Рішення № 59547873, 03.08.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22ц/790/4063/16 Головуючий 1 інст. - Полєхін А.Ю.

Справа № 2034/13906/12

Категорія: земельні Доповідач - Котелевець А.В.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Котелевець А.В.,

суддів - Гуцал Л.В., Трішкової І.Ю.,

за участю секретаря - Варюшичевої А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом Харківської міжрайонної прокуратури в інтересах держави в особі Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція», Державної інспекції сільського господарства в Харківській області до Харківської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, за участю третіх осіб - Міськрайонного управління Держкомзему у місті Люботин і Харківському районі Харківської області, Реєстраційної служби Харківського районного управління юстиції, про визнання рішень незаконними, визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним за апеляційною скаргою Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» на рішення Харківського районного суду Харківської області від 14 серпня 2013 року,

у с т а н о в и л а:

В грудні 2012 року Харківській міжрайонний прокурор звернувся у суд в інтересах держави в особі Данилівського дослідного державного лісгоспу, зміненого на Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція» (далі - ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція»), Державної інспекції сільського господарства в Харківській області до Харківської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_1, за участю третьої особи - Міськрайонного управління Держкомзему у місті Люботин і Харківському районі Харківської області про визнання рішень незаконними, визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним.

На обґрунтування позивач вказав, що розпорядженням голови Харківської районної державної адміністрації Харківської області від 08 травня 2008 року № 1251 ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,7870 га на території Русько-Тишківської сільської ради Харківського району Харківської області для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер НОМЕР_3).

Розпорядженням Харківської районної державної адміністрації від 14 квітня 2009 року № 748 затверджено проект відводу земельної ділянки та безоплатно передано у власність ОСОБА_1 вказану земельну ділянку.

На підставі розпорядження Харківської районної державної адміністрації Харківської області від 14 квітня 2009 року № 748 ОСОБА_1 отримала Державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1.

Посилаючись на те, що зазначена земельна ділянка фактично знаходиться на території ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», що підтверджується схемою перенесення меж земельних ділянок від 25 квітня 2012 року № А-10-80, виготовленою Харківським проектно-дослідним інститутом агромеліорації та лісового господарства «Харківдіпроагроліс», на вказану земельну ділянку Данилівському дослідному державному лісгоспу на підставі рішення Харківської районної ради народних депутатів від 04 липня 1994 року видано Державний акт на право постійного користування землею НОМЕР_2, просив поновити строк позовної давності; визнати незаконним та скасувати розпорядження Харківської районної державної адміністрації Харківської області від 14 квітня 2009 року № 748 «Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_1.»; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_3) площею 1,7870 га НОМЕР_1, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010970300124, виданий на ім'я ОСОБА_1; скасувати відповідний запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 та повернути у постійне користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» дану земельну ділянку.

В уточнених вимогах, пред'явлених також до ОСОБА_2, вказав, що згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки, нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Клопотовою С.Д. за реєстровим № 396, ОСОБА_1 передала у власність, а ОСОБА_2 прийняв у власність земельну ділянку площею 1,7870 га (кадастровий номер НОМЕР_3) на території Русько-Тишківської сільської ради Харківського району Харківської області, надану для ведення особистого селянського господарства, в межах від літ. А до літ. А. Тому просив визнати незаконним та скасувати розпорядження Харківської районної державної адміністрації Харківської області від 14 квітня 2009 року № 748 «Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_1.»; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_3) площею 1,7870 га НОМЕР_1, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010970300124, виданий на ім'я ОСОБА_1; визнати недійсним договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1; скасувати запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2; повернути у постійне користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» дану земельну ділянку; вирішити питання про судові витрати.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 07 березня 2013 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено Реєстраційну службу Харківського районного управління юстиції.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 14 серпня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення про задоволення позову. Зокрема зазначає, що рішення ухвалено без врахування прецедентної практики Європейського Суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, постанови Верховного Суду України від 13 листопада 2013 року по справі № 6-123цс13, за наявності певних доказів щодо порушеного права ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» та кримінального провадження за фактом вчинення службових злочинів при наданні спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1

Харківській міжрайонний прокурор, Державна інспекція сільського господарства в Харківській області, відповідачі та треті особи рішення суду першої інстанції не оскаржили, своїх заперечень на апеляційну скаргу не надали.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 303 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції - судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що проектна документація про виділення відповідачу земельної ділянки вилучена в межах розслідування кримінальної справи, а відомості обмінного файлу, що містить географічні координати ділянки відповідача, не свідчать про наявність повного або часткового перетину із землею, що виділена ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція». Однак погодитись з таким висновком не можна, оскільки суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи; неправильно застосував норми матеріального права.

