Ухвала суду № 59660147, 10.08.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]

У Х ВА Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого-судді Слюсар Т.А.

суддів: Волошиної В.М., Котули Л.Г.

при секретарі: Крічфалуши С.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 31 березня 2016 року

в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, який діє в своїх інтересах та як законний представник в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4, треті особи: Головне управління юстиції у м. Києві, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Діонісьєва Анжела Еглерівна, Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, визнання права власності на майно.

Колегія суддів, -

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2015 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, який діє в своїх інтересах та як законний представник в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4, треті особи: Головне управління юстиції у м. Києві (надалі - ГУЮ у м. Києві), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Діонісьєва А.Е. (надалі - ПНКМНО Діонісьєва А.Е.), Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, про визнання права власності на майно.

Зазначала, що 11 листопада 1993 року між нею та ОСОБА_6 було розірвано шлюб, який був зареєстрований 28 квітня 1979 року та від якого вони мають доньку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Після розірвання шлюбу, примирившись, вони зійшлися та знову почали проживати разом за адресою: АДРЕСА_1, з 1990 року по кінець 2003 року.

У 2002 році позивачка разом з покійним чоловіком, уклали інвестиційний контракт №33836 про інвестування у житлове будівництво, а саме кв. АДРЕСА_2.

У вересні 2003 року, для повного виконання умов даного інвестиційного контракту, вони продали кв. АДРЕСА_1, а їх донькою було продано належну їй частину квартири АДРЕСА_3 й вилучені гроші додано їм для придбання спірної квартири.

В період часу з моменту укладення інвестиційного контракту та до фактичного заселення будинку позивачка та покійний ОСОБА_6 проживали разом у квартирі по АДРЕСА_1, а з моменту введення будинку в експлуатацію - у спірній квартирі до 2012 року, часу створення нею нової сім'ї.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер й організацією та проведенням поховання займалася вона, хоча на день смерті він мав дружину.

За життя ОСОБА_6 заповіт не складав, тому спадкування його майна повинно бути здійснено за законом, оскільки на момент придбання квартири АДРЕСА_2, позивачка з ОСОБА_6 проживали разом та вели спільне господарство, мали спільний бюджет.

Просила встановити факт проживання однією сім'єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу між нею та ОСОБА_6 в період з 1993 року по 2012 рік за адресою: АДРЕСА_2; визнати об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_2, що оформлена на ім'я померлого ОСОБА_6 й визнати за нею право власності на 1/2 частину вказаної квартири.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 31 березня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права й невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відмовляючи в задоволенні позову, районний суд виходив з відсутності правових підстав до його задоволення, недоведеності придбання майна спільними сумісними коштами або спільною працею подружжя та факту проживання однією сім'єю, ведення спільного господарства й несення спільних витрат ОСОБА_1 і ОСОБА_6

Колегія суддів погоджується з зазначеними висновками суду першої інстанції та вважає їх законними і обґрунтованими. Вони повністю узгоджуються з сукупністю зібраних у справі й належно оцінених у рішенні висновків.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 28 квітня 1979 року по 11 листопада 1993 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з покійним ОСОБА_6, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію шлюбу (а.с. 22 т.1) та розірвання шлюбу (а.с. 23 т.1).

В матеріалах справи міститься також копія свідоцтва про шлюб померлого та ОСОБА_2, яким визначено, що зазначені особи зареєстрували шлюб 11 квітня 2014 року (а.с.52 т.1).

Згідно свідоцтва про смерть від 13 травня 2014 року ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.33 т.1).

В якості доказів проживання однією сім'єю й наявності спільних фінансів з померлим, позивачкою до матеріалів справи додано: копію довідки №442 від 23 травня 2014 року, виданої ЖЕКом № 207; копію довідки ОСББ «Добробут» від 19 червня 2014 року; інвестиційний контракт № 33836 від 13 червня 2002 року та акт прийому-передачі квартири інвестору від 10 вересня 2003 року; договір позики грошових коштів від 20 вересня 2002 року; договір купівлі-продажу квартири від 26 лютого 1999 року; договір на виконання робіт № 23 від 17 вересня 2007 року та договір № 7 від 15 червня 2005 року.

Проте, всі ці докази жодним чином не підтверджують факту сумісного проживання померлого та позивачки однією сім'єю.

Згідно копії довідки №442 від 23 травня 2014 року, виданої ЖЕКом № 207, ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.24 т.1).

В зазначеній довідці також вказано, що разом з нею за даною адресою проживають також: ОСОБА_8- з 1997 року по 30 січня 2004 року, ОСОБА_6 - з 18 травня 1990 року по 12 грудня 2003 року, ОСОБА_9 - з 18 травня 1990 року по 12 грудня 2003 року.

Між тим, в довідці не вказано з якого періоду часу і по який була зареєстрована та фактично проживала по даній адресі позивачка.

