Ухвала суду № 59663588, 10.08.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/17820/15 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О.; Суддя-доповідач: Сорочко Є.О.

У Х В А Л А

Іменем України

10 серпня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сорочко Є.О.

суддів: Земляної Г.В.

Межевича М.В.

за участю секретаря Запорожченко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ у Печерському районі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.06.2015 р. №2435-17.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 червня 2016 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі від 12.06.2015 р. №2435-17.

На вказану постанову ДПІ у Печерському районі подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до матеріалів справи, позивачу на праві власності належить автомобіль Lexus GX 460, 2013 року випуску, об'єм двигуна 4 608 куб. см., державний номерний знак НОМЕР_1, дата першої реєстрації - 26.06.2013 р.

На підставі п.п. 54.3.3. п. 54.3. ст. 54 та п.п. 267.6.2. п. 267.6. ст. 267 Податкового кодексу України відповідачем 12.06.2015 р. винесено податкове повідомлення-рішення №2435-17, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб на суму 25 000,00 грн.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII від 28.12.2014 р. внесено зміни до Податкового кодексу України, які набрали чинності з 01.01.2015 р., а саме введено новий транспортний податок.

Відповідно до п 267.1.1 п. 267.1. ст. 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування. Об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Згідно п.п. 267.5.1. п 267.5 ст. 267 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Відповідно до п.п. 10.1.1. п.10.1 ст. 10 та ст. 265 Податкового кодексу України транспортний податок у складі податку на майно віднесений до місцевих податків.

Питання щодо встановлення податку на майно відповідно до вимог цього Кодексу вирішують місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно п. 12.3. ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Пунктами 12.3.1. - 12.3.3. п. 12.3. ст. 12 Податкового кодексу України визначено, що встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом. При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

Згідно п. 12.3.4 ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Повноваження сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів визначені в п.12.4. Податкового кодексу України.

Зокрема, до повноважень місцевих рад належить до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов'язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду

Відповідно до п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Згідно ч. 5 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» зазначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

Рішенням Київської міської ради від 28.01.2015 р. №58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629» (було опубліковане у газеті «Хрещатик» 06.03.2015 р.) установлений транспортний податок та затверджене Положення про транспортний податок, яке містить норми, аналогічні тим, що викладені в Податковому кодексі України.

Отже, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що рішення яким введено транспортний податок на території міста Києва застосовується з початку бюджетного періоду, що настає після його оприлюднення, тобто з 2016 року.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що зазначений автомобіль, що належить позивачу на праві власності згідно свідоцтва про реєстрацію т.з. серії НОМЕР_2, відповідно до довідки Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві від 19.02.2015 р. №15/04/9.01/0422/1.15, 17.02.2015 р. викрадено невідомою особою, у зв'язку з чим відкрито кримінальне провадження за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 289 Кримінального кодексу України. Згідно вказаної довідки, станом на 19.02.2015 р. особу причетну до вчинення кримінального правопорушення не встановлено.

Тобто, починаючи з 17.02.2015 р. позивач позбавлений можливості користуватись та розпоряджатись вказаним автомобілем.

Станом на час винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та на час розгляду справи судом зазначений автомобіль зареєстрований за позивачем. Викрадений автомобіль позивачем не знятий з реєстрації.

З приписів п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України вбачається, що обов'язок зі сплати транспортного податку не ставиться в залежність від того, що об'єкт оподаткування вибув з володіння власника поза волею останнього (викрадений), оскільки визначений законодавцем обов'язок сплати транспортного податку безпосередньо пов'язаний з фактом реєстрації транспортних засобів за фізичними/юридичними особами.

Однак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що таке буквальне тлумачення податковим органом конкретної статті Податкового кодексу України, окремо від інших вимог законодавства, суперечить нормам, які встановлені Конституцією України, загальними положеннями Податкового кодексу України. Крім того, відповідачем не враховано сутність цього податку, як податку з майна, що безпосередньо пов'язаний з фактом володіння цим майном.

