Рішення № 59633768, 09.08.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4530/16 Справа № 175/2403/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Повєткін В.В.

Категорія 39

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2016 року Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:

Головуючого судді: Повєткіна В.В.

суддів: Рудь В.В., Пономарь З.М.

при секретарі: Назаренко А.С.

Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 червня 2014 року

за позовом ОСОБА_3 до Кіровської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області про визнання права власності на майно у порядку спадкування за заповітом, третя особа: Дніпропетровська районна державна нотаріальна контора, -

В с т а н о в и в :

У червні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Кіровської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області про визнання права власності на майно у порядку спадкування за заповітом посилаючись на те, що 27.05.2002 року помер ОСОБА_4, який на день смерті проживав і був зареєстрований ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про смерті, виданим ВК Кіровської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області. Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, яка складається з будинку по вул. Шмідта, 67 в с. Кіровське Дніпропетровського району Дніпропетровської області з господарськими спорудами та земельної ділянки на яких вони розташовані. За життя 07.02.1996 року ОСОБА_4 склав заповіт, за яким все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, та все те, що буде йому належати на день смерті і за законом він буде мати право, заповідав ОСОБА_3 У встановлений ст.549 ЦК України (в редакції 1963 року) позивач протягом шести місяців звернувся за місцем відкритгя спадщини до державного нотаріуса Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. Спадкоємці першої черги - дружина померлого ОСОБА_5 та син ОСОБА_2 від обов'язкової долі та одержання свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 відмовились. Завершити оформлення спадкових прав, а саме одержати свідоцтво про право на спадщину та зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна позивач не зміг, тому що спадкодавцем ОСОБА_4 не було отримано правовстановлюючих документів на домоволодіння по вул. Шмідта, 67 в с. Кіровське Дніпропетровського району Дніпропетровській області не оформлялися, тому державним нотаріусом було відмовлено в видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом та рекомендовано звернутися до суду, що підтверджується постановою про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 04 вересня 2012 року. Позивач просив суд за ним право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4, померлого 27.05.2002 року, на домоволодіння по вул. Шмідта, 67 в с. Кіровське Дніпропетровського району Дніпропетровської області (а.с.2-4).

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 червня 2014 року позовні вимоги - задоволено (а.с. 29).

В апеляційній скарзі (а.с.32-37) ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, як необґрунтоване і ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки:

- про судове засідання, предметом якого було питання про визнання права власності в порядку спадкування домоволодіння з господарськими спорудами, апелянта належним чином не було повідомлено;

- апелянт є єдиним спадкоємцем першої черги відповідно до вимог ст.1261 ЦК України, від спадщини не відмовлявся та після смерті спадкодавця постійно проживає в спірному домоволодінні;

- апелянт є інвалідом другої групи та має обовязкову частку в спадщині незалежно від заповіту, що не було враховано судом.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга є необґрунтованою і не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив, що позивач є спадкоємуцем за заповітом; спадкоємці першої черги дружина спадкодавця та син від обовязкової долі та одержання свідоцтва по спадщину відмовились.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції не відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

З матеріалів справи вбачається, що згідно свідоцтва про смерть 27.05.2002 року помер ОСОБА_4 (а.с.11).

Відповідно до ст.549 ЦК України в редакції 1963 року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Згідно спадкової справи позивач ОСОБА_3, що мешкав за іншою адресою, 28.10.2002 року звернувся до державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, а саме спірного будинку (а.с.15).

ОСОБА_5 та ОСОБА_2 дружина та син спадкодавця до державної нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини після смерті їх чоловіка та батька, оскільки проживали за однією адресою з спадкодавцем і відповідно до положень ст.549 ЦК України в редакції 1963 року фактично вступили в управління та володіння спадковим майном.

Дійшовши висновку про те, що ОСОБА_5 та ОСОБА_2 як спадкоємці першої черги відмовились від обовязкової долі та отримання свідоцтва про право на спадщину, суд першої інстанції послався на їх заяви, наявні в спадковій справі № 671-02.

Як вбачається з спадкової справи, 14.10.2002 року та 22.11.2002 року кожен з них звернувся до державної нотаріальної контори з заявами: ОСОБА_5 про те, що вона не претендує на одержання свідоцтва про право на спадщину на обовязкову долю та одержання свідоцтва про право власності в спільному майні подружжя (а.с.13), а ОСОБА_2 про те, що він як інвалід 2-групи не претендує на одержання свідоцтва про право на спадщину на обовязкову долю (а.с.14).

Згідно ч.1 ст.553 ЦК України в редакції 1963 року спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

З спадкової справи вбачається, що протягом шести місяців з дня відкриття спадщини ОСОБА_5 та ОСОБА_2 як спадкоємці першої черги після фактичного прийняття ними спадщини після смерті їх чоловіка та батька до державної нотаріальної контори з заявами про відмову від спадщини в порядку, ч.1 ст.553 ЦК України в редакції 1963 року, не зверталися.

Подані ними заяви про те, що вони не претендують на отримання свідоцтва на обовязкову долю, не є заявами про відмову від спадщини або від обовязкової долі в спадщині, оскільки таке свідоцтво видається за заявою спадкоємця в будь-який час після шести місяців з дня відкриття спадщини.

Тому висновки суду першої інстанції проте, що ОСОБА_5 та ОСОБА_2 відмовились від спадщини, є помилковими.

Таким чином з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 та ОСОБА_2 прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4

При цьому діючим на той час законодавством не встановлені правові підстави відмови ОСОБА_5 від права власності в спільному майні подружжя, що є спадковим майном, тобто від 1/2 частини спірного будинку, належного ОСОБА_5 згідно ст.22 КпШС України, що має враховуватися при вирішенні питання щодо права власності позивача за заповітом.

Після смерті ОСОБА_5 спадкоємцем 1/2 частини спірного будинку є її син ОСОБА_2

Тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню у звязку з порушенням норм матеріального права.

ОСОБА_2 як спадкоємець після смерті батька має правові підстави претендувати на частину спадщини відповідно до вимог ст.535 ЦК України в редакції 1963 року, та як спадкоємець після смерті матері на належну їй 1/2 частину спірного будинку та прийняту нею після смерті чоловіка частину спадщини відповідно до вимог ст.535 ЦК України в редакції 1963 року.

Помилково визнавши, що ОСОБА_2 відмовився від спадщини, суд першої інстанції не залучив ОСОБА_2 до участі у справі у якості відповідача, чим вирішив питання про його права та обов'язки щодо спадкового майна та порушив його право на судовий захист.

Заперечення позивача з посиланням на рішення апеляційного суду від 17.04.2014 року (а.с.63-65), яке набрало законної сили, яким позивачу відмовлено у позові до ОСОБА_2 з підстав, що останній є неналежним відповідачем, не можуть бути враховані, оскільки відповідно до вимог ч.3 ст.61 ЦПК України апеляційний суд ри розгляді цієї справи має враховувати обставини встановлені вищевказаним рішенням, але в своїх висновках по справі цим рішенням не обмежений.

З огляду на це колегія суддів вважає, що в задоволенні позову ОСОБА_3 до Кіровської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області про визнання права власності на майно у порядку спадкування за заповітом слід відмовити.

У зв'язку з викладеним і керуючись ст.ст.307,309,314,316 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційний суд, -

В И Р І Ш И В :

Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 червня 2014 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до Кіровської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області про визнання права власності на майно у порядку спадкування за заповітом - відмовити.

Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржену в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: