Рішення № 59586676, 09.08.2016, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09.08.2016

Справа № 920/688/16

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сахенерготехналадка», м. Харків

до відповідача: Селянського (фермерського) господарства «Перемога», с. Хухра Охтирського району Сумської області

про стягнення 190 159 грн. 20 коп.

Суддя Джепа Ю.А.

Представники сторін:

від позивача – не прибув

від відповідача – не прибув

За участю секретаря судового засідання – Осокіної А.М.

Суть спору: позивач звернувся до господарського суду із позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на свою користь 164 656 грн. 80 коп. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 25 502 грн. 40 коп., нарахованих за невиконання відповідачем своїх зобов’язань за договором купівлі-продажу № 29 від 04.05.2011; а також покласти на відповідача витрати позивача по сплаті судового збору.

Відповідач у поданому до суду відзиві на позовну заяву проти вимог позивача заперечує, вважає їх необґрунтованими, безпідставними та наполягає на застосуванні позовної давності до спірних правовідносин.

Від позивача до суду надійшло клопотання № 07/02юр від 18.07.2016 про розгляд справи за відсутності його представника у судовому засіданні. Також у поданому клопотанні позивач наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України суд вважає за можливе розглядати справу за наявними у ній матеріалами за відсутності представників сторін, оскільки їх неявка не перешкоджає вирішенню спору.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до умов укладеного між сторонами у справі договору купівлі-продажу № 29 від 04.05.2016 позивач передав у власність відповідача товар (картоплю насіннєву сорту Агаве) у кількості 50 000 кг за ціною 9,24 грн. за 1 кг, на загальну суму 184 800,00 грн. ( у тому числі ПДВ 30 800,00 грн.).

У зв’язку з невиконанням відповідачем своїх договірних зобов’язань ТВ «Сахенерготехналадка» звернулось до господарського суду Сумської області з позовною заявою про стягнення у примусовому порядку 184800 грн. 00 коп. заборгованості.

Рішенням господарського суду Сумської області від 16.07.2012, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.09.2012 у справі № 5021/887/12 позов був задоволений, стягнуто з Селянського фермерського господарства «Перемога» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сахенерготехналадка» 184 800 грн. 00 коп. боргу, 3 696 грн. 00 коп. судового збору.

Вищезазначене судове рішення набрало законної сили та 10.10.2012 на його виконання господарським судом був виданий відповідний наказ. При цьому, доказів виконання зазначеного судового рішення та погашення вказаної суми заборгованості матеріали справи не містять.

У позовній заяві, поданій до суду 11.07.2016 позивач зазначає, що за час існування невиконаного зобов'язання відповідача по справі грошова одиниця України значно знецінилась, тому позивач змушений був звернутись до суду за захистом порушених прав та нарахував відповідачу до стягнення на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України за період з грудня 2011 року по травень 2016 року інфляційні збитки у сумі 164 656,80 грн. та за період з 01.12.2011 по 06.07.2016 суму 3% річних у розмірі 25 502,40 грн.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вичинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов’язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 цього ж Кодексу передбачає, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Згідно із вказаною правовою нормою, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов’язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому, зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов’язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Тобто, чинне законодавство не пов’язує припинення зобов’язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов’язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при касаційному перегляді судового рішення щодо стягнення інфляційних нарахувань та річних (постанови Верховного Суду України від 20.12.2010 у справі № 3-57га10, від 07.07.2011 у справі № 3-65гс11, від 12.09.2011 у справі № 3-73гс11, від 24.10.2011 у справі № 3-89гс11, від 14.11.2011 у справі № 3-116гс11, від 23.01.2012 у справі № 3-142гс11).

Відповідно до пп. 7.1 п. 7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 за відсутності інших підстав припинення зобов’язання, передбачених договором або законом, зобов’язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов’язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов’язання.

Вищий господарський суд України у своєму у інформаційному листі №01-8/685 від 20.11.2008 вказав, що діюче законодавство не виключає можливості звернення кредитора до суду з вимогою про стягнення з боржника суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням збільшилась в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за період після прийняття судом рішення про стягнення відповідної заборгованості. Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнових прав та інтересів, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримані компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Відтак, позивачем правомірно, на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України проведено нарахування інфляційних втрат та 3% річних за прострочення сплати відповідачем заборгованості за отриманий товар за договором купівлі-продажу № 29 від 04.05.2011.

Однак позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

До вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність, передбачена статтею 257 ЦК України, тривалістю у три роки (пункти 3.4, 4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частини 1 статті 261 ЦК України).

Згідно з частинами 2, 3 статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

За приписами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З матеріалів справи вбачається, що у червні 2012 року (дата подання позову про стягнення основного боргу) позовна давність перервалась по основній вимозі - стягнення основного боргу і її перебіг почався заново.

ТОВ «Сахенерготехналадка» з позовом про стягнення інфляційних втрат та 3% річних (стягнення яких є предметом спору у даній справі), нарахованих на суму грошового зобов'язання за договором, звернулось до суду у липні 2016 року.

Враховуючи, що вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних є додатковими, оскільки вони є похідними від основної вимоги, то позовна давність по основній вимозі спливла у червні 2015 року. Позов про стягнення інфляційних втрат та 3% річних було подано у липні 2016 року, а тому з огляду на приписи статей 257, 266 ЦК України суд дійшов висновку, що вказані вимоги були заявлені з пропуском позовної давності, і оскільки відповідачем було подано заяву про застосування наслідків пропуску позовної давності, у позові слід відмовити на підставі частини 4 статті 267 ЦК України.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Вищого господарського суду України від 10.02.2016 у справі № 918/788/15 (відмовлено у перегляді вказаної постанови суду касаційної інстанції постановою Верховного Суду України від 15.06.2016).

Згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 256, 264, 266, 267, 509, 526, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 32-34, 44, 49, 75 82-85 Господарського процесуального кодексу України , суд

ВИРІШИВ:

1. В позові – відмовити.

Повне рішення складено 10.08.2016.

Суддя Ю.А.Джепа