Норми Податкового кодексу України про оподаткування конкретним податком не можуть суперечити нормам загальної частини цього Кодексу, у зв'язку з чим для правильного вирішення спірного питання необхідно дослідити порядок визначення та формування елементів податків, що встановлюються загальною частиною Податкового кодексу України, у їх взаємозв'язку із вимогами інших нормативно-правових актів.

Зокрема, відповідно до ст.15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок зі сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно зі ст. 22 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування може бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Тобто, ознаками платника визначеного податку є дотримання всіх або принаймні однієї правомочності, що становлять зміст права власності та визначають можливість фактично володіти, розпоряджатись та/або користуватись об'єктом оподаткування.

При цьому, відповідно до вимог ст.316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності визначається ст. 317 Цивільного кодексу України, згідно якої власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

При цьому, визначальним, як для вимог Податкового кодексу України, так і Цивільного кодексу України, є встановлення обставин, які б, зокрема, встановлювали обов'язок власника нести тягар утримання майна, в даному випадку сплачувати податок за це майно. Вбачається, що у разі протиправного вибуття майна з володіння власника у останнього припиняється обов'язок і щодо утримання цього майна аж до моменту його повернення власнику.

Відповідно до п. 267.6.3 ст. 267 Податкового кодексу України джерелом отримання податковим органом інформації про об'єкт оподаткування, є відомості органів внутрішніх справ, які останні зобов'язані подати до 1 квітня 2015 року контролюючим органам за місцем реєстрації об'єкта оподаткування, що є необхідними для розрахунку податку.

Разом з тим, необхідно враховувати, що постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 р. №1388 «Про затвердження порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів» (далі - Порядок) не передбачено процедури зняття з обліку викраденого транспортного засобу.

Відповідно до п. 40 зазначеного Порядку зняття з обліку транспортних засобів проводиться після їх огляду в підрозділах Державтоінспекції на підставі заяви власника тощо. Такий огляд оформляється відповідним актом, засвідчується підписом посадової особи, що скріплюється печаткою підрозділів Державтоінспекції.

Згідно положень п .45 Порядку, зняття з обліку транспортних засобів без їх огляду уповноваженою особою Державтоінспекції можливе лише внаслідок вибракування (знищення) цих транспортних засобів. В такому випадку до підрозділів Державтоінспекції здаються номерні знаки та реєстраційні документи на такий транспортний засіб.

Тобто, у разі викрадення транспортних засобів власники позбавлені можливості виконати вимоги Порядку, тому зняття з реєстрації таких автомобілів не відбувається.

Таким чином, державна реєстрація транспортного засобу хоча і використовується для вимог податкового законодавства, оскільки відповідно до даних, внесених до реєстру, визначаються платники транспортного податку, разом з тим не може бути визначальною обставиною для покладення обов'язку сплати податку особами, які внаслідок вчинених стосовно них злочинних дій позбавлені правомочностей власника майна, яке є об'єктом оподаткування.

Позивач, за яким зареєстровано викрадений автомобіль не має можливості ані реалізовувати своє право власності на нього, ані зняти з реєстрації такий транспортний засіб з метою звільнення від оподаткування.

З огляду на викладене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що ДПІ у Печерському районі неправомірно нараховано транспортний податок, тому податкове повідомлення-рішення від 12.06.2015 р. № 2435-17 є протиправним та підлягає скасуванню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позову, а тому апеляційну скаргу ДПІ у Печерському районі необхідно залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 червня 2016 року - без змін, оскільки вона ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 160, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 червня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки передбачені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

головуючий суддя Сорочко Є.О.

судді Земляна Г.В.

Межевич М.В.

Повний текст ухвали складено 11.08.2016 року

Головуючий суддя Сорочко Є.О.

Судді: Межевич М.В.

Земляна Г.В.