Вирок № 59527841, 09.08.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 182/1366/15-к Суддя 1 інстанції Стовба С. М.

Номер провадження 11-кп/774/549/К/16 Суддя-доповідач Чумак Н. О.

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Колегія суддів судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Чумак Н.О.

суддів Воловик Н.Ф., Русакової І.Ю.

секретар Кузьміна Н.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі 09 серпня 2016 року апеляційні скарги прокурора та потерпілого ОСОБА_2 на вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 травня 2016 року за кримінальним провадженням №12014040340003497 відносно

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки с. Уголки Середкінського району Псковської області, громадянки України, з середньо-техничною освітою, пенсіонера, яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимої

обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, яка визнана винною та засуджена:

- за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді чотирьох років позбавлення волі без позбавлення права керування транспортним засобом.

На підставі ст.ст.75, 76 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням терміном на два роки, якщо вона не вчинить нового злочину, та не виїжджатиме за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави 393 гривні 12 копійок за експертизи №70/27-961 від 24.12.2014 р.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 10000 (десять тисяч) гривень моральної шкоди.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_2 24583 гривні 94 копійки матеріальної шкоди та 1230 гривень моральної шкоди, а всього 25813 гривень 94 копійки.

В іншій частині позову ОСОБА_2 відмовлено.

Питання з речовими доказами вирішено.

Учасники судового провадження:

прокурор Буйленкова І.М.

обвинувачена ОСОБА_3

захисник ОСОБА_4

В апеляційній скарзі прокурор, просить вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 травня 2016 року скасувати та ухвалити новий вирок, призначивши покарання ОСОБА_3 за ч.2 ст.286 КК України у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.

На підставі ст.ст.75, 76 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання з випробувальним терміном на 2 роки, якщо вона не вчинить нового злочину та не виїжджатиме за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально виконавчої інспекції.

В апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_2, просить вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 травня 2016 року змінити в частині призначеного покарання та застосувати до обвинуваченої ОСОБА_3 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 2 роки. Стягнути з ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на його користь суму втраченого недоотриманого ним прибутку в розмірі 27036,98 грн., а також компенсацію за завдану йому моральну шкоду в розмірі 5000 грн. Стягнути з обвинуваченої ОСОБА_3 особисто компенсацію за завдану йому моральну шкоду в розмірі 15000 грн. Стягнути з обвинуваченої ОСОБА_3 на його користь понесені ним витрати на участь у справі адвоката в сумі 2500 грн.

Вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 травня 2016 року ОСОБА_3була визнана винною та засуджена за обвинуваченням у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України за наступних обставин.

23 серпня 2014 року, приблизно о 16:00 годині, ОСОБА_3 керувала технічно справним автомобілем марки «ВАЗ-2101» д/з НОМЕР_2 та рухалася по вул. Будьонівській у бік вул. Електрометалургів в м. Нікополі Дніпропетровської області, де під'їхавши до перехрестя з вулицею Електрометалургів, не проявивши належної уваги, обережності, проігнорувавши вимоги дорожнього знака 2.1 «Дати дорогу», поновила рух свого автомобіля, внаслідок чого скоїла зіткнення з мотоциклом марки «ZS 125-4» д/з НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2, який рухався по вул. Електрометалургів, з боку мікрорайону Жуковського у напрямку вул. Героїв Чорнобиля.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій мотоцикла «ZS 125-4» ОСОБА_2 отримав, згідно висновку судово-медичної експертизи № 740 від 23.12.2014 року, тілесні ушкодження у вигляді: відкритого перелому нижньої третини правої стегнової кістки, забито-рваної рани правого стегна у нижній третині, травматичного пошкодження правої стегнової артерії та вени, закритого перелому лонної кістки справа, травматичного шоку III ступеня, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.

Керуючи автомобілем марки «ВАЗ-2101» д/з НОМЕР_2, ОСОБА_3 грубо порушила Правила дорожнього руху:

- п. 1.3 ПДР України, а саме «учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно виконувати вимоги діючих Правил, а так само бути взаємно ввічливими»;

-п.10.1 ПДР України, а саме «перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху»;

-п.16.11 ПДР України, а саме «на перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, що наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху»;

- вимоги дорожнього знаку 2.1 «дати дорогу», відповідно до якого водій повинен надати дорогу транспортним засобам, що під'їжджають до нерегульованого перехрестя по головній дорозі, а при наявності таблички 7.8 - транспортним засобам, що рухаються по головній дорозі.

Вказані порушення п.10.1,16.11 і дорожнього знаку 2.1 Правил дорожнього руху ОСОБА_3 і стали причинним зв'язком у настанні дорожньо-транспортної пригоди.

Яких-небудь перешкод технічного характеру для водія ОСОБА_3, не було.

Згідно з висновком автотехнічної експертизи № 70/27-961 від 24.12.2014 року, при виконанні п.п.10.1,16.11 і дорожнього знаку 2.1 Правил дорожнього руху, ОСОБА_3 мала технічну можливість запобігти дорожньо-транспортній події.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурор, не оскаржуючи фактичних обставин справи та кваліфікації дій обвинуваченої ОСОБА_3 за ч.2 ст.286 КК України посилається на ті обставини, що при застосуванні до обвинуваченої ОСОБА_3 покарання, передбаченого санкцією ст.286 КК України без призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, судом не дотримано принципів справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Так, ОСОБА_3 вчинила тяжкий злочин. В результаті її, хоча і не навмисних дій, потерпілий ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження. До теперішнього часу потерпілий позбавлений можливості нормально жити, у нього попереду ще декілька операцій. Обвинуваченою не відшкодовано ніякої матеріальної шкоди, витрати потерпілого на лікування та операції. Крім того, вину у вчиненому правопорушенні обвинувачена ОСОБА_3 визнала частково, не розкаялася.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги потерпілий ОСОБА_2, не оскаржуючи фактичних обставин справи та кваліфікації дій обвинуваченої ОСОБА_3 за ч.2 ст.286 КК України посилається на ті обставини, що ним в обґрунтування позовних вимог суду була надана довідка про розмір середнього заробітку на момент отримання тілесних ушкоджень. Згідно розрахунку на підставі вказаної довідки суд повинен був стягнути на мою користь 27 036,98 грн. Але, зазначену суду суд не стягнув. Крім того, суд повинен був стягнути на його користь суму страхової виплати у сумі 5000 грн., тобто 5% від 100 000 грн., але стягнув тільки 1230 грн. Також, потерпілий вважає, що судом неправомірно відмовлено йому у стягненні на його користь витрат на правову допомогу та не згоден з розміром моральної шкоди, стягнутої на його користь з обвинуваченої. Крам того, потерпілий не згоден з мірою покарання, що призначена обвинуваченій, вона вину свою не визнала та під час всього судового розгляду намагалася всю вину перенести на нього, стверджувала, що правил дорожнього руху не порушувала. Обвинувачена матеріальну шкоду сплатила йому тільки у розмірі 1200 грн., тоді, як він витратив на лікування більше 24 000 грн. На його вимоги про надання матеріальної допомоги вона відповіла відмовою.

Обвинувачена ОСОБА_3 та її захисник ОСОБА_4 в судовому засіданні при апеляційному розгляді кримінального провадження, кожен окремо, просили відмовити в задоволенні апеляційних скарг прокурора та потерпілого, а вирок суду першої інстанції - залишити без змін.

В судовому засіданні при апеляційному розгляді прокурор просив апеляційну скаргу прокурора задовольнити в повному обсязі. Апеляційну скаргу потерпілого підтримав в частині призначення обвинуваченій більш суворого покарання, в частині задоволення цивільного позову просив відмовити.

Відповідно до ст. 402 КПК України обвинуваченою ОСОБА_3 були надані заперечення на апеляційні скарги потерпілого та прокурора, в яких вона просила відмовити в їх задоволенні, а вирок Нікопольського міськрайонного суду дніпропетровської області просила залишити без змін.

Цивільним відповідачем ПАТ «Україністка пожежно-страхова компанія» також були надані заперечення на апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_2, в яких вони просили відмовити в її задоволенні, а вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду Дніпропетровської області, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у апеляційних скаргах доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, апеляційна скарга потерпілого ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а вирок суду першої інстанції - скасуванню в частині призначеного покарання та в частині вирішення цивільного позову, з ухваленням нового вироку, з наступних підстав.

Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_3 та правильність кваліфікації її дій за ч.2 ст.286 КК України не оскаржуються, тому відповідно до вимог ст.404 КПК України законність та обґрунтованість вироку в цій частині апеляційним судом не перевіряється.

Кваліфікація дій обвинуваченої ОСОБА_3 за ч.2 ст.286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження, є вірною і ніким не ставиться під сумнів.

Порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, які могли б істотно вплинути на законність вироку, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.409 КПК України, при вирішенні питання про наявність підстав для скасування або зміни судового рішення, суд апеляційної інстанції в даному провадженні має керуватися ст.414 КПК України. Відповідно до змісту вказаної норми закону, підставами для скасування або зміни зазначеного вироку суду першої інстанції в апеляційному порядку є невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Виходячи з обставин справи, тяжкості вчиненого ОСОБА_3 злочину та даних про її особу, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про можливість застосування до винної покарання у виді позбавлення волі із застосуванням положень ст.ст.75, 76 КК України.

Але, висновок суду першої інстанції про призначення обвинуваченій основного покарання у виді позбавлення волі без застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортним засобом не ґрунтується на загальних засадах призначення покарання.

Відповідно до вимог ст.65 КК України при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу засудженого та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Згідно з ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Відповідно до п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з'ясовувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень, склад сім'ї, наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку, його матеріальний стан.

При вирішені питання про призначення обвинуваченому покарання без застосування додаткового покарання, суд має належним чином досліджувати й оцінювати всі обставини, які мають значення для кримінального провадження та застосовувати вказані вимоги закону лише в тому разі, коли для цього є умови й підстави, про що у судовому рішенні мають бути наведені докладні мотиви.

Приймаючи рішення про призначення обвинуваченій зазначеного у вироку покарання, суд першої інстанції послався на ступінь тяжкості кримінального правопорушення, на дані про особу обвинуваченої, її позитивну характеристику, той факт, що вона вперше притягується до кримінальної відповідальності, частково відшкодувала матеріальні збитки, завдані потерпілому. Крім того, суд не встановив обтяжуючих покарання обставин.

За таких обставин суд дійшов обґрунтованого висновку щодо призначення обвинуваченій основного покарання у виді позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням.

Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора та потерпілого, щодо не призначення додаткового покарання у виді позбавлення права управління транспортним засобом, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції в достатній мірі не враховані конкретні обставини кримінального правопорушення, його наслідки, той факт що ОСОБА_3 вчинила тяжкий злочин. В результаті її дій потерпілий ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження, через які йому необхідно зробити декілька операцій. Також судом не було враховано думку потерпілого, який наполягав на позбавленні обвинуваченої права керувати транспортними засобами.

А тому рішення суду стосовно незастосування додаткового покарання відносно обвинуваченої не можна визнати вмотивованим і обґрунтованим. Колегія суддів вважає, що призначення обвинуваченій основного покарання у виді позбавленні волі без застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в даному випадку не є необхідним і достатнім для її виправлення та не відповідає меті покарання, якою є також попередження вчинення нових злочинів як обвинуваченим, так і іншими особами.

Виходячи з наведеного, відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.420 КПК України вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання необхідно скасувати з метою застосування більш суворого покарання та ухвалити свій вирок.

При визначенні виду і розміру покарання обвинуваченій ОСОБА_3, колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке, згідно ст.12 КК України, відносяться до категорії тяжких злочинів.

Обставин, що обтяжують відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, колегією суддів не встановлено.

Пом'якшуючими покарання обставинами, згідно ст.66 КК України, колегія суддів визнає часткове відшкодування завданих потерпілому матеріальних збитків.

Але, потерпілий ОСОБА_2 наполягав на суворому покаранні обвинуваченого, що також враховується колегією суддів при визначенні виду та розміру покарання ОСОБА_3

Крім того, колегія суддів бере до уваги дані про особу обвинуваченої ОСОБА_3, яка за місцем проживання характеризується позитивно (том 1 а.кп.76-77, 78), раніше не судима (том 1 а.кп.80), у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра під наглядом не перебував і не перебуває (том 1 а.кп.81, 83).

Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів вважає за необхідне скасувати вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та приходить до висновку, що ОСОБА_3 повинно бути призначене покарання в межах санкції ч.2 ст.286 КК України у виді позбавлення волі, зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, з позбавленням права керувати транспортними засобами.

Таке покарання буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Законних підстав для застосування до ОСОБА_3 положень ст.69 КК України колегія суддів не вбачає.

Що стосується вимог апеляційної скарги потерпілого ОСОБА_2 з приводу задоволення його цивільного позову в повному обсязі, колегія суддів приходить до висновку про необхідність їх часткового задоволення, а саме скасування вироку в частині стягнення з ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» недоотриманого потерпілим втраченого заробітку та 5% моральної шкоди від розміру страхового відшкодування.

Так, згідно ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями особистим немайновим правам та майну фізичної особи відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст.1195 ЦПК України, фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Як видно із матеріалів кримінального провадження, потерпілий заявив цивільний позов про відшкодування обвинуваченою ОСОБА_3 заподіяної йому матеріальної шкоди, як в частині втраченого ним заробітку, так і щодо витрат на лікування. Суд першої інстанції погодився з обґрунтованістю позову потерпілого лише в частині відшкодування йому витрат на лікування.

Разом із тим в задоволенні іншої частини позову відмовив, пославшись на те, що виплати згідно лікарняних листів потерпілим були отримані, а з 28 серпня 2015 року по 10 вересня 2015 року потерпілий ОСОБА_2 перебував в умовах легкої праці, але за вказаний час він не просив суд стягнути певну суму.

З довідки №224 від 20.02.2015 року видно, що за останні 6 місяців роботи середньомісячна заробітна плата ОСОБА_2 становила 4931,75 грн. (том 2 а.кп.39). таким чином розмір його втраченого заробітку за 11 місяців, що він знаходився на лікарняному, складає 54 249,25 грн. (4931,75х11=54 249,25).

Відповідно до довідки №571 від 12.03.2016 року за весь період знаходження на лікарняному, потерпілим ОСОБА_6 було отримано 27 212,27 грн. (12 861,91+14 350,36). (том 2 а.кп.58).

Тобто недотриманий потерпілим розмір втраченого заробітку становить 27 036,98 грн. (54 249,25-27 212,27). Вказану суму судом першої інстанції безпідставно не було стягнуто на користь потерпілого с ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія».

Таким чином, суд першої інстанції помилково не застосував вказану вище норму Цивільного кодексу України і більш того, всупереч вимог ст.128 КПК України та ч.4 ст.215 ЦПК України, постановив необґрунтоване рішення про відмову в задоволенні цивільного позову потерпілого в цій частині.

Також, ґрунтуються на вимогах закону і вимоги апеляційної скарги потерпілого про необхідність стягнення з ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на його користь 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди, а не 1230 грн., як це зробив суд першої інстанції.

Так згідно з ч.5 ст.128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

За змістом ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до ч. 4 ст.23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Статтею 26-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховиком відшкодовується потерпілому (фізичній особі), який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.

Оскільки згідно страхового полісу серії АС/7200264 від 25.02.2014 року страхове відшкодування на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю, становить 100 000 грн., сума на відшкодування моральної шкоди потерпілому повинна складати 5 000 грн., тобто 5% від розміру страхового відшкодування (том 1 а.кп.29).

Отже, вирок суду першої інстанції в цій частині також підлягає скасуванню, оскільки він ухвалений без врахування вимог закону, належним чином не вмотивований та не обґрунтований.

Що стосується вимог апеляційної скарги потерпілого з приводу стягнення на його користь з обвинуваченої ОСОБА_3 моральної шкоди в розмірі 15 000 грн., замість стягнутих 10 000 грн. судом першої інстанції, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Згідно п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Аналізуючи фактичні обставини справи колегія суддів приходить до висновку про те, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди, у розмірі 10 000 грн., стягнутий з обвинуваченої на користь потерпілого ОСОБА_2, відповідає обсягу фізичних та моральних страждань, що мали місце внаслідок подій ДТП.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що потерпілому були завдані травми у вигляді: відкритого перелому нижньої третини правої стегнової кістки, забито-рваної рани правого стегна у нижній третині, травматичного пошкодження правої стегнової артерії та вени, закритого перелому лонної кістки справа, травматичного шоку III ступеня (том 1 а.кп.50-52). Від вказаних травм потерпілий лікувався протягом тривалого часу та переніс хірургічне втручання, отримав інвалідність. Крім того, потерпілий майже рік провів в лікарні на стаціонарному лікуванні і по теперішній час потребує додаткового лікування.

Також, колегія суддів приймає до уваги ставлення самої обвинуваченої до питання відшкодування моральної шкоди потерпілому, яка у період з моменту скоєння ДТП до теперішнього часу не відшкодувала навіть незначну частину завданої моральної шкоди.

Отже, виходячи з зазначених обставин, колегія суддів, беручи до уваги конкретні обставини кримінального провадження, наслідки, що наступили, тяжкість тілесних ушкоджень, завданих потерпілому, характер і тривалість фізичних і моральних страждань, істотність вимушених змін в його життєвих стосунках, вважає, що розмір моральної шкоди, визначений судом першої інстанції, у розмірі 10 000 грн. відповідає засадам розумності та справедливості.

Таким чином, колегія суддів не погоджується з доводами апеляції потерпілого з приводу того, що судом першої інстанції при вирішенні питання розміру стягнутої моральної шкоди, належним чином не обґрунтовані висновки про часткове задоволення цивільного позову.

Також, вимоги апеляції потерпілого ОСОБА_2 з приводу того, що судом першої інстанції були порушені вимоги закону при вирішенні цивільного позову, оскільки ним не було стягнуто на його користь витрати, понесені ним на правову допомогу в розмірі 2500 грн., є такими, що ґрунтується на вимогах закону.

За загальним правилом, встановленим ч.1 ст.118 КПК України, процесуальні витрати, крім іншого, складаються з витрат на правову допомогу.

Згідно з ч.1 ст.124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним процесуальні витрати, які документально підтверджені.

В матеріалах кримінального провадження міститься договір №17 між потерпілим ОСОБА_2 та адвокатом Волювач С.М. від 18.05.2015 року, згідно якого потерпілим повинен був оплатити юридичні послуги вказаному адвокату в розмірі 2500 грн. (том 2 а.кп.25).

Але, потерпілим не було надано квитанції, яка б підтвердила сплату ним вказаної суми. Отже, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги потерпілого в цій частині та вважає, що судом першої інстанції було обгрунтовано відмовлено йому у стягненні на його користь з обвинуваченої витрат на правову допомогу.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що вимоги апеляційної скарги прокурора підлягають задоволенню, вимоги апеляційної скарги потерпілого ОСОБА_2 - частковому задоволенню, а вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 травня 2016 року - скасуванню в частині призначеного покарання та вирішення цивільного позову.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 420 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора - задовольнити, апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 травня 2016 року відносноОСОБА_3 в частині призначеного покарання та вирішення цивільного позову - скасувати.

Призначити ОСОБА_3 покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 (два) роки.

На підставі ст.ст.75, 76 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі, з випробувальним терміном на 2 (два) роки, якщо вона не вчинить нового злочину та не виїжджатиме за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально виконавчої інспекції.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_2 27 036 (двадцять сім тисяч тридцять шість) гривень 98 копійок недотриманого ним втраченого заробітку та 5 000 (п'ять тисяч) гривень моральної шкоди.

В іншій частині вирок відносно ОСОБА_3 залишити без змін.

Запобіжний захід ОСОБА_3 за даним кримінальним провадженням не обирався

Відповідно до вимог ст.376 п.6 КПК України копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченій та прокурору.

Вирок може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяця з моменту проголошення вироку, а обвинуваченим у той самий строк з моменту вручення йому копії вироку.

Судді апеляційного суду

Дніпропетровської області

Н.О. Чумак Н.Ф. Воловик І.Ю. Русакова