Ухвала суду № 59693987, 11.08.2016, Берегівський районний суд Закарпатської області

Справа № 701/2891/12

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

11.08.2016 року м. Берегово

Берегівський районний суд Закарпатської області у складі головуючого Драб В.І., при секретарі Гарані О. А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Дийдянської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, треті особи без самостійних вимог: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, міськрайонне управління Державного агентства земельних ресурсів України у місті Берегові і Берегівському районі Закарпатської області, про визнання протиправними та скасування рішень і зобовязання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з адміністративним позовом до Дийдянської сільради Берегівського району Закарпатської області, треті особи без самостійних вимог: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, міськрайонне управління Державного агентства земельних ресурсів України у місті Берегові і Берегівському районі Закарпатської області, про визнання протиправними та скасування рішень і зобовязання вчинити певні дії.

Учасники судового розгляду у судове засідання не зявилися, будучи належним чином повідомленими про час та місце судового розгляду.

За результатами судового засідання, матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, а також вивчивши існуючу судову практику у подібних спорах, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у справі, зважаючи на наступне.

У своїй позовній заяві позивачі просять визнати протиправними та скасувати рішення Дийдянської сільської ради Берегівського району Закарпатської області від 23 листопада 2011 року № 169, яким передано ОСОБА_3 у власність земельну ділянку розміром 0,0247 га за адресою: Закарпатська обл.,Берегівський р-н, с. Дийда, вул. Дачна, 47; від 23 листопада 2011 року № 170, яким передано ОСОБА_4 у власність земельну ділянку розміром 0,0247 га за адресою: Закарпатська обл., Берегівський р-н, с. Дийда, вул. Дачна, 47; від 23 листопада 2011 року № 171, яким передано ОСОБА_5 у власність земельну ділянку розміром 0,0247 га за адресою: Закарпатська обл., Берегівський р-н, с. Дийда, вул. Дачна, 47; від 23 листопада 2011 року № 172, яким передано ОСОБА_6 у власність земельну ділянку розміром 0,0247 га за адресою: Закарпатська обл., Берегівський р-н, с. Дийда, вул. Дачна, 47 (далі оспорювані рішення).

Вищевказані громадяни, подавши відповідні заяви про одержання безоплатно у власність земельних ділянок, які оспорюваними рішеннями їм були передані, реалізували своє конституційне право на безоплатну приватизацію земельних ділянок. Відтак, спір щодо визнання протиправними та скасування оспорюваних рішень є приватноправовим, а не публічноправовим.

Про правильність такої позиції свідчить і судова практика та розяснення, що містяться у пункті 7 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», згідно з якими земельні відносини, суб'єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об'єктами - землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій прав на землю (стаття 1 ЦК України, статті 2, 5 ЗК України). Захист судом прав на землю у цих відносинах здійснюється способами, визначеними статтями 16, 21, 393 ЦК України, статтею 152 ЗК України, у тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування. Відповідно до цього, спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб'єкта владних повноважень, згідно зі статтею 15 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства. Це стосується, наприклад, позовів про визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо видання дозволу на виготовлення (розроблення) проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, вирішення інших питань, що відповідно до закону необхідні для набуття і реалізації права на землю, про надання чи передачу земельної ділянки у власність або користування чи невирішення цих питань, припинення права власності чи користування землею (статті 116, 118, 123, 128, 131, 144, 146, 147, 149, 151 ЗК України та інші), крім спорів, передбачених частиною першою статті 16 Закону України від 17 листопада 2009 року № 1559-VІ «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності», про цивільну відповідальність за порушення земельного законодавства (статті 210, 211 ЗК України), про повернення самовільно зайнятих земельних ділянок (стаття 212 ЗК України).

Таким чином, провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування рішень Дийдянської сільської ради Берегівського району Закарпатської області від 23 листопада 2011 року № 169, № 170, № 171, № 172 підлягає безумовному закриттю.

Що стосується решти позовних вимог, то такі також не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, що підтверджується наступним.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 12 жовтня 1978 року в справі «Занд проти Австрії» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Відповідно до статті 2 ЗК України, земельні відносини це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Статтею 5 ЗК України передбачено, що земельне законодавство базується, в тому числі, на принципі забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

Статтею 80 ЗК України встановлено, що суб'єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, на землі державної власності.

Виходячи з положень статей 13, 14 Конституції України, статей 177, 181, 324 ЦК України, статті 148 Господарського кодексу України, земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.

З положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 ЗК України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.

Згідно з частиною другою статті 13 Конституції України кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Громадяни та юридичні особи у визначеному законом порядку набувають прав власності та користування земельними ділянками відповідно до їх цільового призначення для ведення господарської діяльності або задоволення особистих потреб.

Відносини, пов'язані з набуттям та реалізацією громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок ґрунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими.

За змістом статей 13, 14 Конституції України, статті 11 ЦК України, статей 123, 124, 127, 128 ЗК України, рішенням органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у власність або в користування здійснюється волевиявлення власника землі і реалізуються відповідні права у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог ЗК України, спрямованих на раціональне використання землі як об'єкта нерухомості (власності).

Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер.

Відтак, позови, предметом яких є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, не можуть розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

У разі прийняття субєктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи користування (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

Аналогічна правова позиція з цього приводу викладена в постановах Верховного Суду України від 01 жовтня 2013 року в справі №21-228а13, від 11 листопада 2014 року в справі № 21-493а14, від 09 грудня 2014 року в справі №21-308а14, від 16 грудня 2014 року в справі № 21-544а14, від 17 лютого 2015 року в справі № 21-551а14, від 24 лютого 2015 року в справі № 21-34а15, висновки яких є обов'язковими для врахування судами відповідно до статті 360-7 ЦПК України.

Отже, виходячи з всього вищевикладеного, та враховуючи, що спір щодо визнання протиправними та скасування рішень Дийдянської сільської ради Берегівського району Закарпатської області від 12 жовтня 2012 року № 6 та № 7, якими відмовлено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 приватизації земельних ділянок, носить приватно-правовий характер, провадження у справі в цій частині вимог також підлягає закриттю.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Згідно ч. 2 ст. 157 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

А відтак, суд розяснює позивачам, що даний спір підсудний місцевому загальному суду з урахуванням положень ст. 15 ЦПК України.

Керуючись статтями п. 1 ч. 1 ст. 157, ст. 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В :

Закрити провадження в адміністративній справі № 701/2891/12 за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Дийдянської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, треті особи без самостійних вимог: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, міськрайонне управління Державного агентства земельних ресурсів України у місті Берегові і Берегівському районі Закарпатської області, про визнання протиправними та скасування рішень і зобовязання вчинити певні дії.

Розяснити позивачу, що даний спір підсудний місцевому загальному суду у порядку цивільного судочинства з урахуванням положень ст. 15 ЦПК України.

Ухвалу направити сторонам у справі та третім особам.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України. Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.

Суддя Драб В. І.