та вимагати від відповідних служб міста приведення в належний стан доріг, дорожньої розмітки, дорожніх знаків і світлофорів, освітлення вулиць.

Крім того, ч.1 ст.630 ЦК України, яка визначає зміст типових умов договору, передбачено, що договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку.

Ні ця норма, ні ч.4 ст.179 ГК України, яка регулює порядок визначення змісту господарських договорів, не містять заборон щодо включення додаткових умов договору до тих, що визначені у типових умовах договорів певного виду, зокрема і типового договору.

Таким чином, незалежно від умов Типового договору сторони договору не позбавляються права доповнити його відповідними пунктами на їх розсуд, виходячи з положень ч.1 ст.630 ЦК України та ч.4 ст.179 ГК України.

Обов'язок щодо підтримки проїзної частини автомобільних доріг та під'їзних шляхів у належному стані покладено на органи місцевого самоврядування ст.19 Закону України «Про автомобільні дороги», якою передбачено основні обов'язки органів місцевого самоврядування у частині управління функціонуванням і розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів, зокрема: забезпечення безперервних, безпечних, економічних та зручних умов руху транспортних засобів і пішоходів вулицями і дорогами міст та інших населених пунктів; організація будівництва, реконструкції, ремонту та утримання вулиць і доріг міст та інших населених пунктів за встановленими для них будівельними нормами, державними стандартами та нормами.

Безпідставними є і доводи позивачів про невідповідність Закону України «Про автомобільний транспорт» пункту 1.4. Типового договору, відповідно до якого компенсація витрат перевізнику за проїзд пільгових категорій громадян визначається окремою угодою.

Частиною 3 статті 142 Конституції України визначено, що витрати органів місцевого самоврядування, які виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.

Частиною 2 ст.67 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що рішення органів державної влади, які призводять до додаткових видатків органів місцевого самоврядування, обов'язково супроводжуються передачею їм необхідних фінансових ресурсів. Вказані рішення виконуються органами місцевого самоврядування в межах переданих їм фінансових ресурсів. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади і попередньо не забезпечені відповідними фінансовими ресурсами, компенсуються державою.

Частиною 5 ст.102 Бюджетного кодексу України передбачено, що видатки місцевих бюджетів на пільговий проїзд окремих категорій громадян покриваються за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам.

Частиною 4 ст.37 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

Аналіз цих норм законодавства дає підстави стверджувати, що компенсація витрат перевізнику за проїзд пільгових категорій громадян можлива за реалізації органами державної влади двох умов: надання відповідних фінансових ресурсів органам місцевого самоврядування у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам; встановлення замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень. Однак станом на даний час відповідними органами державної влади не реалізовано зазначених умов.

Таким чином, в умовах, коли відповідно до законодавства компенсація витрат перевізнику за проїзд пільгових категорій громадян залежить від надання відповідної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам та встановлення замовлення, у якому визначається порядок компенсації витрат перевізникам, пункт 1.4. Типового договору, відповідно до якого компенсація витрат перевізнику за проїзд пільгових категорій громадян визначається окремою угодою, відповідає вимогам законодавства.

Ця проблема в м. Чернівцях частково врегульована локальним нормативним актом - Порядком проведення розрахунків за пільговий проїзд окремих категорій громадян за рахунок субвенції з державного бюджету, затвердженого рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 223/7 від 25 квітня 2016 року.

Що стосується схвалення рішенням виконавчого комітету міської ради № 66/3 від 09 лютого 2016 року тексту Меморандуму про партнерство між виконавчим комітетом Чернівецької міської ради та перевізниками, які працюють на ринку пасажирських перевезень у м. Чернівцях, яким сторони цього документу підтверджують реалізацію положень ч.1 ст.37 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідно до якої пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, то прийняття тексту цього документа узгоджується із положеннями ст.174 ГК України, яка визначає підстави виникнення господарських зобов'язань: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Враховуючи викладене та норми чинного законодавства, якими відповідач керувався при прийнятті оскаржуваних рішень, просить в задоволенні позовних вимог відмовити за безпідставністю.

Представник третьої особи департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради Кожуленко І.В. в судовому засіданні позовні вимоги також вважає необґрунтованими з тих підстав, на які посилався представник відповідача, а тому вони не підлягають задоволенню.

Заслухавши пояснення представників позивачів, представника відповідача, представників третіх осіб, дослідивши письмові докази, суд вважає, що позовні вимоги не обґрунтовані і не підлягають до задоволення.

Відповідно до ст.17 ч.1 та ч.2 п.1) КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Предметом спору за позовом МКП «ТАРАС», ПП «БАГІРА» до виконавчого комітету Чернівецької міської ради є визнання протиправним та скасування нормативно-правових актів, прийнятих ним як суб'єктом владних повноважень і як регуляторним органом.

Згідно ст.19 ч.2, ст.140 ч.ч.1 і 3, ст.143 ч.1, ст.144 ч.1 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Згідно ст.27 п.б) пп.1, ст.30 п.б) пп.1, 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до делегованих повноважень органів сільських, селищних, міських рад віднесено, зокрема, участь у здійсненні державної регуляторної політики в межах та у спосіб, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" ; здійснення заходів щодо розширення та вдосконалення мережі підприємств житлово-комунального господарства, торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, розвитку транспорту і зв'язку; здійснення відповідно до законодавства контролю за належною експлуатацією та організацією обслуговування населення підприємствами житлово-комунального господарства, торгівлі та громадського харчування, побутового обслуговування, транспорту, зв'язку, за технічним станом, використанням та утриманням інших об'єктів нерухомого майна усіх форм власності, за належними, безпечними і здоровими умовами праці на цих підприємствах і об'єктах; прийняття рішень про скасування даного ними дозволу на експлуатацію об'єктів у разі порушення нормативно-правових актів з охорони праці, екологічних, санітарних правил, інших вимог законодавства.

Відносно цих вимог закону судом встановлено, що виконавчим комітетом Чернівецької міської ради було прийнято рішення № 699/25 від 08 грудня 2015 року «Про організацію пасажирських перевезень на автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях та визнання такими, що втратили чинність рішення виконавчого комітету міської ради з цього питання», пунктом 2 якого затверджено умови організації та проведення конкурсу на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях, пунктом 4 визнано такими, що втратили чинність рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 305/10 від 08 травня 2012 року «Про організацію пасажирських перевезень на автобусних маршрутах загального користування, та визнання такими, що втратили чинність рішення виконавчого комітету міської ради з цього питання», зокрема щодо затвердження умов організації та проведення конкурсу на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях, та рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 312/10 від 24 червня 2014 року «Про затвердження складу конкурсного комітету з визначення перевізників пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях та визнання додатків до рішень виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 588/19 від 12 листопада 2013 року та № 242/9 від 21 травня 2013 року такими, що втратили чинність» (копія на а.с.33-43, 97-109).

Також виконавчим комітетом Чернівецької міської ради було прийнято рішення № 66/3 від 09 лютого 2016 року «Про затвердження Типового договору на право перевезення пасажирів автомобільним транспортом на міських автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях», пунктами 1 та 3 якого затверджено Типовий договір на право перевезення пасажирів автомобільним транспортом на міських автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях та зобов'язано департамент житлово-комунального господарства міської ради при оформленні з переможцями конкурсів договірних взаємовідносин використовувати цей Типовий договір, а пунктом 2 погоджено текст Меморандуму про партнерство між виконавчим комітетом Чернівецької міської ради та перевізниками, які працюють на ринку пасажирських перевезень в м. Чернівцях (копія на а.с.44-54, 184-189).

Дані рішення відповідачем прийнято у відповідності до зазначених норм Конституції та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" в межах наданих йому повноважень, що визнали представники позивачів.

Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" визначені поняття, регуляторні органи, нормативні акти та сфера застосування державної регуляторної політики, зокрема статтею 1 передбачено, що державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності є напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України ; регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом; регуляторний орган це: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, інший державний орган, центральний орган виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособово приймати регуляторні акти ; регуляторна діяльність - діяльність, спрямована на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів, яка здійснюється регуляторними органами, фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями, територіальними громадами в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відносно цих вимог закону судом встановлено, що виконавчий комітет Чернівецької міської ради, як орган місцевого самоврядування, є регуляторним органом, який має право приймати регуляторні акти. Такими регуляторними актами є затверджені зазначеними рішеннями Умови організації та проведення конкурсу на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях та Типовий договір на право перевезення пасажирів автомобільним транспортом на міських автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях. Відповідач як орган владних повноважень і як регуляторний орган здійснив правове регулювання відносин з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях, які відбуваються між регуляторним органом та невизначеним колом суб'єктів господарювання, зокрема визначив їх взаємні права та обов'язки, а тому їх дія поширюється на суб'єкти господарювання незалежно від форми власності, які мають намір проводити свою господарську діяльність у цій сфері, що не оспорюється і позивачами, які підтвердили в судовому засіданні, що відповідач має право згідно чинного законодавства приймати такі акти.

Суд вважає, що відповідач прийняв оскаржувані рішення № 699/25 від 08 грудня 2015 року «Про організацію пасажирських перевезень на автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях та визнання такими, що втратили чинність рішення виконавчого комітету міської ради з цього питання» та № 66/3 від 09 лютого 2016 року «Про затвердження Типового договору на право перевезення пасажирів автомобільним транспортом на міських автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях» з дотриманням вимог закону щодо основних засад розробки та прийняття регуляторних актів, які визначені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", а саме: підготовка аналізу регуляторного впливу, планування діяльності з підготовки проектів регуляторних актів та оприлюднення проектів регуляторних актів з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань.

Статтею 7 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» визначено порядок планування діяльності з підготовки проектів регуляторних актів. Згідно цих вимог виконавчим комітетом Чернівецької міської ради рішенням № 250/9 від 13 травня 2015 року «Про внесення змін і доповнень до рішення виконавчого комітету міської ради від 09.12.2014р. № 649/21 щодо затвердження Планів діяльності Чернівецької міської ради та її виконавчого комітету з підготовки проектів регуляторних актів на 2015 рік» внесено доповнення до плану діяльності з підготовки регуляторних актів на 2015 рік, затвердженого рішенням виконкому № 649/21 від 09 грудня 2014 року, щодо прийняття у II-IV кварталі 2015 року регуляторного акту «Про організацію пасажирських перевезень на автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях та визнання такими, що втратили чинність, рішень виконавчого комітету міської ради з цього питання» (копія рішення та додатку на а.с.110-112).

На виконання цього плану департаментом житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради як органом, визначеним відповідальним за прийняття регуляторного акту, розроблено проект регуляторного акту - рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради «Про організацію пасажирських перевезень на автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях та визнання такими, що втратили чинність, рішення виконавчого комітету міської ради з цього питання», яким передбачалось затвердити Умови організації та проведення конкурсу на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях, додатком до яких був договір на право перевезення пасажирів автомобільним транспортом на міських автобусних маршрутах загального користування м. Чернівців. На даний проект регуляторного акту постійною комісією з питань законності, прав людини, регламенту, депутатської діяльності та етики Чернівецької міської ради 20 жовтня 2015 року дано експертний висновок, в якому зазначено, що регуляторний акт підготовлений з дотриманням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», затвердження його дасть можливість органам місцевого самоврядування забезпечити належний рівень транспортного обслуговування населення перевізниками на міських автобусних маршрутах, проект відповідає принципам державної регуляторної політики щодо вдосконалення правового регулювання відносин між органами місцевого самоврядування та суб'єктами господарської діяльності (а.с.113).

На виконання ст.8 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» департаментом житлово-комунального господарства міської ради до оприлюднення проекту цього регуляторного акту з метою одержання зауважень та пропозицій розроблено аналіз регуляторного впливу (а.с.114-116).

Статтею 9 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» визначено, що кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань. На виконання цих вимог закону в друкованому засобі масової інформації Чернівецької міської ради газеті «Чернівці» № 38 від 17 вересня 2015 року опубліковано повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акту - рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради «Про організацію пасажирських перевезень на автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях та визнання такими, що втратили чинність, рішення виконавчого комітету міської ради з цього питання», а в наступному 39 номері цієї газети від 17 вересня 2015 року оприлюднено проект регуляторного акту та аналіз його регуляторного впливу (а.с.117-122).

Після цього розроблений регуляторним органом проект регуляторного акту затверджений рішенням № 699/25 від 08 грудня 2015 року «Про організацію пасажирських перевезень на автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях та визнання такими, що втратили чинність, рішення виконавчого комітету міської ради з цього питання», пунктом 2 якого затверджено Умови організації та проведення конкурсу на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях, а рішенням № 66/3 від 09 лютого 2016 року затверджено Типовий договір на право перевезення пасажирів автомобільним транспортом на міських автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях.

Таким чином, регуляторним органом - виконавчим комітетом Чернівецької міської ради дотримано засади регуляторної політики, які визначені статтею 5 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», зокрема, підготовка аналізу регуляторного впливу, планування діяльності з підготовки проектів регуляторних актів, оприлюднення проектів регуляторних актів з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, а тому суд вважає безпідставним посилання позивачів на порушення відповідачем вимог ст.36 цього Закону, що тягне за собою визнання цих регуляторних актів протиправними та їх скасування.

Також суд вважає безпідставним посилання позивачів на те, що оскаржуваними рішеннями затверджені Умови організації та проведення конкурсу на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях та Типовий договір на право перевезення пасажирів автомобільним транспортом на міських автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях, які є протиправними, оскільки в судовому засіданні вони стверджували, що ці регуляторні акти по своєму змісту аналогічні Умовам і Типовому договору, які діяли до цього, які вони вважали законними і не оспорювали, їх виконували.

Суд вважає безпідставними і доводи позивачів про те, що виконавчий комітет Чернівецької міської ради як регуляторний орган не мав будь-яких підстав, причин чи передумов підпунктом 4.1 п.4 рішення № 699/25 від 08 грудня 2015 року визнавати таким, що втратило чинність рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 305/10 від 08 травня 2012 року «Про організацію пасажирських перевезень на автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях», яким було затверджено попередні Умови організації та проведення конкурсу на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях, оскільки це не суперечить чинному законодавству. Це право підтверджено і рішенням Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.19, ст.144 Конституції України, ст.25, ч.14 ст.46, ч.ч.1, 10 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), в якому зазначено, що системний аналіз наведених положень Конституції і законів України дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавцем закріплюється право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов'язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб'єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну, доповнення чи скасування.

Це узгоджується із правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у рішенні № 4-зп від 03 жовтня 1997 року у справі про набуття чинності Конституцією України про те, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не визначено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше (абзац п'ятий пункту 3 мотивувальної частини вказаного рішення).

Крім того, право регуляторного органу на скасування чи зміну регуляторного акту за власною ініціативою передбачено ст.11 Закону України «Про засади регуляторної політики у сфері господарської діяльності», частиною 1 якої визначено підстави перегляду регуляторного акта, а саме: на підставі аналізу звіту про відстеження результативності цього регуляторного акта; за ініціативою регуляторного органу, який прийняв відповідний регуляторний акт; в інших випадках, передбачених Конституцією та іншими законодавчими актами України, а частиною 2 передбачено, що у разі наявності підстав, визначених у частині 1 цієї статті, регуляторний орган, який прийняв відповідний акт, а у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом - інший орган, може приймати рішення про зупинення дії регуляторного акта, визнання його неконституційним, про скасування чи про необхідність залишення цього регуляторного акта без змін або про необхідність його перегляду.

Аналогічну правову позицію висловив Конституційний Суд України у рішенні № 7-рп/2009 від 16 квітня 2009 року, зазначивши, що в законах України також передбачено право органів місцевого самоврядування скасовувати та змінювати свої рішення, зокрема у Законі України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» органу місцевого самоврядування надано право за його ж ініціативою переглянути, зупинити дію та скасувати власний регуляторний акт (ч.ч.1, 2 ст.11).

