Ухвала суду № 59651606, 14.01.2016, Київський районний суд м. Одеси

_____________________

Справа № 520/2972/14-ц

Провадження № 2-п/520/17/16

УХВАЛА

14 січня 2016 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого-судді Прохорова П.А.,

при секретарі Цвігун А.В.,

розглянувши у відкритому содовому засіданні у м. Одесі заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 березня 2015 року у справі №520/2972/14-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Південний» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Заявник звернулася до Київського районного суду м. Одеси з наведеною завою про перегляд заочного рішення, що було постановлено цим судом 26 березня 2015 року.

В обґрунтування вказаної заяви заявник вказувала, що її, як відповідача у справі не було належним чином повідомлено про розгляд справи судом, а з такого вона фактично була позбавлена будь-якої можливості надати суду свої заперечення та пояснення щодо обставин позову.

Додатково заявник вказувала на істотні, як на її думку, обставини справи, що залишились поза увагою суду, зокрема посилалася на те, що надані позивачем розрахунки заборгованості не відповідають умовам укладеного між сторонами кредитного договору.

В судовому засіданні представник заявника підтримала викладені у заяві про перегляд заочного рішення обставини, на їх підтвердження вказувала на невідповідність бланків курєрської служби, які підтверджують повідомлення заявника про час та місце судових засідань, та на неможливість їх оцінки, як доказів належного повідомлення її довірительки про час та місце судового засідання. Разом з тим, щодо істотних обставин для правильного вирішення справи які залишились по за увагою суду, представник заявника вказувала на те, що наданий позивачем до суду та прийнятий судом розрахунок заборгованості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за кредитними відносинами, не відповідає умовам зазначеного кредитного договору та не підтверджений первинними обліковими документами, так само як на думку представника заявника не підтверджено і взагалі факт прострочення відповідачами у справі виконання їх зобовязань з повернення кредитних коштів.

На спростування прийнятого до уваги в ході вирішення справи судом розрахунку заборгованості, що було долучено позивачем до позову при зверненні до суду, представник заявника надала до суду висновок експертного економічного дослідження №1542 від 23.12.2015 року, що було проведено судовим експертом ОСОБА_3 за замовленням ОСОБА_4 з питання Чи підтверджується відповідність умов кредитного договору від 23.06.2008 року №СВ 41 між ОСОБА_1 та ВАТ АБ «Південний» із додатками до нього, а також із врахуванням укладеними в подальшому додатковими угодами до вказаного кредитного договору, вимогам нормативно-правових актів, у якому експерт дійшов висновку про невідповідність угод діючому законодавству та сумнівність доказів фінансових операцій заявки на отримання готівкових коштів та заяви на видачу готівки.

З викладених обставин та посилаючись на наявні письмові докази представник заявника наполягала на перегляді заочного рішення суду.

Представник ПАТ АБ «Південний» у судовому засіданні надав критичну оцінку поясненням та посиланням представника заявника, та вказав, що формальне не заповнення певних полів у бланках курєрської доставки, зокрема щодо номерів телефонів відправника та отримувача не може бути оцінено як обставину, що минуючи обставини вручення чи невручення такого направлення, спростовує факт повідомлення адресата про час та місце судового засідання. Разом з тим наголосив про те, що дослідження ОСОБА_3, що покладено в основу заперечень заявника проти позову, по при посилання та пояснення представника заявника не може бути оцінено судом як висновок судового експерта, оскільки судом такого експертного дослідження експерту не доручалось, а тому такий висновок має доказове значення не вище ніж пояснення спеціаліста, та разом з тим вказав, що такі пояснення не є категоричними та в цілому стосуються не стільки обставин щодо заборгованості, скільки висловлюють особисту думку ОСОБА_3 щодо умов укладеного між сторонами кредитного договору.

Також представник вказував на відсутність зі сторони заявника будь-яких реальних доказів обставин, на які вона посилається, та на те, що звертаючись до суду з заявою про перегляд заочного рішення суду заявник має на меті затягування вирішення справи судом та ухилення від реального виконання рішення. Зокрема представник ПАТ АБ «Південний» підкреслював, що відповідач ОСОБА_1 однозначно була обізнана про розгляд справи судом, оскільки за час такого провадження оскаржувала ухвалу суду про відкриття провадження у справі.

Додатково представник ПАТ АБ «Південний» висловив думку про те, що після отримання засобами курєрської доставки ухвали суду про відкриття провадження у справі відповідачі у наступному у будь-який спосіб уникали отримання судових викликів з метою наступного звернення до суду з цією заявою про перегляд заочного рішення та відтягування у такий спосіб вирішення спору, що фактично перебуває на вирішенні суду з 19.03.2014 року по теперішній час.

Інший відповідач за позовом, ОСОБА_2, що разом з тим має повноваження щодо представництва інтересів заявника, у своєму виступі підтримав надані представником заявника, ОСОБА_4, пояснення та доводи, просив суд задовольнити заяву, та також наголошував на тому, що сторони не отримували судові повістки, та не були повідомлені належним чином.

Вислухавши учасників судового засідання та дослідивши матеріали справи суд зазначає про наступне.

Відповідно до ст. 232 ЦПК України, заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Так, в провадженні суду перебувала цивільна справа №520/2972/14-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Південний» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, що була розглянута 26 березня 2015 року та за наслідком її розгляду судом було постановлено Заочне рішення про задоволення вимог позивача, стягнуто з відповідачів на користь позивача заборгованість що випливає з зобовязань за кредитним договором № СВ 41 від 23 червня 2008 року у сумі - 2249477,32 грн., в солідарному порядку.

Заявник вказує на те, що про розгляд справи судом її не було сповіщено, однак з матеріалів справи вбачається, що після відкриття провадження у вказаній справі (ухвала від 20.03.2014 року) відповідач ОСОБА_1 07.04.2014 року звернулась до суду з апеляційною скаргою на ухвалу про відкриття провадження з мотивів недотримання судом правил підсудності. При цьому до апеляційної скарги було долучено заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, за змістом якої ОСОБА_1 вказувала, що нею було отримано ухвалу про відкриття провадження у справі №520/2972/14-ц рекомендованим листом 31 березня 2014 року.

З аналогічною апеляційною скаргою та заявою про поновлення строку звернувся і відповідач ОСОБА_2

У наступному відповідачі звертались до апеляційного суду з письмовими поясненнями та клопотаннями.

14 липня 2014 року Апеляційний суд Одеської області розглянув вказані апеляційні скарги та постановив ухвалу про скасування ухвали Київського районного суду м. Одеси про відкриття провадження і направив матеріали позову АБ «Південний» до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

За наслідками вирішення питання про відкриття провадження у справі 06.08.2014 року Київським районним судом було постановлено ухвалу про відкриття провадження, справу призначено до розгляду на 18.09.2014 року на 15:00 годин.

15 вересня 2014 року відповідач ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знову звернулись до суду з апеляційними скаргами на ухвалу про відкриття провадження від 16.08.2014 року.

30 жовтня 2014 року Апеляційний суд Одеської області розглянув вказані апеляційні скарги та постановив ухвалу про їх відхилення, а ухвалу Київського районного суду м. Одеси про відкриття провадження у справі залишив без змін.

У наступному представник позивача, вбачаючи передбачені законом підстави, звернувся до суду касаційної інстанції з відповідною скаргою, у якій просив суд скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції від 14 липня 2014 року та залишити в силі ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 20.03.2014 року.

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дізнались про відкриття касаційного провадження та звернулись до відповідного суду з своїми запереченнями проти зазначеної скарги.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2014 року касаційне провадження у справі було закрито, а справу передано до місцевого суду для продовження розгляду.

При цьому у заявах, що надавались відповідачами останні вказували своїм місцем проживання адресу: АДРЕСА_1.

Після надходження до Київського районного суду м. Одеси відповідачі неодноразово викликались у судове засідання повістками, що вручались представнику позивача та надсилались ним на адреси відповідачів засобами курєрської служби, однак від отримання таких направлень відповідачі відмовились. Так 16.03.2015 року відповідачі відмовились від отримання судових викликів про призначення судового засідання на 19.03.2015 року (бланки курєрських накладних ІІ том, а.с.64, 65).

У судове засідання, відкладене до 26.03.2015 року, 09:45 години, відповідачі також викликались аналогічними повістками, та відмовились від отримання судових повісток 23.03.2015 року, про що свідчать відповідні відмітки у бланках курєрських накладних (ІІ том, а.с. 68, 69).

У звязку з такими неявками у судові засідання відповідачів суд 26 березня 2015 року постановив заочне рішення у справі на підставі наявних серед матеріалів справи доказів, яким задовольнив вимоги позову у повному обсязі, про що зазначено вище.

При цьому суд наголошує на тому, що відповідачі не можуть бути визнані такими, що не були повідомлені належним чином про час та місце судового зсідання виходячи зі змісту положень ч.8 ст. 76 ЦК України, за якими чітко визначено, що у разі відмови адресата одержати судову повістку особа, яка її доставляє, робить відповідну помітку на повістці і повертає її до суду, особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою.

До того ж слід зазначити, що посилання представника заявника на те, що направлення судових повісток засобами курєрської доставки є неналежним способом направлення, спростовуються положеннями ч.5 ст. 74 ЦПК України, за якими судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

При цьому формальна неповнота заповнення курєрської декларації, що була прийнята курєром до виконання та виконана не може бути підставою для визнання таких повідомлень неналежними.

Разом з тим суд наголошує на тому, що відповідачами не заперечувався факт отримання ними 31 березня 2014 року рекомендованим листом ухвали про відкриття провадження у справі, що відповідачі приводили у доводи звертаючись до суду з відповідними апеляційними скаргами. Як вбачається з супровідного листа до такої ухвали (І том, а.с. 157) разом з ухвалою про відкриття провадження на адреси відповідачів надійшла і копія позову з додатками, з чого випливає, що вони були обізнані щодо суті спору, підстав та характеру вимог позивача, однак жодних заперечень чи пояснень саме щодо суті позову у період з 31 березня 2014 по 26 березня 2015 року - за майже рік перебування справи у провадженні суду, - не надали.

Таким чином відповідачі, в супереч приписам ч.2 ст. 27 ЦПК України, відповідно до яких особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язані подати усі наявні у них докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться - до початку розгляду справи по суті, жодних пояснень чи доказів щодо заявленого позову не надали, хоча за вищенаведеними висновками суду були обізнані про вирішення справи судом, а з такого суд вказує, що пропонована стороною заявника переоцінка доказів з урахуванням заперечень такої сторони, що можлива лише у випадку перегляду заочного рішення суду, суперечитиме у тому числі засадам ч.2 ст. 27 ЦПК України.

Окремо суд наголошує на тому, що при вирішенні питання про перегляд заочного рішення він критично оцінює наданий стороною заявника висновок експертного економічного дослідження №1542 від 23.12.2015 року, що було проведено судовим експертом ОСОБА_3 за замовленням ОСОБА_4 (ІІ том, а.с. 122-180)

Така оцінка випливає з того, що на вирішення експерта було поставлено питання

«Чи підтверджується відповідність умов кредитного договору від 23.06.2008 року №СВ 41 між ОСОБА_1 та ВАТ АБ «Південний» із додатками до нього, а також із врахуванням укладеними в подальшому додатковими угодами до вказаного кредитного договору, вимогам нормативно-правових актів?».

Зі змісту такого питання вбачається, що замовник просить експерта про надання правового висновку щодо відповідності укладеної між сторонами угоди законодавству.

Такий висновок суду кореспондує резолютивній частині висновку, де експерт за наслідками проведеного дослідження вказує на невідповідність укладеної між сторонами угоди приписам законодавства, зокрема ст. 1056 прим.1 ЦК України, робить висновки про відсутність у договорі істотних умов, та надає висновки щодо оцінки доказів, долучених до матеріалів справи.

Так, відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 12.06.2009р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», висновок експертизи може бути доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. Як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, установленим Законом України "Про судову експертизу" , і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів.

У разі коли висновок експертизи наданий стороною як додаток до позовної заяви, тобто проведений відповідною експертною установою за її клопотанням чи клопотанням її представника, то такий висновок може розцінюватися лише як письмовий доказ, який підлягає дослідженню в судовому засіданні та відповідній оцінці.

З викладеного вбачається, що вказаний висновок має оцінюватись як письмовий доказ висновок фахівця або спеціаліста, однак відповідно до розяснень, наданих у п. 18 вказаної Постанови вбачається, що висновок спеціаліста не може стосуватися правових питань і отримані від нього дані не є доказом у справі.

Таким чином суд не приймає посилання сторони заявника на зазначений висновок, оскільки по-перше заявник була обізнана про провадження у справі, про предмет та підстави позову, про докази, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, та протягом всього часу, що справа перебувала у провадженні суду жодних заперечень чи пояснень не надала, та по-друге вказаний висновок судового експерта ОСОБА_3 суд залишає без уваги, оскільки як поставлене на вирішення експертизи питання так і наданий експертом висновок мають характер правової оцінки, що відповідно до наведених доводів не може бути прийнято судом.

Щодо посилання сторони заявника на звіт про оцінку майна №10961 (ІІ том, а.с.181-205), що долучено до матеріалів справи, то суд вказує, що вказаний звіт стосується певного майна, що передано у іпотеку на забезпечення належного виконання зобовязань позичальника за кредитним договором СВ 41 від 23 червня 2008 року та додатковими до нього угодам, то суд зазначає, що питання звернення стягнення заборгованості на предмет іпотеки, так само і будь які інші питання, що потребують дослідження обставин пов'язаних з іпотекою зазначеного майна в ході вирішення справи не порушувалось, а тому такий звіт про оцінку майна взагалі не стосується предмету доказування.

Відповідно до положень ст. 10, 11, 57-60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та в межах і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, при цьому сторони мають право обґрунтовувати належність конкретно доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень та зобовязані довести перед судом ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень.

Такі засади поширюються як на вирішення справи в цілому, так и на вирішення окремих процесуальних питань, у всіх випадках окрім передбачених законом, де особу звільнено від обов'язку доказування.

Зі змісту положень ст. 232 ЦПК України звільнення заявника від обовязку доказування перед судом обставин на які він посилається не вбачається, натомість вбачається, що заявник зобовязаний довести перед судом , що докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Таким чином законодавчо передбачена попередня оцінка доказів, на які посилається заявник як на підстави вимог про перегляд рішення, та оцінка їх доказового значення для справи, що дає суду змогу відкинути докази, що не можуть бути прийняті судом при вирішенні справи по суті позовних вимог.

З викладених вище висновків та доводів вбачається що вважати заявника такою, що не з'явилася в судове засідання та не повідомила про причини неявки з поважних причин підстав немає, та разом з тим докази, на які вона посилається, не можуть бути прийняті судом.

Окрім того суд вказує на наступне.

Відповідно до положень ст.2 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованихКонституцієюі законами України, а також міжнародними договорами, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст. 7 того ж закону, кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону.

Згідно системного аналізу Закону України «Про судоустрій та статус суддів» суди у своїй діяльності зобовязані вживати всіх належних заходів що сприяють зміцненню авторитету судової влади в Україні, дотримуватись засад правосуддя.

При цьому г.арантом наведених прав виступає держава.

Так, стаття 15 ЦК закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати: захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (ст. 13), споживачів (ст. 42), захист прав і свобод людини і громадянина судом, відповідними міжнародними судовими установами чи міжнародними організаціями (ст. 55).

Натомість вбачається, що спір мір між сторонами перебуває на вирішенні судів різних інстанцій з 19.03.2014 року, та як зазначалось вище, відповідачі, будучи обізнаними про розгляд спору, у супереч наведеним правовим положенням, що зобовязують їх своєчасно реалізувати своє право щодо надання до суду заперечень та доказів, не скористались таким правом за всі чотири місяці, що справа перебувала у провадженні Київського районного суду після повернення з Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, а тепер просять суд прийняти до уваги їх доводи, що могли бути наведені у період розгляду справи щодо суті позовних вимог, та які підкріплені доказами, які за наведеними вище висновками є не належними та не допустимими.

Виходячи з викладеного суд вважає заяву такою, що не підлягає задоволенню оскільки з наданих суду пояснень та посилань передбаченої законом сукупності обставин що є підставою для задоволення заяви про перегляд заочного рішення не вбачається.

Керуючись ст.ст. 74, 208-210, 228, 231, 232 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 березня 2015 року у справі №520/2972/14-ц - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає, заперечення на неї можуть буди включені до апеляційної скарги на рішення суду, яка може бути подана до Апеляційного суду Одеської області через Київський районний суд м. Одеси протягом 10-ти днів з дня проголошення цієї ухвали, а особами що не були присутніми при проголошенні ухвали протягом 10-ти днів з дня, коли така особа отримала її копію.

Суддя Прохоров П. А.