Рішення № 59650512, 08.08.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 447/391/16 Головуючий у 1 інстанції: Головатий А.П.

Провадження № 22-ц/783/4463/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Л. Д.

Категорія: 20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2016 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого: Зверхановської Л.Д.

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.

секретаря: Цапа П.М.

з участю: представника позивача ОСОБА_2 ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 20 травня 2016 року,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 20 травня 2016 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення коштів.

Рішення суду оскаржила позивач ОСОБА_2.

В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним зясуванням обставин, які мають значення для справи. Зокрема, зазначає, що порушення районним судом ст.ст. 60, 212, 213, 214 ЦПК України унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та «ухвалити нове рішення по суті позовних вимог».

Колегія суддів вважає можливим розглядати справу у відсутності осіб, які беруть участь у справі, котрі належним чином відповідно до вимог ст.ст.74-76 ЦПК України повідомлені про час та місце розгляду справи, але не зявилися в судове засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не відповідає даним вимогам.

Відповідно до положень ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Згідно із ст.ст.3, 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України.

Перелік можливих способів захисту міститься в ст.16 ЦК України.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що суд, встановивши фактичні обставини справи, для вирішення спору повинен застосувати правову норму, яка регулює виниклі правовідносини.

Скориставшись своїм правом, ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_4 про стягнення коштів.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до розписки від 20.03.2015 року, даної ОСОБА_4, вона отримала від ОСОБА_2 попередню оплату в розмірі 2000 євро в рахунок продажу квартири №16 на вул. Спортивній, 10 у м. Пустомити Львівської області,

Згідно розписки ОСОБА_2 від 20.03.2015 року, вона дала ОСОБА_4 попередню оплату в розмірі 2000 євро в рахунок купівлі квартири №16 на вул. Спортивній, 10 у м. Пустомити Львівської області та зобов'язалася до 01.07.2015 року передати їй ще 35000 доларів США в рахунок оплати покупки квартири, обумовлена вартість якої 42000 доларів США.

Відповідно до ч. 1ст. 509 ЦК Українизобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Зобовязання виникають з підстав встановленихст. 11 ЦК України(ч. 2ст. 509 ЦК України). Однією з встановлених ч. 2ст. 11 ЦК Українипідстав виникнення цивільних прав та обовязків є, зокрема, договори.

Згідно з ч.1ст. 626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.546 ЦК України виконання зобовязання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно дост.570 ЦК Українизавдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних боржникові платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Ознакою завдатку є те, що він одночасно виступає і способом платежу, і способом забезпечення зобов'язання.

Внесення завдатку як способу забезпечення виконання зобовязання може мати місце лише в разі наявності зобовязання, яке повинно було виникати на підставі договору.

Частиною 1 ст.571 ЦК України встановлено, що якщо порушення зобовязання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора. Якщо порушення зобовязання сталося з вини кредитора, він зобовязаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.

Правиласт.571 ЦК Українипро залишення завдатку особі, яка його одержала або стягнення з неї подвійної суми завдатку застосовується у тих випадках, коли між сторонами укладено договір, проте він не виконується з вини якоїсь із сторін. У разі коли сторони лише домовилися укласти договір, але відповідно його не оформили сплачені в рахунок виконання договору платежі визнаються авансом і повертаються в тому розмірі, в якому вони надавалися.

Відповідно до ч.1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі продажу може бути товар, який є в продавця на момент укладення договору або буде створений ( придбаний, набутий) продавцем у майбутньому, тобто зазначена норма допускає укладення договору купівлі продажу майна, яке не є обєктом права власності продавця на момент укладення договору.

Разом з тим, виходячи з аналізу положень ст.ст. 657, 662 ЦК України, ч.1 ст.55 Закону України «Про нотаріат», норма ч.1 ст.656 ЦК містить виключення, а саме не може бути укладений договір купівлі продажу нерухомого майна, яке не є обєктом права власності продавця на момент укладення договору, оскільки такий договір не може бути посвідчений нотаріально через відсутність у продавця документа про належність йому квартири на праві власності, хоча цей договір підлягає обовязковому нотаріальному посвідченню.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 23.03.2015 року відповідач та ОСОБА_5 успадкували по 1/6 частини квартири №16 на вул. Спортивній, 10 у м. Пустомити Львівської області після смерті ОСОБА_6

Доказів того, що ОСОБА_4 станом на 20.03.2015 року(час отримання від ОСОБА_2 2000 євро), і станом на 01.07.2015 року, і на даний час була власником квартири №16 на вул. Спортивній, 10 у м. Пустомити Львівської області в цілому матеріали справи не містять, а відтак між сторонами не міг бути укладений договір купівлі продажу даної квартири.

Оскільки договору купівлі продажу квартири, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами у справі укладено не було, а вони лише домовилися укласти такий договір в майбутньому, то сплачена позивачем сума авансу у розмірі 2000 євро підлягає поверненню їй.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.2, 309, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 20 травня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення коштів задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_2 2000 євро, що за офіційним курсом Національного Банку України на час ухвалення рішення становить 55346,36 грн., та 507,80 грн. судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: