Постанова № 59678755, 10.08.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2016 р.м.ОдесаСправа № 821/632/16

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Кузьменко Н.А.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Крусяна А.В.,

суддів Вербицької Н.В., Джабурія О.В.,

за участю секретаря Макогон С.А.

відповідача ОСОБА_4., представника відповідача Сорокіна О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_3, Каланчацької районної державної адміністрації Херсонської області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 22 червня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Каланчацької районної державної адміністрації Херсонської області про скасування розпорядження про звільнення, стягнення коштів за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

10.05.2016р. ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Каланчацької районної державної адміністрації Херсонської області про скасування розпорядження від 07.04.2016р. №50-ос про його звільнення, поновлення його на посаді начальника відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Каланчацької районної державної адміністрації Херсонської області з 18.03.2016р.; стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 9000грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. /а.с.94-95/

Позивач обґрунтовував вимоги тим, що він подав відповідачу заяву про звільнення за власним бажанням, однак внаслідок протиправних дій відповідача його було звільнено за прогул, тим самим грубо порушені його права, внаслідок чого він звернувся до суду з даним позовом.

Відповідач вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню, оскільки позивач порушив внутрішню трудову дисципліну, не виходив на роботу без поважних причин, внаслідок чого був правомірно звільнений за прогул.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 22.06.2016р. позов задоволений частково; визнано протиправним та скасовано розпорядження Каланчацької районної державної адміністрації Херсонської області від 07 квітня 2016 року №50-ос "Про звільнення ОСОБА_3."; поновлено ОСОБА_3 на посаді начальника відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Каланчацької районної державної адміністрації Херсонської області з 18 березня 2016 року; зобов'язано Каланчацьку районну державну адміністрацію Херсонської області нарахувати та виплатити ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18 березня 2016 року по 22 червня 2016 року; стягнуто на користь ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Каланчацької районної державної адміністрації Херсонської області (код ЄДРПОУ 04060080) судові витрати, пов'язані із прибуттям до суду в сумі 361,49грн., шляхом безспірного списання коштів органами казначейської служби України; стягнуто з ОСОБА_3 на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 551,20грн.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішення, сторони подали апеляційні скарги. ОСОБА_3 посилається на помилкове застосування судом вимог закону в частині відмови у стягненні коштів за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, розподілу судових витрат, внаслідок чого просить рішення суду в цій частині скасувати та прийняте нове про задоволення позовних вимог. Каланчацька районна державна адміністрація Херсонської області просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційних скарг, законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що розпорядженням голови Каланчацької РДА «Про затвердження графіку відпусток на 2016 рік» №139-ос від 30 листопада 2015 року затверджено графіки відпусток на 2016 рік. Згідно з графіком начальнику відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства ОСОБА_3 за відпрацьований період з 12 січня 2016 року по 11 січня 2017 року запланована основна відпустка в березні 2016р.

Розпорядженням голови Каланчацької РДА "Про надання щорічної основної відпустки ОСОБА_3." № 04-вп від 10 березня 2016 року позивачу надано щорічну основну відпустку за період роботи з 12 січня 2016 року по 11 січня 2017 року на 30 календарних днів з 14 березня 2016 року по 12 квітня 2016 року включно з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу.

12 березня 2016 року позивач подав заяву на ім'я голови Каланчацької РДА, згідно з якою повідомив про ознайомлення 12 березня 2016 року з розпорядженням "Про надання щорічної основної відпустки ОСОБА_3." № 04-вп від 10 березня 2016 року, а також повідомив про невиплату заробітної плати за час щорічної відпустки та просив у зв'язку з цим перенести щорічну відпустку на інший період та надати її з 21 березня 2016 року.

Розпорядженням голови Каланчацької РДА "Про скасування розпорядження голови державної адміністрації від 10 березня 2016 №04-вп "Про надання щорічної основної відпустки ОСОБА_3." №05-вп від 12 березня 2016 року скасовано розпорядження "Про надання щорічної основної відпустки ОСОБА_3." № 04-вп від 10 березня 2016 року та перенесено основну щорічну відпустку ОСОБА_3 на інший термін. Дане розпорядження міститься в якості додатка до листа РДА №167/03-35 від 30 березня 2016 року, яким позивача повідомлено 02 квітня 2016 року.

