Рішення № 59650562, 04.08.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/7079/13 Головуючий у 1 інстанції: Городецька Л.М.

Провадження № 22-ц/783/4211/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Т. І.

Категорія: 5

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді: Приколоти Т.І.

суддів: Тропак О.В., Федоришина А.В.

з участю секретаря Іванової О.О.

з участю ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2в інтересах ОСОБА_3 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 14 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про припинення права власності на частку квартири, визнання права власності на частку квартири; за позовом третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_2 в інтересах малолітньої ОСОБА_3 до ОСОБА_4, з участю третіх осіб - Органу опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Прокуратури Галицького району м. Львова про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності на квартиру; зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 про припинення права власності на квартиру та визнання права власності на квартиру, -

в с т а н о в и л а:

18 червня 2013 року ОСОБА_2 звернулася до Галицького районного суду міста Львова з позовом до ОСОБА_4 про припинення права власності на частку квартири, визнання права власності на частку квартири.

7 листопада 2013 року ОСОБА_2 подала уточнену позовну заяву, відповідно до якої просила припинити право власності ОСОБА_4 на ? спірної квартири, визнати за нею право власності на ? квартири № 1 у будинку № 27 на вулиці Вітовського у м.Львові, виплатити ОСОБА_4 компенсацію у розмірі 134 015 грн. та стягнути з відповідача на її користь судові витрати.

ОСОБА_4 у грудні 2013 року звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку у спільному майні та визнання права власності на квартиру № 1 у будинку № 27 на вулиці Вітовського у м.Львові.

12 листопада 2014 року третя особа, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_3, звернулася з позовом до ОСОБА_4, з участю третіх осіб - Органу опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Прокуратури Галицького району м. Львова, в якому просила припинити право власності ОСОБА_4 на ? частину спірної квартири; визнати за ОСОБА_3 право власності на ? частину спірної квартири; виплатити ОСОБА_4 компенсацію у розмірі 134 015 грн., стягнути з відповідача на її користь судові витрати та комісію банку.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 14 лютого 2015 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про припинення права власності на частку квартири, визнання права власності на частку квартири.

У задоволенні позову третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору ОСОБА_2 в інтересах малолітньої ОСОБА_3 до ОСОБА_4, з участю третіх осіб - Органу опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Прокуратури Галицького району м. Львова про припинення права власності на частку квартири, визнання права власності на частку квартири - відмовлено.

Задоволено зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 про припинення права власності на квартиру та визнання права власності на квартиру.

Припинено право власності ОСОБА_3 на ? частки квартири АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2, що діє в інтересах ОСОБА_3, грошову компенсацію за належну їй ? частки квартири АДРЕСА_2, в розмірі 134015 грн.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Проведено розподіл судових витрат

Рішення суду оскаржила ОСОБА_2, посилаючись на незаконність оскаржуваного рішення, яке ухвалено з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, при неповно зясованих обставинах, що мають значення для правильного вирішення справи. Зазначає, що у неї немає в наявності помешкання за адресою буд.8 у 5-му Топольному провулку у м. Львові, яке зазначив суд у своєму рішенні. Згідно отриманої відповіді на запит адвоката №806 від ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 3 березня 2015 року власником даного будинку є ОСОБА_5. Вказує, що судом було порушено ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки суд позбавив права власності неповнолітню ОСОБА_3 на ? частину спірної квартири. Судом не було враховано, що дитина буде позбавлена права власності на житло, в якому проживає три роки разом із сімєю і це порушить її звичний уклад життя та вплине на психологічний стан. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, по суті її позовних вимог в інтересах малолітньої ОСОБА_3

Заслухавши суддю-доповідача, ОСОБА_2, яка підтримала апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог; колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, оскільки суд першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову зробив свої висновки без належних підстав, справу вирішено без достатньої перевірки обґрунтованості зустрічних позовних вимог; висновки суду у зазначеній частині не відповідають фактичним обставинам справи, встановленим на підставі повної і всебічної перевірки доказів, їх дослідження і правильної оцінки; тому з висновками суду в описаній частині погодитися не можна.

Відповідно до ст.ст. 10, 59-61 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст.3, ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Рішення вважається обґрунтованим, якщо воно ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення цим вимогам у частині задоволення вимог за зустрічним позовом не відповідає.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Встановлено, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 28 жовтня 2011 року визнано за ОСОБА_4 та ОСОБА_6 право власності на ? квартири № 1 у будинку № 27 на вулиці Вітовського у Львові. У цій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін рішенням Апеляційного суду Львівської області від 14 лютого 2012 року. З врахуванням ст. 356 ЦК України, ця квартира перебувала у спільній частковій власності (по ? ) ОСОБА_4 та ОСОБА_6

Згідно договору дарування від 14 червня 2013 року право власності на ? спірної квартири набула ОСОБА_2

На час відкриття провадження у цій справі та подання зустрічного позову квартира належала на праві спільної часткової власності у рівних частках ОСОБА_4 та ОСОБА_2

31 січня 2014 року ОСОБА_2 відчужила належну їй ? частку у квартирі згідно договору дарування ВТР № 952155 на користь своєї малолітньої дочки ОСОБА_3

На час ухвалення рішення у справі судом першої інстанції співвласниками квартири № 1 у будинку № 27 на вулиці Вітовського у м.Львові були ОСОБА_4 та малолітня ОСОБА_3

Судом замінено неналежного відповідача ОСОБА_2 та залучено співвідповідача ОСОБА_3

12 листопада 2014 року третя особа, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_3, подала позов до ОСОБА_4

Судом встановлено, що загальна площа спірної квартири становить 32,2 кв.м, з них житлова площа - 24,1 кв.м.

Сторони визнали, що реальне виділення часток у спірній квартирі є неможливим, визначити порядок користування між співвласниками спірною квартирою відповідно до часток, що їм належать з дотриманням вимог ДБН, неможливо. З врахуванням вимог житлового законодавства, із зазначеним належить погодитися.

Згідно із ч. 4, 5 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження обєктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

У ст. 321 цього Кодексу закріплений конституційний принцип непорушності права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Зміст ст.ст.316-319 ЦК України полягає в тому, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Усі субєкти права власності є рівними перед законом. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. При здійсненні своїх прав та виконанні обовязків власник зобовязаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян.

Підстави припинення права власності передбачені ст. 346 ЦК України.

Відповідно до ст.ст.355,356 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст.369 ЦК України).

Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно зі ст.ст. 370,372 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, відповідно до порядку, встановленого ст. 364 цього Кодексу, а також на поділ такого майна.

Відповідно до ч.1 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинено за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливе; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сімї. За змістом зазначеної норми закону припинення права особи на частку в спільному майні допускається за наявності будь-якого з передбачених п.п. 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України випадку, але в тому разі, коли таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сімї. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сімї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей обєкта, який є спільним майном.

Із розяснень, викладених у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що, виходячи зі змісту ст. 115 ЦК України, це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири. При неможливості виділу частки будинку в натурі або встановлення порядку користування ним, власнику, що виділяється, за його згодою присуджується грошова компенсація. Згідно з п.7 цієї Постанови, якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності.

У п.14 постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», квартира, яка є спільною частковою власністю, на вимогу учасника цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо сторонам виділити ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватись як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири.

Є доведеним, що спірна квартира є неподільною.

Разом з тим у матеріалах справи відсутні докази того, що частка ОСОБА_3 є незначною, спільне володіння і користування співвласниками цієї квартири є неможливим та припинення права на частку неповнолітньої ОСОБА_3, яка іншим житлом не забезпечена, не завдасть істотної шкоди її інтересам.

Відтак, для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сімї.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи, особливостей обєкта, який перебуває у спільній власності, становища учасників такої власності.

При вирішенні спору колегія суддів виходить з того, що згідно положень та принципів Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, Конвенції ООН про права дитини, прийнятої та відкритої для підписання, ратифікації та приєднання 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України з 27 вересня 1991 року, Європейської соціальної хартії, яка вступила в силу 1 липня 1999 року, Конституції України, Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року, згідно з якими дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони і піклування, особливої уваги, має право на особливий захист і допомогу для її благополуччя і гармонійного розвитку.

Внаслідок припинення права на частку квартири малолітня особа, яка іншим житлом не забезпечена, позбавляється своїх майнових та житлових прав, захист яких гарантується Конституцією України.

Разом з тим з матеріалів справи та дій ОСОБА_4 вбачається, що вона не зберігає інтересу до спірної квартири. Зокрема, 1 лютого 2016 року на підставі договору дарування вона безоплатно відчужила належну їй частку у спірній квартирі.

Виходячи з аналізу наявних у справі доказів щодо їх достовірності, допустимості кожного окремо, а також достатності і взаємного звязку доказів у їх сукупності;колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_4 не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Висновки суду першої інстанції у цій частині не відповідають обставинам справи, що полягає у неправильній оцінці встановлених судом фактичних обставин і помилковому визначенні юридичних наслідків цих обставин.

Колегія суддів приходить до висновку, що в позові ОСОБА_4 належить відмовити.

В іншій частині рішення не оскаржується.

ОСОБА_2 12 листопада 2014 року внесла на депозит Територіального управління Державної судової адміністрації України грошові кошти в сумі 134015 грн. згідно квитанції № 0.0. 315057790.1. Зазначені кошти підлягають поверненню, оскільки їй в позові відмовлено.

ОСОБА_4 6 грудня 2013 року внесла на депозит Територіального управління Державної судової адміністрації України грошові кошти в сумі 134015 грн. згідно квитанції №ПН 14787. Ці кошти підлягають поверненню ОСОБА_4 при відмові їй в позові.

Відповідно до ст.88 ЦПК України не підлягають стягненню в користь ОСОБА_4 судові витрати з ОСОБА_2

Керуючись ст. 303, п.2 ч.І ст.307, ст.ст. 309, 313, ч.2 ст.314, ст.316, 319 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду м.Львова від 14 лютого 2015 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_4 про припинення права власності ОСОБА_3 на ? частку квартири № 1 в будинку № 27 на вулиці Вітовського у м.Львові та визнання за ОСОБА_4 права власності ? частку квартири № 1 в будинку № 27 на вулиці Вітовського у м.Львові, стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошової компенсації за належну їй ? частки квартири № 1 в будинку № 27 на вулиці Вітовського у м.Львові в розмірі 134015 грн. та в частині стягнення з ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_3, на користь ОСОБА_4 судових витрат в розмірі 1400 грн., - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_4 про припинення права власності ОСОБА_3 на ? частку квартири № 1 в будинку № 27 на вулиці Вітовського у м.Львові, присудження ОСОБА_3 грошової компенсації за належну їй ? частку квартири № 1 в будинку № 27 на вулиці Вітовського у м.Львові в розмірі 134015 грн., визнання за ОСОБА_4 права власності на квартиру № 1 в будинку № 27 на вулиці Вітовського у м.Львові, - відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Повернути ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 134015 (сто тридцять чотири тисячі пятнадцять) грн., внесені на рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України 12 листопада 2014 року згідно квитанції № 0.0. 315057790.1.

Повернути ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 134015 (сто тридцять чотири тисячі пятнадцять) грн., внесені на рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України згідно квитанції №ПН 14787 від 6 грудня 2013 року.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуючий

Судді