Ухвала суду № 59618783, 01.08.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 450/1772/15 Головуючий у 1 інстанції: Мусієвський В.Є.

Провадження № 22-ц/783/3609/16 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.

Категорія:30

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Бакуса В.Я., Гірник Т.А.,

секретар: Симець В.І.,

за участі в судовому засіданні представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 29 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ПрАТ «СК «Провідна», ОСОБА_4 про відшкодування шкоди завданої злочином, -

в с т а н о в и л а :

рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 29 березня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 заподіяну моральну шкоду в розмірі 97450 гривень. Стягнуто з ОСОБА_4 в дохід держави 974,50 гривень судових витрат. В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_2 - відмовлено.

Дане рішення оскаржили ОСОБА_2 та ОСОБА_4

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення скасувати та постановити нове рішення, яким позов задоволити повністю. Вважає, що рішення підлягає скасуванню на підставі порушення судом норм матеріального права та невідповідності висновків суду обставинам справи. Зазначає, що в судовому засіданні встановлено, що особу, винну у ДТП встановлено вироком суду від 21.11.2012 року, відтак судом неправомірно застосовано трирічний строк давності щодо вимог до страхової компанії з моменту скоєння ДТП, оскільки вимоги заявлені в межах трирічного терміну з моменту винесення вироку. Також, зазначає, що судом неправомірно відмовлено у задоволенні стягнення вимог матеріального характеру до ОСОБА_4 з підстав невідповідності підтвердження таких доказами та вказано, що надані чеки не є належними доказами, оскільки з таких не зрозуміло, що ліки і продукти харчування призначались позивачу, хоча в судовому засіданні позивач допитана в якості свідка і свідок ОСОБА_6 пояснили, що внаслідок сильних переживань позивач приймала заспокійливі препарати, а продукти харчування придбавались для поминального обіду. Крім цього, зазначає, що товарний чек на бальзамацію тіла від 20.03.2012 року є належним доказом та містить всі необхідні реквізити.

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення в частині стягнення з нього на користь ОСОБА_2 заподіяної моральної шкоди в розмірі 97450 грн. та стягнення з нього судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_4 - відмовити. Вважає рішення незаконним та необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що судом не враховано докази, надані суду та здобуті в ході судового розгляду про те, що позивачу ОСОБА_2 в ході розслідування кримінальної справи було відшкодовано заявлену нею шкоду (моральну і матеріальну) в сумі 5000 дол. США і претензій до ОСОБА_4 вона не мала. Також, судом не досліджено та не надано належної оцінки письмовим доказам, а саме: двом розпискам позивача про те, що вона не має жодних претензій до відповідача, внаслідок ДТП, при якій загинув її син; протоколам допиту її в якості потерпілої, де вона також вказує, що немає претензій до ОСОБА_4; протоколам оголошення про закінчення досудового слідства та про ознайомлення з матеріалами справи. Крім цього, судом не враховано вирок Пустомитівського районного суду Львівської області 21.12.2012 року відносно ОСОБА_4, який не оскаржувався і набрав законної сили, де зазначено, що підсудний ОСОБА_4 добровільно відшкодував завданий ним збиток.

В судове засідання позивач та представник відповідача ПрАТ СК «Провідна» не з'явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи у їх відсутності (відсутності їх представників), зважаючи на те, що такі особи, повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки (неявки представників) суду представлено не було, зважаючи на вимоги ч.2 ст. 305 ЦПК України та те, інтереси позивача у судовому засіданні захищала представник, а від представника згаданого відповідача до суду надійшли письмові заперечення на апеляційну скаргу з клопотанням про розгляд справи у відсутності їх представника.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача на підтримання скарги позивача та в заперечення скарги відповідача ОСОБА_4, відповідача ОСОБА_4 та його представника на підтримання їх скарги та в заперечення скарги позивача, дослідивши матеріали в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід відхилити.

Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 23, 1167, 1168, 1187, 1194, 1195, 1200, 1201 ЦК України, ст.ст. 25, 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 2, 12 Закону України «Про поховання та похоронну справу», п.п. 5, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року та задовольняючи позов частково, - виходив з того, що вироком Пустомитівського районного суду Львівської області від 21.11.2012 року, який не оскаржувався та набрав законної сили, відповідача ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, а саме за те, що він 19 березня 2012 року о 00 годин 20 хвилин керуючи автомобілем НОМЕР_1 та рухаючись ним автомобільною дорогою Львів - Пустомити - Меденичі у напрямку до м.Львова, при проїзді її ділянки в районі 704 м. до дорожнього знаку 5.45 «Львів» дод. 1 Правил дорожнього руху України, порушив вимоги ПДР України, що полягали в тому, що він проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості, не вибрав безпечної швидкості руху, щоб мати змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги, з момент виявлення на смузі руху керованого ним транспортного засобу автобуса «БОГДАН» реєстраційний номер НОМЕР_2, який стояв у правому ряді попутного йому напрямку, не вжив своєчасних заходів до зменшення швидкості аж до повної зупинки автомобіля або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, такими своїми діями створив аварійну обстановку, яка призвела до наїзду на нього, який в подальшому зіткнувся із автомобілем «Фольксваген - Транспортер» реєстраційний номер НОМЕР_3, що стояв попереду нього. Внаслідок наїзду пасажир автомобіля НОМЕР_4, ОСОБА_7 та пішохід ОСОБА_8, який знаходився біля передньої частини автобуса «БОГДАН» реєстраційний номер р.н. НОМЕР_5, отримали тілесні ушкодження, від яких померли на місці пригоди, а пішохід ОСОБА_9 отримав тяжкі тілесні ушкодження. Отже, ОСОБА_4, своїми діями за ознакою порушення правил безпеки дорожнього руху, які спричинили смерть потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_8 і спричинення тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_9, керуючи транспортним засобом, вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило загибель кількох осіб. Крім цього, судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 застрахована в ПрАТ СК «Провідна», відповідно до полісу № АА/2711060 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, який станом на 19.03.2012 року діяв. Також, судом встановлено, що позивач знайомилась із матеріалами кримінальної справи та те, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 на час ДТП була застрахована в ПрАТ СК «Провідна» їй було відомо. Позивач звернулась до відповідача страхової компанії з заявою про виплату страхового відшкодування 15.10.2016 року та нею пропущено трирічний термін на звернення з такою з часу ДТП, що передбачений Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Крім цього, із копії фіскальних чеків, які долучено до матеріалів справи, не можливо зрозуміти, що придбані медикаменти та продукти харчування, які зазначені у них, були призначені цивільному позивачу ОСОБА_2, також понесення таких витрат (придбання пального, продуктів харчування) не є витратами, які можуть бути відшкодовані. Крім цього, суду не надано оригіналів фіскальних чеків на придбання нафтопродуктів.Щодо долучених позивачем записів, написаних рукописним тексом на аркуші А-4, про понесення витрат пов'язаних із похованням ОСОБА_8, то такі не є належними та допустимими доказами.Товарні чеки від 20.03.2012 року, про понесення витрат на ритуальній послуги та ритуальні послуги по бальзамації ОСОБА_8, також судом не беруться до уваги оскільки такі не відповідають вимогам закону, а тому є не належними та не допустимими доказами.Згідно квитанції до прибуткового касового ордеру № 12 від 20.03.2011 року, про понесення витрат на похорон ОСОБА_2 вбачається, що такий датований роком, який передував події ДТП та смерті ОСОБА_8, а тому не може бути належним та допустимим доказом, на підтвердження понесення нею таких витрат.Враховуючи пропуск ОСОБА_2 строку на звернення до страхової компанії із заявою про виплату страхового відшкодування, суд вважав, що вимоги до страхової компанії про відшкодуванні матеріальної та моральної шкоди задоволенню не підлягають.Щодо вимоги позивача про відшкодування витрат на спорудження надгробного пам'ятника у розмірі 28500 грн., то така не підлягає задоволенню, оскільки такий позивачем не встановлений.Визначаючи ж розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд виходив із вимог згаданих норм закону та їх тлумачень найвищим судовим органом та визначив суму відшкодування, яка відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, з врахуванням обставин, при яких було спричинено моральну шкоду позивачу, ступінь вини відповідача ОСОБА_4, характер та обсяг фізичних, душевних, психічних страждань позивача. Так, суд вважав за необхідне стягнути з ОСОБА_4 на відшкодування моральної шкоди 97450 грн. та ця сума, враховуючи неможливість поновити попереднє становище позивача, на думку суду, відповідає вимогам розумності та справедливості і за даних конкретних обставин не може вважатися явно завищеною чи надмірною.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та вимогам закону, доводи ж апеляційних скарг вірних висновків суду першої інстанції не спростовують та підстав для їх задоволення немає.

Судом першої інстанції встановлено та сторонами не оспорювалось заподіяння відповідачем ОСОБА_4 позивачу, внаслідок вчинення ДТП та злочину, за вчинення якого він засуджений, матеріальної та моральної шкоди. На час вчинення ДТП та вчинення злочину цивільно-правова відповідальність позивача, як володільця транспортного засобу була застрахована у страховій компанії, що є другим відповідачем.

Позивач, як потерпіла у кримінальній справі, 23.06.2012 року ознайомилась із матеріалами кримінальної справи повністю про що складено відповідний протокол (Т.2 а.с. 126 кримінальної справи) та з цього часу вона повинна була знати про існування полісу № АА/2711060 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, який станом на 19.03.2012 року (час ДТП) діявта за яким була застрахована цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 (Т.1 а.с. 39 кримінальної справи).

Позивачем заявлено позов про стягнення шкоди завданої злочином, а саме відшкодування витрат на поховання та встановлення надмогильного пам'ятника, а також завданої їй моральної, у зв'язку із смертю її сина ОСОБА_8 у згаданому ДТП. Такий заявлено до двох відповідачів про стягнення з страхової компанії 36805 грн. матеріальної шкоди та 2550 грн. моральної шкоди та 8153 грн. матеріальної шкоди та 97450 грн. моральної шкоди з ОСОБА_4

При цьому із страхової компанії позивач просила стягнути згадану суму матеріальної шкоди, що складається із таких витрат: ритуальні послуги по тілу і бальзамації; ритуальні послуги; послуги цвинтаря; копання ями; придбання ритуального одягу; перевезення тіла і людей транспортом та витрати на надмогильний пам'ятник.

Матеріальні ж витрати, які повинен був понести ОСОБА_4 складаються з: оплати поминального обіду; священичі послуги; медикаменти; продукти; заправка автомобіля для потреб організації поховання.

Судом першої інстанції вірно відмовлено у позовних вимогах до страхової компанії, враховуючи пропуск позивачем передбаченого ст. 37.1.4 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» трирічного строку на звернення за відшкодуванням шкоди з моменту скоєння ДТП, з врахуванням звернення позивача до страхової компанії з заявою про виплату страхового відшкодування після спливу такого. Також, вірно враховано відсутність поважних причин пропуску такого строку, зокрема, і той факт, що позивач знайомилась із матеріалами кримінальної справи та їй не міг бути невідомим той факт, що цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_4 застрахована.

Щодо стягнення матеріальної та моральної шкоди з відповідача ОСОБА_4, то судом позов і у цій частині вирішено вірно.

Що стосується згаданих витрат, понесених позивачем у розмірі 8153 грн., то по-перше належних доказів понесення витрат на священичі послуги та заправки автомобіля для потреб організації поховання нею не представлено.

Що ж витрат на оплату поминального обіду, придбання медикаментів та продуктів, то понесення таких витрат підтверджуються належними касовими чеками, однак вважати такі витратами на поховання в розумінні ст. 1201 ЦК України не слід, а тому позов про відшкодування таких витрат як витрат на поховання не може бути задоволений, що не позбавляє позивача права звернутись до суду з інших правових підстав.

Щодо стягнення моральної шкоди, то колегія суддів вважає стягнення такої у згаданій сумі обґрунтованим, таким що відповідає факту заподіяння моральної шкоди, непоправним наслідкам, які були спричинені позивачу, з врахуванням особи відповідача та такий розмір не слід вважати завищеним.

Щодо доводів відповідача про те, що шкода завдана злочином була повністю відшкодована позивачу під час розгляду кримінальної справи, то колегія суддів вважає такі необґрунтованими, оскільки належних доказів цього суду не представлено.

Покази свідків з приводу відшкодування шкоди позивачу не є належними доказами пред'явлення вимог позивача про відшкодування шкоди, завданої злочином та відшкодування таких.

Пояснення позивача у протоколах допиту та заявах у кримінальній справі про те, що вона не має претензій до відповідача ОСОБА_10 не є доказами відшкодування їй заподіяної злочином шкоди у повному обсязі, яким не є і вирок у кримінальній справі, у якому лише вказано про певне відшкодування ОСОБА_4 збитків завданих злочином, але аж ніяк про повне відшкодування матеріальної та моральної шкоди, зокрема і позивачу, якою цивільний позов у кримінальній справі не пред'являвся та задоволений чи відкликаний у зв'язку із повним відшкодуванням - не був. У вказаних показах свідків, протоколах, заявах та вироку суду не йдеться про заявлення позивачем конкретних вимог (із зазначенням розмірів таких) про відшкодування шкоди та їх задоволення.

Зважаючи на вказане, доводи апеляційних скарг слід визнати необґрунтованими, а самі скарги відхилити, рішення ж суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, -

у х в а л и л а:

апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_4 - відхилити.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 29 березня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : Я.А. Левик

Судді: В.Я. Бакус

Т.А. Гірник