Таким чином, позивач не був ознайомлений з відповідним розпорядженням до 02 квітня 2016 року, при цьому матеріальну допомогу на оздоровлення він не отримав як і відповідь на заяву від 12 березня 2016 року, доказів протилежного сторони суду не надали.

17 березня 2016 року ОСОБА_3 подав заяву на ім'я голови Каланчацької РДА, відповідно до якої просить розірвати за власним бажанням трудовий договір з 18 березня 2016 року та звільнити його з роботи через невиконання Каланчацькою РДА законодавства про працю, про оплату праці та про відпустки на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України (заява отримана відповідачем 17 березня 2016 року). /а.с.8/

Голова Каланчацької РДА листом від 18 березня 2016 року №04/08-47 на ім'я першого заступника голови Херсонської обласної державної адміністрації (далі - Херсонська ОДА) просила погодити звільнення з посади начальника відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Каланчацької РДА Херсонської області ОСОБА_3 з 18 березня 2016 року, відповідно до частини третьої статті 38 Кодексу законів про працю України (за власним бажанням).

Херсонська ОДА листом "Про погодження звільнення ОСОБА_3." від 24 березня 2016 року №1969/0-16/25/318, погодила звільнення позивача з підстав наведених в листі Каланчацької РДА від 18 березня 2016 року №04/08-47.

Таким чином, з 24 березня 2016 року відповідач отримав погодження на звільнення позивача з посади на підставі заяви від 17 березня 2016 року, але позивача так і не було звільнено за ч.3 ст.38 КЗпП України.

В подальшому відповідач щодня з 18 березня 2016 року по 07 квітня 2016 року складав акти про відсутність на роботі, які не направлялись на адресу позивача та з якими він не ознайомлювався, що призвело до винесення головою Каланчацької РДА розпорядження "Про звільнення ОСОБА_3." №50-ос від 07 квітня 2016 року, яким позивача звільнено з посади начальника відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства районної державної адміністрації з 18 березня 2016 року відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України (у зв'язку з прогулом без поважних причин).

Однак, не зважаючи на розпорядження "Про звільнення ОСОБА_3." №50-ос від 07 квітня 2016 року, голова Каланчацької РДА видала розпорядження "Про нову редакцію розпорядження голови районної державної адміністрації від 12 березня 2016 року №5-вп "Про скасування розпорядження голови державної адміністрації від 10 березня 2016 №04-вп "Про надання щорічної основної відпустки ОСОБА_3." №14-вп від 08 квітня 2016 року, яким на підставі заяви ОСОБА_3 від 12 березня 2016 року перенесено основну щорічну відпустку на інший термін, доказів ознайомлення позивача з даним розпорядженням сторони суду не надали.

Частково задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з наступного.

Преамбула до Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачає, що відповідно до Конституції України цей Закон визначає організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій.

Принципи діяльності місцевих державних адміністрацій визначені в ст.3 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», відповідно до якої місцеві державні адміністрації, серед інших, діють на засадах: відповідальності перед людиною і державою за свою діяльність; верховенства права; законності; пріоритетності прав людини; гласності.

Правовий статус місцевих державних адміністрацій встановлюється Конституцією України, цим Законом та іншими законами України (ч.1 ст.7 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»).

Керівники структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду та звільняються з посади головами відповідних державних адміністрацій за погодженням з органами виконавчої влади вищого рівня в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України (ч.2 ст.11 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»).

Наведені норми дають підстави для висновку, що відповідач, забезпечуючи на території Каланчацького району дотримання законності та додержання прав та свобод громадян, повинен керуватись принципами пріоритетності прав людини та верховенства права, а в питаннях призначення на посаду та звільнення з посади керівників структурних підрозділів РДА його дії повинні відповідати ч.2 ст.11 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», тобто при звільненні позивача за певною підставою - за власним бажанням або у зв'язку з прогулом без поважних причин РДА повинна отримати погодження органу виконавчої влади вищого рівня на звільнення саме за такими обставинами.

