Ухвала суду № 59673975, 04.08.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 314/1978/16 Головуючий у 1 інстанції: Кофанов А.В.

Провадження № 22-ц/778/3287/16 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

Головуючого: Маловічко С.В., суддів Савченко О.В., Кочеткової І.В.

при секретарі: Остащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Вільнянськ» на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 31 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Вільнянськ» про визнання договору оренди земельної ділянки припиненим,

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до СВК «Вільнянськ», в якому просила визнати припиненим договір оренди земельної ділянки від 01.07.2004 року.

Позов обґрунтовано тим, що 01.07.2004р. вона уклала з відповідачем договір оренди землі, згідно якого передала йому у користування свою земельну ділянку площею 8,00 га строком на 10 років. Державна реєстрація договору відбулася 05.04.2007р. Позивач вважала, що моментом укладення договору є момент його підписання, та з цієї ж дати слід вираховувати строк дії договору, тому вважала, що строк його дії закінчився 01.07.2014 року. Проте відповідач відраховує строк договору, починаючи з дати державної реєстрації, і тому продовжує користуватись земельною ділянкою. Посилаючись на вказані обставини, просила визнати припиненим з 01 липня 2014р. договір оренди земельної ділянки, укладений з відповідачем.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 31 травня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано припиненим договір оренди землі, укладений 01.07.2004 року між ОСОБА_2 та СВК «Вільнянськ».

Не погоджуючись з рішення суду, СВК «Вільнянськ» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність у зв»язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Відповідач в письмовому клопотанні просив відкласти розгляд справи у зв»язку з відрядженням юриста Гребнєва І.І. 04 серпня 2016р. до м. Києва для проведення переговорів з контрагентом.

Проте колегія вважала, що вказані причини не є поважними, оскільки СВК «Вільнянськ» є юридичною особою і не був позбавлений можливості направити до апеляційного суду іншого представника, зокрема, ОСОБА_3, який складав апеляційну скаргу та має довіреність зі строком дії до 15.10.2016р. ( а.с. 70). Тому справу розглянуто у відповідності до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України за відсутності представника відповідача.

Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЗП № 012721 від 16.04.2002 року, є власницею земельної ділянки площею 8,00 га, яка розташована на території Московської сільської ради Вільнянського району Запорізької області (а.с. 11-12).

01 липня 2004 року між позивачкою та відповідачем був укладений договір оренди вказаної земельної ділянки (а.с. 8-10).

Отже, сторони дійшли згоди щодо істотних умов договору оренди земельної ділянки, засвідчивши це 01 липня 2004 року своїми підписами під договором та печаткою орендаря.

Вищезазначений договір оренди землі був зареєстрований у ЗРФ ДП ДЗК 05 квітня 2007 року, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за номером № 040126000161.

Згідно із п. 8 договору оренди землі вказаний договір укладено строком на 10 років; після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк; у цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію ( а.с. 8).

Позивач вважала, що строк договору закінчився 01.07.2014р., тобто рівно через 10 років з дати його укладення.

Заперечуючи проти позову, СВК «Вільнянськ» вважав, що строк дії договору слід відраховувати з дати державної реєстрації договору оренди, яка відбулась 05.04.2007р., і тому на теперішній час договір є діючим.

Задовольняючи позов ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що строк дії договору починається з моменту укладення і підписання договору оренди сторонами, а тому його дія припинилась з 01.07.2014р. зі спливом 10-річного терміну, на який він був укладений, та підстав вважати його продовженим не мається.

В апеляційній скарзі СВК «Вільнянськ» знову вказує, що судом не вірно визначається момент відліку строку, з якого розпочинається дія договору оренди, наголошуючи на тому, що цей договір набирає чинності з дати його державної реєстрації, і тому на тепер не є припиненим. Крім того, вважає, що судом не враховано, що фактично земельна ділянка була передана йому в користування тільки 01.01.2006р., а також не враховано переважне право відповідача на поновлення цього договору.

Дослідивши вказані доводи апеляційної скарги та матеріали справи в їх межах, колегія вважає їх частково обґрунтованими, зважаючи на наступне.

Відповідно до частини другої статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України "Про оренду землі".

Договір оренди землі укладається в письмовій формі, однією з істотних умов договору є строк дії договору. Строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. Передача об'єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі. Договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено ( ст.ст. 14, 17, 19, 31 Закону України "Про оренду землі", чинного на час укладення договору).

На підставі ст. 20 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення правовідносин) укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Відповідно до п. 43 договору оренди землі він набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації.

Статтею 631 ЦК України унормовано загальні положення про строк дії договору, у частині 2 якої вказано, що договір набирає чинності з моменту його укладення.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, сторони договору, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують договір, надаючи згоді встановленої форми.

Разом із тим цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін при укладенні спірних договорів, набуваються після відповідної державної реєстрації. В момент державної реєстрації набирає чинності (набуває юридичної сили) договір, укладення якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати моменту укладання договору (Правова позиція Верховного Суду України у справі №6-162ц13 від 19.02.2014 року)

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру, тобто реєстрацією є запис, фіксація фактів або явищ з метою обліку та надання їм статусу офіційно визнаних актів, внесення до списку або книги обліку.

У постанові Верховного Суду України № 6-5 цс13 від 06 березня 2013 року викладена правова позиція, що державна реєстрація договору оренди земельної ділянки у період визначеного сторонами строку дії договору забезпечує правомірне, договірне використання орендарем орендованої земельної ділянки відповідно до норм Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України, Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV "Про оренду землі" та Закону України від 11 лютого 2010 року № 1878-VІ "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України" незалежно від дати проведення такої реєстрації.

