Ухвала суду № 59521230, 03.08.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/364/16-а

Головуючий у 1-й інстанції: Бошкова Ю.М.

Суддя-доповідач: Боровицький О. А.

03 серпня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Боровицького О. А.

суддів: Матохнюка Д.Б. Сапальової Т.В. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Тарасенко А.М.,

представника позивача - Бойка Дмитра Володимировича,

представника відповідача - Мельника Олега Вікторовича,

представника відповідача - Волошенюк Євгенії Андріївни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ямпільський маслосирзавод" до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

в березні 2016 року позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000252200, винесеного 09.03.2016 року, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ "Ямпільський маслосирзавод" з податку на додану вартість на суму 292 297,00 грн. та нараховано штрафні санкції в сумі 146 149,00 грн. та податкового повідомлення-рішення № 0000242200, винесеного 09.03.2016 року, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ "Ямпільський маслосирзавод" з податку на прибуток на суму 154 943,00 грн. та нараховано штрафні санкції в сумі 77 472,00 грн.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Представники відповідача в судовому засіданні підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив суд залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у матеріалах справи письмовими доказами, надавши їм оцінку, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Так, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами адміністративної справи, на підставі направлень від 25 січня 2016 року №42, 43, 44, 45, 46, 47 та наказів №22 від 14 січня 2016 року, № 50 від 03 лютого 2016 року інспекторами Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області та Могилів-Подільської об'єднаної державної податкової служби Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області у період із 25 січня 2016 року по 08 лютого 2016 року проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ "Ямпільський маслосирзавод".

За наслідками проведеної перевірки складено акт № 25/2201/00444582 від 19 лютого 2016 року про результати планової виїзної документальної перевірки ТОВ "Ямпільський маслосирзавод" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період фінансово-господарської діяльності з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року (а.с.12-89).

Зі змісту вказаного акту встановлено, що контролюючим органом зроблено висновок про наступні порушення, що допущені позивачем: 1) п. 198.6. ст.198, п. 201.1 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 292297,00 грн., 2) п.57.1 ст.57, п.138.2 ст.138, п.п. 139.1.9, п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2014 рік на загальну суму 154943,00 грн.

На підставі акту перевірки Головним управлінням ДФС у Вінницькій області винесено податкові повідомлення - рішення від 09 березня 2016 року № 0000252200 (том 1 а.с.90) та від 09 березня 2016 року №0000242200 (том1 а.с.91).

Не погодившись із вказаними рішеннями, відповідач звернувся до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції, фактично здійснювані позивачем, підтверджуються оформленими належним чином документами. Дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до пункту 14.1.36 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За приписами п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначену згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 198.3. ст.198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника податку права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом вважається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцією, в свою чергу є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В силу вимог ч. 2 ст. 9 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень є висновки податкового органу про нереальність господарських операцій між ТОВ "Ямпільський маслосирзавод" та ТОВ "Фабіліте".

При вирішенні даного податкового спору колегія суддів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Так, на підставі доказів, що містяться у справі: договори, податкові накладні, видаткові накладні, квитанції, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення та ін., оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що позивачем підтверджено факт реального здійснення господарських операцій між ТОВ "Ямпільський маслосирзавод" та ТОВ "Фабіліте". Дослідивши первинні документи, які містяться в матеріалах адміністративної справи, колегія суддів вважає, що вони оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та містять всі необхідні відомості та реквізити для належного підтвердження виконання зобов'язань.

Крім того, між ТОВ "Ямпільський маслосирзавод" та ТОВ "Фабіліте" укладено договори купівлі-продажу №01/07-1 від 01.07.2014 року (том 1 а.с.92), №02/09-1 від 02.09.2014 року (том 1 а.с.93), № 01/10-1 від 01.10.2014 року (том 1 а.с.94). Їх предметом є продаж товару, кількість та ціна якого визначається згідно накладних. Право позивача на податковий кредит виникло у зв'язку зі сплатою сум ПДВ в ціні придбання товарів, про що свідчать виписані TOB "Фабіліте" видаткові накладні та податкові накладні, які були надані позивачу у зв'язку зі здійсненням господарських операцій із TOB "Фабіліте" за зазначеними договорами (том 1 а.с.95-147). Також поставка товару підтверджується товарно-транспортними накладними та подорожніми листами (том 1 а.с.148-180, 181-213).

Відповідач вказує, що перевіркою не підтверджено наявність у ТОВ "Фабіліте" фізичних, технічних та технологічних можливостей до вчинення задекларованих господарських операцій: відсутність штату працюючих, матеріальних ресурсів тощо. Однак, дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо. При цьому, на думку суду, сама собою наявність або відсутність певних ресурсів не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

З матеріалів справи встановлено, що податковий орган вважає, що правочини вважаються нікчемними і через те, що ТОВ "Ямпільський маслосирзавод" не надало до перевірки копії Сертифікатів відповідності чи паспортів якості придбаного по виписаних накладних дизпалива та газу зрідженого.

Однак, такі висновки суд оцінює критично, оскільки сертифікати відповідності (якості продукції) не є документами податкового (бухгалтерського) обліку підприємства, а отже його наявність у платника податків не є обов'язковою для підтвердження правомірності формування своїх витрат чи податкового кредиту.

Необхідно звернути увагу і на те, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісним платником податків (постачальником) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи викладене, податковим органом безпідставно донараховані грошові зобов'язання з податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням № 0000252200 від 09.03.2016 року, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 292 297,00 грн. та нараховано штрафні санкції в сумі 146 149,00 грн. У зв'язку з цим і податкове повідомлення-рішення № 0000242200, винесене 09.03.2016 року про збільшення суми грошового зобов'язання ТОВ "Ямпільський маслосирзавод" з податку на прибуток на суму 154 943,00 грн. та нараховано штрафні санкції в сумі 77 472,00 грн. також є протиправним, оскільки в даному випадку перебуває в прямій залежності від протиправності податкового повідомлення-рішення № 0000252200.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог, правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин.

З врахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час її розгляду, а відтак, відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 08 серпня 2016 року.

Головуючий Боровицький О. А. Судді Матохнюк Д.Б. Сапальова Т.В.