Аналізуючи дії відповідача, пов'язані зі звільненням ОСОБА_3 на підставі п.4 ст.40 КЗпП України, суд першої інстанції зазначає, що вони не відповідають всім вище переліченим нормам, враховуючи наступне.

На виконання ч.2 ст.11 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», Кабінет Міністрів України постановою від 29 липня 1999р. №1374 затвердив Порядок призначення на посади та звільнення з посад керівників управлінь, відділів, інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій (далі - Порядок №1374).

Керівники управлінь, відділів, інших структурних підрозділів обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій призначаються на посади та звільняються з посад головами державних адміністрацій за погодженням з відповідними міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади (п.1 Порядку №1374).

У пропозиції щодо звільнення керівника управління, відділу, іншого структурного підрозділу місцевої державної адміністрації обґрунтовується причина звільнення.

До зазначеної пропозиції додаються копії заяви про звільнення, акта службового розслідування, медичної довідки або інших документів, що стосуються підстав звільнення (абз.1,2 п.4 Порядку №1374).

В даному випадку голова Каланчацької РДА звернулась до Херсонської ОДА з пропозицією про звільнення ОСОБА_3, як начальника відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства районної державної адміністрації за ч.3 ст.38 КЗпП України та додала до листа №04/08-47 від 18.03.2015 року копію заяви позивача про звільнення за власним бажанням.

Висновки щодо призначення на посаду або звільнення з посади керівника управління, відділу, іншого структурного підрозділу місцевої державної адміністрації не пізніше десяти днів з дня порушення даного питання надсилаються голові відповідної місцевої державної адміністрації і додаються до особової справи державного службовця за місцем роботи.

Голова місцевої державної адміністрації у триденний термін з дня отримання висновку відповідного міністерства, іншого центрального або місцевого органу виконавчої влади видає в установленому порядку розпорядження про призначення на посаду або звільнення з посади керівника управління, відділу, іншого структурного підрозділу місцевої державної адміністрації.

Копії цих розпоряджень надсилаються до відповідного міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, обласної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій (п.6 Порядку №1374).

24 березня 2016 року Херсонська ОДА листом "Про погодження звільнення ОСОБА_3." №1969/0-16/25/318 погодила звільнення позивача з підстав викладених в листі Каланчацької РДА, тобто за ч.3 ст.38 КЗпП України, а тому голова РДА в триденний термін з дня отримання такого погодження повинна була видати розпорядження про звільнення ОСОБА_3 з посади за ч.3 ст.38 КЗпП України та надіслати копію цього розпорядження до Херсонської ОДА.

Однак, звернувшись за погодженням звільнення ОСОБА_3 за ч.3 ст.38 КЗпП України 18 березня 2016 року до Херсонської ОДА відповідач одночасно 18 березня 2016 року склав на ім'я позивача лист №141/03-35 за змістом якого Каланчацька РДА відмовляє ОСОБА_3 у задоволенні заяви від 17 березня 2016 року про розірвання трудового договору та доводить до відома про обов'язок в подальшому виконувати свої трудові обов'язки відповідно до укладеного трудового договору (розпорядження голови Каланчацької РДА від 24 липня 2015 року №74-ос "Про ОСОБА_3."), в листі зазначено, що в разі подальшого ігнорування щодо продовження трудових відносин ОСОБА_3 буде звільнено за прогули. Наведений лист, міститься в якості додатку до листа від 22 березня 2016 року №144/03-35, в якому зазначено, що враховуючи відсутність ОСОБА_3 на робочому місці 18 березня 2016 року (з 15.30 год до 16.00 год), 21 березня 2016 року 08.00 год до 17.00 год направляється письмова відповідь на заяву про розірвання трудового договору з 18 березня 2016 року та звільнення з роботи на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України (даний лист разом з додатком отримано позивачем 24 березня 2016 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №7580000537170).

