Рішення № 59665371, 03.08.2016, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 8/65/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.08.2016 Справа № 908/1604/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Спектр-Агро (03038, м. Київ, вул. Ямська, 8)

до відповідача ОСОБА_1 господарства Орбіта-СМ (71611, Запорізька область, Василівський район, с. Лукянівське)

про стягнення 154190 грн. 48 коп. річних процентів, 143827 грн. 39 коп. пені, 213797 грн. 18 коп. втрат від інфляції грошових коштів

Суддя І. А. Попова

Представники:

Позивача ОСОБА_2, дов. від 02.03.2016 р.

Відповідача ОСОБА_3, дов. від 23.06.2016 р.

ОСОБА_4, дов. від 29.06.2016 р.

Заявлено позовні вимоги про стягнення 154190 грн. 48 коп. річних процентів, 143827 грн. 39 коп. пені, 213797 грн. 18 коп. втрат від інфляції грошових коштів.

Розгляд справи, призначений на 06.07.2016 р., відкладався до 03.08.2016 р. Представник позивача приймав участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції. Вступну та резолютивну частини рішення оголошено в судовому засіданні 03.08.2016р.

Позивач підтримує вимоги з підстав, викладених у позові, відповідно до ст. ст. 6, 11, 509, 524, 525, 526, 533, 549, 610, 612, 625-629, 655, 692-694 ЦК України, ст. ст. 230, 231, 232 ГК України. В обґрунтування вимог зазначає, що 05.05.2014 р. господарським судом Запорізької області винесено ухвалу у справі № 908/478/14, якою затверджено мирову угоду від 05.05.2014 р., укладену ТОВ «Спектр-Агро» та ФГ «Орбіта-СМ». В звязку з порушенням відповідачем умов мирової угоди позивач звернувся до органу виконання із заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання ухвали господарського суду Запорізької області від 05.05.2014 р. у справі № 908/478/14. Відповідачем ухвалу виконано частково в сумі 652250 грн. 81 коп., заборгованість в розмірі 13225 грн. 29 коп. не сплачена. За несвоєчасне виконання грошових зобовязань у відповідно до п. 7.2 договору до стягнення заявлено 143827 грн. 39 коп. пені, нарахованої за період з 12.02.2014 р. по 08.04.2015 р. Відповідно до ст. 625 ЦК України до стягнення також заявлено 154190 грн. 48 коп. річних процентів, нарахованих за період з 12.02.2014 р. по 08.04.2015 р., та 213797 грн. 18 коп. втрат від інфляції грошових коштів, нарахованих за період з 12.02.2014 р. по 08.04.2015 р.

Відповідач заявлені позовні вимоги не визнав. У відзиві на позов вказує, що ухвалою господарського суду Запорізької області від 05.05.2014 р. затверджено мирову угоду, укладену сторонами. Зазначена ухвала виконана (як виконавчий документ) в повному обсязі, не оскаржена, набула законної сили, а відтак є обовязковою для виконання на території України. Згідно умов даної мирової угоди сторони добровільно відмовлялись від подальших претензій одна до одної, щодо виконання договору поставки № 132/3 від 13.06.2013 р. Затвердженням мирової угоди судом надано їй обовязкового характеру для сторін по справі. Підписуючи мирову угоду ТОВ «Спектр-Агро» особисто та добровільно відмовилось від будь-яких зустрічних претензій, підтвердило, що не має і не буде мати інших вимог, включаючи вимоги про повернення збитків, сплату не вказаних у цій мировій угоді штрафних санкцій та інше. Відповідач вважає незаконними вимоги позивача про стягнення будь-яких сум за договором поставки № 132/3 від 13.06.2013 р. з огляду на відмову від таких претензій в затвердженій судом мировій угоді, яка є обовязковою до виконання. Відповідач вважає, що позивач повторно звертається до суду з тим же предметом спору. При цьому зазначає, що рішення суду прийняте по суті спору і ухвала про затвердження мирової угоди, хоч і є обовязковими до виконання, але мають різну правову природу. Також, відповідач вказує, що звернення із вимогами про стягнення грошових сум за несвоєчасне виконання мирової угоди є намаганням позивача двічі стягнути санкції (притягнути до юридичної відповідальності) за те саме порушення. В мировій угоді зазначені наслідки порушення її умов (юридична відповідальність): стягнення 22088 грн. 88 коп. пені, 47069 грн. 13 коп. 28% річних за договором поставки № 132/13 від 13.06.2013 р. Відповідач своєчасно не виконав умови мирової угоди і сплатив вищезазначені суми в повному обсязі. В рамках даної справи позивач знову намагається стягнути грошові суми за несвоєчасне виконання мирової угоди, що суперечить ст.. 61 Конституції України. Крім того, відповідач вказує, що ухвалою суду про затвердження мирової угоди у справі № 908/478/14 сторони фактично змінили строки викання зобовязання. Відтак, якщо порушення строків з боку відповідача і мало місце, то відбулося воно не з 12.04.2014 р. (дата первісного звернення позивача до суду), а у листопаді 2014 р., коли спливли строки, вказані в ухвалі суду. Уклавши мирову угоду у справі №908/478/14 сторони добровільно погодили новацію первісного зобовязання, змінивши при цьому і строки виконання зобовязань і порядок оплати штрафів. Зважаючи на це первісний договір, укладений сторонами, по суті припинив свою дію за добровільною домовленістю сторін.

Заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, суд встановив:

13 червня 2013 р. ТОВ «Спект-Агро» (постачальник, позивач у справі) та ФГ «Орбіта-СМ» (покупець, відповідач у справі ) укладено договір поставки №132/13, за умовами якого постачальник зобовязався передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення, а покупець - прийняти товар та оплатити його вартість, сплативши за нього визначену договором грошову суму, а також сплатити відсотки за користування товарним кредитом (п. 1.1 договору).

Згідно з п. 2.6 покупець проводить розрахунки з постачальником на умовах внесення оплати вартості (ціни) товару, визначеної із врахуванням вимог п.п. 2.2, 2.5 у вигляді авансової частини та відстроченого платежу, в розмірах, вказаних в додатках до договору шляхом перерахування коштів в національній валюті на банківський рахунок постачальника.

Як пояснили представники сторін, позивачем виконано зобовязання щодо поставки продукції відповідачу. У звязку з неналежним виконанням відповідачем зобовязань щодо оплати отриманого товару, товариство «Спектр-Агро» звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення суми боргу, за яким порушено провадження у справі № 908/478/14.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 05.05.2014 р. у справі №908/478/16 припинено провадження у справі та затверджено мирову угоду, укладену сторонами, наступного змісту:

« 1. Відповідач (Сторона-2) визнає, що його заборгованість перед Позивачем (Сторона-1) в момент укладення цієї Мирової угоди становить 484 408,35 грн. (Чотириста вісімдесят чотири тисячі чотириста вісім гривень 35 коп.), а також визнає правильність нарахування Позивачем (Стороною-1) штрафних санкцій за вищезазначеним договором поставки № 132/3 від 13 червня 2013 р. в сумі 167 842,46 грн., а саме: 22 088,88 грн. пені; 47 069,13 грн. 28 % річних та 98 684,45 грн. штрафу.

2. Відповідач (Сторона-2) зобов'язується здійснити повну оплату суми основного боргу в розмірі 484 408,35 грн. (Чотириста вісімдесят чотири тисячі чотириста вісім гривень 35 коп.), штрафу в розмірі 98 684,45 грн. (Дев'яносто вісім тисяч шістсот вісімдесят чотири гривні 45 коп.) та відшкодувати судовий збір в розмірі 13 225,29 грн. (Тринадцять тисяч двісті двадцять п'ять гривень 29 коп.) шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Позивача (Сторони-1) за наступним графіком погашення заборгованості:

№Термін платежуСума платежу1.31.05.2014р.10 000,00 грн.2.30.06.2014р.10 000,00 грн.3.31.07.2014р.10 000,00 грн.4.31.08.2014р.262 666,01 грн.5.30.09.2014р.10 000,00 грн.6.31.10.2014р.293 652,08 грн. Всього:596 318,09 грн.

3. Позивач (Сторона-1) зобовязується з моменту підписання цієї мирової угоди та у випадку належного її виконання Відповідачем (Сторона-2) не предявляти жодних претензій до Відповідача (Сторони-2) з приводу сплати 22 088,88 грн. пені; 47 069,13 грн. 28 % річних за договором поставки № 132/3 від 13 червня 2013 р.

4. Сторони заявляють, що ні в процесі укладання даної угоди, ні в процесі виконання її умов не будуть порушені інтереси держави та права будь-яких третіх осіб.

5. Сторони погоджуються з тим, що відповідно до умов даної угоди вони прийшли згоди відносно повного та остаточного врегулювання будь-яких зустрічних претензій, не мають і не будуть мати інших вимог, включаючи вимоги про повернення збитків, сплату не вказаних у цій мировій угоді штрафних санкцій та інше.

6. Сторони підтверджують, що всі викладені умови цієї угоди відповідають їх реальному волевиявленню інтересам та породжують появу наслідків, зазначених у тексті угоди. Наслідки підписання цієї угоди сторонам відомі.

7. Сторони погоджуються з тим, що у разі невиконання та/або неналежного виконання Стороною-2 своїх зобов'язань, передбачених п. 2 цієї мирової угоди, п. З цієї мирової угоди втрачає чинність.

8. Сторона-2 погоджується, що у разі не сплати та/або несвоєчасної сплати Стороною-2 чергового платежу в повному обсязі в терміни, передбачені п. 2 цієї мирової угоди, Сторона-1 набуде право на примусове стягнення 652 250,81 грн. (Шістсот п'ятдесят дві тисячі двісті п'ятдесят гривень 81 коп.), а саме: 484 408,35 грн. основного боргу; 22 088,88 грн. пені; 47 069,13 грн. 28 % річних та 98 684,45 грн. штрафу, а також судового збору в сумі 13 225,29 грн. у встановленому законодавством порядку.»

Позивач зазначає, що відповідач умови мирової угоди виконав частково та з порушенням узгоджених строків після відкриття виконавчого провадження з примусового виконання ухвали суду від 05.05.2014 р. у справі № 908/478/14.

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач обґрунтовував вимоги тим, що відповідачем допущено порушення строків виконання зобовязань по оплаті товару, отриманого за договором поставки № 132/1 від 13.06.2013р.

Предметом даного судового розгляду є сума нарахованих втрат від інфляції грошових коштів в розмірі 213797 грн. 18 коп. за період з 12.02.2014 р. по 08.04.2015 р., річних процентів в розмірі 143827 грн. 39 коп., нарахованих за вказаний період, та 143827 грн. 39 коп. пені, нарахованої за вказаний період.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України , зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вичинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України , зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1, 3 ст. 202 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання припиняється, між іншим, виконанням, проведеним належним чином.

До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов'язання передбачені ст.ст. 202-205 ГК України, ст.ст. 599-601, 604-609 ЦК України, зокрема за ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України ).

Щодо заперечень відповідача про новий строк виконання зобов'язання, встановлений сторонами у мировій угоді, затвердженій ухвалою господарського суду Запорізької області від 05.05.2014 р. у справі № 908/478/14, суд зазначає наступне:

В силу частини 4 статті 78 Господарського процесуального кодексу України про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі. Ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди є судовим актом, для якого передбачений особливий порядок його виконання.

Дана мирова угода, затверджена 05.05.2014 р., стосується прав та обов'язків сторін у спірних правовідносинах лише щодо 484408,35 грн. основного боргу, 22088,88 грн. пені, 47069,13 грн. 28 % річних та 98684,45 грн. штрафу, не є договором у цивільно-правовому розумінні, оскільки за своєю правовою природою є угодою сторін про припинення спору в певній справі, а порядок її укладення та затвердження встановлений процесуальними нормами ГПК України. Також, суд вважає, що дана мирова угода не вносить змін до способу та порядку виконання зобов'язання відповідача з оплати отриманого від позивача товару, що встановлені сторонами у договорі, а визначає порядок виконання мирової угоди про припинення спору, затвердженої судом.

Відповідно до умов мирової угоди відповідач визнав перед позивачем заборгованість на суму 484408,35 грн. за поставлений йому на умовах договору № 132/1 товар та зобовязався у повному обсязі сплатити суму боргу згідно графіку. При цьому, згідно п. 8 мирової угоди відповідач погоджується, що у разі не сплати та/або несвоєчасної сплати ним чергового платежу в повному обсязі в терміни, передбачені п. 2 цієї мирової угоди, позивач набуде право на примусове стягнення 652 250,81 грн., а саме: 484 408,35 грн. основного боргу; 22 088,88 грн. пені; 47 069,13 грн. 28 % річних та 98 684,45 грн. штрафу, а також судового збору в сумі 13 225,29 грн. у встановленому законодавством порядку, тобто сум, які були первісно заявлені до стягнення у позовній заяві та розрахунках станом на час подання позову.

Однак відповідачем не виконано взятих на себе зобов'язань та сплачено борг з порушенням узгоджених строків.

Мирова угода за своєю правовою природою це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах, погоджених сторонами. Мирова угода не приводить до вирішення спору по суті. Сторони не вирішують спору, не здійснюють правосуддя, що є прерогативою судової влади, а, досягнувши угоди між собою, припиняють спір. Мирова угода ґрунтується на взаємовигідних для обох сторін умовах, вона, як правило виконується добровільно. У противному разі, мирова угода, затверджена судом, може бути підставою для примусового виконання.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України та ст.174 ГК України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

В силу ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином Якщо зобов'язання не виконано або виконано неналежним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, у тому числі передбачені ст.625 ЦК України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання..

Відповідно до вимог ч.2 ст.625 ЦК України, боржник який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи викладене, підставою позову про стягнення інфляційних втрат та річних процентів, які можуть бути нараховані лише на суму основного боргу, є невиконання відповідачем взятого на себе зобов'язання за договором поставки № 132/1.

Як підтверджується наявними матеріалами справи, відповідач порушив свої зобов'язання за договором поставки № 132/1, оскільки вчасно не здійснив оплату за отриманий товар.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобовязання, тобто зобовязання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу. Кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобовязальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобовязання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум. Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного викання грошового зобов'язання. Чинне законодавство не повязує припинення зобовязання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобовязань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Наведене стосується й випадків здійснених господарським судом відстрочки і розстрочки виконання рішення, зміни способу та порядку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на кошти боржника, оскільки під час таких відстрочки чи розстрочки або зміни інфляційні процеси тривають, грошове зобов'язання залишається повністю або частково невиконаним і негативний вплив такої ситуації на позивача потребує відповідної компенсації згідно з вимогами частини другої статті 625 ЦК України.

Крім того, суд зазначає, що обов'язок погасити заборгованість перед позивачем виник не у зв'язку з укладенням мирової угоди, а у зв'язку з укладенням договору поставки № 132/1 та порушенням його умов. Таким чином, наявність ухвали суду про затвердження мирового угоди, а також її виконання відповідачем не є перешкодою для стягнення річних процентів та інфляційних втрат. Вимоги про сплату нарахувань, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, хоча і мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є частиною основного зобовязання, однак, повязані безпосередньо з існуванням основного зобовязання до повного його погашення у випадку встановлення факту наявності основного грошового зобовязання рішенням суду.

Отже, позивач вправі вимагати стягнення з відповідача в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобовязання.

Пунктом 7.2 договору № 132/3 від 13.06.2013 р. передбачено, що у випадках порушення умов даного договору постачальник має право притягти покупця до відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобовязань по оплаті у встановлені договором терміни вартості (ціни товару) та/або відсотків за користування товарним кредитом. За порушення даних умов договору покупець, зокрема сплачує на користь постачальника 28 відсотків річних від простроченої суми та індекс інфляції за весь час прострочення (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

У справі №908/478/14 встановлено порушення відповідачем обов'язку своєчасної оплати поставленого товару, проте вимог про стягнення втрат від інфляції грошових коштів у зазначеній справі позивач не заявляв. Вимоги про стягнення з відповідача суми річних процентів заявлялися у справі №908/478/14 по 11.02.2016 р. включно.

Розрахунок заявленої до стягнення суми річних процентів в розмірі 154190 грн. 48 коп. за період з 12.02.2014 р. по 08.04.2015 р. судом перевірено в межах заявленого періоду. Вимоги про стягнення річних процентів в розмірі 154190 грн. 48 коп. є правомірними та підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення 242009 грн. 45 коп. втрат від інфляції грошових коштів, нарахованих за період з 12.02.2014 р. по 08.04.2015 р., суд зазначає наступне:

Розрахунок втрат від інфляції грошових коштів, виконаний позивачем з урахуванням часткової оплати, судом перевірено. Наданий позивачем розрахунок суд вважає невірним. Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При розрахунку втрат від інфляції позивачем не враховано, що початком нарахування є місяць, наступний за місяцем в якому платіж мав бути здійснений. Найменший період визначення інфляційних нарахувань становить місяць, тому прострочення платежу за менший період не тягне за собою таких нарахувань. Внаслідок викладеного, втрати від інфляції грошових коштів за несвоєчасне виконання зобовязань за договором № 132/1 розраховуються за період з березня 2014 р. по лютий 2015 р., правомірною є сума втрат від інфляції грошових коштів в розмірі 154263 грн. 70 коп. Вимоги про стягнення втрат від інфляції грошових коштів задовольняються частково в розмірі 154263 грн. 70 коп., нараховані за період з березня 2014 р. по лютий 2015 р.

Відповідач надав заперечення, відповідно до яких вважає, що вимоги про стягнення річних процентів та втрат від інфляції грошових коштів є намаганням позивача двічі стягнути санкції за те саме порушення. Вказує, що за несвоєчасне виконання умов мирової угоди передбачені наслідки у вигляді сплати 220888 грн. 88 коп. пені, 47069 грн. 13 коп. річних процентів за договором поставки № 132/1 від 13.06.2013 р.

Суд зазначає, що, по-перше, заявлені до стягнення річні проценти та втрати від інфляції грошових коштів підлягають нарахуванню, як зазначалося вище, за несвоєчасне виконання зобовязань за договором № 132/1 від 13.06.2013 р.

По-друге, сплата процентів річних від простроченої суми не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобовязання і одночасно способом захисту майнового права кредитора. У розумінні статті 625 ЦК України проценти річних є платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником. Отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання та не є санкціями.

Крім того, річні проценти та втрати від інфляції грошових коштів, які підлягають стягненню у даній справі, нараховано за період після 11.02.2014 р. (кінцева дати при розрахунку річних процентів у справі № 908/478/14).

Щодо вимог про стягнення пені в розмірі 143827 грн. 18 коп., нарахованої за період з 12.02.2014 р. по 08.04.2015 р. суд зазначає наступне:

У мировій угоді не допускається встановлення санкцій за невиконання умов мирової угоди. В даному випадку позивач зазначає, що ним здійснено нарахування пені за несвоєчасне виконання зобовязань за договором поставки.

Згідно п. 3 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобовязання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобовязання неустойка є способом його забезпечення, а у разі невиконання зобовязання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобовязання боржником.

Позивач в обґрунтування розрахунку неустойки, викладеного в позовній заяві, посилається на п. 7.2 договору № 132/1, яким передбачено, що у випадках порушення умов даного договору постачальник має право притягти покупця до відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобовязань по оплаті у встановлені договором терміни вартості (ціни) товару та/або відсотків за користування товарним кредитом. За порушення даних умов покупець, зокрема, сплачує за кожен день прострочення на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми боргу за кожний день такого прострочення.

Суд вважає, що позивачем не обґрунтовано період нарахування неустойки з огляду на наступне:

По-перше, пунктом 7.3 договору № 132/1 встановлено, що керуючись ст. 259 ЦК України сторони дійшли згоди про збільшення строку позовної давності по всім зобовязанням (сплаті заборгованості, пені, штрафу, відсотків та індексу інфляції), що виникли на підставі цього договору до 3 років. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобовязань здійснюється без застосування ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Щодо пені за порушення грошових зобовязань застосовується припис ст. 6 ст. 232 ГК України, відповідно до якого Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобовязання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду.

Як зазначалося, в п. 7.3 договору сторонами узгоджено не застосовувати п. 6 ст. 232 ГК України, але при цьому не встановлено яка тривалість періоду нарахування підлягає застосуванню сторонами (більша або менша). Некоректно викладена умова договору (п. 7.3) позбавляє суд можливості виконати перерахунок пені та не може бути застосована. Крім того, суд зауважує, що по тексту ухвали від 05.05.2014 р. у справі № 908/478/14, якою затверджено мирову угоду, не зазначено період нарахування пені, що була заявлена до стягнення у справі № 908/478/14.

По-друге, позивачем заявлено до стягнення неустойку, розраховану за період з 12.02.2014 р. по 08.04.2015 р. При цьому, позивачем не враховано, що за умовами мирової угоди сторони дійшли згоди про розстрочку виконання зобовязання та узгоджено періоду платежів. Суд виходить з того, що нарахування неустойки є відповідальністю за несвоєчасне виконання зобовязань та має штрафний характер, на відміну від річних процентів та втрат від інфляції грошових коштів, які є платою за користування грошовими коштами та мають компенсаційний характер та в даному випадку не можуть бути нараховані за однаковий період часу (з урахуванням визначених строків виконання зобовязань).

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що позивачем не обґрунтовано період та підстави нарахування пені, внаслідок чого в задоволенні позову в частині вимог про стягнення пені в розмірі 143827 грн. 39 коп. відмовляється.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного, ст. ст. 526, 546, 549, 625 ЦК України, керуючись ст.ст. 49, 82-84 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 господарства Орбіта-СМ (71611, Запорізька область, Василівський район, с. Лукянівське, ідентифікаційний код 23788166) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Спектр-Агро (03038, м. Київ, вул. Ямська, 8, ідентифікаційний номер 36348550) 154190 (сто пятдесят чотири тисячі сто девяносто) грн. 48 коп. річних процентів,154263 (сто пятдесят чотири тисячі двісті шістдесят три) грн. 70 втрат від інфляції грошових коштів, 4611 (чотири тисячі шістсот одинадцять) грн.. 81 коп. судового збору. Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

Повне рішення складено 12 серпня 2016 року.

Суддя І.А. Попова