Ухвала суду № 59638063, 10.08.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №282/290/16 Головуючий у 1-й інст. Замега І. І.

Категорія 32 Доповідач Галацевич О. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Галацевич О.М.

суддів Матюшенка І.В., Борисюка Р.М.

з участю секретаря судового засідання Мишаковської В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А2167 м. Біла Церква Київської області та відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Чуднівському районі Житомирської області про стягнення одноразово витрат на постійний догляд та на побутове обслуговування за період з 01.05.2013 року по 30.04.2016 року, стягнення щомісячно витрат на постійний догляд та на побутове обслуговування безстроково,

за апеляційною скаргою військової частини А2167 м. Біла Церква Київської області, на рішення Любарського районного суду Житомирської області від 20 травня 2016 року,

встановила:

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з військової частини А2167 м. Біла Церква Київської області одноразово за період з 01.05.2013 року по 30.04.2016 року 24509,25 грн. на відшкодування витрат, а саме: 16339,5 грн. на постійний сторонній догляд та 8169,75 грн. на побутове обслуговування, та стягувати з в/ч А2167 на користь позивача такі витрати в подальшому, у розмірі 1087,50 грн. (725 грн. на постійний сторонній догляд та 362,50 грн. на побутове обслуговування) щомісячно, починаючи з 01.05.2016 року. В обґрунтування позову зазначив, що 20 жовтня 1988 року вироком військового трибуналу військової частини 67687 ОСОБА_2, визнано винним у порушенні Правил дорожнього руху та наїзді на нього автомобілем, внаслідок чого йому було спричинено тілесні ушкодження у вигляді травматичного роздроблення обох ніг, що потягло їх ампутацію. Власником транспортного засобу, як джерела підвищеної небезпеки, являлась військова частина 61599, яка на даний час реорганізована в військову частину А2167, та зобов'язана відшкодувати завдану йому шкоду, зокрема витрати на постійний сторонній догляд у розмірі 50% мінімальної заробітної плати та побутове обслуговування у розмірі 25% мінімальної заробітної плати, так як він є інвалідом 1 групи безстроково і потребує стороннього догляду. Відповідач самостійно не робить перерахунку розміру витрат, тому він був змушений звернутись до суду.

Рішенням Любарського районного суду Житомирської області від 20 травня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з військової частини А 2167 на користь ОСОБА_1 одноразово 16 339,50 грн. на відшкодування витрат на постійний сторонній догляд та 8 169,75 грн. на відшкодування витрат на побутове обслуговування, а разом 24 509, 25 грн. за період з 01 травня 2013 року по 01 травня 2016 року. Стягнуто з військової частини А2167 на користь ОСОБА_1 щомісячно 725 грн. на відшкодування витрат на постійний сторонній догляд та 362,50 грн. на побутове обслуговування, а всього 1 087,50 грн., починаючи з 01 травня 2016 року безстроково. В позові ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Чуднівському районі Житомирської області відмовлено за безпідставністю. Вирішено питання судових витрат.

В апеляційній скарзі військова частина А 2167, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить зазначене рішення суду скасувати і ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

На думку особи, яка подає апеляційну скаргу, судом не вказано конкретну норму закону, яка передбачає розмір, стягнутих на користь позивача виплат, а застосовуючи до спірних правовідносин Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві, професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», судом не враховано відсутність у даному законодавчому акті зобов'язання військової частини здійснювати виплати на користь позивача. Крім цього відповідач вважає, що суддя безпідставно послався на ст. 61 ЦПК України та упереджено вирішив спір, оскільки раніше розглядав справу між цими ж сторонами про стягнення витрат, пов'язаних з ушкодженням здоров'я.

Заслухавши пояснення представника відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Чуднівському районі Житомирської області, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, враховуючи наступне.

На час завдання ОСОБА_1 тілесних ушкоджень внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки діяли норми ЦК УРСР, які правильно застосував суд першої інстанції до спірних правовідносин.

Так, відповідно до ст. 440 ЦК УРСР шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі, за винятком випадків, передбачених законодавством Союзу РСР.

За змістом ст. 450 ЦК УРСР організації і громадяни, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточення (транспортні організації, промислові підприємства, будови, власники автомобілів та ін.), зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Стаття 455 ЦК УРСР передбачає, що в разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров'я організація чи громадянин, відповідальні за шкоду, зобов'язані відшкодувати потерпілому заробіток, втрачений ним внаслідок втрати або зменшення працездатності, а також відшкодувати витрати, викликані ушкодженням здоров'я (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо).

Згідно з ч. 1,4 ст. 466 ЦК УРСР в разі реорганізації юридичної особи виплата щомісячних платежів (ст. 465 цього Кодексу), належних з неї в зв'язку з заподіянням каліцтва або іншого ушкодження здоров'я чи заподіяння смерті, покладається на правонаступників юридичної особи.

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» сума витрат на необхідний догляд за потерпілим залежить від характеру цього догляду, встановленого МСЕК, і не може бути меншою (на місяць), зокрема, за: половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, - на постійний сторонній догляд; чверть розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, - на побутове обслуговування (прибирання, прання білизни тощо).

Згідно п.п б п. 19 постанови Пленуму Верховного суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розмір витрат на необхідний догляд за потерпілим установлюється залежно від характеру цього догляду (який при ушкодженні здоров'я у зв'язку з виконанням трудових обов'язків визначається МСЕК, а в інших випадках - судово-медичною експертизою) і не може бути меншим (на місяць) від: мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, - на спеціальний медичний догляд (масаж, уколи тощо); її половини - на постійний сторонній догляд; чверті - на побутове обслуговування (прибирання, прання білизни тощо). Для інвалідів І групи висновок МСЕК чи судово-медичної експертизи про потребу в звичайному сторонньому догляді або в побутовому обслуговуванні не вимагається. Якщо потерпілий потребує допомоги кількох видів, йому відшкодовуються витрати на кожен із них незалежно від того, ким вона здійснюється.