Окрім цього, в матеріалах справи міститься копія довідки ОСББ «Добробут» від 19 червня 2014 року, яка складена на підставі акту (а.с.50 т.1) як доказ про спільне проживання позивачки з ОСОБА_6

Проте, в довідці не зазначено по який саме рік проживала ОСОБА_1 у спірній квартирі.

Як убачається з матеріалів справи та інвестиційного контракту № 33836 від 13 червня 2002 року, укладеного між акціонерним товариством «Холдингова компанія «Київміськбуд» та ОСОБА_6, останнім було проінвестовано будівництво квартири АДРЕСА_2 (а.с. 25- 29 т.1).

Між тим, в зазначеному контракті довірителем як стороною, виступає ОСОБА_6 одноособово із зазначенням його підпису.

У матеріалах справи відсутні докази того, що сплата на рахунок банку коштів для подальшого фінансування житла в частині або повністю, відповідно до п.п. 4.1. вищезазначеного контракту, було здійснено позивачкою.

В акті прийому-передачі квартири інвестору від 10 вересня 2003 року стороною зазначений ОСОБА_6 (а.с.30 т.1), у свідоцтві про право власності від 22 жовтня 2003 року також зазначено, що ОСОБА_6 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_2 ( а.с.31 т.1).

В якості доказів інвестування в спірну квартиру АДРЕСА_2, позивачкою до матеріалів справи додано договір позики грошових коштів від 20 вересня 2002 року, в сумі 11000 дол. США, в якому вказано про їх подальше інвестування на будівництво квартири АДРЕСА_2 ( а.с.63 т.1).

Проте в справі відсутні належні докази використання цих коштів для фінансування спірного житла.

В матеріалах справи також є копія Договору купівлі-продажу квартири від 26 лютого 1999 року відносно квартири за адресою: АДРЕСА_3, згідно до якого ОСОБА_7 та ОСОБА_11 продали належну їм на праві власності квартиру за вищезазначеною адресою (а.с.32 т.1).

Між тим, зазначений договір не містить будь-якого застереження що продаж даної квартири та/або гроші отримані за неї підуть на інвестування коштів у квартиру АДРЕСА_2, як і жодного доказу про вкладення частини коштів у квартиру АДРЕСА_2

Щодо договору на виконання робіт № 23 від 17 вересня 2007 року та договору № 7 від 15 червня 2005 року, то районним судом вірно не прийнято зазначені докази спільного проживання до уваги, оскільки відсутні акти прийому передачі зазначених в договорі меблів, рахунки - фактур на оплату, жодних фіскальних чеків про сплату зазначених сум.

Окрім цього, як вірно визначено судом першої інстанції, сам по собі рахунок - фактура за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа, оскільки ним не фіксується жодна господарська операція, він є тільки пропозицією оплати за товар (роботи, послуги) та носить інформативний характер, будь-якого розрахунково-прибуткового ордеру або банківської виписки про зарахування коштів на рахунок ФОП позивачка не надала, а також відсутні будь-які підтвердження (фотосвітлини), що саме зазначені меблі знаходяться у спірній квартирі.

Колегія суддів оцінює критично посилання апеляційної скарги на те, що беззаперечним доказом фактичного проживання померлого з позивачкою є виписка з медичної картки стаціонарного хворого від 25 березня 2008 року (а.с.51 т.1).

Дана довідка не підтверджує проживання позивачки та померлого однією сім'єю, ведення спільного господарства та несення спільних витрат.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленої в справі від 25 грудня 2013 року № 6-135цс13, під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.

Наведені ОСОБА_1докази не підтверджують факту проживання однією сім'єю, ведення спільного господарства та несення спільних витрат.

За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

Разом з тим, згідно із ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл. 8 цього Кодексу.

Тобто при застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

За приписами ч. 2 ст. З СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що встановлені ч. 2 ст. З СК України виключення, згідно з якими подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно, стосуються офіційно зареєстрованих шлюбів.

При цьому, колегія суддів враховує і те, що встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу передбачено лише положеннями СК України, який набрав чинності 01.01.2004р.

Відповідно керівних роз'яснень, які містяться у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22 грудня 1995 року №20 розглядаючи позови, пов'язані зі спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону «Про власність», ст.. 22 КпШС); майно придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст.. 18, п. 2 ст. 17 Закону «про власність»).

Доказів того, що спірне майно було придбано внаслідок спільної праці позивачки та покійного, до справи не долучено, що виключає визнання його спільною сумісною власністю.

З урахуванням зазначених обставин, показів свідків, яким у рішенні суду дана належна оцінка, відсутність доказів того, що набуте покійним майно було результатом спільної праці з позивачкою, районний суд обґрунтовано прийшов до висновку про відсутність правових підстав до задоволення позову.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, з достатньою повнотою з'ясував обставини справи, зібраним доказам дано належну оцінку, правильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Згідно частини 1 статті 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 31 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді:

Справа № 753/5942/15

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/8383/2016

Головуючий у суді першої інстанції: Леонтюк Л.К.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Слюсар Т.А.