Рішення № 59621546, 03.08.2016, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" серпня 2016 р.Справа № 916/1817/16

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Я.О. Заболотній

за участю представників:

від позивача - Соловйов В.В.,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Лузанівка" до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення суми заставної вартості устаткування в розмірі 4500,00 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Лузанівка" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення суми заставної вартості устаткування в розмірі 4500,00 грн. у зв'язку з його неповерненням згідно договору суборенди холодильного обладнання № 304 від 18.05.2012 р., посилаючись на наступне.

Між ТОВ „Лузанівка" (орендатор) та ФОП ОСОБА_2 (суборендар) був укладений договір суборенди холодильного обладнання ПрАТ „ІДС-Групп" № 304 від 18.05.2012 р., у відповідності з п. 1.1. якого орендар бере на себе зобов'язання передати в суборенду, а суборендар прийняти торгівельне обладнання для продажу продукції ПрАТ „Індустріальні та дистрибуційні системи" згідно акту прийому-передачі. Найменування обладнання, яке може бути передано в суборенду, його комплектність та заставна вартість вказані в акті прийому-передачі до даного договору, який є невід'ємною частиною договору.

Як вказує позивач, на виконання умов договору та у відповідності до актів прийому-передачі орендар передав, а суборендар прийняв відповідне устаткування, а саме за актом прийому-передачі від 18.05.2012 року передано устаткування, заставна вартість якого склала 4500,00 грн.

При цьому за умовами п. 2.10 договору суборендар зобов'язаний повернути обладнання орендатору у випадку припинення поставок продукції ПрАТ „Індустріальні та дистрибуційні системи" орендатором.

Так, позивач вказує, що відповідно до акту від 04.09.2015 року, складеного торговим представником ТОВ „Лузанівка", передане торгівельне обладнання за місцем поставки не виявлено, а поставка продукції припинена з 28.05.2012 року.

Відповідно до п. 4.1. договору у випадку неповернення, а також повернення обладнання та рекламної продукції в несправному стані, орендар має право стягнути з суборендаря штраф в розмірі 100% заставної вартості обладнання та.100% за рекламну продукцію.

Як вказує позивач, в порядку досудового урегулювання спору 06.10.2015 року було направлено відповідачу претензію із відповідною вимогою про відшкодування заставної вартості устаткування.. Відповідно до витягу з інформаційного ресурсу УДППЗ „Укрпошта" про наявність та стан пересилання поштових повідомлень відповідачем вказану претензію отримано 10.12.2015 року, проте станом на день подання позову відповіді на претензію отримано не було, устаткування залишається не повернутим, а заставна вартість не сплачена.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 08.07.2016 р. позовну заяву ТОВ „Лузанівка" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/1817/16, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином за юридичною адресою, вказаною в позовній заяві, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб-підприємців. Проте, надіслана судом копія ухвали суду про порушення провадження у справі була повернута до суду без вручення разом з рекомендованим поштовим повідомленням, що містяться в матеріалах справи, за закінченням терміну зберігання згідно довідки Укрпошти ф. 20 на поштовому конверті.

Як передбачено приписами ст. 64 ГПК України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Так, у пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Крім того, у пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 зазначено, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Крім того, як зазначено в абз. 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважається належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

01 березня 2008 року між Закритим акціонерним товариством „Індустріальні та дистрибуційні системи" (компанія) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Лузанівка" (дистриб'ютор) був укладений договір дистриб'юції № 462-08ц, відповідно до якого позивач - ТОВ „Лузанівка" взяло на себе зобов'язання з продажу товару Компанії та розповсюдження його на ринку на визначеній в додатку № 3 до договору території.

В додатку № 1 до вказаного договору дистриб'юції № 462-08ц сторонами визначено місце призначення товару.

В додатку № 5 до договору дистриб'юції № 462-08ц сторони визначили умови передачі торгового обладнання в оренду. За умовами п. 3.1.3 вказаних умов позивач має право передавати торгове обладнання в суборенду виключно для зберігання і продажу продукції Компанії.

Згідно акту передачі необоротних активів № ХД-АА-000000193 від 18.06.2008 р. з боку ЗАТ „Індустріальні та дистрибуційні системи" було передано ТОВ „Лузанівка" відповідне обладнання та устаткування на підставі договору дистриб'юції № 462-08ц.

В подальшому 18 травня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „Лузанівка" (орендатор) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (суборендар) був укладений договір суборенди холодильного обладнання ЗАТ „ІДС-Групп" № 304, відповідно до п. 1.1 якого позивач як орендар взяв на себе зобов'язання передати в суборенду, а суборендар прийняти торгівельне обладнання для продажу продукції ЗАТ „Індустріальні та дистрибуційні системи" згідно акту прийому-передачі. Перелік обладнання, яке може бути передано в суборенду, його комплектність та заставна вартість вказується в акті прийому-передачі до даного договору, який є невід'ємною частиною цього договору.

За умовами п. 1.2. договору обладнання та рекламна продукція передаються суборендатору без оплати та заставної вартості.

В п. 1.4 договору передбачено, що право власності на обладнання і рекламну продукцію залишається орендодавцю.

За умовами п. 1.5. договору при розірванні договору суборендатор зобов'язаний повернути орендатору обладнання в справному стані.

Згідно п. 2.10 договору суборендар зобов'язаний повернути обладнання орендатору у випадку припинення поставок продукції ЗАТ „Індустріальні та дистрибуційні системи" орендатором.

В п. 5.3. договору визначено строк його дії, а саме: до повного повернення обладнання.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору суборенди та у відповідності до актів прийому-передачі позивач як орендар передав, а відповідач як суборендар прийняв відповідне холодильне обладнання, а саме за актом прийому-передачі від 18.05.2012 року передано устаткування, заставна вартість якого складає 4500,00 грн.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладений між сторонами по справі договір суборенди холодильного обладнання є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч. 1, 3 ст. 774 Цивільного кодексу України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Так, як вбачається зі змісту акту від 04.09.2015 року, складеного торговим представником ТОВ „Лузанівка", копію якого надано до суду, передане позивачем відповідачу торгівельне обладнання за місцем поставки не виявлено, також поставка продукції за вказаним місцем поставки припинена з 28.05.2012 року.

З огляду на те, що поставка продукції була припинена, згідно п. 2.10 договору у відповідача виник обов'язок повернути обладнання позивачу.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.10.2015 р. позивачем була направлена відповідачу претензія № 102 від 06.10.2015 року про сплату заставної вартості неповернутого обладнання, в якій позивач просив повернути передане за договором суборенди холодильне устаткування або відповідно до умов договору сплатити його заставну вартість. Факт направлення претензії підтверджується фіскальним чеком відділення Укрпошти № 8945 від 06.10.2015 р. Вказана претензія була отримана відповідачем 10.12.2015 року, що вбачається з наданої позивачем до суду інформації УДППЗ „Укрпошта" про стан пересилання поштових повідомлень. Однак, за ствердженнями позивача, в порушення умов договору та норм чинного законодавства України устаткування залишається неповернутим, також заставна вартість обладнання не сплачена відповідачем.

Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 4.1. договору у випадку неповернення, а також повернення обладнання та рекламної продукції в несправному стані, орендар має право стягнути з суборендаря штраф в розмірі 100% заставної вартості обладнання та 100% за рекламну продукцію.

Враховуючи вказані умови договору та положення чинного законодавства, суд погоджується з доводами позивача про виникнення у відповідача обов'язку сплатити заставну вартість переданого останньому за спірним договором суборенди обладнання, яка складає згідно акту прийому-передачі 4500,00 грн.

При цьому слід зазначити, що доводи позивача про неповернення обладнання відповідач не спростував належними доказами, також в матеріалах справи відсутні докази сплати заставної вартості обладнання. Так, частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) є порушенням зобов'язання.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Лузанівка" про стягнення з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 суми заставної вартості торгівельного устаткування в розмірі 4500,00 грн. цілком обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Лузанівка" до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення суми заставної вартості устаткування в розмірі 4500,00 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (65029, АДРЕСА_1; ідент.номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Лузанівка" (65102, м. Одеса, пляж Лузанівка, кафе "Лузанівка"; код ЄДРПОУ 22481842) суму заставної вартості торгівельного устаткування в розмірі 4500/чотири тисячі п'ятсот/грн. 00 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 1378/одна тисяча триста сімдесят вісім/грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 08 серпня 2016 р.

Суддя В.С. Петров