Рішення № 59687605, 12.08.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа № 642/3825/15-ц Головуючий 1-ї інстанції - Грінчук О.П.

Провадження № 22-ц/790/3308/16 Доповідач - Колтунова А.І.

Категорія: Спори, що виникають із

житлових правовідносин про визнання

особи такою, що втратила прав

користування жилим приміщенням

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«11» серпня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого: Колтунової А.І.,

суддів: Костенко Т.М., Гальянової І.Г.,

при секретарі: Щербань Р.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 28 березня 2016 року за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6 про витребування майна у добросовісного набувача,-

ВСТАНОВИЛА:

08 травня 2015 року, з урахування уточнень, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення.

В обґрунтування позову зазначили, що ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 23 липня 2012 року, укладеного між нею та ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавіндою Н.О., реєстраційний номер 2567, належить ? частка будинку АДРЕСА_1 (далі - договір купівлі-продажу № 2567).

ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 23 липня 2012 року, укладеного між нею та ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавіндою Н.О., реєстраційний номер 2570, також належить ? частка будинку АДРЕСА_1 (далі - договір купівлі-продажу № 2570).

В подальшому ОСОБА_4 зареєструвала в КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» право власності на ? частку будинку АДРЕСА_1 (далі - будинок НОМЕР_1), реєстраційний номер 29966300.

Проте, на час подачі позову до суду відповідачі продовжують користуватися без належних на то підстав зазначеним житловим будинком.

Зважаючи на зазначене, просили суд визнати ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 такими, що втратили право користування будинком НОМЕР_1, усунути ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перешкоди з боку ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 в користуванні будинком НОМЕР_1, шляхом їх виселення.

31 липня 2015 року ОСОБА_1 подано зустрічний позов до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6 про витребування майна у добросовісного набувача.

В обґрунтування позову зазначив, що фактично прийняв спадкове майно, а саме будинок НОМЕР_1, після смерті матері - ОСОБА_10

На час звернення до суду в спірному будинку були зареєстровані він та його родина: донька - ОСОБА_6, син - ОСОБА_5, онуки - ОСОБА_7 та ОСОБА_8

З метою продажу будинку, ОСОБА_5 познайомив ОСОБА_1 з ОСОБА_11, яка в якості знаку доброзичливості принесла алкогольний напій, який вони сумісно розпивали. Під час цього візиту, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння та не усвідомлюючи значення своїх дій, ОСОБА_12 було підписано якісь документи.

В подальшому, ОСОБА_1 дізнався про укладення від його імені ОСОБА_13 вищевказаних договорів купівлі-продажу житлового будинку НОМЕР_1, відкриття судового провадження щодо визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням та видачу, шляхом введення в оману, на ім'я ОСОБА_13 та ОСОБА_11, нотаріальної довіреності № 2362 від 23 липня 2009 року, на підставі якої ОСОБА_13 надавалося право розпорядження нерухомим майном, яке було ним в подальшому відчужено на корить своєї родички.

Зважаючи на зазначене, просив суд витребувати від ОСОБА_3 та ОСОБА_4, як добросовісних набувачів, на користь ОСОБА_1 по ? частки будинку НОМЕР_1 з надвірними будівлями.

17 листопада 2015 року представником ОСОБА_1 було надано до суду письмові пояснення, з яких вбачається, що 23 липня 2009 року ОСОБА_1 було видано довіреність, якою він уповноважив ОСОБА_13 та ОСОБА_11 вести його справи, зокрема оформити на його ім'я спадщину та отримати свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті матері, а також бути його представником в Бюро технічної інвентаризації з питань реєстрації права власності на будь-яке нерухоме майно, отримувати витяги та документи, оформлювати необхідну документацію, продавати, обмінювати, здавати в оренду, передавати в іпотеку на умовах та на їх розсуд будинок НОМЕР_1, отримати грошові кошти від продажу будинку.

Грошові кошти після продажу будинку НОМЕР_1 ОСОБА_1 передано не було.

В лютому 2014 року невідомою особою була здійснена спроба насильницького виселення ОСОБА_1 з будинку НОМЕР_1, у зв'язку з чим було відкрито кримінальне провадження. В рамках якого було допитано ОСОБА_13 та ОСОБА_11, які зазначили, що ОСОБА_11 звернулася до ОСОБА_13 з проханням зайняти ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 7 000,00 доларів США, а з метою забезпечення повернення грошових коштів ОСОБА_1 видав довіреність на житловий будинок. Оскільки ОСОБА_1 грошові кошти не повертав, в останній день дії довіреності ОСОБА_13 продав житловий будинок, виручені від продажу грошові кошти забрав в рахунок погашення ОСОБА_1 боргу.

Проте, вказані показання не відповідають дійсності, оскільки з метою позичення грошових коштів укладається договір позики, який ані ОСОБА_13, ані ОСОБА_11, з метою підтвердження пояснень, надано не було.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 28 березня 2016 року позовні вимоги за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення задоволено частково. Усунено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перешкоди з боку ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 в користуванні будинком АДРЕСА_1, шляхом їх виселення. Стягнено з ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 сплачений нею судовий збір в розмірі 40,60 грн. з кожного. Стягнено з ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 сплачений нею судовий збір в розмірі 40,60 грн. з кожного. В іншій частині позовних вимог відмовлено. У задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6 про витребування майна у добросовісного набувача відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції представником ОСОБА_1- ОСОБА_2 було подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, зустрічний позов задовольнити. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам по справі. Неправильно надано оцінку доказам, що містяться в матеріалах справи. Не взято до уваги того факту, що в будинку зареєстровані малолітні діти, а нотаріальне посвідчення спірних договорів купівлі-продажу було здійснено на підставі документів, що не відповідають дійсності. Зважаючи на що, укладені правочини є нікчемними, оскільки для їх укладення необхідний дозвіл органу опіки та піклування. Також судом першої інстанції не було взято до уваги того факту, що довіреність, на підставі якої ОСОБА_13 було укладено правочини, видавалася з метою оформлення спадщини після смерті матері, та того, що ці правочини було укладено в останній день дії довіреності і ? частку будинку було продано матері ОСОБА_13

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його представники ОСОБА_14 та ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримували.

Представник позивачів - ОСОБА_15 проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 та представник Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представник третьої особи в заяві просив суд розглядати справу за їх відсутності. Апеляційну скаргу підтримували (а.с. 233, 234, 235, 254-257, том1).

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, ОСОБА_1 та його представника, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та усунення з їх боку перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення та відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6 про витребування майна у добросовісного набувача, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки дії нотаріуса на вчинення правочинів про видачу ОСОБА_1 довіреності на продаж належного йому будинку та посвідчення договорів купівлі - продажу цього будинку не оспорювалися, то вони є правомірними, а також враховуючи, що волевиявлення власника було направлено на відчуження належного йому на праві власності житлового будинку, суд не вбачає правових підстав для визнання недійсними зазначених правочинів.

Відповідно до ст. 391 ЦПК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Оскільки права позивачів на користування належним їм на праві власності житловим будинком були порушені, суд першої інстанції зазначив, що перешкоди з боку ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 у користуванні будинком підлягають усуненню шляхом їх виселення.

Колегія суддів частково погоджується з зазначеними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом встановлено, підтверджується письмовими доказами та не оспорюється сторонами, що житловий будинок АДРЕСА_1 належав на праві власності ОСОБА_10, яка є матір'ю ОСОБА_1, та померла ІНФОРМАЦІЯ_5.

Після смерті ОСОБА_10 спадщину прийняв її син ОСОБА_1, який на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Другою Харківською державною нотаріальною конторою 25 березня 2010 року, реєстраційний № 1-194, зареєстрованого в КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 06 квітня 2010 року за номером 25780825, реєстраційний номер 29966300, номер запису 24043, набув право власності на цей житловий будинок (а.с. 8, 11, 14, том 1).

23 липня 2009 року ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_13 та ОСОБА_11 видано довіреність, яка була посвідчена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_16, відповідно до якої вони мають право продати, обміняти, передати в іпотеку на умовах та на їх розсуд будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 (а.с.57, 58, 59, том 1).

Відповідно до договорів купівлі - продажу від 23 липня 2012 року ОСОБА_1, від імені якого діяв ОСОБА_13, продав по 1/2 частці зазначеного житлового будинку ОСОБА_4 та ОСОБА_3, за ціною, що дорівнює 24 050,00 грн., кожній (а.с. 8,11, том 1).

За клопотанням відповідача судом першої інстанції розглядалося питання про склад осіб, які були зареєстровані у спірному житловому будинку, на період його відчуження.

Згідно довідки голови квартального комітету «Лисогірський» від 19 червня 2014 року в спірному будинку зареєстровані ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 51, том 1).

Також приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавіндою Н.О. була направлена довідка, видана 23 липня 2012 року головою квартального комітету «Гиївський» - ОСОБА_17 та надана при посвідченні договорів купівлі - продажу, згідно якої зареєстрованими в зазначеному будинку, на час видачі довідки, були ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 (а.с. 50, том 1).

У зв'язку з тим, що зазначені обставини були предметом розгляду в суді першої інстанції, але суд ухвалив рішення на підставі суперечливих доказів, що містяться в матеріалах справи та стосуються осіб, зареєстрованих на час відчуження житлового будинку, судом апеляційної інстанції, за клопотанням представника відповідача ОСОБА_1, постановлено ухвалу від 14 липня 2016 року, якою були витребувані дані із Міграційної служби Холодногірського районного відділу у м. Харкові та Управління праці та соціального захисту населення Холодногірського району міста Харкова про склад осіб, які зареєстровані в спірному будинку з зазначенням дати їх реєстрації.

Відповідно до наданих до суду апеляційної інстанції доказів встановлено, що станом на 24 червня 2009 року в зазначеному будинку були зареєстровані ОСОБА_1 - власник будинку, ОСОБА_6 - донька власника, ОСОБА_7 - її син (а.с. 12, том 2).

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, відповідно до частини 2 статті 6 Сімейного кодексу України (далі СК України) вважається малолітнім.

Позивачі за зустрічним позовом про витребування майна у добросовісного набувача, посилаються на те, що при укладенні договорів купівлі - продажу був порушений публічний порядок укладення цих договорів, так як були порушені конституційні права власника та членів його сім'ї, а також, що вони були укладені без згоди органів опіки та піклування, так як малолітній ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, мав право користування майном, у зв'язку з чим ці правочини є нікчемними.

Відповідно до частини 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 205 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно частин 1-3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтями 219, 220, 224, 228 ЦК України передбачено, що нікчемними є правочини у разі недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення їх посвідчення, вчинені без дозволу органу опіки та піклування та які порушують публічний порядок.

Статтею 71 ЦК України передбачені правочини, які вчиняються з дозволу органу опіки та піклування.

Згідно з частиною 1 цієї статті опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування відмовитися від майнових прав підопічного; видавати письмові зобов'язання від імені підопічного; укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; укладати договори щодо іншого цінного майна.

Разом з тим, при розгляді справи не було встановлено обставин, які б свідчили про нікчемність даних договорів купівлі - продажу.

Факт відчуження спірного будинку, який належав на праві власності ОСОБА_1, діду малолітнього ОСОБА_7, який був там зареєстрований, без дозволу органу опіки та піклування, не свідчить про нікчемність цього правочину.

Відповідно до частини 2 та 3 статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» (у редакції, чинній на час вчинення спірних правовідносин) неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь - яких правочинів стосовно жилих приміщень.

Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних інтересів дітей.

Відповідно до статті 17 вказаного Закону без дозволу органу опіки та піклування не може бути укладений договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, а також здійснена відмова від належних дитині майнових прав, розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язання від імені дитини.

За змістом частини 6 статті 203, частини 1 статті 215 ЦК України правочин, який суперечить правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним, такий правочин є оспорюваним.

За таких обставин, сам по собі факт вчинення правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним.

Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками (або іншими особами) без попереднього дозволу органу опіки та піклування, призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо житлового приміщення.

Аналогічні висновки містяться в правових позиціях Верховного Суду України, викладених в постановах від 20 січня, 11 травня, 22 червня 2016 року по справах № 6-2940цс/15, № 6-806цс/16, №6-1024цс/16.

Відповідно до частини 1 статті 360-7 ЦПК України указані правові висновки є обов'язковими для всіх судів України.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для висновків стосовно того, що договори купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1, укладені між ОСОБА_1, від імені якого діяв ОСОБА_13, та ОСОБА_3, ОСОБА_4, є нікчемними.

Позов в інтересах малолітнього ОСОБА_7 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними пред'явлено не було. Також не було оспорено у встановленому законом порядку видану ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_13 та ОСОБА_11 довіреність.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 мав намір на продаж вказаного майна, у зв'язку з чим він видав довіреність на його відчуження.

Вказану довіреність, як зазначалось вище, недійсною не визнано.

Таким чином, зважаючи на те, що у ОСОБА_1 волевиявлення на відчуження будинку було, факт неотримання ним грошових коштів за будинок не дає йому права витребувати це майно у добросовісних набувачів.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що без визнання правочинів недійсними у ОСОБА_1 відсутні правові підстави для витребування спірного будинку у добросовісних набувачів.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про витребування майна у добросовісного набувача.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне виключити з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції висновки стосовно відсутності підстав для визнання правочинів недійсними, оскільки дані вимоги не були предметом судового розгляду, про що зазначено в рішенні суду (а.с. 192, том 1), а також стосовно відсутності доказів про реєстрацію в спірному будинку, на час укладення договорів купівлі-продажу, малолітньої дитини ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, оскільки вони спростовуються доказами, що містяться в матеріалах справи.

Що ж стосується рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 з будинку НОМЕР_1, то колегія суддів вважає, що воно ухвалено з дотриманням вимог ст.ст. 16, 316, 391 ЦК України та ст. 109 ЖК України.

Доводи апеляційної скарги, стосовно того, що у разі задоволення позову будуть порушені права та інтереси малолітніх дітей, не можуть бути визнані правовою підставою для скасування рішення в зазначеній частині, оскільки права малолітніх ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користування спірним будинком є похідними від права власника - ОСОБА_1

Оскільки при відчуженні цього нерухомого майна право користування житловим будинком було надано новим власникам, то право користування цим будинком у ОСОБА_1 та членів його родини припинилося.

У зв'язку з чим, суд першої інстанції обґрунтовано усунув перешкоди у користуванні, володінні та розпорядженні власниками цим майном, шляхом виселення відповідачів з спірного будинку.

Колегія суддів не вбачає правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині.

На підставі викладеного, ст.ст. 303, 304, п.3 ч.1 ст. 307, п.3 ч.1 ст. 309, ст. 313, ч.2 ст. 314, ст.ст. 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 28 березня 2016 року - змінити.

Виключити з мотивувальної частини рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 28 березня 2016 року висновки суду щодо відсутності підстав для визнання правочинів недійсними та відсутності доказів, які свідчать про реєстрацію в будинку АДРЕСА_1, на час укладення договорів купівлі-продажу, малолітньої дитини - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4.

В іншій частині рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 28 березня 2016 року залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий суддя: А.І. Колтунова

Судді: І.Г. Гальянова

Т.М. Костенко