Ухвала суду № 59670152, 10.08.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" серпня 2016 р. К/800/9429/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ємельянової В.І.,

Загороднього А.Ф., Рецебуринського Ю.Й.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області на постанову Селидівського міського суду Донецької області від 5 листопада 2014 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 3 лютого 2015 року по справі № 242/2950/14-а

за позовом ОСОБА_4

до Управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області

третя особа Державне підприємство «Селидіввугілля» в особі

Відокремленого підрозділу «Шахта Росія»

про перерахунок пенсії,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області, третя особа Державне підприємство «Селидіввугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Шахта Росія» про перерахунок пенсії

Постановою Селидівського міського суду Донецької області від 5 листопада 2014 року, залишеною без змін Донецького апеляційного адміністративного суду від 3 лютого 2015 року, позов задоволено.

Визнано протиправними дії відповідача та зобов'язано провести перерахунок пенсії позивача, зарахувавши до страхового стажу періоди його роботи на підприємстві Державного підприємства «Селидіввугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Шахта Росія» з 1 березня 2010 року по 31 грудня 2010 року та з 1 березня 2014 року по 31 липня 2014 року у розмірі, встановленому статтею 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) та статті 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», починаючи з 1 вересня 2014 року.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області, отримує пенсію за віком та продовжує працювати. 19 серпня 2014 року звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії.

Рішенням Управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області від 21 серпня 2014 року №2214 відмовило позивачу у задоволенні заяви, посилаючись на те, що підприємство, на якому він працював, не сплатило страхові внески за період з 1 березня 2010 року по 31 грудня 2010 року та з 1 березня 2014 року по 31 липня 2014 року, а тому, з огляду на цей період часу, позивач не має необхідного страхового стажу для перерахунку пенсії відповідно до статті 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці».

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з наступних мотивів.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» мінімальний розмір пенсії шахтарям, які відпрацювали на підземних роботах не менш як 15 років для чоловіків та 7,5 років для жінок за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, встановлюється незалежно від місця останньої роботи, у розмірі 80 відсотків середньої заробітної плати шахтаря, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність. Для обчислення розміру пенсій за віком за кожний повний рік стажу роботи на підземних роботах до страхового стажу додатково зараховується по одному року.

За змістом частини першої статті 1 Закону №1058-IV застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески;

страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;

страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у статті 11 Закону №1058-IV, сплачуються їх роботодавцями та безпосередньо застрахованими особами.

Механізм обов'язкового пенсійного страхування передбачає відповідні державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх пенсійних прав.

Зокрема, згідно з частиною першою статті 16 Закону №1058-IV застрахована особа має право отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, вимагати від страхувальників сплати внесків, у тому числі в судовому порядку тощо.

З цим правом кореспондується обов'язок страхувальника нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески (пункт 6 частини другої статті 17 Закону №1058-IV) незалежно від фінансового стану платника (частина дванадцята статті 20 Закону №1058-IV).

До страхувальників, які несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески органами Пенсійного фонду застосовуються фінансові санкції, а вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом (стаття 106 Закону №1058-IV).

Таким чином, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті.

Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Згідно частини 1 статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Судами попередніх інстанцій досліджено трудову книжку позивача, довідки Державного підприємства «Селидіввугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Шахта Росія», в яких зазначено, що підприємство в повному обсязі перерахувало страхові внески до Пенсійного фонду, що підтверджують стаж роботи позивача на підземних роботах у спірний період з 1 березня 2010 року по 31 грудня 2010 року та з 1 березня 2014 року по 31 липня 2014 року.

Враховуючи відомості, встановлені судами попередніх інстанцій, та положення частини 1 статті 48 Кодексу законів про працю України, статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, факт роботи позивача у спірний період є беззаперечним.

Проте, за замістом статей 1, 11, 24 Закону №1058-IV страховим стажем може бути визнано період роботи за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок, а обов'язок сплати таких внесків покладено на страхувальника, яким в даному випадку є Державне підприємство «Селидіввугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Шахта Росія».

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що для повного та всебічного з'ясування обставин справи суди першої та апеляційної інстанцій мали б встановити, чи сплачувалися у встановленому законом порядку ОСОБА_4 страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Оскільки обов'язок безпосереднього зарахування страхових внесків, утриманих із застрахованої особи, покладено на страхувальника, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасного та необґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Частиною 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статей 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області задовольнити частково.

Постанову Селидівського міського суду Донецької області від 5 листопада 2014 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 3 лютого 2015 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ємельянова В.І.

Судді Загородній А.Ф.

Рецебуринський Ю.Й.