Ухвала суду № 59663559, 11.08.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/867/16 Головуючий у 1-й інстанції: Кушнова А.О. Суддя-доповідач: Хрімлі О.Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Хрімлі О.Г.,

суддів Бабенка К.А.,

Літвіної Н.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників на постанову Київського окружного адміністративного суду від 06 липня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фора» до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фора» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0002633901 від 16 грудня 2015 року та № 0002643901 від 16 грудня 2015 року.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 06 липня 2016 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, та просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У зв'язку з неприбуттям жодного з представників осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та задоволенню не підлягає.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, у період з 29 жовтня 2015 року по 18 листопада 2015 року посадовими особами Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників на підставі пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Фора» з питань дотримання вимог податкового законодавства, правильності обчислення та своєчасності сплати до державного бюджету України податку на прибуток підприємств за період 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року та податку на додану вартість за період з 01 січня 2014 року по 31 серпня 2015 року по операціях з ТОВ «Будмайстер ЛТД», ТОВ «Сандрайс», ТОВ «Техно Маркет», за результатами якої складено акт № 1115/28-10-39-10/32294897 від 25 листопада 2015 року.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Фора»: пп. 138.1.1 п. 138.1, п.п. 138.2, 138.4, 138.5, 138.6, пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено об'єкт оподаткування від усіх видів діяльності з податку на прибуток за 2014 рік на загальну суму 78 646 917,00 грн.; п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет в періоді, що перевірявся, на загальну суму 16 009 451,00 грн.

Під час перевірки за результатами аналізу даних інформаційних систем податкового органу, податкової звітності та податкової інформації щодо контрагентів було встановлено, що у ТОВ «Будмайстер ЛТД», ТОВ «Сандрайс», ТОВ «Техно Маркет» відсутні адміністративно-господарські засоби у кількості, достатній для виконання взятих на себе зобов'язань з поставки товарів і послуг.

Наведені обставини розцінено відповідачем як доказ укладення позивачем правочинів з ТОВ «Будмайстер ЛТД», ТОВ «Сандрайс», ТОВ «Техно Маркет» без мети настання відповідних їм правових наслідків та як свідчення участі позивача у штучній схемі для мінімізації податкових зобов'язань та отримання необґрунтованої податкової вигоди.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 16 грудня 2015 року: № 0002633901, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 24 014 177,00 грн., у тому числі 16 009 451,00 грн. за основним платежем та 8 004 726,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0002643901, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 21 234 668,00 грн., у тому числі 14 156 445,00 грн. за основним платежем та 7 078 223,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фора» зареєстроване Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області 02 грудня 2002 року як юридична особа, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 16 лютого 2016 року.

11 червня 2014 року між ТОВ «Фора» (покупець) та ТОВ «Сандрайс» (постачальник) укладено договір поставки № 90, за умовами якого постачальник зобов'язувався передати у власність покупця товар, асортимент, кількість та ціна якого вказується у специфікаціях, що є невід'ємними частинами договору. Сторони домовились, що поставка товару здійснюється постачальником на умовах DDP «Інкотермс-2010» за адресою, вказаною в замовленні на товар (РЦ, чи адреса магазину).

На виконання умов укладеного договору поставки позивачу поставлено товар, а саме: кавуни у кількості 1021,8 тонн на загальну суму 3 200 741,28 грн., у тому числі ПДВ 533 456,88 грн., що підтверджується видатковими накладними, наявними в матеріалах справи.

В оплату за поставлений товар позивач відповідно до платіжних доручень перерахував на користь ТОВ «Сандрайс» кошти у загальній сумі 3 200 741,28 грн., у тому числі ПДВ 533 456,88 грн., що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача.

На підтвердження розрахунків та сплати у складі ціни товару податку на додану вартість за вказаними господарськими операціями у розмірі 533 456,88 грн., позивач отримав від ТОВ «Сандрайс» податкові накладні, навяні в матеріалах справи.

Суми ПДВ у загальному розмірі 533 456,88 грн. за вказаними податковими накладними включені позивачем до складу податкового кредиту за липень-вересень 2014 року, про що свідчать додатки 5 до податкових декларацій з ПДВ за вказані звітні періоди, а суми, перераховані контрагенту в якості оплати товару, віднесені позивачем до складу витрат 2014 року.

10 березня 2014 року між ТОВ «Фора» (покупець) та ТОВ «Будмайстер ЛТД» (постачальник) укладено договір поставки № 10/03-ОФ, за змістом якого постачальник зобов'язувався передати у власність покупця товар, асортимент, кількість та ціна якого вказується у специфікаціях, що є невід'ємними частинами договору. Сторони домовились, що поставка товару здійснюється Постачальником на умовах DDP «Інкотермс-2010» за адресою, вказаною в замовленні на товар (РЦ, чи адреса магазину).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору поставки № 10/03-ОФ від 10 березня 2014 року позивачу у березні-вересні 2014 року поставлено товар, а саме: овочі та фрукти в асортименті у кількості 6 866,937 тонн на загальну суму 89 554 416,34 грн., у тому числі ПДВ 14 925 736,05 грн., що підтверджується видатковими накладними, наявними в матеріалах справи.

В оплату за поставлений товар позивач відповідно до платіжних доручень перерахував на користь ТОВ «Будмайстер ЛТД» кошти у загальній сумі 89 554 416,34 грн., у тому числі ПДВ 14 925 736,05 грн., що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача.

На підтвердження розрахунків та сплати у складі ціни товару податку на додану вартість за вказаними господарськими операціями у розмірі 14 925 736,05 грн., позивач отримав від ТОВ «Будмайстер ЛТД» податкові накладні

Суми ПДВ у загальному розмірі 14 925 736,05 грн. за податковими накладними, виписаними ТОВ «Будмайстер ЛТД», включені позивачем до складу податкового кредиту за березень-вересень 2014 року, про що свідчать додатки 5 до податкових декларацій з ПДВ за вказані звітні періоди, а суми, перераховані контрагенту в якості оплати товару та послуг, віднесені позивачем до складу витрат 2014 року.

Крім того, між ТОВ «Фора» (покупець) та ТОВ «Техно Маркет» (постачальник) укладено договір купівлі-продажу № М_82 від 01 серпня 2013 року, в порядку та на умовах якого постачальник зобов'язувався поставити та передати у власність покупцеві матеріали для діючих протикрадіжних систем покупця, виконати зборку (монтаж) обладнання (пусконалагоджувальні роботи) своїми силами на об`єкті покупця, якщо таке передбачено умовами поставки згідно пунктам 1.1 та 1.2 договору.

На виконання умов укладеного договору позивачу поставлено товари, а саме: гнучкі датчики, що деактивуються, з хибним штрих-кодом; електромагнітні датчики, що деактивуються; датчики «Пляшкова бірка»; радіочастотні системи; ручні РЧ-детектори та інше обладнання на загальну суму 3 180 641,27 грн., у тому числі ПДВ 530 106,89 грн., що підтверджується видатковими накладними, наявними в матеріалах справи.

Також, ТОВ «Техно Маркет» надало позивачу послуги з пусконалагодження поставлених протикрадіжних систем на загальну суму 112 561,19 грн., у тому числі ПДВ 18 760,20 грн., що підтверджується відповідними актами наданих послуг.

На підтвердження розрахунків та сплати у складі ціни товару та послуг податку на додану вартість за вказаними господарськими операціями у розмірі 548 867,09 грн., позивач отримав від ТОВ «Техно Маркет» податкові накладні, навяні в матеріалах справи.

01 серпня 2014 року між ТОВ «Фора» (замовник) та ТОВ «Техно Маркет» (виконавець) укладено договір № М_417, за яким виконавець зобов'язувався виконувати комплекс робіт з ремонту та налагодженню протикрадіжних систем, що встановлені на об'єктах замовника, та, при необхідності, демонтажу-монтажу систем на діючих об'єктах замовника.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов укладеного договору ТОВ «Техно Маркет» надало позивачу послуги діагностики та налаштування обладнання протикрадіжних систем на загальну суму 7 814,78 грн., у тому числі ПДВ 1 302,46 грн., що підтверджується відповідними актами надання послуг.

На підтвердження розрахунків та сплати у складі ціни послуг податку на додану вартість за вказаними господарськими операціями у розмірі 1 302,46 грн., позивач отримав від ТОВ «Техно Маркет» податкові накладні, навяні в матеріалах справи.

Суми ПДВ у загальному розмірі 550 169,55 грн. за податковими накладними, виписаними ТОВ «Техно Маркет», включені позивачем до складу податкового кредиту відповідного періоду, а суми, перераховані контрагенту в якості оплати товару та послуг, віднесені позивачем до складу витрат 2014 року.

Як вбачається з умов договорів поставки (купівлі-продажу) з ТОВ «Сандрайс», ТОВ «Будмайстер ЛТД», ТОВ «Техно Маркет», обов'язок щодо доставки товару покладався на постачальника (продавця).

Як пояснив позивач, товари, придбані у ТОВ «Сандрайс», ТОВ «Будмайстер ЛТД», ТОВ «Техно Маркет», поставлялись автомобільним транспортом контрагентів безпосередньо до магазинів (супермаркетів), де ТОВ «Фора» здійснює господарську діяльність.

Щодо обставин приймання товару та осіб, які були задіяні у такому процесі, позивач зазначив, що порядок приймання товарів в мережі магазинів ТОВ «Фора» регламентовано Технологічною інструкцією «Оформлення документації під час приймання товару в магазинах ТОВ «Фора».

Згідно з вимогами зазначеної Технологічної інструкції, обов'язок щодо приймання товару покладений на матеріально-відповідальних осіб: керуючого магазином або його заступника. Фактичне приймання товару здійснюється за участю штатних посад приймальника товарів та вантажника, наявність яких підтверджується штатним розписом позивача, затвердженим 01 липня 2014 року.

Так, приймання товару за кількістю та якістю здійснювалось відповідно до Технологічної інструкції за місцезнаходженням структурних підрозділів ТОВ «Фора» (магазинів) матеріально-відповідальними або уповноваженими на те особами шляхом перевірки оформлення документів від постачальників на предмет наявності всіх необхідних реквізитів, відповідності дати у видаткових документах даті приймання товарів, підписів відповідальних осіб, відповідності вказаних у документах товарних позицій найменуванням у видаткових накладних від постачальників.

З матеріалів справи вбачається, що надходження товарів (овочів та фруктів) від ТОВ «Сандрайс», ТОВ «Будмайстер ЛТД» у бухгалтерському обліку ТОВ «Фора» відображені проводками за дебетом рахунку 281 «Товари на складі», 644 «Податковий кредит», кредитом рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками», що підтверджується оборотно-сальдовими відомостями.

Надходження товарів, а саме, протикрадіжних систем та обладнання до них (Радіочастотна система Detex Line Market, Передавач Detex Line Market) від ТОВ «Техно Маркет» у бухгалтерському обліку ТОВ «Фора» відображені проводками за дебетом рахунку 152 «Придбання (виготовлення) основних засобів», 644 «Податковий кредит», кредитом рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками».

Надані послуги з пусконалагодження протикрадіжних систем у бухгалтерському обліку ТОВ «Фора» відображено проводками за дебетом рахунку 152 «Придбання (виготовлення) основних засобів», кредитом рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками».

Придбане у ТОВ «Техно Маркет» обладнання для протикрадіжних систем (Радіочастотна система Detex Line Market, Передавач Detex Line Market) введено в експлуатацію та оприбутковане ТОВ «Фора» за дебетом рахунку 104 «Машини та обладнання», кредитом рахунку 152 «Придбання (виготовлення) основних засобів».

Надходження іншого протикрадіжного обладнання (деактиватори РЧ, ручні РЧ-детектори) відображались проводками за дебетом рахунку 153 «Придбання інших необоротних матеріальних активів», кредитом рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» та оприбутковувались за дебетом рахунку 112 «Малоцінні необоротні матеріальні активи».

Надходження гнучких та жорстких датчиків, електромагнітних датчиків, деактиваторів відображались проводками за дебетом рахунку 205 «Будівельні матеріали», 207 «Запасні частини», 209 «Інші матеріали», 644 «Податковий кредит» та кредитом рахунку - 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками».

Надходження інших предметів, придбаних для забезпечення діяльності протикрадіжних систем в мережі супермаркетів «Фора», як то електромагнітних датчиків (Датчик «Пляшкова бірка»), штрихкодів, витратних матеріалів відображались проводками за дебетом рахунку 22 «Малоцінні та швидкозношувані предмети», кредитом рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками».

Зазначені датчики для протикрадіжних систем при введенні в експлуатацію у бухгалтерському обліку відображались проводками за дебетом рахунку 93 «Витрати на збут», кредитом рахунку 22 «Малоцінні та швидкозношувані предмети».

Колегія суддів зазначає, що на підтвердження викладених в акті перевірки висновків про безтоварність розглядуваних фінансово-господарських операцій позивача та ТОВ «Сандрайс», ТОВ «Будмайстер ЛТД», ТОВ «Техно Маркет» відповідач посилається, насамперед, на відсутність у контрагентів позивача адміністративно-господарських засобів для виконання укладених договорів, а також на ненадання до перевірки доказів перевезення придбаних у контрагентів товарів та документів, які б підтвердили якість придбаної продукції.

З наявної у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських організацій інформації, судом встановлено, що основними видами діяльності ТОВ «Сандрайс» є «оптова торгівля фруктами й овочами»; «оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками»; «неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами». Основними видами діяльності ТОВ «Будмайстер ЛТД» є, зокрема, «оптова торгівля фруктами й овочами», «неспеціалізована оптова торгівля».

Таким чином, ТОВ «Сандрайс», ТОВ «Будмайстер ЛТД» не є виробниками реалізованих ними товарів (овочів і фруктів) і здійснюють лише посередницьку діяльність, специфіка якої полягає у тому, що для підприємства, яке реалізує товарно-матеріальні цінності та є перепродавцем товару, як правило, не вимагається ані значної кількості працівників, ані наявності основних засобів, складських приміщень та транспорту для виконання взятих на себе зобов'язань. Особливістю поставки товару за участю транзитних постачальників є те, що даний вид діяльності може здійснюватися без попереднього зберігання товару, а перевезення виконуватися транспортними засобами, що належать третім особам.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем під час розгляду справи не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та беззаперечно спростовують факти поставки товару, його оприбуткування, засвідчені наведеними документами і поясненнями. Акт перевірки не містить аналізу обсягу та характеру ресурсів, які, з урахуванням обставин виконання спірних господарських операцій, зокрема, враховуючи основні види діяльності контрагентів, види придбаних товарів, їх габарити, місця поставки, були необхідні для виконання спірних операцій, але були відсутні.

Водночас, обставини, на яких акцентував увагу відповідач, зокрема, на факт відсутності у постачальників овочів та фруктів ТОВ «Сандрайс», ТОВ «Будмайстер ЛТД» земельних ділянок для їх вирощування та сільськогосподарської техніки очевидно зумовлений тим, що останні не є сільськогосподарськими підприємствами.

На думку відповідача, про нереальність поставок від ТОВ «Сандрайс», ТОВ «Будмайстер ЛТД» також свідчить недотримання сторонами умов договорів щодо обов'язку постачальника разом з товаром передати документи, що посвідчують якість та безпеку кавунів та інших овочів і фруктів, а саме: сертифікатів відповідності, посвідчення про якість, ветеринарних свідоцтв, карантинних сертифікатів, висновків санітарно-гігієнічної експертизи.

На додаток відповідач зазначає про відсутність супровідної документації (сертифікатів відповідності, інструкції до застосування та налагодження) до товарів, що поставлялись ТОВ «Терхно Маркет».

Колегія суддів зазначає, що документи, на які посилається відповідач, не містять відомостей про учасників та умови господарської операції з поставки, відтак не можуть слугувати підтвердженням або спростуванням реальності господарської операції. Документи, що підтверджують якість та безпечність продукції, не є документами первинного бухгалтерського або податкового обліку, що фіксують рух активів. А тому їх відсутність не має вирішального значення для встановлення переміщення активів у процесі виконання поставок.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивачем до перевірки надано протокол випробування № 1246 ПР від 01 липня 2014 року, виданий випробувальною лабораторією ДП «Київоблстандартметрологія», яким підтверджено якість та безпечність придбаних у ТОВ «Сандрайс» кавунів.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог та їх відповідність чинному законодавству, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

За змістом пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За змістом пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п.п. 138.2, 138.4 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це контролюючому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до контролюючого органу.

Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.6 ст. 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

За змістом п. 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пп. 2.15 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, визначено, що первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

При вирішенні даної справи, колегія суддів ураховує також правову позицію Вищого адміністративного суду України, висловлену ним в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10, відповідно до якого процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1) встановлення факту здійснення господарської операції; 2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; 3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; 4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; 5) встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Також, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб, зокрема, його контрагентів, за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція висловлена Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах від 29 січня 2014 року № К/9991/81114/11, від 22 січня 2014 року № К/9991/37637/12, від 17 лютого 2014 року № К/800/50945/13, від 19 лютого 2014 року № К/800/61338/13, від 11 березня 2014 року № К/800/1128/14, від 03 березня 2014 року № К/800/12888/13, від 02 червня 2014 року № К/800/6497/13.

Колегією суддів також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах «Інтерсплав проти України» (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії» (2009 рік, заява № 3991/03) та «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» (2010 рік, заява № 6689/03), в яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Також, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів.

Колегія суддів зазначає, що позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Колегія суддів зазначає, що нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема, обумовлюватись лише допущеними контрагентами порушеннями вимог законодавства щодо створення підприємства та ведення фінансово-господарської діяльності. Якщо вказані контрагенти допустили такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них, адже законом іншого не передбачено.

При дотриманні контрагентами законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких первинних документах, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцями недостовірних відомостей.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагентів.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з ч. 4 ст. 72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Тому, колегія суддів вважає посилання відповідача на наявність кримінального провадження № 32016100110000091 за фактом вчинення злочину, передбаченого частиною 3 статті 212 Кримінального кодексу України, допити свідків - засновників ТОВ «Техно Маркет», ТОВ «Сандрайс» слідчими з ОВС 1-го ВКР слідчого управління фінансових розслідувань МГУ ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників, як на підставу відсутності реального здійснення господарських операцій та порушення позивачем норм податкового законодавства, необґрунтованими, оскільки жодним чином не доводять факт порушення позивачем норм податкового законодавства.

Отже, апелянтом не надані суду належні та допустимі докази в розумінні КАС України, а тому наведені обставини не беруться до уваги колегією суддів, як доказ порушення позивачем податкового законодавства.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що позивачем дотримано вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту, а, отже, і правомірність відображення їх у податковій звітності, оскільки взаємовідносини позивача з контрагентами оформлені договорами, які не було визнано в судовому порядку недійсними, а також підтверджені виданими контрагентами первинними документами, у тому числі податковими накладними.

Проаналізувавши наведені законодавчі норми, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини у справі, перевіривши їх доказами, дослідивши доводи апеляційної скарги та заперечень на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що податковим органом неправомірно винесено податкові повідомлення-рішення № 0002633901 від 16 грудня 2015 року та № 0002643901 від 16 грудня 2015 року, оскільки суми податкового кредиту та валових витрат за відповідний період підтверджуються первинними документами, оформленими у відповідності до наведених законодавчих вимог, та які відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів вважає, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, та доказів того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 24 жовтня 2013 року у справі № К/9991/12143/11, ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року у справі № К/9991/39355/12.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фора» до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень є обґрунтованими та засновані на нормах права.

Доводи апелянта спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2016 року відстрочено Міжрегіональному головному управлінню ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників сплату судового збору до ухвалення судового рішення за наслідками розгляду апеляційної скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 98 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою.

У зв'язку з викладеним, колегія суддів під час ухвалення судового рішення вирішує питання про стягнення з відповідача судового збору за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду.

Судовий збір при поданні апеляційної скарги на рішення суду у справі за адміністративним позовом майнового характеру підлягав сплаті відповідачем у розмірі 746 605,94 (678 732,68 * 110 %) грн.

Керуючись ст. ст. 160, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників залишити без задоволення, постанову Київського окружного адміністративного суду від 06 липня 2016 року - без змін.

Стягнути з Міжрегіонального головного управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників (код ЄДРПОУ 39440996; адреса місцезнаходження - вул. Дегтярівська, 11-Г, м. Київ, 04119) до спеціального фонду Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38004897, банк отримувача - ГУДКCУ у м. Києві, код банку отримувача (МФО) - 820019, рахунок отримувача - 31211206781007, код класифікації доходів бюджету - 22030101) судовий збір у сумі 746 605,94 грн. (сімсот сорок шість тисяч шістсот п'ять гривень дев'яносто чотири копійки).

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.Г. Хрімлі

Судді К.А. Бабенко

Н.М. Літвіна

.

Головуючий суддя Хрімлі О.Г.

Судді: Бабенко К.А

Літвіна Н. М.