Крім того, про необхідність прийняття нового регуляторного акту зазначено в аналізі його регуляторного впливу, зокрема в розділі «Проблема, яку передбачається розв'язати», де вказано: «Надходження до міського бюджету за рахунок оподаткування перевізників зростають. Однак рівні якості та комфортності перевезень, виконання договірних зобов'язань, виконання заходів із вдосконалення інфраструктури міста залишаються на такому ж низькому рівні, як і на момент проведення конкурсу у 2013 році, що викликає багато нарікань зі сторони мешканців міста. Найбільш гострими проблемними питаннями є: порушення правил технічної експлуатації транспортних засобів, в години «пік» перевищуються допустимі норми завантаженості транспортних засобів пасажирами; низький рівень культури обслуговування пасажирів, про що свідчать письмові та усні скарги мешканців міста; проблема перевезень пільгових категорій пасажирів у зв'язку з відсутністю механізму відшкодування втрат за їх перевезення, та, як наслідок, виникнення конфліктних ситуацій, відмови перевізників від надання пільгового проїзду громадянам, які згідно з чинним законодавством мають право на такі пільги; велика кількість перевізників обумовлює низький рівень трудової дисципліни (невиконання графіків руху) та в цілому дезорганізує роботу транспорту. В цілому ситуація не може бути врегульована ринковими механізмами. Громадяни та перевізники мають протилежні цілі: пасажири бажають пересуватись по місту комфортно та безпечно, а перевізники мають мету в отриманні якомога більшого прибутку. Таким чином, створюються передумови для нехтування безпекою перевезень пасажирів. Загальний аналіз ситуації дає змогу стверджувати, що в даному випадку ми маємо справу із так званою неспроможністю ринку, це означає, що існує потреба в державному регулюванні та прийнятті відповідного регуляторного акту на місцевому рівні».

Також суд вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваних рішень не перевищив надану йому законодавством компетенцію та не порушив інші норми матеріального права, які могли б бути підставою для їх скасування.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про автомобільний транспорт» органи місцевого самоврядування є одним з елементів системи державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту.

Статтею 5 цього Закону визначено, що основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг. Державне регулювання та контроль у сфері автомобільного транспорту реалізується шляхом проведення центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування економічної, тарифної, науково-технічної та соціальної політики, ліцензування, стандартизації та сертифікації на автомобільному транспорті, задоволення потреб автомобільного транспорту в паливно-енергетичних і матеріально-технічних ресурсах і транспортних засобах.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про автомобільний транспорт» забезпечення організації пасажирських перевезень покладається, зокрема на міських автобусних маршрутах загального користування на виконавчий орган міської ради населеного пункту.

Частинами 1 статей 43 та 44 цього Закону передбачено, що визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування здійснюється виключно на конкурсних засадах; організація проведення конкурсу та визначення умов перевезень покладаються на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

З метою реалізації цих вимог Закону постановою Кабінету Міністрів України № 1081 від 03 грудня 2008 року затверджено Порядок проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, пунктом 5 якого передбачено, що метою визначення автомобільного перевізника на конкурсних засадах є: реалізація основних напрямів розвитку галузі автомобільного транспорту; створення безпечних умов для перевезення пасажирів автомобільним транспортом; покращення якості пасажирських перевезень; створення конкурентного середовища; забезпечення оновлення рухомого складу; підвищення рівня безпеки перевезень пасажирів; забезпечення виконання соціально значущих перевезень.

Крім того, зазначені нормативні акти передбачають обов'язок та можливість затвердження органами державної влади та органами місцевого самоврядування як основних, так і додаткових умов конкурсу. Зокрема, частиною 2 статті 44 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що до обов'язкових умов конкурсу на перевезення пасажирів належать: визначена органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування обґрунтована структура парку автобусів, що працюватимуть на маршруті загального користування, за пасажиромісткістю, класом, технічними та екологічними показниками; державні соціальні нормативи у сфері транспортного обслуговування населення.

Пунктом 10 Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1081 від 03 грудня 2008 року, визначено, що організатор затверджує умови конкурсу, в тому числі обов'язкові, відповідно до ст.44 Закону України "Про автомобільний транспорт". Крім обов'язкових організатор може затверджувати додаткові умови конкурсу (наявність у перевізника GPS-системи, встановленої на транспортних засобах, які пропонуються для роботи на автобусному маршруті, тощо). Організатор встановлює вимогу щодо забезпечення роботи на об'єкті конкурсу, який включає міські та приміські автобусні маршрути загального користування, не менш як одного транспортного засобу, пристосованого для перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями.

Таким чином, зазначеними нормами законодавства на виконавчі органи міських рад покладено обов'язки щодо організації пасажирських перевезень на міських автобусних маршрутах загального користування шляхом визначення перевізника на конкурсних засадах. З цією метою законодавством надано виконавчим органам міських рад право затверджувати як основні умови конкурсу (ті, які виконавчий орган ради повинен визначити відповідно до ст.44 Закону України «Про автомобільний транспорт»), так і додаткові (ті, які на основі адміністративного розсуду виконавчого органу ради найбільше будуть відповідати інтересам територіальної громади та спрямовані на реалізацію завдань державного регулювання у сфері автомобільного транспорту).

З метою реалізації завдань державного регулювання у сфері автомобільного транспорту та досягнення мети проведення конкурсу, а саме: створення безпечних умов для перевезення пасажирів автомобільним транспортом, покращення якості пасажирських перевезень, створення конкурентного середовища, забезпечення оновлення рухомого складу, підвищення рівня безпеки перевезень пасажирів, забезпечення виконання соціально значущих перевезень виконавчим комітетом Чернівецької міської ради затверджено як основні, так і додаткові умови конкурсу, в тому числі щодо наявності автобусів віком до 8 років, згода претендента на перевезення пільгових категорій громадян без відшкодування втрат, наявність обладнання - приладів GPS моніторингу руху громадського транспорту та засобу для автоматичного обліку пасажиропотоку на кожному маршруті, а також електронних компостерів та системи сплати за проїзд за допомогою електронних карток. Суд вважає, що ці умови конкурсу не є дискримінаційними і не порушують права позивачів, а спрямовані на реалізацію завдань державного регулювання у сфері автомобільного транспорту і досягнення мети проведення конкурсу і забезпечення інтересів територіальної громади.

Крім того, відповідно до ч.3 ст.44 Закону України «Про автомобільний транспорт» дозволяється брати участь в конкурсі перевізникам, які не мають автобусів, що відповідають умовам конкурсу шляхом подання інвестиційного проект-зобов'язання щодо оновлення парку автобусів на цьому маршруті на визначений період до п'яти років (у разі відсутності в перевізників-претендентів автобусів, що відповідають умовам конкурсу, вони мають право подавати до конкурсного комітету заяву на участь у конкурсі та документи, що містять характеристику наявних автобусів, які перевізник-претендент пропонує використовувати на даному маршруті, а також інвестиційний проект-зобов'язання щодо оновлення парку автобусів на цьому маршруті на визначений період до п'яти років).

Посилання позивачів на протиправність рішення, оскільки в умовах проведення конкурсів відсутнє положення про внесення перевізником плати за проведення конкурсу, суд вважає безпідставним, так як встановлення плати - це право відповідача, воно відповідає вимогам ч.5 ст.46 Закону України «Про автомобільний транспорт», в якій передбачено фінансування проведення конкурсу як за рахунок коштів, внесених претендентами як плату за участь в конкурсі, так за рахунок власних коштів організатора.

Також суд вважає безпідставними посилання позивачів як на підставу протиправності затвердженого відповідачем Типового договору на право перевезення пасажирів автомобільним транспортом на міських автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях відсутність зобов'язань виконавчого комітету Чернівецької міської ради щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під'їзних шляхів у належному стані, регулювання тарифів, розміру компенсації та механізму компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів.

Пунктами 2.1.2, 2.1.3, 2.1.6, 2.1.7, 2.1.8 затвердженого рішенням № 66/3 від 09 лютого 2016 року Типового договору на право перевезення пасажирів автомобільним транспортом на міських автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях передбачено обов'язки замовника, яким є відповідач, затверджувати паспорт та схему маршруту, розклади руху та автобусних зупинок; встановлювати тарифи на перевезення пасажирів у визначеному законодавством порядку; сприяти перевізнику у забезпеченні безпеки руху та техніки безпеки під час перевезення пасажирів; спільно з перевізником проводити обстеження пасажиропотоків, стану доріг, де проходять маршрути, їх освітлення, наявність на маршруті покажчиків зупинок, павільйонів очікування; сприяти перевізнику в забезпеченні регулярної роботи автобусів на маршруті та вимагати від відповідних служб міста приведення в належний стан доріг, дорожньої розмітки, дорожніх знаків і світлофорів, освітлення вулиць.

Крім того, ч.1 ст.630 ЦК України передбачено, що договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку.

Ні ця стаття, ні ч.4 ст.179 ГК України, яка регулює порядок визначення змісту господарських договорів, не встановлюють ніяких заборон щодо включення додаткових умов договору до тих, що визначені у типових умовах договорів певного виду, зокрема і типового договору, тому, враховуючи ці вимоги закону, незалежно від умов затвердженого відповідачем Типового договору, сторони договору не позбавляються права доповнити його відповідними пунктами на їх розсуд, а тому суд вважає, що права позивачів не порушуються.

Крім того, обов'язок щодо підтримки проїзної частини автомобільних доріг та під'їзних шляхів у належному стані покладено на органи місцевого самоврядування ст.19 Закону України «Про автомобільні дороги», якою передбачено, зокрема: забезпечення безперервних, безпечних, економічних та зручних умов руху транспортних засобів і пішоходів вулицями і дорогами міст та інших населених пунктів; організація будівництва, реконструкції, ремонту та утримання вулиць і доріг міст та інших населених пунктів за встановленими для них будівельними нормами, державними стандартами та нормами.

Суд вважає, що пункт 1.4. Типового договору, відповідно до якого компенсація витрат перевізнику за проїзд пільгових категорій громадян визначається окремою угодою,також відповідає чинному законодавству, зокрема Закону України «Про автомобільний транспорт».

Відповідно до ч.2 ст.11 Закону України «Про автомобільний транспорт» соціально значущими послугами автомобільного транспорту є послуги з перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування за визначеними уповноваженими органами тарифами та на пільгових умовах відповідно до законодавства.

Згідно ст.37 Закону України «Про автомобільний транспорт» пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.29 Закону України «Про автомобільний транспорт» органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.

Частиною 3 статті 142 Конституції України визначено, що витрати органів місцевого самоврядування, які виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.

Частиною 2 ст.67 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що рішення органів державної влади, які призводять до додаткових видатків органів місцевого самоврядування, обов'язково супроводжуються передачею їм необхідних фінансових ресурсів. Вказані рішення виконуються органами місцевого самоврядування в межах переданих їм фінансових ресурсів. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади і попередньо не забезпечені відповідними фінансовими ресурсами, компенсуються державою.

Частиною 5 ст.102 Бюджетного кодексу України передбачено, що видатки місцевих бюджетів на пільговий проїзд окремих категорій громадян покриваються за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам.

Аналіз цих норм законодавства дає підстави стверджувати, що компенсація витрат перевізнику за проїзд пільгових категорій громадян можлива за реалізації органами державної влади двох умов: надання відповідних фінансових ресурсів органам місцевого самоврядування у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам; встановлення замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень. Однак станом на даний час відповідними органами державної влади не реалізовано зазначених умов.

Таким чином, в умовах, коли відповідно до законодавства компенсація витрат перевізнику за проїзд пільгових категорій громадян залежить від надання відповідної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам та встановлення замовлення, у якому визначається порядок компенсації витрат перевізникам, пункт 1.4. Типового договору відповідає вимогам законодавства. Відповідачем частково врегульовано це питання локальним нормативним актом затвердженим рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 223/7 від 25 квітня 2016 року Порядком проведення розрахунків за пільговий проїзд окремих категорій громадян за рахунок субвенції з державного бюджету (а.с.173-183).

Суд вважає, що п.2 рішення виконавчого комітету міської ради № 66/3 від 09 лютого 2016 року, яким погоджено текст Меморандуму про партнерство між виконавчим комітетом Чернівецької міської ради та перевізниками, які працюють на ринку пасажирських перевезень у м. Чернівцях, яким сторони цього документу підтверджують реалізацію положень ч.1 ст.37 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідно до якої пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства, зокрема Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, не суперечить положенням ст.174 ГК України, яка визначає підстави виникнення господарських зобов'язань: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також іншим нормативним актам, у зв'язку з чим підстав визнавати його протиправним немає.

Таким чином, враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини та досліджені докази, аналізуючи зазначені нормативні акти, суд вважає, що вимоги позивачів МКП «ТАРАС» та ПП «БАГІРА» про визнання протиправним та скасування рішення № 66/3 від 09 лютого 2016 року «Про затвердження типового договору на право перевезення пасажирів автомобільним транспортом на міських автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях», визнання недійсними пункту 2 та підпункту 4.1 пункту 4 рішення № 699/25 від 08 грудня 2015 року «Про організацію пасажирських перевезень на автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях та визнання такими, що втратили чинність рішення виконавчого комітету міської ради з цього питання» задоволенню не підлягають, оскільки відповідачем виконавчим комітетом Чернівецької міської ради при розробленні та прийнятті Умов організації та проведення конкурсу на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях та Типового договору на право перевезення пасажирів автомобільним транспортом на міських автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцяхбули дотримані вимоги чинного законодавства, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», «Про автомобільний транспорт», Цивільним та Господарським кодексами України, Порядком проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1081 від 03 грудня 2008 року в редакції від 17 квітня 2013 року, положення цих регуляторних актів не суперечать чинному законодавству і не можуть бути визнанні протиправними, а тому прийняті рішення є законними, у зв'язку з чим в задоволенні позовних вимог належить відмовити за безпідставністю.

Крім того, позивачами обрано спосіб захисту, зокрема про визнання недійсними пункту 2 та підпункту 4.1 пункту 4 рішення № 699/25 від 08 грудня 2015 року, який не узгоджується з вимогами ст.162 та ч.8 ст.171 КАС України, що також є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного, ст.ст.19, 140, 142-144 Конституції України, ст.ст.24, 25, 27, 30, 46, 59, 67 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.ст.626-628, 630 ЦК України, ст.ст.174, 179 ГК України, ст.102 Бюджетного кодексу України, ст.ст.5, 6, 7, 8, 9, 11, 36 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», ст.ст.5, 6, 7, 29, 31, 34, 37, 43-46 Закону України «Про автомобільний транспорт», ст.19 Закону України «Про автомобільні дороги», Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1081 від 03 грудня 2008 року в редакції від 17 квітня 2013 року, рішенням Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 та керуючись ст.ст.2, 6, 7, 9, 11, 17, 71, 72, 86, 158-163, 167, 171 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

В задоволенні позовних вимог малого колективного підприємства «ТАРАС», приватного підприємства «БАГІРА» до виконавчого комітету Чернівецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення № 66/3 від 09 лютого 2016 року «Про затвердження типового договору на право перевезення пасажирів автомобільним транспортом на міських автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях», визнання недійсними пункту 2 та підпункту 4.1 пункту 4 рішення № 699/25 від 08 грудня 2015 року «Про організацію пасажирських перевезень на автобусних маршрутах загального користування в м. Чернівцях та визнання такими, що втратили чинність рішення виконавчого комітету міської ради з цього питання» відмовити.

На постанову може бути подано апеляційну скаргу до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Шевченківський районний суд м. Чернівців протягом десяти днів з дня отримання її копії.

СУДДЯ Л.К.КИРИЛЮК