Постанова № 59585304, 04.08.2016, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2016 року м. ПолтаваСправа № 524/190/16-а

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Канигіної Т.С.,

за участю: секретаря судового засідання - Скорика С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовомпозивача ОСОБА_1 до відповідачів 1.Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області 2. Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

11.04.2016 до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 (надалі - позивач або ОСОБА_1) до управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (надалі - відповідач-1 або УДВС ГТУЮ у Донецькій області) про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.04.2016 до участі у справі у якості другого відповідача залучено Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області (надалі - відповідач-2 або ГТУЮ у Донецькій області).

Згідно з позовною заявою позивач просить:

- визнати дії ГТУЮ у Донецькій області незаконними;

- скасувати наказ ГТУЮ у Донецькій області від 11.09.2015 №2152/1 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади;

- зобов'язати ГТУЮ у Донецькій області поновити ОСОБА_1 на посаді;

- зобов'язати ГТУЮ у Донецькій області виплатити середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з ІНФОРМАЦІЯ_2 по день винесення рішення;

- зобов'язати ГТУЮ у Донецькій області провести перевірку відповідно до Закону України "Про очищення влади";

- зобов'язати ГТУЮ у Донецькій області відшкодувати моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн.

Позивач вважає незаконним звільнення з роботи на підставі Закону України "Про очищення влади", оскільки не була повідомлена про початок перевірки ні усно, ні письмово; доказів того, що ГТУЮ у Донецькій області надсилало повідомлення про початок перевірки за адресою покинутого місця проживання позивача відповідачем-2 не надано. Позивач також зазначила, що у період проведення перевірки перебувала у відпусті по догляду за дитиною, яка, за висновком лікарів, потребувала додаткового догляду. Позивач зазначила, що порушень трудової дисципліни чи етики державного службовця, а також корупційних правопорушень за час роботи на посаді головного спеціаліста не допускалось.

Позивач у судове засідання не з'явилась, надіславши заяву про розгляд справи без її участі.

Відповідач-1 явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, про час, дату і місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно.

Відповідач-2 явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, у надісланих до суду запереченнях просив розглядати справу без участі представника відповідача-2; проти задоволення адміністративного заперечував, посилаючись на те, що чинне законодавство України не встановлює правових підстав для надання пільг чи переваг особам, які фактично не виконують посадові обов'язки незалежно від підстав відсутності на робочому місці щодо незастосування до них процедури люстрації; не визначено, у який саме спосіб має відбуватись доведення змісту наказу про початок проведення перевірки; з метою належного забезпечення інформування посадових осіб районних управлінь юстиції у м. Донецьку щодо початку проведення перевірки, передбаченої Законом України "Про очищення влади", визначення переліку необхідних документів та строки для їх подачі ГТУЮ у Донецькій області у пункті 3 наказу від 21.08.2015 №984/4 визначено способи доведення його змісту: посадові особи, які перемістились на підконтрольну Україні територію разом з установою, фактично виконують повноваження, ознайомились з цим наказом під підпис та доведення цього наказу до відому осіб, які не перемістились на підконтрольну Україні територію разом з установою, не здійснюють функції, перебувають на тимчасово неконтрольованій території або не надали відомості про місце перебування здійснюються шляхом оприлюднення на офіційному веб-сайті ГТУЮ у Донецькій області; оскільки станом на 21.08.2015 у головному управлінні був відсутній офіційний веб-сайт, сканована копія наказу від 21.08.2015 №948/4 спрямована на електронну адресу Міністерства юстиції України, який 21.08.2015 розміщено на офіційному веб-сайті Міністерства у розділі "Очищення влади"; ГТУЮ у Донецькій області не мало змоги проінформувати позивача про переміщення органів та установ юстиції, направити пропозицію про переміщення разом з установою до іншої місцевості з одночасним повідомленням про наступне звільнення, у зв'язку із втратою матеріалів особових справ та відсутності контактної інформації з ОСОБА_1; доказів про продовження строку перебування позивача у відпусті по догляду за дитиною до головного управління не надходило /а.с. 75-81/.

Зважаючи на неявку в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до частини першої статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 02.04.2007 року працювала на посаді спеціаліста І категорії відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції у м. Донецьку.

До 16.12.2014 позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що сторонами не оспорюється.

Наказом ГТУЮ у Донецькій області від 11.09.2015 №2152/1 ОСОБА_1, спеціаліста І категорії відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції у місті Донецьку звільнено з 11.09.2015 відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України та встановлено, що стосовно ОСОБА_1 застосовується заборона, передбачена частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади" (а.с 82-92).

Позивач не погодилась із вказаним наказом та звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам щодо визнання дій незаконними, скасування наказу від 11.09.2015 №2152/1 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади, зобов'язання поновлення на посаді, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 10 частини першої статті 2 Закону України "Про очищення влади" позивач перебувала на посаді, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації).

Наведені обставини сторонами не оспорюються.

Згідно з пунктом 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України однією із підстав припинення трудового договору, є підстави, передбачені Законом України "Про очищення влади".

Статтею 4 Закону України "Про очищення влади" встановлено, що особи, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, подають керівнику або органу, зазначеному у частині четвертій статті 5 цього Закону, власноручно написану заяву, у якій повідомляють про те, що до них застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, або повідомляють про те, що до них не застосовуються відповідні заборони, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо них відповідно до цього Закону (надалі - заява). Заява подається не пізніше ніж на десятий день з дня початку проведення перевірки у відповідному органі, на підприємстві згідно з планом проведення перевірок, затвердження якого передбачено пунктом 3 частини другої статті 5 цього Закону.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про очищення влади" неподання заяви у строк, передбачений частиною другою цієї статті, є підставою для звільнення особи із займаної посади не пізніш як на третій день після спливу строку на подання заяви та застосування до неї заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону.

Механізм проведення перевірки достовірності відомостей, що подаються посадовими і службовими особами органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також особами, які претендують на зайняття відповідних посад, щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади" (далі - перевірка) визначає Порядок проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 563 (надалі - Порядок № 563).

Згідно з пунктом 6 Порядку № 563 № 563 рішення про початок проведення перевірки в органі оприлюднюється в день його прийняття на офіційному веб-сайті органу, в якому проводиться перевірка, та в той самий день доводиться відповідальним структурним підрозділом такого органу до відома осіб, які підлягають перевірці.

У разі коли в органі, в якому проводиться перевірка, відсутня технічна можливість для оприлюднення рішення про початок проведення перевірки в органі, такий орган надсилає зазначене рішення в день його прийняття у паперовій та електронній формі (скановану копію у форматі pdf) на електронну адресу органу, якому підпорядковується зазначений орган. Орган, якому підпорядковується орган, в якому проводиться перевірка, у той самий день оприлюднює рішення на власному офіційному веб-сайті (пункт 7 Порядку № 563).

Відповідно до пункту 8 Порядку № 563 особа, яка підлягає перевірці, зобов'язана у десятиденний строк з дня початку проведення перевірки в органі подати до відповідального структурного підрозділу: 1) у разі незастосування заборон, передбачених частиною третьою або четвертою статті 1 Закону: власноручно написану заяву про проведення перевірки, передбаченої Законом, про те, що до неї не застосовуються заборони, передбачені частиною третьою або четвертою статті 1 Закону, про згоду на проходження перевірки та оприлюднення відомостей щодо неї за формою згідно з додатком 1; копії, засвідчені підписом керівника кадрової служби і скріплені печаткою (далі - засвідчені копії): сторінок паспорта громадянина України з даними про прізвище, ім'я та по батькові, видачу паспорта та місце реєстрації; документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України); декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік, складеної за формою, що встановлена Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції" (далі - декларація); 2) у разі застосування заборон, передбачених частиною третьою або четвертою статті 1 Закону, - власноручно написану заяву про те, що до такої особи застосовується заборона, передбачена частиною третьою або четвертою статті 1 Закону, та про згоду на оприлюднення відомостей щодо неї за формою згідно з додатком 2.

На виконання вимог Закону України "Про очищення влади", Порядку № 563, Плану проведення перевірок відповідно до Закону України "Про очищення влади", затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №1025-р, відповідачем винесено наказ від 21.08.2015 №948/4 "Про початок проведення в районних управліннях юстиції у місті Донецьку перевірки, передбаченої Законом України "Про очищення влади", у пункті 1 якого днем початку проведення перевірки стосовно посадових осіб, зокрема Київського районного управління юстиції у м. Донецьку визначено 01.09.2015 /а.с. 93-94/.

Згідно з пунктом 3 зазначеного наказу управління кадрової роботи та державної служби ГТУЮ у Донецькій області повинно забезпечити:

- доведення цього наказу до відома посадових осіб, зокрема Київського районного управління юстиції у місті Донецьку, які перемістились на підконтрольну Україні територію разом з установою, фактично виконують визначені повноваження, шляхом ознайомлення з ним під особистий підпис;

- доведення цього наказу до відома посадових осіб, зокрема Київського районного управління юстиції у місті Донецьку, які не перемістились на підконтрольну Україні територію разом з установою, не здійснюють функції, перебувають на тимчасово неконтрольованій території або не надали відомості про місце перебування, шляхом оприлюднення на офіційному веб-сайті Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.

З офіційного веб-сайту Міністерства юстиції України вбачається, що у розділі "Очищення влади" - "Документи" http://lustration.minjust.gov.ua/main/page/4/ знаходиться сканована копія наказу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області № 948/4 від 21.08.2015.

Позивачем у десятиденний строк з дня початку проведення перевірки в Київському районному управлінні юстиції у м. Донецьку не було подано заяву про проведення перевірки, передбаченої Законом, про те, що до неї не застосовуються заборони, передбачені частиною третьою або четвертою статті 1 Закону/застосовується заборона, передбачена частиною третьою або четвертою статті 1 Закону, та заяву про згоду на проходження перевірки та оприлюднення відомостей щодо неї.

У позовній заяві позивач вказувала на те, що відповідна заява не була подана, оскільки її не було повідомлено про початок проведення перевірки відповідно до Закону України "Про очищення влади". Про звільнення позивачу стало відомо з телефонної розмови з колегою, тоді, як з 2011 по 2014 рік перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку - сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується наявним у матеріалах справи свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 /а.с. 11/. У подальшому виникла необхідність продовження відпустки у зв'язку з ускладненням стану здоров'я дитини. У листопаді 2014 року у зв'язку з проведенням на території м. Донецька антитерористичної операції позивачу видано трудову книжку під розписку. Водночас, за доводами позивача, ОСОБА_1 надала довідку про стан здоров'я дитини для підтвердження необхідності продовження строку догляду на ще 1 рік і на законних підставах перебувала у відповідній відпустці до ІНФОРМАЦІЯ_2.

З матеріалів справи вбачається, що на звернення позивача від 10.11.2015 відповідач листом від 17.12.2015 №К-2020/1 повідомив ОСОБА_1 про підстави та причини звільнення з посади з наданням витягу з наказу від 11.09.2015 №2152/1 /а.с. 14-15/.

У письмових запереченнях відповідач-2 зазначив про те, що можливості зв'язатись з позивачем для повідомлення її про початок перевірки у нього не було, оскільки у зв'язку з подіями, пов'язаними із захватом адміністративних будівель у місті Донецьку, особові справи всіх працівників головного управління, крім посадових осіб, призначених на посади у грудні 2014 року, залишені у приміщенні головного управління, розташованого у м. Донецьку.

Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 №595 "Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам та організаціям Донецької та Луганської областей" Міністерством юстиції України прийнято наказ від 25.11.2014 №247/7 "Про переміщення органів та установ юстиції Донецької області", пунктом 2 якого зобов'язано відповідача-2, зокрема довести до відома всіх працівників Головного управління юстиції у Донецькій області, підпорядкованих територіальних органів та установ юстиції про переміщення відповідних органів та установ, запропонувати їм переведення на роботу в іншу місцевість разом із відповідним органом або установою юстиції, одночасно попередивши про наступне звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України у разі відмови від переведення на роботу в іншу місцевість разом із органом або установою.

Відповідачами не надано доказів повідомлення позивача про переміщення установи та пропонування переведення на роботу в іншу місцевість разом із відповідним органом або установою юстиції.

Статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Частиною другою статті 38 Конституції України передбачено, що громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Відповідно до частини шостої статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Суд вважає, що припинення трудового договору з підстав, передбачених частиною третьої статті 4 Закону України "Про очищення влади" можливо у разі неподання особою заяви у строк, передбачений частиною другою цієї, лише за умови доведення до її відома рішення про початок проведення перевірки.

Водночас, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження доведення наказу від 21.08.2015 №948/4 "Про початок проведення в районних управліннях юстиції у місті Донецьку перевірки, передбаченої Законом України "Про очищення влади" особисто до позивача.

Оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України сканованої копії наказу №948/4 від 21.08.2015 не є доказом доведення цього рішення до відома позивача.

При цьому, суд зазначає, що оприлюднення на веб-сайті рішення про початок проведення перевірки та доведення цього рішення відповідальним структурним підрозділом до відома осіб, які підлягають перевірці, є окремими заходами з реалізації Закону України "Про очищення влади", які не підлягають ототожненню.

Суд не бере до уваги посилання відповідача-2 на пункт 3 наказу від 21.08.2015 №948/4, яким передбачено доведення цього наказу до осіб, які не перемістились на підконтрольну Україні територію або не надали відомості про місце перебування, шляхом оприлюднення на офіційному веб-сайті Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, оскільки вказане суперечить пункту 6 Порядку № 563 №563, яким чітко визначено вчинення двох окремих взаємопов'язаних обов'язкових дій: по-перше, оприлюднення рішення на веб-сайті органу, по-друге, доведення цього рішення до відома осіб, які підлягають перевірці.

Таким чином, встановленими обставинами справи підтверджується те, що позивач не була повідомлена про початок проведення перевірки, тому була позбавлена можливості подати відповідну заяву у визначений строк.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що дії ГТУЮ у Донецькій області щодо звільнення позивача з підстав неподання заяви у строк, який встановлено Законом України "Про очищення влади", є протиправними.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Таким чином, у даному випадку відповідна сторона не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на викладене, відповідач-2 як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не довів суду правомірності оскаржуваного наказу.

Зважаючи на те, що наказ Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 11.09.2015 №2152/1 є правовим актом індивідуальної дії, який відповідно до повноважень суду, встановлених частиною другою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, визнається судом протиправним і скасовується, суд вважає за необхідне згідно з частиною другою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог: визнати протиправним та скасувати пункт 42 наказу ГТУЮ у Донецькій області від 11.09.2015 №2152/1 про звільнення ОСОБА_1

Позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача провести перевірку позивача відповідно до Закону України "Про очищення влади" суд вважає такими, що підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_1 на час виникнення спірних правовідносин була особою, яка підлягала перевірці відповідно до Закону України "Про очищення влади", а будь-яких обмежень, пільг чи переваг щодо непроведення перевірки стосовно позивача, чи звільнення позивача від перевірки Законом не передбачено.

Громадянам згідно зі статтею 43 Конституції України гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно із частиною першою статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

У випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді , з якої його було звільнено.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 28.10.2014.

Оскільки судом встановлено факт незаконного звільнення ОСОБА_1, позивач підлягає поновленню саме на тій посаді, з якої її було звільнено за спірним наказом, а саме: на посаді спеціаліста І категорії відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції у місті Донецьку.

Відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді спеціаліста І категорії відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції у місті Донецьку підлягає негайному виконанню.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 241-1 Кодексу законів про працю України строки виникнення і припинення трудових прав та обов'язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.

Пунктом 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 №58, зазначається, що днем звільнення вважається останній день роботи.

Отже, день звільнення - це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах з роботодавцем.

Таким чином, позивача слід поновити на посаді з робочого дня, наступного за днем звільнення, тобто 14.09.2015.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання виплатити середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з ІНФОРМАЦІЯ_2 по день винесення рішення, суд зазначає наступне.

Статтею 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вимушеним прогулом є час, протягом якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором.

Для обчислення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (надалі - Порядок №100).

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу третього пункту 2 Порядку № 563 №100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пунктів 5, 8 розділу ІV Порядку № 563 №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 563).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Порядку № 563).

Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку № 563 №100 передбачені види виплат, які підлягають урахуванню і які не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

Указане відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 23.01.2012 (реєстраційний номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 21355291).

Судом встановлено незаконність оскаржуваного позивачем наказу про його звільнення, а отже, право позивача порушено з 14.09.2015.

Таким чином, період вимушеного прогулу позивача обраховується з 14.09.2015 (дня поновлення на посаді) по 04.08.2016 (дата прийняття судом рішення про поновлення позивача на посаді).

При вирішенні періоду вимушеного прогулу суд не бере до уваги твердження позивача про перебування у відпустці для догляду за дитиною до ІНФОРМАЦІЯ_2, оскільки на підтвердження вказаного позивач та відповдіач-2 доказів не надали.

Відповідно до частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Отже, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати ГТУЮ у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 14.09.2015 по 04.08.2016 з відповідним відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у постанові №13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судоми законодавства про оплату праці", справляння і сплата податку з доходів громадян є обов'язком роботодавця та працівника.

Що стосується позовних вимог про зобов'язання відшкодувати моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн, суд зазначає, що стаття 237-1 Кодексу законів про працю України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно з пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з порушенням права власності, стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У даному випадку позивачем доказів чи обґрунтування моральних страждань, спричинених неправомірними діями чи бездіяльністю відповідача, позивач суду не надав.

Отже, суд вважає, що позивачу слід відмовити у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, відповідачі як суб'єкти владних повноважень, на яких частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не довели суду правомірність своїх рішень, дій (бездіяльності).

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду про присудження виплати заробітної плати у межах стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягає негайному виконанню.

Керуючись статтями 2, 7-11, 17, 71, 158-163, 167, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати дії Головного територіального управління юстиції у Донецькій області щодо звільнення ОСОБА_1 протиправними.

Визнати протиправним та скасувати пункт 42 наказу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 11.09.2015 №2152/1 про звільнення ОСОБА_1.

Поновити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на посаді спеціаліста І категорії відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції у місті Донецьку з 14.09.2015.

Зобов'язати Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області провести перевірку ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про очищення влади".

Зобов'язати Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області (код ЄДРПОУ 34898944) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 14.09.2015 по 04.08.2016 з відповідним відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.

Постанова в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з розрахунку за один місяць допустити до негайного виконання.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний тест постанови складено 09 серпня 2016 року.

Суддя Т.С. Канигіна