Статтею 1208 ЦК України визначено можливість збільшення за рішенням суду розміру відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати.

Судом першої інстанції встановлено, що вироком військового трибуналу від 20 жовтня 1988 року військовослужбовець військової частини 61599 ОСОБА_2, вчинив злочин, передбачений ст. 246 КК УРСР, порушив правила керування закріпленим за ним спеціальним автомобілем, внаслідок чого ОСОБА_1 отримав тяжке тілесне ушкодження.

Власником джерела підвищеної небезпеки була військова частина 61599, правонаступником останньої шляхом реорганізації є військова частина А2167 м. Біла Церква Київської області.

Згідно з довідкою МСЕК від 01 січня 1991 року позивачу встановлено безстроково першу групу інвалідності, останній потребує стороннього догляду.

Зазначені обставини встановлені заочним рішенням Любарського районного суду Житомирської області від 02 листопада 2005 року, яке набрало законної сили 14.11.2005 року та підтверджуються дослідженими судом доказами, наявними у матеріалах справи.

Згідно цього судового рішення з військової частини А2167 м. Біла Церква Київської області на користь ОСОБА_1 за його позовом стягнуто кошти на постійний сторонній догляд в сумі 3 221, 50 грн., на побутове обслуговування 5000 грн., та щомісячно безстроково на постійний сторонній догляд та побутове обслуговування в сумі 249 грн.

Ухвалюючи рішення про стягнення з військової частини А 2167 на користь ОСОБА_1 16339, 50 грн. на відшкодування витрат на постійний сторонній догляд та 8169,75 грн. на відшкодування витрат на побутове обслуговування, а разом 24 509,25 грн. за період з 01 травня 2013 року по 01 травня 2016 року та стягнення щомісячно 725 грн. на відшкодування витрат на постійний сторонній догляд та 362, 50 грн. на побутове обслуговування, а всього 1 087,50 грн., починаючи з 01 травня 2016 року безстроково, суд першої інстанції виходив із того, що позивач став інвалідом 1 групи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, правонаступником власника якого є відповідач, потребує стороннього догляду та збільшення стягнутих судовим рішенням на його користь вищевказаних виплат у зв'язку із зміною розміру мінімальної заробітної плати в межах строку позовної давності та стягнення у подальшому таких виплат відповідно до встановленої станом на 01.05.2016 року Законом України «Про державний бюджет України на 2016 рік» мінімальної заробітної плати.

Відмовляючи у задоволенні позову до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Чуднівському районі Житомирської області суд першої інстанції виходив із того, що повноваження останнього поширюється лише на трудові правовідносини працівника та роботодавця, які у даному випадку відсутні.

Зазначені висновки суду є правильними, оскільки відповідають нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, узгоджуються з дослідженими судом доказами, яким суд дав належну оцінку.

Враховуючи, що нормами ЦК УРСР не був визначений розмір витрат, викликаних ушкодженням здоров'я (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо), суд при визначенні розміру такого відшкодування субсидіарно застосував Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» з метою подолання прогалин у законодавстві та правильно вирішив справу на підставі залучення норм цього закону, що регулюють подібну ситуацію. Відтак, доводи апелянта щодо неправильного застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у частині визначення розміру відшкодування є безпідставними.

Змістом статей 440, 450, 455, ч. 1 ст. 466 ЦК УРСР передбачено, що обов'язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки покладається на організацію, діяльність якої пов'язана з підвищеною небезпекою, та відповідальну за шкоду, а у разі реорганізації такої юридичної особи - на її правонаступників, тому доводи військової частини щодо неправильного висновку суду першої інстанції про стягнення з неї спірних коштів є також безпідставними.

Посилання відповідача у апеляційній скарзі на те, що суддя, який ухвалив оскаржуване рішення, раніше розглядав справу між цими ж сторонами про стягнення витрат, пов'язаних з ушкодженням здоров'я, на законність ухвалення судового рішення не впливає. Як вбачається із оглянутої колегією суддів справи №282/1972/13-ц, позов ОСОБА_1 до військової частини А 2167 про стягнення одноразово витрат на постійний догляд та побутове обслуговування та стягнення таких витрат щомісяця ухвалою суду від 05.05.2014 року залишено без розгляду.

Доводи щодо безпідставного застосування судом ст. 61 ЦК України щодо встановлених заочним рішенням Любарського районного суду Житомирської області від 02.11.2005 обставин є необґрунтованими, оскільки зазначене рішення суду набрало законної сили і відповідачем, встановлені даним рішенням обставини не спростовані.

Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його зміни або скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу військової частини А2167 м. Біла Церква Київської області відхилити.

Рішення Любарського районного суду Житомирської області від 20 травня 2016 року залишити без змін.

Стягнути з військової частини А2167 м. Біла Церква Київської області (військова частина - польова пошта В0849, бульвар 50-річчя Перемоги місто Біла Церква Київської області, код ЄДРПОУ 08267926) в дохід держави судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1212 (одна тисяча двісті дванадцять) гривень 64 (шістдесят чотири) копійки на на розрахунковий рахунок: 31217206780002, код платежу - 22030101, одержувач-управління Державної казначейської служби України у м. Житомирі Житомирської області, ЄДРПОУ- 38035726, банк одержувача-ГУДКСУ у Житомирській області, код ЄДРПО апеляційного суду Житомирської області - 02891440, МФО - 811039.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Судді: