Рішення № 59621321, 25.07.2016, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"25" липня 2016 р. Справа № 911/1577/16

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Одеса

до Товариства з обмеженою відповідальністю Фоззі-Фуд, м. Вишневе, Києво-Святошинський р-н

про стягнення 8325,18 грн.

Суддя Щоткін О.В.

за участю представників:

позивач ОСОБА_2предст. за дов. № 573 від 05.07.2016 р.;

відповідач ОСОБА_3 предст. за дов. №401/03-УМ-16 від 14.06.2016 року;

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Київської області звернулась Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Фоззі-Фуд (відповідач) про стягнення 8244,79 грн. за Договором поставки № 506/03-11, з яких: 4220,98 грн. основного боргу, 1,05 грн. пені, 607,99 грн. 3% річних та 3414,77 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду Київської області від 12.05.2016 було порушено провадження у справі № 911/1577/16 та призначено розгляд справи на 20.06.2016 року.

Ухвалою господарського суду Київської області від 17.05.2016 було виправлено описку, допущену в ухвалі про порушення провадження та зазначено вірну дату судового засідання 24.06.2016 року.

24.06.2016 року через канцелярію суду відповідач подав заяву про застосування строків позовної давності, яка була залучена судом до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Київської області від 24.06.2016 розгляд справи було відкладено на 11.07.2016 року.

11.07.2016 року через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечив. Зазначений відзив прийнятий судом до розгляду.

11.07.2016 року через канцелярію суду від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача, крім сум заявлених у позовній заяві, 5000, 00 грн. витрат за надання правової допомоги. Зазначена заява була прийнята судом до розгляду.

Ухвалою господарського суду Київської області від 11.07.2016 року строк розгляд спору було продовжено в порядку, передбаченому ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 11.07.2016 року оголошувалась перерва в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України на 18.07.2016 року.

18.07.2016 року через канцелярію суду від відповідача надійшли письмові пояснення, які були залучені судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні 18.07.2016 року оголошувалась перерва в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України на 25.07.2016 року.

25.07.2016 року від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача 4221,07 грн. основного боргу, 342,00 грн. 3% річних, 3762,11 грн. інфляційних, 5000, 00 грн. витрат за надання правової допомоги, 1270, 00 грн. судових витрат, повязаних з прибуттям представника позивача до суду та 1378,00 грн. судового збору.

Відповідно до ч. 4 статті 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 55 ГПК України, ціна позову визначається у позовах про стягнення грошей - стягуваною сумою або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) поряду.

Враховуючи те, що у відповідності до вищезазначених норм законодавства, ціну позову вказує позивач, суд зазначає, що в даному випадку має місце нова ціна позову 8325,18 грн., виходячи з якої й вирішується спір.

Представник позивача у судовому засіданні 25.07.2016 року просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

Представник відповідача у судовому засіданні 25.07.2016 року проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві.

Відповідно до частини 2 статті 82 ГПК України, рішення приймається судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Згідно з ч. 1 статті 85 ГПК України, прийняте рішення оголошується господарським судом у судовому засіданні після закінчення розгляду справи.

Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для повного, всебічного та обєктивного розгляду спору по суті, в судовому засіданні 25.07.2016 року було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

01.03.2011 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" (покупець) було укладено договір поставки № 506/03-11, відповідно до умов якого, постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товар відповідно до умов договору (п. 1.1. договору).

Пунктом 1.2. договору визначено, що товар поставляється в асортименті та за цінами, узгодженими сторонами договору в специфікації (додаток № 1), яка є невід'ємною частиною договору. Кількість товару та асортимент конкретної партії вказується в замовленні, узгодженому сторонами у встановленому цим договором порядку.

Відповідно до п. 2.1. договору, асортимент і ціна товару, що поставляється за договором, відображаються сторонами в специфікації. У погоджену сторонами ціну товару входить усі витрати, що несе постачальник при поставці товару.

Пунктом 2.2. договору визначено, що ціна товару, що вказана в накладних, які надаються постачальником покупцю разом із партією товару, повинна відповідати специфікації.

Пунктом 3.8. договору визначено, що передача товару постачальником і його приймання покупцем по найменуванню, кількості (вазі), якості і ціні проводиться на підставі видаткової та/або товарно-транспортної накладної тільки відповідно до погодженого сторонами замовлення. Покупець приймає товар в асортименті, кількості і за цінами, зазначеними у погодженому сторонами замовленні та специфікації.

Відповідно до п. 3.17. договору, датою приймання партії товару та переходу права власності та ризиків вважається дата підписання відповідної накладної уповноваженим представником покупця.

Пунктом 2.6. договору встановлено, що оплата за товар здійснюється протягом 60 календарних днів з дати поставки.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє протягом одного календарного року. У тому випадку, якщо сторони, у термін не менш ніж за 20 днів до закінчення терміну дії даного договору, не повідомлять один одного про бажання розірвати договір або укласти новий договір, то останній вважається продовженим терміном на один рік (п. 11.1. договору).

01.03.2011р. між позивачем та відповідачем було підписано додаток № 1 до договору поставки № 506/03-11 (специфікація), в якому, зокрема, зазначено торгову марку, назву товару, одиницю виміру та ціну за одиницю виміру з ПДВ.

За словами позивача, протягом дії договору, ним було поставлено товару загальною вартістю 84 281, 50 грн., що підтверджується відповідними податковими накладними та не заперечувалось відповідачем у відзиві.

В свою чергу, відповідач здійснив лише часткову оплату товару на суму 67 000,00 грн., що підтверджується копіями банківських виписок та здійснив повернення товару на суму 13 060,43 грн.

З огляду на вказані обставини, за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 4 221,07 грн., яку і просив стягнути позивач.

Відповідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України).

Згідно з п. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обовязковим для виконання сторонами.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач заявлених до нього вимог щодо стягнення заборгованості за Договором поставки № 506/03-11 не спростував, належних та допустимих доказів, які підтверджують виконання ним зобовязань у повному обсязі за зазначеними договором суду не надав.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 4 221,07 грн. основного боргу є доведеними, обґрунтованими, підтверджені належними доказами і підлягають задоволенню.

Зважаючи на те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобовязання щодо здійснення оплати за отриманий товар, позивач, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить суд стягнути з відповідача 342,00 грн. 3 % річних та 3762,11 грн. інфляційних втрат з простроченої суми грошового зобовязання за період з 12.11.2013 року по 25.07.2016 року.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом перевірено розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, здійснений позивачем, та встановлено, що він є арифметично вірним, відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимоги в цій частині позову підлягають задоволенню.

Стосовно поданої відповідачем заяви про застосування строків позовної давності, яка обґрунтована тим, що остання поставка товару була здійснена у 20.11.2012, а отже позивач пропустив строк позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

У зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. (п. 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 10).

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, відповідачем постійно здійснювались часткові проплати за товар, остання з яких відбулась 11.11.2013 року.

Статтею 264 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів».

З огляду на вищевказане, суд прийшов до висновку, що сплачуючи заборгованість за товар, відповідач щоразу переривав перебіг позовної давності та поновлював трирічний строк звернення з позовом до суду.

Як вбачається з відбитку календарного штампу відділення звязку, позивач звернувся з позовом до господарського суду Київської області 20.04.2016 року.

Враховуючи вказані обставини та те, що останній проплата була здійснена відповідачем 11.11.2013 року, строк позовної давності триває до 11.11.2016 року, а отже не був пропущений позивачем, у звязку з чим суд не вбачає підстав для застосування позовної давності.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача 4 221,07 грн. основного боргу, 342,00 грн. 3% річних та 3762,11 грн. інфляційних втрат є доведеними, обґрунтованими, підтверджені доказами і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 5000,00 грн. витрат на правову допомогу та 1270,00 грн. судових витрат повязаних з прибуттям представника до суду.

Щодо витрат позивача на правову допомогу суд зазначає, що статтею 44 ГПК України до судових витрат віднесено, зокрема, витрати на оплату послуг адвоката, пов'язаних з розглядом справи. При цьому, згідно норм ч. 5 статті 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за послуги адвоката, пов'язані з розглядом судового процесу, покладаються при задоволенні позову на відповідача.

Частиною 3 статті 48 ГПК України передбачено, що витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».

В розумінні даних статей судовими витратами є лише оплата тих послуг, які надаються адвокатами, що відповідають вимогам статті 6 Закону та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у статтях 13, 14, 15 Закону.

Пунктом 6.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» визначено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Всупереч вищезазначеному, у матеріалах справи відсутні вказані вище документи, а представництво інтересів позивача здійснювали представники за довіреністю, якими не було підтверджено правового статусу адвоката.

За змістом частини третьої статті 48 та частини пятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Таким чином, оскільки представництво інтересів позивача здійснювали юристи, які не є адвокатами, суд не вбачає підстав вважати ці витрати позивача судовими, як витрати на оплату послуг адвоката, та покладати їх на відповідача.

Стосовно стягнення з відповідача 1270,00 грн. судових витрат повязаних з прибуттям представника до суду, варто зазначити наступне.

На підтвердження даної вимоги позивачем надано суду копії квитків від 06.07.2016, 11.07.2016 року, 24.07.2016 та 25.07.2016 на імя ОСОБА_4.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Втім, як вбачаться з матеріалів справи, суд визнавав обовязковою явку представника позивача лише в судове засідання 24.06.2016 року, на якому представник позивача був відсутній.

Таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги про стягнення з відповідача 1270,00 грн. судових витрат повязаних з прибуттям представника позивача до суду.

Витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 49, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фоззі-Фуд (08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Промислова, 5, код ЄДРПОУ 32294926) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (65045, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) - 4 221 (чотири тисячі двісті двадцять одну) грн. 07 коп. основного боргу, 342 (триста сорок дві) грн. 00 коп. 3% річних, 3762 (три тисячі сімсот шістдесят дві) грн. 11 коп. інфляційних втрат та 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дата підписання повного тексту рішення.11.08.2016р.

Суддя О.В. Щоткін