Рішення № 59567837, 08.08.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/6451/16 Справа № 204/1662/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Нізік О. В. Доповідач - Черненкова Л.А.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2016 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Черненкової Л.А.

суддів - Пономарь З.М., Петешенкової М.Ю.

при секретарі - Черкас Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 червня 2016 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про виселення, -

В С Т А Н О В И Л А:

04 березня 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із вказаним позовом, з урахуванням уточнень до позовних вимог просив виселити відповідача з житлового будинку (предмет іпотеки), розташованому за адресою: АДРЕСА_2 зі зняттям з реєстраційного обліку у територіальному органі державної міграційної служби України, до повноважень якого входять питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаної квартири (житлового будинку) та судові витрати покласти на відповідача. В обґрунтування заявлених позовних вимог посилався на те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 02.10.2007 року уклали кредитний договір № 2007-108-M. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» і відповідач 02.10.2007 року уклали договір іпотеки № 2007-108-М. Згідно з п.7 договору іпотеки відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме за адресою: АДРЕСА_2. Майно належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. Свої зобов'язання за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит в розмірі, передбаченому умовами кредитного договору. У зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та 17.09.2012 року апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалив рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк». Після прийняття рішення про звернення стягнення всі мешканці зобов'язанні на письмову вимогу іпотекодержателя добровільно звільнити житловий будинок протягом одного місяці. Однак дані вимоги не виконані в добровільному порядку, тому позивач вимушений звернутися до суду.

Справа неодноразово розглядалась судовими інстанціями.

Останнім рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 червня 2016 року ухвалено: позов ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 - задовольнити частково; виселити ОСОБА_2 з будинку № АДРЕСА_2; в задоволенні решти позовних вимог - відмовити; стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» судовий збір по справі у розмірі 229,40 грн.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, стягнути на користь ОСОБА_2 судові витрати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 02.10.2007 року уклали кредитний договір № 2007-108-M. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором сторони 02.10.2007 року уклали договір іпотеки № 2007-108-М. Згідно з п. 7 договору іпотеки відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: АДРЕСА_2. Майно належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. Свої зобов'язання за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит в розмірі, передбаченому умовами кредитного договору. У зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та 17.09.2012 року апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалив рішення та звернув стягнення на предмет іпотеки, а саме: будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк».

Задовольняючи позов частково, районний суд виходив з того, що 12 грудня 2012 року було направлено вимогу відповідачу за № 30.1.0.0/2 - КОО про добровільне звільнення нерухомого майна: будинку № АДРЕСА_2, в якій зазначено, що у випадку невиконання вимоги про добровільне звільнення вищезазначеної житлової квартири, що є предметом іпотеки, ПАТ КБ «ПриватБанк» має намір звернутися до суду з позовною заявою про примусове виселення та зняття з реєстрації осіб, які зареєстровані та/або проживають у даній квартирі. Дана вимоги відповідачем виконана не була. Тому вимоги позивача про виселення відповідача ОСОБА_2 з будинку № АДРЕСА_2 підлягають задоволенню. Що стосується вимог позивача щодо виселення та зняття з реєстраційного обліку інших осіб які проживають або зареєстровані у спірному будинку, то дані вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів, що у спірному будинку за адресою: АДРЕСА_2 дійсно хтось проживає або зареєстрований окрім відповідача ОСОБА_2, та не зазначає кого саме ще необхідно виселити. Вимоги позивача щодо зняття відповідача та інших осіб з реєстраційного обліку є передчасними, оскільки рішення суду щодо виселення відповідача, є достатньою підставою для зняття його з реєстрації.

Колегія суддів не погоджується повністю із такими висновками суду, оскільки суд не з'ясував характер правовідносин, які виникли у сторін та не надано їм оцінку, та яким законом вони регулюється; суд неправильно застосував норми матеріального права.

Мотивація суду першої інстанції - не ґрунтується на законі, який регулює спірні правовідносини.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСРгромадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України "Про іпотеку"застосовуються як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

За змістом статей 39, 40 Закону України "Про іпотеку"та статті 109 ЖК Української РСРособам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина 2 статті 109 ЖК Української РСР). У такому випадку виселення здійснюється відповідно до частини четвертої статті 109та статті 1322 ЖК УРСР.

(Правові позиції висловлені Верховним Судом України при розгляді справи N 6-1049цс15 від 02.09.2015 року; в постанові від 3 лютого 2016 року у справі N 6-2947цс15).

З огляду на вказані правові позиції при вирішення вимоги банку про виселення у зв'язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки з іпотечного житла слід виходити з того, що у разі придбання іпотечного житла за рахунок кредиту то виселення здійснюється відповідно до частини четвертої статті 109та статті 1322 ЖК, а у разі якщо іпотечне житло придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою, то застосовуються як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Таким чином, позивач повинен надати суду відомості щодо житла (постійного ст. 109 ЖК) в яке суд виселяє відповідача, а суд в резолютивній частині рішення про це зазначає, та у разі застосування частини четвертої статті 109та статті 1322 ЖК зазначати в резолютивній частині рішення про право відповідача на отримання тимчасового житла.

Стаття 109 ЖК не регулює виселення без надання іншого житла. Процедура виселення з наданням тимчасового житла в судовому порядку не врегульована. А тому треба виходити із норми п.10 ст. 78 Закону України «Про виконавче провадження» - «У разі якщо особі, яка підлягає виселенню, має бути надано інше житлове приміщення, державний виконавець надсилає відповідному житловому чи іншому органу повідомлення про строк виконання рішення щодо надання такого приміщення. У разі ненадання у визначений строк іншого житлового приміщення державний виконавець складає відповідний акт і звертається до суду з поданням про встановлення порядку подальшого виконання рішення. До вирішення судом зазначеного питання виконавчі дії не провадяться.

Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що до спірних правовідносин застосовується Закон України «Про мораторій», оскільки кредит надавався банком відповідачу на придбання спірного жилого будинку в іноземній валюті та виселення з іпотечного житла є похідними вимогами від звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому суд помилково не зазначив в резолютивній частині рішення про застосування вимоги ст. 217 ЦПК України про відстрочення рішення суду на час дії Закону України «Про мораторій».

Вирішуючи спір, суд у порушення вимог ст. ст. 213, 214, 215 ЦПК України на зазначені обставини та вимоги закону уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, яка підлягає застосуванню.

Колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині правового обґрунтування на підставі п.п.1-4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, доповнивши резолютивну частину рішення суду наступним: виселення здійснюється з наданням жилого приміщення ОСОБА_2 з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 ЖК України. В іншій частині рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2016 року - залишити без змін, оскільки підстав для скасування рішення суду в повному обсязі колегія суддів не вбачає.

Колегія суддів встановила і це підтверджено матеріалами справи, що рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2012 року (а.с. 25-30) у справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк», треті особи: ОСОБА_4, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5, служба у справах дітей Красногвардійської районної у м. Дніпропетровську ради, про визнання кредитного договору, договору іпотеки недійсними, стягнення моральної шкоди та зобов'язання вчинити певні дії, позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості по укладеному між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитному договору №2007-108-М від 02 жовтня 2007 року в розмірі 55272,43 доларів США, з яких 52642,51 доларів США заборгованість за кредитом, 2561,84 доларів США заборгованість за процентами за користування кредитом та 71,08 доларів США пеня за невиконання зобов'язань за договором, звернуто стягнення на належний ОСОБА_2 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 02 жовтня 2007 року житловий будинок (Літ. А-1 житловий будинок саман. обкл. цеглою, житловою площею 35,4 кв.м, загальною площею 60,7 кв.м) з господарськими будівлями та спорудами (Літ. Б - літня кухня, шл.блок.; літ. К, 1,4,1 - споруди), розташований на земельній ділянці площею 1649 кв.м, по АДРЕСА_2, початковою вартістю 303 тис. грн., шляхом його продажу банком з укладанням від імені ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. В іншій частині позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Зі змісту даного рішення вбачається, що позивач у межах цієї справи звертався до суду з позовними вимогами про виселення відповідача та зняття його з реєстраційного обліку за адресою спірного будинку з підстав, передбачених ст. 40 Закону України «Про іпотеку», ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР. Проте апеляційним судом у задоволенні цих вимог відмовлено, оскільки були відсутні докази направлення банком письмової вимоги боржнику з попередженням про його виселення у разі непогашення заборгованості у зазначений строк, що не позбавляє права позивача звернутися із вказаним позовом з наданням відповідних доказів.

02 січня 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» направило на ім'я ОСОБА_2 лист за № 30.1.0.0/2-К00 від 12 листопада 2012 року, зі змісту якого вбачається, що позивач пропонував останньому разом із членами сім`ї та іншими мешканцями добровільно звільнити приміщення протягом 30 днів з дня отримання цієї вимоги (а.с. 31). Вказаний лист направлено за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до частини четвертої статті 109 ЖК, - виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту(позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекоювідповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 1322 цього Кодексу. Відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні з підстав, встановлених статтею 1322 цього Кодексу, не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку, встановленому частиною третьою цієї статті.

Відповідно до вимог частин 1,2,4 статті 1321 ЖК, - до жилих приміщеньз фондів житла для тимчасового проживання відносяться жилі приміщення, пристосовані для тимчасового проживання громадян, які не мають або втратили постійне місце проживання; жилі приміщення з фондів житла для тимчасового проживання надаються громадянам, які втратили житловнаслідок звернення стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту(позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекоювідповідного жилого приміщення, у порядку, встановленому цим Кодексом; жилі приміщення з фондів житла для тимчасового проживання відносяться до спеціалізованих жилих приміщень, які повинні відповідати санітарним та технічним вимогам. Жила площа в жилих приміщеннях з фондів житла для тимчасового проживання надається за нормами, встановленими для проживання громадян у гуртожитках.

Відповідно до Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті"протягом його дії не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу"та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Колегія суддів встановила і це підтверджено матеріалами справи, що спірне жиле приміщення було придбане позичальником за рахунок кредитубанку, що підтверджується п.1.4 кредитного договору № 2007-108-М від 02 жовтня 2007 року (а.с.7), договором іпотеки № 2007-108-М від 02 жовтня 2007 року (п.2.1); кредит наданий відповідачу банком в сумі 54 000 доларів США (п.1.2. зазначеного кредитного договору) - а.с.7; відповідач зареєстрований за адресою іпотечного жилого будинку (а.с.132); відомостей та доказів наявності у відповідача іншого постійного житла або зняття його з реєстрації за місцем проживання в іпотечному житлі в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, до спірних правовідносин необхідно застосовувати ч.4 ст. 109, 1321 ЖК та норми п.10 ст. 78 Закону України «Про виконавче провадження».

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України "Про мораторій"протягом дії цього Законуінші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.

Таким чином, виселення відповідача з іпотечного житла необхідно відстрочити на час дії Закону України «Про мораторій» у відповідності до вимог ст. 217 ЦПК України, оскільки виселення випливає з вимог про звернення стягнення на іпотечне житло та є похідними від цих вимог у зв'язку з чим не підлягають виконанню на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Доводи апелянта про те, що відповідач не отримував письмове повідомлення позивача про добровільне звільнення з іпотечного житла, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки невиконання іпотекодержателем указаної вимоги закону у разі пред'явлення ним до суду позову не є підставою для відмови в позові, оскільки позивачем реалізується не позасудовий, а судовий порядок захисту порушеного права. Підтвердженням цієї тези є ч. 2 ст. 35 Закону N 898-IV, якою передбачено, що положення ч. 1 цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутися в будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду в установленому законом порядку.

Доводи апелянта про те, що рішенням суду, яке набрало законної сили відмовлено у позові банку про виселення відповідача, а тому є підстави для відмови у позові за таких обставин, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки за вказаним рішенням суду відмовлено банку у задоволенні позову про виселення відповідачів з підстав передчасності цього позову, що не є перешкодою для звернення позивача з таким позовом повторно.

Доводи в апеляційній скарзі стосуються переоцінки доказів у справі.

Відповідно до ст. 212 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед установленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно ч. 5 ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на це, з урахуванням того, що зміна рішення суду не впливає на розподіл судових витрат по справі, то підстав для нового розподілу судових витрат колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.303,307, п.п.1-4 ч.1 ст.309, ст.316, ч.1 ст.218 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 червня 2016 року - змінити в частині правового обґрунтування, доповнивши резолютивну частину рішення суду наступним.

Виселення здійснюється з наданням ОСОБА_2 жилого приміщення з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 ЖК України.

В іншій частині рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 червня 2016 року - залишити без змін.

Відстрочити виконання рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 червня 2016 року на час дії Закону України «Про мораторій» у відповідності до вимог ст. 217 ЦПК України.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя Л.А. Черненкова

Судді З.М. Пономарь

М.Ю. Петешенкова