Тобто, при зверненні до Херсонської ОДА відповідач не мав наміру звільняти ОСОБА_3 на підставі заяви від 17 березня 2016 року за ч.3 ст.38 КЗпП України, натомість без повідомлення позивача про необхідність з'явитись на робоче місце 18 березня 2016 року та 21 березня 2016 року відповідач фактично позбавив його можливості бути присутнім на робочому місці в ці дні, оскільки відповідні листи вручені ОСОБА_3 лише 24 березня 2016 року.

Відповідач не звільнив позивача з посади начальника відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Каланчацької РДА Херсонської області ОСОБА_3, як це передбачено в погодженні Херсонської ОДА, а створив розпорядженням "Про створення тимчасової комісії для з'ясування причин відсутності на робочому місці начальника відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства районної державної адміністрації ОСОБА_3." від 28 березня 2016 року №46-ос, яка з 28 березня 2016 року по 07 квітня 2016 року фіксувала відсутність позивача на робочому місті.

Судом встановлено, що жодної з перелічених Порядком №1374 дій по звільненню позивача за ч.3 ст.38 КЗпП України РДА не вчинила, натомість вона ініціювала комплекс заходів спрямованих на створення ситуації, в якій її бездіяльність по звільненню позивача в порядок та спосіб передбачений спеціальним законодавством призвела до прийняття спірного розпорядження "Про звільнення ОСОБА_3." №50-ос від 07 квітня 2016 року, яким позивача звільнено з посади начальника відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства районної державної адміністрації з 18 березня 2016 року відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України (у зв'язку з прогулом без поважних причин), яке не проходило процедуру погодження в Херсонській ОДА та яке вчинено без її відома, доказів протилежного сторони суду не надали.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку з приводу того, що розпорядження "Про звільнення ОСОБА_3." №50-ос від 07 квітня 2016 року, яким позивача звільнено з посади начальника відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства районної державної адміністрації з 18 березня 2016 року відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України (у зв'язку з прогулом без поважних причин) не відповідає вимогам законності та правомірності та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про поновлення на посаді начальника відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Каланчацької районної державної адміністрації Херсонської області з 18 березня 2016 року та про стягнення на користь ОСОБА_3 з Каланчацької РДА середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 18.03.2016 року по дату постановлення судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За правилами частини другої статті 235 зазначеного Кодексу при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 (далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абзацом 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку).

Крім того, положеннями розділу III Порядку передбачені виплати, які підлягають і не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року №6-648цс15.

Надана довідка про доходи №231/03-35 від 11.05.2016 року, видана ОСОБА_3 Каланчацькою РДА не дає можливості суду здійснити передбачений розрахунок самостійно, оскільки в даній інформації не міститься детальний розрахунок заробітної плати за два місяці, які передували звільненню, а відповідач так і не надав суду дану інформацію. З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції з метою дотримання строків розгляду справи правильно зобов'язав Каланчацьку РДА нарахувати та виплатити ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18 березня 2016 року по 22 червня 2016 року.

Наведене є підставами для задоволення позовних вимог в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді начальника відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Каланчацької районної державної адміністрації Херсонської області з 18 березня 2016 року та виплату на користь ОСОБА_3 з Каланчацької РДА середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 18.03.2016 року по дату постановлення судового рішення.

З приводу позовної вимоги про стягнення на користь позивача з Каланчацької районної державної адміністрації Херсонської області моральної шкоди у розмірі 9000грн, слід зазначити зазначає наступне.

В силу статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Статтею 1173 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно з пунктами 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Відповідно до ст. 137 ЦПК у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Однак, позивач не навів таких даних в позовній заяві, зазначивши загальні фрази з яких не можливо встановити вищевикладені обставини, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди.

Отже, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції вірно по суті вирішив справу, але припустився помилки в частині судових витрат у справі: поклавши стягнення на користь ОСОБА_3 з Каланчацької районної державної адміністрації Херсонської області за рахунок бюджетних асигнувань сплачених судових витрат у розмірі 361,49грн., з огляду на наступне.

Так, згідно з частиною першою статті 25 Бюджетного кодексу України (далі - БК) безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

За правилами статті 3 Закону України від 5 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначений Порядком.

Безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання казначейством та його територіальними управліннями рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів (пункт 2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок)).

Абзацом третім пункту 26 Порядку передбачено, що судові витрати, штрафні санкції безспірно списуються за відповідним кодом економічної класифікації видатків бюджету. В разі коли у затвердженому кошторисі або плані використання бюджетних коштів розпорядників (бюджетних установ) та одержувачів бюджетних коштів зазначений код не передбачений або за таким кодом до кінця бюджетного періоду сума бюджетних асигнувань менша, ніж сума списання, або відсутні відкриті асигнування, безспірне списання судових витрат, штрафів здійснюється за кодом економічної класифікації видатків бюджету, за яким здійснюється стягнення коштів з рахунків розпорядників (бюджетних установ) та одержувачів бюджетних коштів.

Враховуючи те, що за правилами БК в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України і управління наявними коштами Державного бюджету України, зокрема безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду входить до компетенції Державного казначейства України, постанова суду першої інстанції, в частині стягнення судових витрат з видатків державного бюджету, спрямованих на асигнування діяльності ДПІ, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а тому в цій частині рішення підлягає зміні.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01.12.2015 року (справа № 826/2689/14).

Крім цього, суд першої інстанції стягнув з ОСОБА_3 судовий збір у сумі 551,20грн. за позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Однак судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Зміст цієї норми вказує на те, що вимозі про відшкодування шкоди передує вимога про встановлення порушення прав, свобод та інтересів позивача. За такого правового врегулювання вимога про відшкодування шкоди не є об'єктом, за який справляється судовий збір. Водночас за вимогу, яка їй передує, такий платіж сплачується. Вказана правова позиція викладена в постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 23.01.2015р. № 2 «Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України від 08.07.2011р. «Про судовий збір».

Приймаючи до уваги, що позивач в порядку п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору у справі про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, то вимога про відшкодування моральної шкоди за неправомірні дії відповідача не підлягає обкладенню судовим збором.

Отже, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду першої інстанції в порядку ст.201 КАС України підлягає зміні, оскільки суд першої по суті правильно вирішив справу, але з помилковим застосуванням норм процесуального права щодо розподілу судових витрат.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст.94 КАС України, приймаючи до уваги, що відповідач при подачі апеляційної скарги сплатив 606,33грн. судового збору, тому підлягає стягненню решта судового збору за апеляційною скаргою Каланчацької районної державної адміністрації Херсонської області у сумі 606,32грн.

Керуючись ст.ст. 94, 198, 201, 205, 206 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково, апеляційну скаргу Каланчацької районної державної адміністрації Херсонської області залишити без задоволення.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 22 червня 2016 року змінити.

Викласти п'ятий абзац резолютивної частини постанови Херсонського окружного адміністративного суду від 22 червня 2016 року в наступній редакції : «Стягнути на користь ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1) з Каланчацької районної державної адміністрації Херсонської області (код ЄДРПОУ 04060080) судові витрати, пов'язані із прибуттям до суду в сумі 361,49грн.»

Виключити шостий абзац резолютивної частини постанови Херсонського окружного адміністративного суду від 22 червня 2016 року.

Стягнути з Каланчацької районної державної адміністрації Херсонської області до спеціального фонду Державного бюджету України на рахунок №:31212206781008, отримувач коштів: УК у м. Одесі/Приморський р-н/22030101, код ЄДРПОУ 38016923, банк отримувача: ГУДКСУ в Одеській області, МФО: 828011, код ЄДРПОУ суду 34380461 решту судового збору в розмірі 606 (шістсот шість) гривен 32 копійки.

Постанова набирає законної сили негайно після проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: А.В. Крусян

Суддя: Н.В. Вербицька

Суддя: О.В. Джабурія