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте вказані вимоги закону залишилися поза увагою суду.

Статтями 19, 20 ЗК України України передбачено, що за основним цільовим призначенням землі поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення. Віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до статті 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до статей 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни, юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які поширюється особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність.

При цьому за статтею 3 ЗК України земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

Водночас у частині другій статті 5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства. Відтак застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення має базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не інакше.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин мають визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 ЛК України полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв'язок їх використання із лісокористуванням.

Планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема, передбачає складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням (пункт 13 статті 46 ЛК України).

Паралельно із земельним кадастром здійснюється облік лісів та ведеться органами лісового господарства державний лісовий кадастр на основі державного земельного кадастру (частина друга статті 49 ЛК України). Державний лісовий кадастр включає: облік якісного і кількісного стану лісового фонду України; поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; грошову оцінку лісів (у необхідних випадках); інші показники (статті 51 ЛК України).

Згідно зі статтею 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу.

Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Ким, місцевих державних адміністрацій згідно з законом.

За статтею 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт «r» частини четвертої статті 84 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення (стаття 56 ЗК України).

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціальні підрозділи, для ведення лісового господарства (стаття 57 ЗК України, частина перша статті 17 ЛК України).

Відповідно до статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», статті 31 ЛК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин віднесено, у тому числі, передачу у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (автономної Республіки Крим) та обласного значення та припинення права користування ними.

Передача у власність, надання в постійне користування для лісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більш, як 1 га, що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (стаття 27 ЛК України у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Стаття 57 ЛК України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства.

Згідно з частиною другою статті 149 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до частини дев'ятої статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для не лісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб'єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв'язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України від 23 лютого 2012 року № 4442-У1 «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», крім випадків, визначених частинами п'ятою-восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, Харківський міжрайонний прокурор вказав, що зазначена земельна ділянка фактично знаходиться на території ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» в кварталі 125 виділ 3 (кв. 125 урочище Мурамчик), відноситься до земель лісового фонду, погодження на зміну цільового призначення чи вилучення вказаної земельної ділянки не надавалося.

Матеріали справи свідчать, що розпорядженням голови Харківської районної державної адміністрації Харківської області від 08 травня 2008 року № 1251 ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,7870 га на території Русько-Тишківської сільської ради Харківського району Харківської області для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер НОМЕР_3).

Оскаржуваним розпорядженням Харківської районної державної адміністрації від 14 квітня 2009 року № 748 затверджено проект відводу земельної ділянки та безоплатно передано у власність ОСОБА_1 вказану земельну ділянку.

На підставі розпорядження Харківської районної державної адміністрації Харківської області від 14 квітня 2009 року № 748 ОСОБА_1 отримала Державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1.

Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки, нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Клопотовою С.Д. за реєстровим № 396, ОСОБА_1 передала у власність, а ОСОБА_2 прийняв у власність земельну ділянку площею 1,7870 га (кадастровий номер НОМЕР_3) на території Русько-Тишківської сільської ради Харківського району Харківської області, надану для ведення особистого селянського господарства, в межах від літ. А до літ. А. (а. с. 7-11).

Із акту перевірки дотримання вимог земельного з аконодавства, складеного Державною інспекцією сільського господарства в Харківській області 24 квітня 2012 року, вбачається, що дана земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства фактично знаходиться на території ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» в кварталі 125 виділ 3 (кв. 125 урочище Мурамчик). Вилучення вказаної земельної ділянки з користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» в порядку, встановленому чинним законодавством, не відбувалося.

ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» є власником 3 555 га згідно з планом землекористування для ведення лісового господарства на підставі Державного акту на право постійного користування землею НОМЕР_2. Жодних дій щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою Кабінетом Міністрів України не вчинялося (а. с. 14-19).

В суді апеляційної інстанції представник ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» пояснив, що про порушене право вони дізналися після проведеної перевірки. Тому позов подано в межах строку позовної давності.

Оскільки спірна земельна ділянка, яка була відчужена за розпорядженням районної державної адміністрації, відноситься до земель лісового фонду та на час прийняття районною державною адміністрацією розпорядження про її відчуження перебувала у державній власності, вибула з володіння ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» поза його волею, оскільки відповідно до чинного законодавства право розпорядження нею належало Кабінету Міністрів України, проте жодних дій щодо розпорядження земельною ділянкою Кабінетом Міністрів України не вчинялось, позов в частині визнання незаконними та скасування цього розпорядження, визнання недійсним державного акту на право власності на землю та визнання недійсним договору купівлі-продажу підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 3 статті 215 ЦК України одна із сторін правочину або інша заінтересована особа вправі заперечити його дійсність, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом.

Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною 1 статті 203 ЦК України, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

У статті 216 ЦК України передбачено загальні наслідки недійсності правочину, відповідно до яких недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а згідно зі статтею 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.

За загальним правилом наслідком недійсності угоди є застосування двосторонньої реституції, яка не ставиться в залежність від добросовісності сторін угоди.

Разом із тим відповідно до частини 3 статті 216 ЦК України загальні наслідки недійсності угоди застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

ЦК України передбачені засади захисту права власності. Зокрема, статтею 387 цього Кодексу надано власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Згідно із частиною 1 статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволенні позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України. Якщо встановлено наявність речово-правових відносин, то до них не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. У зобов'язальних відносинах прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, що дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-99цс14, яка відповідно до частини 1 статті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Оскільки вимоги про повернення у постійне користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» обґрунтувані з посиланням на норми статей 203 та 215 ЦК України, позов в цій частині задоволенню не підлягає.

З віндикаційним позовом позивач не звертався та не позбавлений такої можливості.

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом України від 11 лютого 2010 року № 1878-У1 (з наступними змінами) «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1878-У1).

Так, згідно ч. 1 ст. 3 Закону № 1878-У1 державна реєстрація прав є обов'язковою.

Обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме - зокрема, право власності на нерухоме майно; право володіння; право користування (сервітуту); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном (пункти 1 і 2 частини 1 ст. 4 Закону № 1878У1).

Державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав, відмову в такій реєстрації, її зупинення, про державну реєстрацію обтяжень, про скасування запису, погашення запису та внесення змін до записів у Державному реєстрі прав (пункт 2 частини 2 статті 9 Закону № 1878-У1).

За приписами пункту 5 частини 1 статті 19 Закону № 1878-У1 державна реєстрація прав проводиться на підставі рішень судів, що набрали законної сили.

Аналіз вказаних норм дає підстави вважати, що підстав для задоволення позову в частині скасування запису про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 1,7870 га (кадастровий номер НОМЕР_3) на території Русько-Тишківської сільської ради Харківського району Харківської області, надану для ведення особистого селянського господарства, в межах від літ. А до літ. А. немає.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 2, 309 ч. 1 п. п. 1, 4, 313, 314 ч. 2, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» задовольнити частково.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 14 серпня 2013 року скасувати.

Позов Харківської міжрайонної прокуратури в інтересах держави в особі Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція», Державної інспекції сільського господарства в Харківській області задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження Харківської районної державної адміністрації Харківської області від 14 квітня 2009 року № 748 «Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_1».

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_3) площею 1,7870 га НОМЕР_1, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010970300124, виданий на ім'я ОСОБА_1.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 1,7870 га (кадастровий номер НОМЕР_3) на території Русько-Тишківської сільської ради Харківського району Харківської області, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Клопотовою С.Д. за реєстровим № 396, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

В задоволенні позову про повернення земельної ділянки та скасування запису про державну реєстрацію - відмовити.

Рішення набирає законної сили негайно і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий А.В.Котелевець

Судді Л.В.Гуцал

І.Ю.Трішкова