Рішення № 59671981, 05.07.2016, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/33290/15-ц

Провадження № 2/761/2305/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

05 липня 2016 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Малинникова О.Ф.

при секретарі: Данилевській Є.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Вугілля України» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2015 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державного підприємства «Вугілля України» (Відповідач, ДП «Вугілля України») про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та моральної шкоди.

Свої позовні вимоги Позивачка обґрунтовує тим, що вона з 01.09.2010 р. по 31.05.2015 р. працювала у Відокремленому підрозділі «Галузевий інформаційно-розрахунковий центр» ДП «Вугілля України» на посаді головного економіста. На виконання наказу Відповідача від 01.04.2015 р. № 12 про ліквідацію Підрозділу та відповідно до наказу Підрозділу від 31.05.2015 р. № 23/к Позивачку було звільнено у зв'язку з ліквідацією Підрозділу на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Позивачка зазначила, що Відповідач починаючи з листопада 2014 року порушує його законні права та інтереси в частині невиплати нарахованої згідно законодавства суми заробітної плати, в зв'язку з чим Позивачка була змушена звернутись до Шевченківського районного суду м. Києва з даним позовом.

Відповідач подав суду заперечення проти позову, в яких зазначив, що стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати здійснюється виключно за наявності вини роботодавця, так розпорядженням КМ України від 07.11.2014р. № 1085-р міста Макіївка та Донецьк, в яких відповідно знаходився Відокремлений підрозділ «ГІРЦ» ДП «Вугілля України» та проживає Позивачка, внесено до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження. Постановою Правління НБУ № 466 від 06.08.2014р. банкам України доручено призупинити здійснення усіх видів фінансових операцій у населених пунктах, які не контролюються українською владою, до фактичного переходу їх під контроль України. За таких обставин, Відповідач не мав можливості виплатити Позивачеві в день звільнення всіх сум, що йому належать, оскільки Позивач знаходився на території, яка не контролюється українською владою та на якій банківські установи України з 06.08.2014р. призупинили здійснення всіх видів операцій. Також Відповідач зазначив, що на момент звернення Позивачки до суду Господарським судом м. Києва було порушено справу про банкрутство відносно ДП "Вугілля України", а Позивачка зверталась до Господарського суду м. Києва з заявою про визнання її кредитором. За таких обставин Відповідач просив закрити провадження оскільки даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Позивачка неодноразово збільшувала позовні вимоги щодо розміру середнього заробітку за весь час затримки. З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог остаточно просила стягнути з ДП «Вугілля України» на свою користь: - нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з 01.11.2014 р. по 31.05.2015 р. у сумі 45729,26 грн., - середній заробіток за весь час затримки (з 01.06.2015 р. по 16.05.2016 р.) у сумі 60048 грн., - моральну шкоду в сумі 10000 грн.

В судове засідання представник позивача підтримав позовні вимоги з урахуванням збільшених позовних вимог та просив їх задовольнити.

Відповідач на виклики суду повторно не з'явився, хоча був повідомлений про час і місце судового засідання, будь-яких заяв щодо участі у розгляді справи не надіслав.

Ухвалою суду від 05 липня 2016 року постановлено про заочний розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, що містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що на підставі Наказу № 149 від 14.05.2010 р. Міністерства вугільної промисловості Державне підприємство «Галузевий інформаційно-розрахунковий центр» було реорганізовано у Відокремлений підрозділ «Галузевий інформаційно-розрахунковий центр» (ВП «ГІРЦ») Державного підприємства «Вугілля України», який був створений наказом ДП «Вугілля України» від 02.08.2010 р. № 40.

Позивачка на підставі Наказу ВП «ГІРЦ» ДП «Вугілля України № 27/к від 01.09.2010р. була переведена на посаду головного економіста економіко-аналітичного відділу з обліку основних показників, що підтверджується також копією трудової книжки ОСОБА_1

Наказом ДП «Вугілля України» від 01.04.2015 р. № 12 "Про ліквідацію Відокремленого підрозділу «Галузевий інформаційно-розрахунковий центр» (ВП «ГІРЦ») Державного підприємства «Вугілля України»", зважаючи на суспільно-політичну та соціально-економічну ситуацію в Донецькій області, у зв'язку з відсутністю можливості евакуації працівників Відокремленого підрозділу «Галузевий інформаційно-розрахунковий центр» Державного підприємства «Вугілля України», у зв'язку з неможливістю вивезення майна та документації, а також рішення керівника ВП «ГІРЦ» про звільнення усіх працівників ВП «ГІРЦ» з 01.06.2015р., - Відокремлений підрозділ «Галузевий інформаційно-розрахунковий центр» ДП «Вугілля України» наказано ліквідувати до 01.06.2015р. (п. 1), наказано бухгалтерії ВП «ГІРЦ» провести остаточні розрахунки із працівниками (п. 4).

З копії трудової книжки Позивачки вбачається, що на підставі наказу ВП «ГІРЦ» ДП «Вугілля України» № 23/к від 31.05.2015р. Позивачку 31.05.2015 р. звільнено згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією підприємства.

Відповідно до п.п. 3.2. Положення про відокремлений підрозділ «Галузевий інформаційно-розрахунковий центр» Державного підприємства «Вугілля України», затвердженого наказом ДП «Вугілля України» від 21.09.2010р. № 49, підрозділ не є юридичною особою, представляє інтереси і реалізує свої цілі і завдання в межах цього Положення і Статуту підприємства.

Підрозділ керується у своїй діяльності чинним законодавством України, цим Положенням, Статутом Підприємства, внутрішніми нормативними документами Підприємства, колективним договором Підприємства з врахуванням особливостей, викладених у документах, складених Підрозділом та затверджених керівником Підприємства (п.3.5.).

Приписами ст. 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовій виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Положеннями ст. 115 КЗпП України передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці»).

Згідно Довідки ВП «ГІРЦ» ДП «Вугілля України» № 163/15 від 10.06.2015р. станом на 01.06.2015р. нарахована, але не виплачена заробітна плата Позивачки за період з 01.11.2014р. по 31.05.2015р. становить 58178,287 грн. (утримання 12449,02 грн., до виплати - 45729,26 грн.).

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на загальну суму заборгованості Відповідача перед Позивачкою щодо нарахованої, але не виплаченої заробітної плати до виплати (45729,26 грн.), встановленої згідно Довідки ВП «ГІРЦ» ДП «Вугілля України» № 163/15 від 10.06.2015р., суд дійшов висновку, що станом на час винесення рішення нарахована, але не виплачена Позивачці заробітна плата з вирахуванням всіх податків та зборів становить 45729,26 грн., яка підлягає стягненню з ДП «Вугілля України» на користь Позивачки.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з Позивачкою при звільненні за період з 01.06.2015 р. по 16.05.2016 р. в сумі 60048 грн., суд виходить з наступного.

Як зазначила Позивачка при її звільненні станом на 16.05.2016 р. ДП «Вугілля України» безпідставно не виплатило їй нараховану заробітну плату за період з 01 листопада 2014 року по 31 травня 2015 року в загальному розмірі 45729,46 грн.

Згідно рішення Конституційного Суду від 15.10.2013р. № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу Законів про працю України, статей 1,12 Закону України «Про оплату праці». Конституційний Суд України дійшов до висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, або за визначенням, використаним у частині другій ст.233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012р. № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 2371 цього кодексу, в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 2371 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Згідно з ст.25 Закону України «Про оплату праці» забороняється будь-яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, крім випадків, передбачених законодавством.

Забороняються відрахування із заробітної плати, метою яких є пряма чи непряма сплата працівником роботодавцю чи будь-якому посередникові за одержання або збереження роботи.

Згідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

З матеріалів справи вбачається, що Позивачка була звільнена з роботи згідно Наказу № 23/К від 31.05.2015 р., разом з тим, в матеріалах справ відсутні відомості про виплату позивачці при звільненні заборгованості по заробітній платі за період з 01 листопада 2014 р. по 31 травня 2015 р.

Отже, з дослідженим судом доказів встановлено, що при звільненні Позивачки з роботи у травні 2015 року Відповідачем не здійснено виплату належної Позивачці заробітної плати за листопад 2014 р. - травень 2015 р.

Згідно з ч.ч.1-2 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно Постанови Верховного Суду України в справі № 6-76цс14 від 02.07.2014р. встановлено, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Порушення процедури про банкрутство роботодавця, наявність тривалого періоду здійснення виконавчих дій органами державної виконавчої служби, незначна частка заборгованості підприємства перед працівником у виплаті компенсації за невикористану відпустку порівняно із сумою середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку не може свідчити про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов'язку сплатити зазначені кошти. Крім цього, належних доказів Відповідач суду не надав - на копії ухвали Господарського суду міста Києва відсутній підпис судді та печатка суду, на заяві про визнання кредиторами також відсутні підписи, тому суд не може прийняти додатки до заперечень Відповідача в якості доказу.

З урахуванням встановлених судом обставин справи, на підставі наявних у справі доказів, в межах заявлених Позивачкою вимог, суд приходить до висновку, що вимоги Позивачки про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку по виплаті заробітної плати при звільненні за період з 01.06.2015 р. по 16.05.2016 р. є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

При визначенні розміру середньої заробітної плати, яка підлягає стягненню на користь Позивачки за час вимушеного прогулу суд виходить з положень абзаців 3 п.2 розділу ІІ, п.8 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100.

Судом в розрахунку відповідно до вказаної постанови Кабінету Міністрів України взято для розрахунку середньоденну заробітну плату за березень 2015р. (21 роб.день) та квітень 2015р. (21 роб.день) Середня кількість робочих днів за 2 місяці становить 21 день (21+21=42/:2=21). Згідно довідки № 163/15 від 10.06.2015 р. за березень 2015р. Позивачці було нараховано 4 913,32 грн., за квітень 2015р. - 5595,18 грн.

Таким чином, середньоденна заробітна плата Позивачки - 250,2 грн. (4913,32 грн. + 5595,18 грн.) / (21 + 21) = 250,2 грн. Час вимушеного прогулу за період з 01.06.2015 р. по 15.05.2016 р. включно складає 240 робочих днів. Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 01.06.2015 р. по 16.05.2016 р. включно становить 60048 грн. (240 робочих днів х 250,2 грн. - середньоденна заробітна плата) без вирахування податків і обов'язкових платежів.

Що стосується позовних вимог про стягнення моральної шкоди в розмірі 10000,00 грн., то Позивачка у своїх доводах, викладених в позовній заяві, зазначає, що вона переживала з приводу існування своєї родини, яка через брак коштів була позбавлена нормального забезпечення, до якого вона звикла (неможливість придбати якісні продукти харчування, засоби особистого догляду), Позивачка витримувала психологічну напруженість, що була викликана відсутністю основного джерела доходів; неможливість нормального та регулярного спілкування з близькими людьми.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (пункт 3 Постанови Пленуму Верховного суду № 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Згідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством (пункт 5 Постанови Пленуму Верховного суду № 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Таким чином, суд приходить до висновку, що розмір моральної шкоди, спричиненої Позивачці Відповідачем, є обгрунтованим.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

В порядку, визначеному ст. 88 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 551,20 грн., виходячи із суми позовних вимог, які задоволено судом.

Виходячи з наведеного, на підставі ст.ст. 47, 94, 115, 116, 117, 233 Кодексу законів про працю України, ст.ст. 21,24,25 Закону України «Про оплату праці» з урахуванням Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», та керуючись ст.ст. 11, 60, 208, 209, 212-215, 218, 222, 223, 294, 296 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Вугілля України» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та моральної шкоди - задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства «Вугілля України» (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 4, код ЄДРПОУ 32709929) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі в сумі 45729 (сорок п'ять тисяч сімсот двадцять дев'ять) грн. 26 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01.06.2015 року по 16.05.2016 року включно в сумі 60048 (шістдесят тисяч сорок вісім) грн. 00 коп., моральну шкоду в сумі 10000 (десять тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути з Державного підприємства «Вугілля України» (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 4, код ЄДРПОУ 32709929) на користь держави судовий збір в розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 20 коп.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Заява про перегляд заочного рішення, судом, що його ухвалив може бути подана відповідачем протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасували, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: О.Ф. Малинников