Рішення № 59718881, 16.08.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження : 22ц/790/5452/16 Головуючий 1-ї інстанції Мельник І.М.

Справа № 2-641/893/16 Доповідач - Шевченко Н.Ф.

Категорія : договірне.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :

головуючого - Шевченко Н.Ф.

суддів - Івах А.П., Пономаренко Ю.А.

при секретарі - Каплоух Н.Б.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 25 травня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, -

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, який було уточнено, до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів в розмірі 300960 грн.

В обґрунтування позову посилалась на те, що разом із відповідачкою, яка є її рідною донькою, у березні 2006 року продали дві земельні ділянки в Белгородській області по 500000 російських рублів за кожну, які були конвертовані в американські долари, загальною сумою 36000 доларів США. Зазначену суму доларів вона передала доньці на зберігання, про що є розписка.

В подальшому, відповідачка зайняла у неї в бор за розпискою строком на сім років 18000 доларів США на придбання автомобілю НОМЕР_1 за ціною 203187 грн. Даний автомобіль було оформлено на праві власності на колишнього чоловіка відповідачки ОСОБА_1

Враховуючи те, що станом на лютий 2015 року за даними НБУ 18000 доларів США становить 300960 грн., просила стягнути з відповідачки цю суму, оскільки остання в добровільному порядку повернути гроші відмовляється.

Відповідачка ОСОБА_3 та її представник подали письмову заяву, в якій повністю підтримали позов та не заперечували проти його задоволення.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 25 травня 2016 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошову суму в розмірі 300960 грн., а також судові витрати в розмірі 3015,94 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити та стягнути на його користь судовий збір.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом норм процесуального і матеріального права, неповне з'ясування обставин справи та неповноту дослідження доказів.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду відповідно до положень ст. 303 ЦПК України, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущений строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Проте, в даному випадку ухвалене судом першої інстанції у справі рішення не відповідає зазначеним вимогам процесуального закону.

Задовольняючи заявлені позивачем ОСОБА_2 позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позичальник ОСОБА_3 не виконала своїх зобов'язань за договором позики, укладеним з матірю ОСОБА_2, запозичені грошові кошти позикодавцю своєчасно не повернула, а тому існуючий грошовий борг підлягає стягненню в примусовому порядку.

Однак, повністю погодитися із такими висновками районного суду судова колегія в даному випадку погодитися не може, виходячи з наступного.

Згідно ст. ст. 1, 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України «Про міжнародне приватне право».

Відповідно до п. 1 ст. 6 міжнародної Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими-ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у тій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Матеріали справи свідчать про те, що 26 січня 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду із первісним позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про визнання права власності на частину автомобіля НОМЕР_1, посилаючись на те, що на придбання вказаного автомобіля її донька ОСОБА_3, відповідачка у справі, витратила кошти у сумі 18000 доларів США, які належали особисто позивачці ОСОБА_2 від продажу земельної ділянки у м.Белгороді, Російської Федерації. При цьому ОСОБА_2 про існування будь-яких письмових угод з донькою відносно коштів не посилалась, а навпаки вказувала, що їй стало відомо про витрачені кошти на придбання автомобіля тільки в 2015 році, коли попрохала повернути 18000 доларів США (а.с.3-4).

08.04.2016 року ОСОБА_2 предявила змінену позовну заяву про стягнення грошових коштів, при цьому відповідачем у справі визначила ОСОБА_3, а правовий статус другого подружжя ОСОБА_1 був змінений і він був визначений як третя особа (а.с.52-53).

Обгрунтовуючи свої вимоги про стягнення коштів ОСОБА_2 посилалась на те, що між нею та донькою ОСОБА_3 були укладені два договори у визляді розписок: перший у28 березня 2006 року про передачу ОСОБА_3 на зберігання 18000 доларів США, а другий - від 20.06.2008 року про передачу їй вказаної суми грошей 18000 доларів США у борг на строк 7 років до 20.07.2015 року на придбання автомобіля Mitsybishi (а.с.54-55).

При цьому донька ОСОБА_2, відповідачка ОСОБА_3 у письмовій заяві позовні вимоги матері визнала повністю та просила розглядати справу у її відсутність. При цьому підтвердила, що вказані кошти були нею витрачені на придбання автомобіля Mitsybishi (а.с.74-75).

Відповідно до ст. 174 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов протягом усього часу судового розгляду, зробивши усну заяву.

До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Згідно до розяснень даних у п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції: - у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без зясування і дослідження інших обставин справи.

Матеріали справи свідчать про те, що покупцем автомобіля Mitsybishi по договору № 0806-20003 від 20.06.2008 року був ОСОБА_1 (а.с.59-60).

Доказів про те, що ці договори зберігання та позики укладалися між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зі згоди ОСОБА_1 як іншого подружжя матеріали справи не містять, як і те, що запозичені грошові кошти були використані також в інтересах та на потреби сім'ї.

Частиною 4 статті 60 Сімейного кодексу України передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї, тобто в разі, якщо договір позики був укладений в інтересах сім'ї, боржниками за цим договором має вважатися подружжя.

Проте, суд першої інстанції, на вищезазначені норми цивільного процесуального закону та сімейного права уваги не звернув, у супереч приписам ст. 130, 214 ЦПК України з характером спірних правовідносин належним чином не визначився, питання стосовно того, в чиїх же саме інтересах укладалися вказані договори та у зв'язку з цим про склад осіб, які повинні брати участь у справі, не з'ясував, а розглянувши справу по суті заявлених позовних вимог у першому ж судовому засіданні без участі сторін, ухвалив рішення, яким фактично вирішив питання про права та обов'язки третьої особи чоловіка позичальника ОСОБА_1, який до участі у розгляді справи залучений у якості 3-ї особи, доказів того, що він був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, а тому був позбавлений можливості надати особисті пояснення по суті спору, навести свої доводи та висунути заперечення проти заявленого кредитором ОСОБА_2 позову.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, а також те, що позов пред'явлено не до всіх належних відповідачів, якими в даному випадку є подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1, а можливість залучення до участі у справі нових учасників процесу на стадії апеляційного провадження діючим процесуальним законодавством не передбачена, рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 25 травня 2016 року ухвалене по справі, не може бути визнане законним, обґрунтованим, а тим паче - справедливим, у зв'язку з чим судова колегія вважає за необхідне на підставі п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України скасувати це судове рішення та ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити в задоволенні заявлених позивачем ОСОБА_2 вимог.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Отже, саме на суд як на державний орган покладено обов'язок вирішення справи відповідно до закону, у зв'язку з чим суд має право й зобов'язаний визначити характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню.

Проте на порушення вищевказаного суд не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, на порушення вимог ст. ст. 212-215 ЦПК України не дотримався норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, порушив норми матеріального права, в результаті чого рішення не відповідає вимогам ст. ст. 213-214 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, а тому воно підлягає скасуванню.

При цьому судова колегія вважає доцільним також зазначити, що прийняте судом апеляційної інстанції по справі рішення не позбавляє позивача ОСОБА_2 права повторно звернутись до суду з таким же позовом, залучивши до участі у справі ОСОБА_1 як співвідповідача за борговими зобов'язаннями подружжя.

Таким чином, на підставі викладеного та керуючись ст. 60 СК України, п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 1, 2, 4, 303, 304, 307, 309, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 25 травня 2016 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня його проголошення.

Головуючий:

Судді: