Рішення № 59557072, 01.08.2016, Святошинський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/5009/16-ц

пр. № 2/759/3095/16

01 серпня 2016 року Святошинський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді - Чалої А.П.,

при секретарі - Котляр Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат»

3-тя особа: керівник підприємства (структурного підрозділу)

ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат»

Канарський Сергій Романович

про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення

на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В с т а н о в и в :

05.04.2016р. ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом до ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» та з врахуванням уточнених позовних вимог просив визнати незаконним і скасувати наказ №398к (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) від 20.04.2015р., поновити його на посаді машиніста екскаватора ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» з 21.04.2015р. і стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 93 470 грн. 08 коп., обґрунтовуючи позов наступним.

З 29.07.2008р. він працював у ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» на посаді машиніста екскаватора. 17.04.2015р. він надав до відділу кадрів оформлену відповідно до Додатку 18 Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом, затвердженого Постановою КМ України від 21.03.2002р. №352. Як йому було роз*яснино, він повинен написати заяву про звільнення у зв*язку із призовом на військову службу. Він не мав бажання звільнятися із займаної посади, однак, як запевнив працівник відділу кадрів, що адміністрація діє відповідно до Закону і він підлягає звільненню. 20.04.2015р. його було звільнено з роботи у зв*язку із призовом на строкову військову службу на підстав п.3) ч.1 ст.36 КЗпП України. Позивач вважає, що таке звільнення є незаконним і він підлягає поновленню на роботі у зв*язку із тим, що відповідно до ст.65 Конституції України держава гарантує і забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях. Його, позивача, мобілізовано на підставі Указу Президента України від 14.01.2015р. «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 15.01.2015р., що набрав законної сили 20.01.2015р., про оголошення проведення часткової мобілізації, в тому числі на території Полтавської області. В пункті 7 зазначеного Указу Президента України, доведено до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно зі статтею 39 Закону України «Про військовий обов*язок і військову службу», статтею 119 КЗпП України за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року. Законом України №1169-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» від 27.03.2014р. (набрав чинності з 01.04.2014р.) внесено зміни до КЗпП України, законів України «Про військовий обов*язок військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей». Відповідно до частини 2 ст.39 Закону України «Провійськовий обов*язок військову службу», норма щодо збереження за громадянами, які призвані на строкову військову службу на особливий період місця роботи (посади), середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності набула чинності з 08.02.2015р. на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 15.01.2015р. №1169-VІІІ, тобто, на дату звільнення позивача була чинною. Частина 3 ст.119 КЗпП України (в редакції станом на квітень 2015р.) надавала позивачу соціальні гарантії збереження за ним місця роботи, посади і середнього заробітку. З 11.06.2015р. у вказану норму права внесені зміни, відповідно до яких громадяни України, призвані на строкову військову службу на строк до закінчення особливого періоду, користуються гарантіями, передбаченими частинам 3 і 4 ст.119 КЗпП України. При цьому, пунктом 2 Прикінцевих положень до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20.05.2014р. №1275-VІІ, поширено дію частин 2 і 3 ст.39 Закону України «Про військовий обов*язок і військову службу», частини 3 ст.2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» та частини 3 ст.119 КЗпП України в редакції цього Закону, на громадян України, які були призвані на військову службу на підставі Указу Президента України «Про часткову мобілізацію». У зв*язку із наведеним позивачвважав, що до нього не може бути застосована така підстава для звільнення як пункт 3) частини 1 ст.36 КЗпП України. Крім цього, позивач зазначав, що на підставі ст.119 КЗпП України за ним зберігається протягом одного року середній заробіток, а тому вважав, що відповідач повинен виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21.04.2015р. по 05.04.2016р. в сумі 93 470 грн. 08 коп. без відрахування податків і обов*язкових платежів. Також, позивач вказував, що ним не пропущено місячний строк подання даного позову, передбачений ст.233 КЗпП України, оскільки відповідно до пункту 4) частини 1 ст.263 ЦК України перебіг строку позовної давності зупиняється, якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або інших створених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан. Згідно довідки Комсомольського районного військового комісаріату від 18.03.2016р., він призваний на строкову службу та направлений для проходження військової служби до військової частини А 0139 (м.Київ) відповідно до наказу військового комісара Полтавського обласного військового комісаріату №114 від 20.05.2015р. Просив задовольнити позов на підставі ст.39 Закону України «Про військовий обов*язок і військову службу», ст.119 КЗпП України, ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги з врахуванням їх уточнень підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, а також на порушення трудових прав і соціальних гарантій позивача як військовослужбовця в особливий період і пояснив проте, що ОСОБА_1 не мав бажання припиняти трудові відносини з відповідачем, однак, як йому було роз*яснино у відділі кадрів, йому слід було написати заяву про звільнення у зв*язку із призовом на строкову військову службу, але йому пояснили, що в будь-якому випадку його б звільнили із роботи.

Представники відповідача і третьої особи проти позову заперечували, посилаючись на його необгрунтованість і безпідставність, законність дій відповідача щодо звільнення позивача на підставі п.3) ч.1 т.36 КЗпП України, а також вказували на те, що соціальні гарантії відповідно до ст.39 Закону України «Про військовий обов*язок і військову службу» щодо збереження місця роботи, посади і середнього заробітку протягом одного року застосовуються до працівників лише в період введення воєнного стану в державі, а оскільки такий стан в Україні офіційно не введений, позивач законно підлягав звільненню на підставіп.3) ч.1 т.36 КЗпП України в загальному порядку у зв*язку із призовом на строкову військову службу. Згідно роз*яснення державної інспекції України з питань праці, за відсутності в Указі Президента України «Про часткову мобілізацію» умов, передбачених частиною 2ст.39 Закону України «Про військовий обов*язок і військову службу», у разі призову працівника на строкову військову службу трудовий договір розривається на підставі пункту 3) частини 1 ст.36 КЗпП України. З врахуванням вищої юридичної сили Закону над підзаконним актом, відповідач при звільненні позивача повинен був керуватися і керувався КЗпП України. Стосовно розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відповідач вважав правильною суму 93 470 грн. 08 коп. без вирахування податків і обов*язкових платежів за період часу з 21.04.2015р. по 05.04.2016р. Крім цього, представники відповідача вважали, що позивач пропустив місячний строк подання даного позову до суду, оскільки він не мав об*єктивних перешкод подати позов до суд своєчасно, у визначений законом строк, а тому просили застосувати наслідки пропуску позивачем строку звернення до суду без поважних причин і відмовити в позові.

Заслухавши пояснення представника позивача, представників відповідача і третьої особи, допитавши свідка відповідача ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи, суд вважає за необхідне позов задовольнити, виходячи з наступного.

Згідно частини 1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов*язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом встановлено, що з 29.07.2008р. ОСОБА_1 працював у ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» на посаді машиніста екскаватора, що підтверджується записом в трудовій книжці позивача (а.с. 6-7 - копія).

23.02.2015р. військовим комісаром Комсомольсько-Козельщинського об*єднаного міського військового комісаріату було видано наказ №44 «Про черговий призов громадян на строкову службу» (а.с. 10 - копія наказу).

17.04.2015р. ОСОБА_1 подав заяву про звільнення його у зв*язку із призовом на строкову військову службу (а.с. 44 - копія заяви) і на підставі наказу №398 (розпорядження) про припинення трудового договору від 20.04.2015р., ОСОБА_1 було звільнено з роботи на підстав пункту 3) частини 1 ст.36 КЗпП України у зв*язку із призовом на строкову військову службу (а.с. 8 - копія наказу (розпорядження).

У зв*язку зі звільненням, позивач отримав повний розрахунок (а.с. 33, 35 - розрахункові листки, а.с. 38 - копія особової картки позивача).

Згідно довідки №2/604 Комсомольського районного військового комісаріату від 18.03.2016р., відповідно до наказу військового комісара Полтавського обласного військового комісаріату від 20.05.2015р. №114 ОСОБА_1 призваний на строкову військову службу та направлений для проходження військової служби до військової частини А 0139 (м.Київ) (а.с. 11 - копія довідки).

В матеріалах справи є витяг з наказу №16 від 20.05.2015р. командира військової частини-польова пошта В0331 (по стройовій частині) про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу частини на всі види забезпечення з 20.05.2015р. (а.с. 12 - копія наказу).

В судовому засіданні була допитана свідок відповідача ОСОБА_3, яка показала суду про те, що працює у ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» на посаді провідного фахівця, у квітні 2015р. до неї звернувся ОСОБА_1 проконсультувався з приводу звільнення у зв*язку із призовом на військову службу, його цікавило, чи зможе він повернутися на роботу після служби в армії, вона роз*яснила йому, що треба писати заяву про звільнення на підставі пункту 3) частини 1 ст.36 КЗпП України, однак, якщо він не напише такої заяви, його все рівно звільнять, після першої консультації він пішов, було видно, що звільнятися ОСОБА_1 не хотів, в подальшому 17.04.2015р. він написав заяву про звільнення і з ним провели розрахунок.

Задовольняючи позов, суд виходив з наступного.

У відповідності до ст.65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов*язом громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

В ст.17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають нас службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно пункту 3) частини 1 ст.36 КЗпП України (в редакції на час звільнення позивача), підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року.

Визначення особливого періоду дано в ст.1 Закону України «Про оборону України», а саме - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що мобілізація - це комплекс заходів, які здійснюються в мирний час з метою підготовки національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, підприємств, організацій, установ на функціонування в умовах особливого періоду.

14.01.2015р. Президентом України було видано Указ «Про часткову мобілізацію» (затверджений Законом №113-VІІІ від 15.01.2015р.) протягом 2015р. у три черги тривалістю 201 доба із дня набрання чинності цим Указом, в тому числі й на території Полтавської області на особливий період, в пункті 7 якого зазначено: довести до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно із статтею 39 Закону України «Про військовий обов*язок і військову службу», статтею 119 КЗпП України за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року.

Тобто, в період 2015р. діяв період мобілізації, який свідчить про існування в цей час особливого періоду.

В частинах 1, 2, 3, 4 статті 119 КЗпП України (в редакції на час звільнення позивача) були передбачені гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов*язків, а саме: на час виконання державних або громадських обов*язків, якщо за чинним законодавством України ці обов*язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця робот (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов*язків, передбачених Законами України «Про військовий обов*язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працюють на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

З 11.06.2015р. частина 3 ст.119 КЗпП України викладена у новій редакції: за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану та строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із державного бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному КМ України.

Пунктом 2 Прикінцевих положень до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20.05.2014р. №1275-VІІ, поширено дію частин 2 і 3 ст.39 Закону України «Про військовий обов*язок і військову службу», частини 3 ст.2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» та частини 3 ст.119 КЗпП України в редакції цього Закону, на громадян України, які були призвані на військову службу на підставі Указу Президента України «Про часткову мобілізацію».

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 15.01.2015р. №116-VІІІ було внесено зміни до ст.39 Закону України «Про військовий обов*язок і військову службу», відповідно до яких, починаючи з 08.02.2015р. за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, на строк до закінчення особливого періоду, але не більше одного року, зберігалося місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності (тобто, в загальному порядку, за рахунок роботодавця).

В подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 14.05.2015р. №433-VІІІ внесено нові зміни до ст.39 Закону України «Про військовий обов*язок і військову службу», відповідно до яких, громадяни України, призвані на строкову військову службу, на строк до закінчення особливого періоду, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3 і 4 ст.119 КЗпП України.

З наведеного вище випливає висновок про те, що відповідно до редакціїст.39 Закону України «Про військовий обов*язок і військову службу», з 08.02.2015р. зазначеній вище категорії громадян середній заробіток на підприємстві зберігався на загальних засадах, тобто, за рахунок роботодавця, а починаючи з 11.06.2015р. підприємствам, установам, організаціям здійснюється компенсація цього заробітку за рахунок державного бюджету.

Такий висновок підтверджується і положеннями Постанови КМ України «Про внесення змін до постанови КМ України від 04.03.2015р. №105» від 04.11.2015р. №911, якою затверджені зміни до Порядку виплати компенсації мобілізованим працівникам, відповідно до яких компенсація здійснюється підприємствам, установам, організаціям, у межах середнього заробітку працівників:

-призваних починаючи з 18.03.2014р. на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період;

-прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, починаючи з 08.02.2015р.;

-призваних на строкову військову службу, починаючи з 11.06.23015р.;

-призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та які підлягають звільненню з військової служби у зв*язку із оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв*язку із прийняттям на військову службу за контрактом, починаючи з 11.06.2015р.

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності і взаємному зв*язку, суд приходить до висновку, що в судовому засіданні встановлені обставини, які підтверджують право позивачана збереження за ним як призваним на строкову військову службу під час мобілізації, в особливий період, соціальних гарантій щодо збереження за ним місця роботи (посади) та середнього заробітку за час перебування на військовій службі, але не більше одного року, у зв*язку із чим позовні вимоги суд визнає обгрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи спір, судом враховується, також, та обставина, що позивач не мав бажання припиняти трудові відносини з відповідачем, однак після роз*ясень працівника відділу кадрів про те, що у будь-якому випадку його буде звільнено з роботи, він написав заяву про звільнення у зв*язку із призовом на військову службу.

Визначаючи розмір середнього заробітку,що підлягає стягненню з відповідача, суд виходить із того, що розмір середнього заробітку за час проходження військової служби за період з 21.04.2015р. по 05.04.2016р. в сумі 93 470 грн. 08 коп. без вирахування податків і обов*язкових платежів визнаний відповідачем, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню у вказаній сумі.

Що стосується строку звернення до суду з даним позовом.

Скорочені строки позовної давності визначені в частині 1 ст.233 КЗпП України, згідно якої, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У відповідності до пункту 4) частини 1 ст.253 ЦК України, перебіг позовної давності зупиняється, якщо позивач або відповідач перебувають у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.

В спірному випадку з 20.05.2016р. позивач призваний на строкову військову службу і зарахований до списків особового складу військової частини А 0139 (м.Київ), а до суду із даним позовом він звернувся 05.04.2016р., тобто під час перебування на військовій службі, а тому суд вважає, що ним не пропущено встановлений законом строк, а тому його порушені трудові права підлягають захисту.

Щодо формулювання способу захисту прав позивача, суд вважає належним способом захисту в спірних правовідносинах скасування наказу про звільнення позивача без зазначення про визнання його незаконним.

Крім цього, суд вважає, що з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час перебування останнього на строковій військовій службі, а не за час вимушеного прогулу.

Керуючись ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст.ст. 36 ч.1 п.3), 119 ч.3, 221, 233 КЗпП України, Законом України «Про оборону України», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», пунктом 2 Прикінцевих положень до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20.05.2014р. №1275-VІІ, ст.39 Закону України «Про військовий обов*язок і військову службу» зі змінами і доповненнями, постановою КМ України «Про внесення змін до постанови КМ України від 04.03.2015р. №105» від 04.11.2015р. №911, Указом Президента України від 14.01.2015р. «Про часткову мобілізацію» (затверджений Законом №113-VІІІ від 15.01.2015р.), ст.ст. 10, 11, 57-61, 212-215, 223, 367 ЦПК України, суд, -

В и р і ш и в :

Позов задовольнити.

Наказ №398к (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) від 20.04.2015р. і звільнення ОСОБА_1 з посади машиніста екскаватора у ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат», підписаний керівником підприємства (структурного підрозділу)ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» Канарським Сергій Романович - скасувати.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрованого за адресою: 39802, АДРЕСА_1, поновити на посаді машиніста екскаватора у ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» з 21.05.2015р.

Стягнути із ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» (39802, Полтавська область, м.Комсомольськ, вул.Будівельників, 16; код ЄДПРОУ 00191282, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрованого за адресою: 39802, АДРЕСА_1, середній заробіток за час проходження військової служби за період з 21.04.2015р. по 05.04.2016р. в сумі 93 470 (дев*яносто три тисячі чотириста сімдесят) грн. 08 коп. без вирахування податків і обов*язкових платежів.

Рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 і стягнення середнього заробітку за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва через районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення - протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя: