Рішення № 59674105, 11.08.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/3649/16 Головуючий у 1-й інстанції: Курдюкова В.М.

Є.У.№ 328/1926/16-ц Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

Савченко О.В.,

При секретарі: Буримі В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Комунальної установи «Токмацька центральна районна лікарня», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Відділення у м. Токмаку виконавчої дирекції у Запорізькій області Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 21 червня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що з 25.07.1997 по 04.04.2016 року працював у відповідача водієм. 18 січня 2002 року під час виконання трудових обов'язків з ним стався нещасний випадок, внаслідок якого він отримав трудове каліцтво. За висновком МСЕК від 05 серпня 2015 року його визнано інвалідом третьої групи з втратою 30% працездатності. У зв'язку з трудовим каліцтвом були порушені його нормальні, життєві зв'язки, він був позбавлений можливості реалізувати свої звички та бажання, в нього постійно виникають складнощі у зв'язку із загальною слабкістю, втомою, сильними болями, головокружінням. Всі ці фактори позначились на його здоровому сні, що призвело до частого головного болю, болю в області серця. Він не може вести повноцінний спосіб життя, постійно відчуває страждання, психологічний дискомфорт, у нього порушена душевна рівновага, виражена у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на його душевному стані.

Через стан здоров'я він позбавлений можливості повноцінно працювати. Це поставило його у незручне становище, оскільки він не може матеріально забезпечувати свою родину на тому ж рівні, який був до втрати працездатності. Його заробітна плата була основним засобом існування його родини. Тривале лікування позначилось не тільки на його здоров'ї, а також і на його психіці. Він знаходиться в пригніченому стані через те, що можливості повного відновлення здоров'я немає.

Відносини в його родині погіршились, він став непрацездатним, позбавленим можливості повноцінно виконувати свої сімейні обов'язки по господарству. Усі ці фактори викликають негативні емоції і переживання. Порушено його нормальні життєві зв'язки, йому доводиться докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

У зв'язку з цим, ОСОБА_3 з посиланням на статті 8,21,24 Конституції України, статті 23,1167,1168 ЦК України, статті 2,153,173 237-1 КЗпП України, статті 21,34 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності», рішення Конституційного суду України від 08.10.2008 року № 20-рп, просив суд стягнути з відповідача на свою користь 30 000 грн. у відшкодування моральної шкоди, заподіяної йому в результаті професійного захворювання.

Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 21 червня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимог задовольнити повністю.

В засідання апеляційного суду належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи представники відповідача і третьої особи не з'явилися, причини неявки суду не повідомили. Колегія суду визнала за можливе на підставі ч.2 ст.305 ЦПК України розглянути справу за їх відсутності. В письмових запереченнях проти апеляційної скарги відповідач просить залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає позов недоведеним, а рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 не доведений факт заподіяння йому моральної шкоди з вини відповідача, отримана ним травма не пов'язана з виробництвом, так як нещасний випадок стався до початку робочого часу і через необережність позивача під час прибирання робочого місця.

Проте таких висновків суд першої інстанції дійшов з порушенням норм матеріального і процесуального права, вони не ґрунтуються на зібраних у справі доказах, а тому з ними не можна погодитися.

Встановлено, що ОСОБА_3 з 25 липня 1997 року працював водієм Токмацької центральної районної лікарні, звідки звільнився 24 квітня 2016 року за ст.36 п.1 КЗпП України - за згодою сторін (а.с.10-11).

18 січня 2002 року о 7 год.45 хв. до початку роботи під час приведення в порядок боксу, в якому зберігався автомобіль, зі ОСОБА_3 оступився і впав в оглядову канаву. Внаслідок падіння ОСОБА_3 отримав закриту черепно-мозкову травму з переломом кісток черепа, забиття головного мозку середнього ступеню тяжкості, травматичний субархноідальний крововилив (а.с.40).

Комісією з розслідування нещасного випадку (акт форми Н-5) встановлено, що причинами нещасного стало: неякісне проведення інструктажу з питань охорони праці, яке полягало у відсутності інструктажу, який повинен бути проведений водіям старшим механіком ОСОБА_4, вимог безпеки при роботі поблизу оглядових канав боксів; неякісна розробка, недосконалість інструкції з охорони праці, відсутність в інструкціях для персоналу гаражів яких-небудь вимог безпеки при виконанні робіт поблизу оглядових канав; відсутність знаків безпеки та сигнальних кольорів в місцях, перебування в яких пов'язано з можливою небезпекою для робітників. У відповідності до ст.6 акту розслідування нещасного випадку від 18.01.2002 року, даний випадок комісією Токмацької ЦРЛ був визнаний як нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом (а.с.7-8).

Такі ж висновки щодо причин нещасного випадку зазначені в акті форми Н-1 від 29 січня 2002 року (а.с.53-55).

Вперше стійка втрата працездатності була встановлена ОСОБА_3 26 червня 2003 року, з вказаного періоду він перебуває на обліку в фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві (а.с.86).

Протягом 2002-2016 р.р. позивач щороку регулярно лікується в умовах стаціонару в неврологічному відділенні центральної районної лікарні з приводу наслідків черепно-мозкової травми, отриманої під час виконання трудових обов'язків (а.с. 12-42).

За результатами останнього висновку обстеження Медико-соціальної експертної комісії від 05.08.2015 №0028614, в результаті нещасного випадку, пов'язаного з виробництвом, позивачу було встановлено 30% втрати професійної працездатності та 3 групу інвалідності.

Відповідно до п.п.5, 6 Положення про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 21 серпня 2001 р. № 1094, розслідуванню підлягають … травми, у тому числі отримані внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, інші ушкодження, …, що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше. За висновками роботи комісії визнаються пов'язаними з виробництвом і складається акт за формою Н-1 про нещасні випадки, що сталися з працівниками під час виконання трудових (посадових) обов'язків, у тому числі у відрядженнях, а також ті, що сталися під час приведення в порядок знарядь виробництва, засобів захисту, одягу перед початком роботи і після її закінчення, виконання заходів особистої гігієни.

Зважаючи на те, що нещасний випадок стався з позивачем до початку робочого часу під час приведення в порядок його робочого місця, за результатами розслідування причин нещасного випадку вказаний випадок визнано спеціальною комісією таким, що пов'язаний з виробництвом, про що складено відповідний акт форми Н-1, висновки суду першої інстанції про відсутність вини відповідача у заподіянні шкоди здоров'ю працівника не відповідають як вимогам законодавства, так і фактичним обставинам справи.

Відповідно до вимог ст. 173 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в пп. 1-1.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами), відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон № 1105-XIV), Закону від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці» (у редакції Закону від 21 листопада 2002 року № 229-IV, КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» внесені зміни до абз. 4 ст. 1, підп. «е» п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28, а також виключено ч. 3 ст. 34 Закону № 1105- XIV, скасовано право потерпілих на виробництві громадян на відшкодування їм моральної (немайнової) шкоди за рахунок Відділення.

Відповідно до положень ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних та нешкідливих умов праці покладено на роботодавця.

Згідно ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місті в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони здоров'я.

Стаття 237-1 КЗпП України надає право працівникові на відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Конституційний суд України у своєму рішенні від 08 жовтня 2008 року визнав такими, що відповідають Конституції України зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (які передбачали право потерпілого на відшкодування моральної шкоди у разі тимчасової, стійкої, часткової чи повної втрати професійної працездатності за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань) з огляду на те, що громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання відповідно до ст. 1167 ЦК України та ст. 237-1 КЗпП України мають право відшкодувати моральну шкоду за рахунок власника (роботодавця) або уповноваженого ним органу.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про відсутність права у позивача на відшкодування моральної шкоди відповідно до ст.ст. 1167, 1168 ЦК України та ст. 237-1 КЗпП України за рахунок КУ «Токмацька центральна районна лікарня», оскільки каліцтво потерпілий отримав при виконанні трудових обов'язків з вини роботодавця, що підтверджується висновками комісії за результатами причин розслідування нещасного випадку, викладеними у п.7 Акту форми Н-1.

За таких обставин оскаржуване рішення відповідно до ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового - про часткове задоволення позову.

При визначенні розміру морального відшкодування суд враховує фактичні обставини справи, ступінь втрати професійної працездатності, негативні наслідки каліцтва, які призвели до тривалих фізичних та моральних страждань потерпілого, втрати нормальних життєвих зв'язків, які вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя і, виходячи з принципу розумності і справедливості, вважає за можливе стягнути з відповідача 10 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Доводи представника відповідача про те, що обов'язок з відшкодування моральної шкоди повинен бути покладений на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві являються неспроможними.

Відповідно до ч.8 ст. 36 Закону України від 23.09.1999 року «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у редакції, що набрала чинності з 01 січня 2015 року, відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України.

Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативні акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Виключення ж відшкодування моральної шкоди із складу страхових виплат, передбачених ст.ст. 34, 36 Закону у редакції від 01.01.2015 року, виключає і обов'язок, а отже і відповідальність Фонду по їх оплаті.

Порушення позивачем трудової дисципліни протягом його роботи в лікарні, притягнення до дисциплінарної відповідальності, виплата премій, тощо не звільняють роботодавця від обов'язку відшкодувати працівникові шкоду, завдану трудовим каліцтвом.

Крім того, з відповідача на підставі ст.88 ч.3 ЦПК України підлягає стягненню на користь держави судовий збір у розмірі 1339, 80 грн.

Керуючись ст. ст.307,309,313,317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 21 червня 2016 року по цій справі скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з Комунальної установи «Токмацька центральна районна лікарня» на користь ОСОБА_3 10 000 грн. (десять тисяч гривень) на відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом, а також 1 339, 80 грн. (одну тисячу триста тридцять дев'ять гривень 90 коп.) судового збору на користь держави.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: