Рішення № 59547899, 02.08.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа № 636/3153/14ц Головуючий 1 інст. - Ковригін О.С.

Провадження №22-ц/790/4261/16

Категорія: сімейні Доповідач - Гуцал Л.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Гуцал Л.В.,

суддів - Котелевець А.В., Трішкової І.Ю.,

за участю секретаря - Литвин О.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 12 вересня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Чугуївської міської ради Харківської області, про збільшення розміру аліментів та позбавлення батьківських прав,

встановила:

У серпні 2014 року ОСОБА_2 звернулась до суду з зазначеним позовом. Просила:

-збільшити розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_1 на її користь на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 з 1/4 частини до 1/3 частини з усіх видів доходу щомісячно, починаючи з моменту звернення до суду та до досягнення дитиною повноліття;

-позбавити ОСОБА_1 батьківських прав щодо неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Посилалась на те, що в період 1997-2002 років перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_3. Після припинення сімейних стосунків дитина залишилась проживати разом з позивачем. Батьківських обов'язків по відношенню до сина, зокрема щодо його утримання, відповідач не виконує, вихованням дитини не займається, не піклується про духовний і фізичний розвиток сина, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, і взагалі не спілкується з ОСОБА_4.

Зазначала, що позбавлення батьківських прав відповідача їй необхідно для забезпечення можливості усиновлення дитини ОСОБА_4 (чоловіком позивача), якого ОСОБА_4 визнає за батька, оскільки ОСОБА_1 він не пам'ятає.

Оскільки протягом останніх років у сім'ї позивача склалося скрутне майнове становище, значно зросли витрати на харчування, одяг, взуття, медичний догляд та лікування дитини, позивач також просила про збільшення розміру аліментів, які стягнуті на її користь з ОСОБА_1 за рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 01 грудня 2008 року з 1/4 частини до 1/3 частини доходів відповідача.

Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 12 вересня 2014 року позов задоволено у повному обсязі, вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального і процесуального права.

У суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його представник апеляційну скаргу підтримали, представник відповідача проти задоволення скарги заперечував, вважав рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, третя особа у письмовій заяві просила вирішити спір на розсуд суду.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції - відповідно до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України - у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст. 10 ЦПК України). Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи.

Сторони зобов'язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обгрунтовують ці вимоги й заперечення (ч.1 ст. 60 ЦПК України), крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

У даному випадку ОСОБА_2, яка подала позов про позбавлення батьківських прав з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, повинна довести, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню сина.

Судом встановлено, що з 1997 по 2002 роки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_3, 1998 року народження.

Після розірвання шлюбу сторони проживають окремо, дитина залишилась проживати з матір'ю.

Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 01 грудня 2008 року з відповідача на користь позивача стягнуті аліменти на утримання сина ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини всіх видів доходу останнього.

Встановлено також, що відповідно до Висновку Комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Чугуївської міської ради Харківської області від 29 липня 2014 року за №10/2 та рішення виконавчого комітету Чугуївської міської ради від 08 серпня 2014 року позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно сина ОСОБА_3 є доцільним.

Задовольняючи позовні вимоги в частині позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції вважав доведеним, що ОСОБА_1 ухиляється від виконання батьківських обов'язків щодо свого сина ОСОБА_3.

Однак такий висновок зроблено судом без належного з`ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Із роз'яснень, викладених у п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року за № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» вбачається, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

За змістом закону та зазначених вище роз'яснень Пленуму позбавлення батьківських прав можливе лише у разі винної поведінки відповідача, свідомого нехтування ним своїми обов'язками, докази які б свідчили про ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини повинні бути безспірними.

Вирішуючи спір, суд у порушення ст.ст. 212-214 ЦПК України не з'ясував: які безспірні докази свідчать про ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини, у чому полягає винна поведінка відповідача, свідоме нехтування ним своїми обов'язками, чи вживалися до нього заходи реагування. З'ясування цих обставин має істотне значення для правильного вирішення справи.

Беззаперечних доказів винної поведінки відповідача та свідомого ухилення його від виконання своїх обов'язків по утриманню сина матеріали справи не містять.

Так суд вважав встановленим той факт, що починаючи з травня 2013 року ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини не сплачує. В порушення вимог ч.4 ст.60 ЦПК України такий висновок суду ґрунтувався на припущеннях, оскільки належних та допустимих доказів ухилення відповідача від сплати аліментів матеріали справи не містять.

До апеляційної скарги відповідач додав документи, за змістом яких дійсно у ОСОБА_1 мала місце заборгованість зі сплати аліментів на сина ОСОБА_3 у сумі 36624,10 гривень, яка була ним у повному обсязі погашена. Дані за який період така заборгованість утворилась у матеріалах справи відсутні.

У суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 стверджував, що йому не було відомо про наявність заборгованості, оскільки після працевлаштування на іншу роботу він писав заяву про стягнення з нього аліментів; після ж того, як його повідомили про наявність заборгованості він погасив її у повному обсязі та продовжує щомісячно сплачувати аліменти на сина.

Отже позивач у суді першої інстанції не довела факту винної поведінки відповідача - його ухилення від виконання батьківських обов'язків по утриманню сина ОСОБА_3, що є її процесуальним обов'язком.

Як на підставу для позбавлення відповідача батьківських прав суд також послався на те, що ОСОБА_1 не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на фізичний розвиток сина, як складову виховання, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі, не створює умов для отримання ним освіти.

Проте належні та допустимі докази на підтвердження зазначених обставин у матеріалах справи відсутні. Навпаки, довідка про розмір аліментів сплачених відповідачем за період з квітня 2010 року по січень 2013 року в розмірі 200 025,05 гривень свідчить про те, що позивач, з якою мешкає дитина, мала матеріальну можливість забезпечити ОСОБА_4 необхідним харчуванням, медичним доглядом та лікуванням, сприяти культурному і фізичному розвитку дитину за рахунок аліментів відповідача.

Як на докази винної поведінки відповідача суд послався на психолого-педагогічну характеристику учня, довідку громадської Чугуївської районної організації «ІРІМІ», повідомлення головного лікаря Чугуївської центральної районної лікарні.

Разом з тим судовим розглядом встановлено, що після розлучення сторони визначили, що син буде проживати з матір'ю. Відповідач мешкає в іншому місті, на значній відстані від міста мешкання дитини, а відтак об'єктивно не має можливості відвідувати школу де навчається ОСОБА_4, спортивні секції та лікарів.

Незрозумілим є і посилання суду, як на належні докази винної поведінки відповідача на довідку КЖРЕП міста Чугуїва та акт обстеження матеріально-побутових умов проживання сім'ї неповнолітнього. Правової оцінки цим документам суд не надав.

Посилання суду як на підставу для позбавлення батьківських прав, на письмові пояснення ОСОБА_5 стосовно його відносин з біологічним батьком також не можна визнати правильним.

По-перше, неповнолітній ОСОБА_5 суду пояснень не давав, хоча враховуючи вік дитини, суд мав процесуальну можливість вислухати його думку щодо предмету спору.

По-друге, позиція неповнолітнього ОСОБА_5 щодо свого рідного батька не могла бути визначальною при вирішенні даного спору. Необхідно враховувати те, що сторони розлучені, мати дитини має нову сім'ю, ОСОБА_5 проживає разом з матір'ю, у вихованні дитини приймає безпосередню участь чоловік позивача, якого дитина називає батьком, що беззаперечно вплинуло на формування думки ОСОБА_5 стосовно біологічного батька.

Не є підставою для позбавлення батьківських прав відповідача і бажання чоловіка позивача у другому шлюбі - ОСОБА_4 усиновити ОСОБА_4.

Факт того, що ОСОБА_1 з дитиною фактично не спілкується, відповідачем визнається та не потребує доказуванню. Проте відповідач зазначає, що між ним та матір'ю ОСОБА_4 склалися неприязні стосунки, колишня дружина створювала перепони для спілкування з сином. Таке твердження позивачем не спростовано.

За змістом ч.ч.5,6 ст.19 СК України, при розгляді судом спорів про позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування, який подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. При цьому суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд першої інстанції погодився з Висновком Комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Чугуївської міської ради Харківської області від 29 липня 2014 року про доцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав.

Разом з тим, поза увагою суду залишилась та обставина що зазначений Висновок ґрунтується лише на заяві матері неповнолітнього ОСОБА_4 та наданих нею довідках, які об'єктивно не можуть висвітлити дійсні відношення в родині та причини з яких ОСОБА_1 не спілкується з сином. З Висновку не вбачається чи запрошувався ОСОБА_1 для надання пояснень стосовно спірного питання, чи взагалі він був повідомлений про те, що буде вирішуватися питання про позбавлення його батьківських прав.

За таких обставин, судова колегія не може погодитися з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав по відношенню до сина ОСОБА_3.

Враховуючи викладене судова колегія вважає, що позивачем не доведено саме винної поведінки відповідача, свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов'язками, що могло бути підставою для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав на підставі п. 2 ч. 1 ст.164 СК України. Задовольняючи позов суд першої інстанції не врахував, що позбавлення батьківських прав слід розглядати як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.

За встановлених судом обставин, посилання представника позивача на те, що рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 25 травня 2015 року (справа №636/996/15ц) ОСОБА_5 було усиновленоОСОБА_4 та змінено прізвище та по-батькові дитини, не може бути самостійною підставою для відмови у задоволенні апеляційної скарги.

За твердженням відповідача про існування рішення про усиновлення його сина ОСОБА_3 він довідався лише під час розгляду даної справи.

Слід зазначити і те, що відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.

Матеріали справи свідчать, що оскаржуване рішення було ухвалено з грубим порушенням норм процесуального права -справа розглянута у першому судовому засіданні, у відсутність відповідача, без жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 був повідомлений про розгляд справи. Згідно штемпелю на коніверті судова повістка повернулась до суду з відміткою про невручення у зв'язку із спливом терміну зберігання лише 29 вересня 2014 року, а рішення ухвалене 12 вересня 2014 року. Не містять матеріали справи і доказів на підтвердження факту отримання судового рішення відповідачем.

Задовольняючи позов в частині вимог про збільшення розміру аліментів, суд першої інстанції виходив з того, що протягом останніх років у позивача склалось складне матеріальне становище, значно зросли витрати на харчування, купівлю одягу та взуття, медичний догляд та лікування дитини, витрати на заняття дитини у спортивній секції, внаслідок чого виникла необхідність у збільшенні розміру аліментів з 1/4 до 1/3 частини всіх видів доходу щомісяця.

За приписами ст.192 СК України розмір алiментiв, визначений за рішенням суду або домовленістю мiж батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача алiментiв у разi змiни матерiального або сiмейного стану, погiршення або полiпшення здоров'я когось iз них.

Отже при заявлені вимоги про збільшення розміру аліментів позивач повинна була надати докази того, що після ухваленняЧугуївським міським судом Харківської області рішення від 01 грудня 2008 року про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання сина ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини всіх видів доходу останнього, відбулись зміни матерiального або сiмейного стану, погiршення або полiпшення здоров'я когось iз них.

Натомість позивачем таких доказів не надано. Матеріали справи взагалі не містять належних доказів на підтвердження майнового стану позивача, про її доходи та майнового стану відповідача.

Оскільки позивач у порушення вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України не довела належними і допустимими доказами зазначених нею підстав для зміни розміру стягуваних з відповідача аліментів, у суду не було правових підстав для збільшення розміру аліментів.

Враховуючи, що судом першої інстанції як при вирішенні позовних вимог про позбавлення відповідача батьківських прав так і про збільшення розміру аліментів були допущені порушення норм процесуального та матеріального права, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ч. 1 ст.303, ст.304, п.3 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст.309, ст.313, ч.2 ст.314, ст.ст. 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 12 вересня 2014 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді