Ухвала суду № 59687578, 10.08.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22-ц/790/5193/16 Головуючий 1 інст. - Король Т.В.

Справа № 617/547/16-ц

Категорія: правочини Доповідач - Котелевець А.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Котелевець А.В.,

суддів - Піддубного Р.М., Трішкової І.Ю.,

за участю секретаря - Огар І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 30 червня 2016 року,

у с т а н о в и л а:

В квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася у суд із позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним.

На обґрунтування вимог позивач вказала, що її чоловік ОСОБА_3 був власником 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1

Після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, спадщину прийняла вона та двоє дітей - ОСОБА_2 і ОСОБА_3 (по 1/6 частині кожний). Свідоцтво про право на спадщину було видано 27 вересня 1985 року державним нотаріусом Вовчанської державної нотаріальної контори Король Т.В. за реєстровим № 2022.

Інша ? частина належала стороннім людям, за якими вона здійснювала догляд до їх смерті. 22 жовтня 1985 року вона прийняла спадщину після смерті сусідів та на підставі Свідоцтва про право на спадщну за заповітом, посвідченого Вовчанською державною нотаріальною конторою 22 жовтня 1985 року за реєстровим № 2242, стала власницею ? частитни спірного будинку.

В 1988 році у її доньки, яка на той час мала сімью, виникло бажання придбати житло. У з в`язку з цим ОСОБА_2 подарувала їй 1/6 частину житлового будинку № 44 з надвірними будівлями по АДРЕСА_1. Договір дарування посвідчено 01 серпня 1988 року секретарем виконкому Старосалтівської сільської Ради народних депутатів Гончаровою А.Ф. за реєстровим № 146.

В 1988 році ОСОБА_2 придбала житло та разом з сімьєю поселилася в будинку АДРЕСА_2, де постійно мешкає до цього часу.

Зазначала, що вона залишилася проживати з сином в спірному будинку та зайняла разом з онуком половину будинку, яка належала її чоловікові; а в іншій половині, власницею якої вона булла за зазаповітом, проживає ОСОБА_3 разом з сімьєю.

Оскільки син з дружиною зловживають спиртними напоями, вона запропонувала ОСОБА_2 у 2008 році оформити на її імья заповіт на ? частину цього будинку на випадок її смерті.

Однак, як з`ясувалося, 24 травня 2008 року укладено договір дарування, за умовами якого вона передала безоплатно, а ОСОБА_2 прийняла у дар вказану ? частину домоволодіння. Договір посвідчено приватним нотаріусом Вовчанського районного нотаріального округу Харківської області Колесниченко С.О. за реєстровим № 488.

Після оформлення договору дарування дочка намагається її виселити з житла та звернулася до суду з позовом про виділ ? частини вказаного домоволодіння.

Посилаючись на те, що правочин вчинено в результаті помилки, оскільки вона не мала наміру на передачу житла у власність за своє життя, це є її єдиним житлом, де вона постійно проживає, просила визнати договір дарування недійсним.

Відповідач позов не визнала, посилаючись на його безпідставність. В заяві просила застосувати строк позовної давності.

Рішенням Вовчанського районного суду Харківської області від 30 червня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, постановити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Зокрема зазначає, що судом безпідставно відмовлено в позові з підстав пропуску строку позовної давності; про те, що з відповідачем укладено договір дарування, вона дізналася лише в жовтні 2015 року, коли отримала повістку про виклик до суду за позовом ОСОБА_2 про виділ в натурі частини спірного домоволодіння.

Відповідач рішення суду першої інстанції не оскаржила, своїх заперечень на апеляційну скаргу не надала.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 303 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції - судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною 3 статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. (частина 1 статті 229 ЦК України).

Під помилкою в даному випадку слід розуміти таке неправильне сприйняття суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.

Згідно роз'яснень, які викладено в пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» (абзаци перший, другий) відповідно до статей 229-231 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Спірною є ? частина житлового будинку АДРЕСА_1

Дане житло належало на праві спільної часткової власності: ОСОБА_3 та стороннім людям, за якими позивач здійснювала догляд до їх смерті.

Після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, спадщину прийняла ОСОБА_1 та двоє дітей - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (по 1/6 частині кожний). Свідоцтво про право на спадщину було видано 27 вересня 1985 року державним нотаріусом Вовчанської державної нотаріальної контори Король Т.В. за реєстровим № 2022.

22 жовтня 1985 року ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті осіб, яких доглядала, та на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого Вовчанською державною нотаріальною конторою 22 жовтня 1985 року за реєстровим № 2242, стала власницею іншої ? частини спірного будинку.

01 серпня 1988 року ОСОБА_2 подарувала матері 1/6 частину житлового будинку АДРЕСА_1 Договір дарування посвідчено секретарем виконкому Старосалтівської сільської Ради народних депутатів Гончаровою А.Ф. за реєстровим № 146.

24 травня 2008 року укладено договір дарування, за умовами якого ОСОБА_1 передала безоплатно, а ОСОБА_2 прийняла у дар ? частину домоволодіння. Договір посвідчено приватним нотаріусом Вовчанського районного нотаріального округу Харківської області Колесниченко С.О. за реєстровим № 488 (а. с. 6-9).

Посилаючись на те, що договір дарування вчинено під впливом помилки, позивач звернулась у суд із відповідним позовом.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не тільки про предмет, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Договір, що встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Саме така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 18 червня 2014 року у справі № 6-69цс14, яка відповідно до вимог статті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Матеріали справи свідчать, що після укладення договору дарування обдарована ОСОБА_2 спірну частину будинку в дар не прийняла, в ній не проживала. ОСОБА_1 проживає в житловому будинку АДРЕСА_1 разом з онуком в тій частині будинку, яка належала її померлому чоловікові. Відповідач на даний час проживає з чоловіком за іншою адресою. Позивач не мала наміру на передачу житла у власність за своє життя та вважала, що у нотаріуса було посвідчено заповіт. Текст договору дарування зберігався у дочки позивача.

Такі обставини свідчать про те, що на час укладання договору дарування між сторонами була досягнута домовленість щодо істотних умов іншого договору, а саме - заповіту.

Разом з тим, позивачем пропущено строк звернення до суду за захистом порушеного права.

Стаття 261 ЦК України визначає, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатисяпро порушення свого права.

Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Саме така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі за № 6-152цс14, яка відповідно до вимог статті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

В суді першої та апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснила, що дізналася про укладення договору дарування ще в 2010 році, коли дочка стала наполягати на тому, щоб вона перейшла проживати на іншу половину будинку, де проживає її син з сім'єю.

За правилами частини 1 статті 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Поважних причин пропуску звернення до суду за захистом порушеного права матеріали справи не містять. Не надано таких доказів і суду апеляційної інстанції.

Оскільки право позивача є порушеним, однак з позовом про визнання договору дарування недійсним ОСОБА_1 звернулася у суд із пропуском строку позовної давності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові..

Справу розглянуто в межах заявлених вимог.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Як роз'яснено в пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Керуючись статтями 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 314 ч. 1 п. 1, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 30 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий А.В.Котелевець

Судді Р.М.Піддубний

І.Ю.Трішкова