Отже, реєстрація договору є адміністративним актом, тобто елементом зовнішнім щодо договору і ніяким чином не впливає на факт його укладення (Правова позиція Верховного Суду України у справі № 6-127цс13 від 18.12.2013 року).

Відтак, факт укладання договору має самостійне юридичне значення, що не є тотож-ним юридичному значенню набрання договором чинності.

За таких обставин, виходячи зі змісту ст. 640 ЦК України та ст. 18 закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на час укладення договору оренди), строк дії договору оренди землі починається не з дати його державної реєстрації, оскільки державна реєстрація договору вказує на його чинність і не може змінювати день його укладення.

Зважаючи на вищенаведений аналіз законодавства, правові позиції ВСУ, колегія знаходить правильним висновок суду першої інстанції про те, що строк дії договору оренди землі, який є предметом позову, починається не з дати його державної реєстрації.

Проте, визначаючи відправним моментом для відліку строку дії договору дату його підписання сторонами, суд припустився помилки з огляду на такі обставини.

За положеннями ч. 2 статті 640 ЦК України, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідне також передання майна, договір є укладений з моменту передання відповідного майна.

Такий обов»язок сторін передбачений п. 20 договору оренди, а факт передачі земельної ділянки має бути оформлено актом її приймання-передачі.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору оренди землі сторонами спочатку визначено межі орендованої земельної ділянки, про що складено та підписано акт визначення меж вказаної земельної ділянки в натурі, який датовано листопадом 2005р. ( а.с. 14).

З акту прийому-передачі земельної ділянки від ОСОБА_2 орендарю, який не містить зазначення дати його складання, а лише рік - 2006р., слідує, що земельна ділянка була передана орендодавцем та прийнята орендарем не з дати підписання договору та не з дати визначення її меж, а лише у 2006р. Тому враховуючи, що конкретної дати не мається, за загальними положення про строки ця дата має визначатись з 01.01.2006р (а.с. 15).

Тому, починаючи саме з дня передачі земельної ділянки, відповідач почав користуватись нею.

Отже, встановлено, що сторони 01 липня 2004р. приступили до виконання лише підготовчих дій, а само реальне користування земельною ділянкою відбулось з дати її передачі орендарю - 01.01.2006р. Тобто, оскільки договір оренди є реальним, то строк його дії розпочався саме з моменту передачі земельної ділянки, а відтак слід відраховувати його початок з 01.01.2006р. Вказані обставини сторонами у справі в ході розгляду справи в суді першої інстанції не спростовані.

Таким чином, колегія вважає, що строк дії договору оренди сплив 01.01.2016р., оскільки матеріали цивільної справи не містять доказів того, що сторони, відповідно до вимог ст. 651 ЦК України, у зв'язку з затримкою його державної реєстрації, досягли згоди щодо продовження строку його дії та узгодили інший кінцевий строк його дії.

За матеріалами справи не вбачається, що відповідач намагався вирішити питання його пролонгації, вчинивши дії, передбачені п. 8 цього договору. Зазначивши в апеляційній скарзі про те, що направив позивачу додаткову угоду про поновлення строку договору, яку остання начебто проігнорувала, підтверджень цьому факту не надав ані в суді першої інстанції, ані до апеляційної скарги.

Ствердження відповідача про те, що відбулось автоматичне продовження договору на той самий строк без укладення нового договору, оскільки він продовжує користуватись земельною ділянкою після закінчення строку дії договору, а наймодавець не заперечував проти цього, не відповідають матеріалам справи.

Так, позивач листом від 14.08.2014р. намагалась повідомити відповідача про небажання продовжувати з останнім орендні відносини, але останній лист не отримав. Повторно представником позивача ОСОБА_4 лист про небажання продовжувати орендні відносини направлено відповідача в квітні 2016р., в якому вона просила після збору врожаю 2016р. повернути їй земельну ділянку, який відповідач отримав ( а.с. 34-38).

Крім того, ОСОБА_2 01 березня 2016р. вже уклала договір оренди спірної земельної ділянки з іншим орендарем в особі ФГ «Форт» ( а.с. 49-51).

За таких обставин, суд правильно визнав, що, оскільки строк дії договору закінчився, а питання його пролонгації на новий строк у порядку, визначеному договором і законом, не було вирішено, тому наявні правові підстави для припинення договору згідно з п.1 ч.1 ст. 31 Закону України "Про оренду землі". І такий спосіб захисту, на думку колегії, має право на існування, оскільки відповідач заперечує сплив строку дії договору через інший порядок його відліку, та вважає, що правомірно продовжує використовувати земельну ділянку.

При цьому, неправильне визначення судом моменту відліку строку дії договору не призвело до неправильного вирішення справи в цілому, оскільки станом на час звернення позивача 12.02.2016р. з цим позовом до суду строк дії договору оренди все одно сплинув, але припиненим його слід вважати не з 01.07.2014р., а з 01.01.2016р.

Оскільки вказане упущення суду не вплинуло на остаточне правильне вирішення спору, а резолютивна частина рішення не містить дати, з якої слід вважати припиненим договір оренди, тому підстав для зміни або скасування рішення колегія не вбачає.

Враховуючи все вищевикладене та у відповідності до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційну скаргу слід відхилити із залишенням без змін оскаржуваного рішення суду.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Вільнянськ» відхилити.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 31 травня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: