Рішення № 59590228, 28.07.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі: головуючого: Соколової В.В.

суддів: Ратнікової В.М., Пікуль А.А.

при секретарі: Охневській Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 29.02.2016 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні власністю, виселення, стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И Л А

У березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся в суд з зазначеним позовом, в якому просив: зобов'язати ОСОБА_2 не чинити йому перешкод в користуванні власністю; виселити ОСОБА_3, ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1, як осіб, що неправомірно проживають у квартирі та перешкоджають йому користуватися власністю; стягнути з ОСОБА_2 на його користь кошти в сумі 2333, 31 грн. як частину доходів, отриманих від здачі квартири в оренду.

Свої вимоги мотивував тим, що він, відповідач ОСОБА_2 та третя особа ОСОБА_5 є співвласниками в рівних частках квартири АДРЕСА_1. Відповідач ОСОБА_2 без його згоди 13.08.2014 уклала договір оренди квартири з відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4, видала їм довіреність на право представлення її інтересів по отриманню довідок, документів, управління, користування спірною квартирою. На підставі цієї довіреності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають в квартирі без його згоди. Крім того, ОСОБА_3 надала йому договір оренди квартири з якого він дізнався, що остання сплачує ОСОБА_2 щомісячно орендну плату в розмірі 1000 гривень. Тому позивач вважає, що має право на отримання 1/3 частини орендної плати за період з 13.09. 2014 по 13.03.2015 в сумі 2333, 31 грн.

Справа № 760/5473/15-ц № апеляційного провадження:22-ц/796/5932/2016Головуючий у суді першої інстанції: Українець В.В.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Соколова В.В.Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 29.02.2016 в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні власністю, виселення, стягнення коштів - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій зазначається про незаконність рішення суду у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що позивач звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю, посилаючись на те, що відповідачі перешкоджають йому проживати у спірній квартирі, незаконно вселившись до неї і він вимушений проживати в іншому місці. Суд в своєму рішенні не визначає проживання позивача в іншому місці як наслідок порушення його прав на житло, а з рішення суду вбачається, нібито позивач добровільно проживає в іншому місці і це не є наслідком порушення його прав.

Крім того, визнаючи наданий до суду акт обстеження квартири, в якому підтверджено факт проживання в квартирі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 неналежним доказом, суд не взяв до уваги пояснення представника відповідача, яка в судовому засіданні підтвердила факт їх проживання у квартиріАДРЕСА_1 вказавши, що вони там проживають з неповнолітньою дитиною, посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_2 вважає їх членами своєї сім'ї, а тому надає їм таке право. Суд першої інстанції, постановляючи оскаржуване рішення взагалі не проаналізував вказані свідчення представника відповідача, прийняв рішення однобоко без врахування всіх обставин справи, що були наведені в судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, позивач вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвали нове, яким задовольнити заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони у справі не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Позивач та його представник направлену на їх адресу кореспонденцію не отримали, вона була повернута поштовим відділенням за закінченням терміну зберігання. Слід звернути увагу, що судові повідомлення направлялись неодноразово, справа тривалий час перебуває в провадженні апеляційного суду і позивач, який є особою яка подала апеляційну скаргу рухом справи не цікався.

Також не отримали судові повідомлення про розгляд справи апеляційним судом відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4, хоча вказані повідомлення направлялись їм як за місцем реєстрації, так і за відомим місцем проживання.

Відповідач ОСОБА_2 отримала судове повідомлення 16.07.2015, причини неявки суду не повідомила.

Третя особа ОСОБА_5 судове повідомлення не отримав, воно повернуто поштовим відділенням за закінченням строку зберігання.

В силу ч. 3 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

В порядку ст. 77 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з'явилися в судове засідання без поважних причин.

Положеннями ст. 303-1 ЦПК України встановлені строки розгляду справи апеляційним судом, виходячи з яких апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом двох місяців з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги.

Тому, керуючись наведеними вище нормами процесуального права, а також ч.2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів вважає за доцільне розглянути справу у відсутність сторін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб які приймали участь в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності, вважав неналежним доказом ксерокопію договору оренди квартири, також суд визнав неналежним доказом і акт постійного проживання в квартирі відповідачів як орендарів квартири, оскільки не зазначено на підставі чого встановлено цей факт.

Проте, погодитись з такими висновками суду першої інстанції в повному обсязі колегія суддів апеляційного суду не вважає за можливе.

Так, судом встановлено, що позивачу та третій особі - ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 19.05.2014 на праві власності належить по 1/3 частині квартири АДРЕСА_1 (а.с.6).

Інша 1/3 частина квартири належить на праві власності ОСОБА_2 за рішенням Апеляційного суду міста Києва від 09.02.2011 (а.с.107-110).

Відповідно до ст.ст. 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

За положенням ч.ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно положень ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (ст. 41 Конституції України, ст.ст. 316-319 ЦК України), то власник житла має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, згідно з положеннями ст. 391 ЦК України.

Відповідно до положення ст.150 ЖК УРСР, громадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів сім'ї і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд. А в силу ст. 155 ЖК УРСР жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не можуть бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено право користування жилим будником (квартирою), крім випадків встановлених законодавством Союзу РСР та Української РСР.

ЗгідноАкту обстеження спірної квартири від 04.03.2015 складеного майстрами технічних дільниць КП «Чоколівське» в присутності двох сусідів з квартир № 1та № 6, в ній проживають ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з неповнолітньою дитиною (а.с.11).

Оригінал вказаного акту оглянутий судом першої інстанції, доказів на його спростування матеріали справи не містять, натомість судом надана йому критична оцінка. Зокрема, вказано на те, що в акті не зазначено на підставі чого встановлено факт постійного проживання відповідачів при обстеженні квартири, яким чином такі обставини встановлювались, на підставі чого члени комісії зробити такий висновок. Не містить акт і посилання на те, чи були присутні при цьому самі відповідачі, чому вони не зазначені в цьому акті, як особи, що були присутні при обстеженні квартири, якщо це мало місце.

Разом з тим, судом не здійснено посилання на нормативно-правовий акт, який визначає такі вимоги.

Слід звернути увагу, що вказаний акт складений комісією КП «Чоколівське», засвідчений підписами свідків із зазначенням їх паспортних даних, завірений директором КП «Чоколівське» та печаткою цього підприємства. А отже вказаний акт, як такий що мітить певну інформацію щодо обставин які мають значення для справи, в розумінні положень ст.ст.57, 64 ЦПК України є письмовим доказом.

В силу ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які місять інформацію щодо предмета доказування

В порядку ч. 1 ст. 59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Даних, які б свідчили про порушення при складанні вищевказаного акту матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст 60 ЦПК України).

На спростування наданих позивачем доказів відповідачами не було представлено суду інших доказів, на підтвердження своїх заперечень та спростування інформації наведеної в акті КП «Чоколівське».

Крім цього, в ході розгляду справи представник відповідача ОСОБА_2 визнала, що її довіритель надала право користування спірною квартирою ОСОБА_3, вказавши що остання не проживає там постійно, проте при отриманні пільг на дитину спірна квартира вказана як місце проживання, що вбачається із звукозапису судового засідання суду першої інстанції.

Також згідно довіреності від 15.08.2014 ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_4, ОСОБА_3 представляти її інтереси та вести справи щодо цілої або будь-якої частини нерухомого майна, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, а також надала право вселятися та брати участь у всіх діях щодо її вселення.

З наведеного вбачається, що ОСОБА_2 надала право ОСОБА_4, ОСОБА_3 вселитися в спірне житлове приміщення. Натомість надання згоди інших співвласників на вчинення таких дій не вбачається.

Питання щодо вселення ОСОБА_2 мали місце і були вирішені значно раніше, що вбачається з рішення Апеляційного суду м. Києва від 09.02.2011 та постанови ВДВС від 17.05.2013.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції що не є належним та допустимим доказом ксерокопія договору оренди квартири за відсутності оригінала договору (а.с. 10). Таким чином, суд позбавлений можливості встановити обставини щодо укладення договору оренди, оскільки вказані обставини не підтверджуються належними доказами та не визнаються стороною відповідача.

Таким чином, факт надання відповідачем ОСОБА_2 дозволу на вселення в спірне житлове приміщення підтверджується, перш за все, зазначенням про це право в довіреності від 15.08.2014, реалізація цього права відповідачами встановлена актом КП «Чоколівське» від 04.03.2015, а також фактичним визнанням цієї обставини представником відповідача в судовому засіданні. При цьому посилання представника на те, що це не є постійним місцем проживання відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_3 не приймаються до уваги суду, оскільки саме по собі надання ОСОБА_2 права користування квартирою цим особам без погодження з іншими співвласниками, зокрема, з позивачем, порушує його права власника.

Проживання сторонніх осіб в квартирі є перешкодою для співвласника здійснювати свої передбачені законом права власності, а тому колегія суддів приходить до висновку про наявність перешкод позивачу у користуванні належною йому частиною спірного приміщення.

Способами усунення порушення прав позивач визначив, зокрема, зобов'язання відповідача ОСОБА_2 не чинити перешкоди. З такою вимогою слід погодитися, оскільки перешкоди позивачу створені з дозволу та погодження відповідача ОСОБА_2, тобто внаслідок саме її дій. Виселення сторонніх осіб, якими є відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_3, з квартири також є способом усунення порушення прав співвласника - позивача ОСОБА_1

Вказані способи не суперечать чинному законодавству, відповідають порушеному праву позивача та забезпечать усунення порушення прав позивача, а тому вказані позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Відповідно, висновок суду першої інстанції про недоведеність порушеного права позивача колегія суддів апеляційного суду вважає помилковим.

При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача ОСОБА_2 2333,31гривні, що становить 1/3 частину отриманої нею орендної плати за квартиру за період з 13.09.2014 по 13.03.2015, проте факт укладення договору оренди між відповідачами не був підтверджений в ході розгляду справи, будь-яких доказів на підтвердження факту отримання відповідачем ОСОБА_2 орендної плати від орендарів квартири суду також не надано, а тому підстав для стягнення цих коштів не вбачається, як то вірно встановив суд першої інстанції.

Таким чином, доводи апеляційної скарги позивача є частково обґрунтованими, а тому його апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 309 цього Кодексу порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та виселення та ухвалення нового рішення про задоволення даних позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, судова колегія, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 29.02.2016 - скасувати в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні власністю та виселення, ухвалити в цій частині нове рішення:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні власністю та виселення, стягнення коштів - задовольнити частково.

Зобов'язати ОСОБА_2 не чинити перешкод у користуванні 1/3 частиною квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1.

Виселити ОСОБА_3, ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 856 (вісімсот п'ятдесят шість) гривень 32 копійки в рівних частках.

В частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: ОСОБА_5 про стягнення коштів рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: