Рішення № 59565877, 05.08.2016, Голопристанський районний суд Херсонської області

Справа № 654/4292/14-ц

Провадження №2/654/2/2016

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2016 року Голопристанський районний суд Херсонської області

в складі: головуючого - судді Сіянка В. М.

за участю секретаря Бакай В. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Гола Пристань Херсонської області в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 Се6ргія Анатолійовича до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним,

ВСТАНОВИВ:

03.10.2014 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту, складеного ОСОБА_3 06.05.2014 на користь відповідача, який посвідчений секретарем Бехтерської сільської ради Голопристанського району Херсонської області, посилаючись на те, що 07.06.2014 його батько ОСОБА_3 помер, після смерті якого до спадкової маси увійшли земельні ділянки площею 2,2893 га та 1,1255 га для ведення товарного сільгоспвиробництва, які розташовані на території Бехтерської сільської ради Голопристанського району Херсонської області та мають різні кадастрові номери. Також після смерті батька йому стало відомо про наявність оспорюваного заповіту, хоча за життя батько жодного разу не висловлював бажання складати заповіт на сторонню людину, яким є відповідач. У відповідності до п. 1.4 Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування зазначено про те, що посадова особа органу місцевого самоврядування може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути прочитаний уголос та підписаний заповідачем, про що ним зазначається у заповіті перед його підписом. Тобто заповідач має власноручно здійснити запис про те, що заповіт йому було прочитано в голос та підписати його, чого не було дотримано секретарем сільської ради при посвідчення заповіту, оскільки така запис зроблена секретарем сільської ради за допомогою технічних засобів. На час складання оспорюваного заповіту батьку виповнилося 72 роки, він був онкохворим та проходив курс лікування, приймаючи в тому числі наркотичні препарати, у звязку з чим почав частіше втрачати концентрацію, увагу, погіршилася пам'ять, що безумовно могло вплинути на розуміння батьком значення вчинюваних ним дій на момент складання заповіту. З посиланням на статті 16, 225, 1257 ЦК України просив задовольнити позов.

У судовому засіданні позивач позов підтримав, наполягав на його задоволенні з підстав, зазначених у позові.

Представник відповідача ОСОБА_4 у судовому засіданні позов не визнав, оскільки при складанні заповіту секретарем сільської ради було дотримано всіх умов, необхідних для його посвідчення, передбачених законодавством України. Позивач у позові посилається як на підставу своїх вимог і на частину 1 і на частину 2 статті 1257 ЦК України, які є взаємовиключними.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та їх представників, допитавши свідків, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 06.05.2014 року ОСОБА_3, який доводиться позивачу батьком, заповів земельну ділянку розміром 3,42 га, право на яку посвідчено державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 741131, яка розташована на території Бехтерської сільської ради Голопристанського району Херсонської області відповідачу (а. с.8). Даний заповіт посвідчено секретарем виконкому Бехтерської сільської ради Голопристанського району Херсонської області ОСОБА_5, зареєстровано в реєстрі за № 34.

У відповідності до статей 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За статтею 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється:

у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;

шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок;

шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом;

за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.

Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв'язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.

Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

На момент посвідчення оспорюваного заповіту ОСОБА_3 мав зареєстроване за ним право власності на дві земельні ділянки на території Бехтерської сільської ради Голопристанського району Херсонської області площами (а. с. 9-12):

1,1255 га, кадастровий номер 6522380500:06:001:0031;

2,2893 га, кадастровий номер 6522380500:06:063:0006.

Даних про те, що зазначені вище земельні ділянки були обєднані та зареєстровані у Державному земельному кадастрі як одна земельна ділянка в установленому законом порядку на момент посвідчення заповіту (чи на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 О.) суду не надано.

Таким чином, на момент посвідчення заповіту ОСОБА_3 не мав у власності земельної ділянки площею 3,42 га на території Бехтерської сільської ради Голопристанського району Херсонської області як обєкту цивільного права і даних про існування такого обєкту на момент смерті ОСОБА_3 суду також не надано, а тому даний оспорюваний заповіт є нікчемним, оскільки не можливо розпорядитися тим майном, якого особа не має на момент вчинення такого розпорядження чи на момент її смерті.

Крім того, на нікчемність зазначеного вище заповіту вказує наступне.

У відповідності до абзацу шостого пункту 1.4. Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2011року N 3306/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.11.2011 р. за N 1298/20036 посадова особа органу місцевого самоврядування може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути прочитаний уголос та підписаний заповідачем, про що ним зазначається у заповіті перед його підписом.

В оспорюваному заповіті текст заповіт прочитано мною вголос та підписаний особисто» вчинений за допомогою загальноприйнятих технічних засобів секретарем виконкому Бехтерської сільської ради, а не заповідачем, що суперечить зазначеному вище абзацу шостого пункту 1.4. Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, наслідком чого, відповідно до ч. 1 ст. 1257 ЦК України, є нікчемність заповіту.

У відповідності до ч. 2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Доказів того, що волевиявлення заповідача (ОСОБА_3 О.) на момент посвідчення заповіту не було вільним і не відповідало його волі позивачем суду не надано.

Згідно статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до пунктів 4-5 постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

У відповідності до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Таким чином, суд позбавлений можливості вийти за межі позовних вимог у цивільному процесі.

Оскільки позивач не заявляв позовної вимоги про встановлення нікчемності правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, а недійсним визнається заповіт відповідно до ч. 2 ст. 1257 ЦК України, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, чого під час судового розгляду встановлено не було, позов про визнання недійсним заповіту від 06.05.2014 року, посвідченого секретарем виконкому Бехтерської сільської ради Голопристанського району Херсонської області ОСОБА_5, зареєстровано в реєстрі за № 34, який є нікчемним з підстав, викладених у рішенні вище, задоволенню не підлягає, оскільки такий спосіб захисту (визнання недійсним нікчемного правочину) не передбачений законодавством України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 12, 15, 16, 203, 215, 1247, 1257 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 57-66, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_3 Се6ргія Анатолійовича до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Херсонської області через Голопристанський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В. М. Сіянко