Рішення № 59515530, 02.08.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.08.2016Справа №910/10785/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" ДоТовариства з обмеженою відповідальністю "ФК АУРУМ ФІНАНС"Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб; 2) Національний банк України; 3) ОСОБА_2; 4) Товариство з обмеженою відповідальністю "Сіті -Стейт"Прозастосування наслідків недійсності нікчемного правочину Суддя Ярмак О.М.

За участю представників:

від позивачаБондаренко М.Г. (представник за довіреністю від 30.06.2016) від відповідачаКоролецька В.А. (представник за довіреністю від 01.07.2016)від третьої особи 1Гуленко Ю.М. (представник за довіреністю від 23.06.2016)від третьої особи 2Шевченко Д.В. (представник за довіреністю від 19.07.2016)від третьої особи 3не з'явився від третьої особи 4Самборська Г.М. (представник за довіреністю від 01.07.2016)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК АУРУМ ФІНАНС", в якій просить застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину - договору про відступлення прав вимоги від 26.05.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А., та зареєстрованого за № 6269, а також зобов'язати відповідача повернути на користь позивача права майнової вимоги, отримані за договором про відступлення прав вимоги від 26.05.2015 та повернути оригінали документів отримані за актами приймання - передачі від 27.05.2015 за зобов'язаннями боржника (позичальника банку) ОСОБА_2, внести зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Ухвалою суду від 13.06.2016 за вказаними вимогами порушено провадження у справі № 910/10785/16, розгляд справи призначено на 19.07.2016, залучено у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, 2) Національний банк України, 3) ОСОБА_2.

Ухвалою від 19.07.2016 судом залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Сіті -Стейт" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, відкладено розгляд справи на 02.08.2016.

01.08.2016 від третьої особи 2 до суду надійшли пояснення по справі.

02.08.2016 в судове засідання з'явилися представники обох сторін спору та третіх осіб 1, 2, 4.

В ході судового засідання представником позивача було подано додаткові документи до матеріалів справи, в тому числі і клопотання про проведення розгляду справи у закритому судовому засіданні у зв'язку поданням позивачем матеріалів з обмеженим доступом, зокрема, постанови Правління НБУ № 293/БТ від 30.04.2015.

Суд відмовляє у задоволенні вказаного клопотання з мотивів його необґрунтованості та недоцільності.

Надалі представник позивача обґрунтував підстави позовних вимог, підтримав позов та просив задовольнити його у повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві.

Представники третіх осіб 1 та 2 підтримали правову позицію позивача у повному обсязі.

Представник третьої особи 4 надав в матеріали справи письмові пояснення та проти задоволення позовних вимог заперечив.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

27.05.2015 між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" (первісний кредитор, далі - Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" (новий кредитор) укладено договір про відступлення прав вимоги № б/н (далі - Договір), за умовами якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги до ОСОБА_2, а новий кредитор сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, визначеній п. 5 цього Договору, у порядку та строки, встановлені цим договором, та набуває права вимоги первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існують на момент переходу права вимоги за Кредитним договором № 136 від 10.06.201 з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього, та Іпотечним договором від 10.06.2013, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сигнаївською С.О. за реєстровим № 4999, предметом якого є іпотека належного боржнику нерухомого майна: квартири № 149, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та має загальну площу 62,7 кв.м., житлову площу 44,2 кв.м., які були укладені між: Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" та ОСОБА_2, а також Догоовром поруки № 136-1 від 10.06.2013 та Договором застави майнових прав на грошові кошти № 136-2 від 10.06.2013, укладеними між первісним кредитором та ТОВ "Сіті -Стейт".

Відповідно до п. 2 Договору до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора за Кредитним договором, в тому числі, але не виключно право вимоги сплати заборгованості за кредитом, несплачених процентів, комісії та штрафних санкцій за Кредитним договором в розмірі, який буде існувати на момент переходу права вимоги, вказаний в п. 3 цього договору, а також всі права іпотекодержателя за Іпотечним договором, заставодержателя за Договором застави та всі права за Договором поруки.

Згідно з п. 3. Договору станом на 25.05.2015 заборгованість за Кредитним договором становить 287 542,98 грн.

Як указано у п. 4 Договору, підстави виникнення, зазначених в п.1 цього договору прав вимоги до боржника, на момент підписання цього договору підтверджуються:

1) Кредитним договором № 136 від 10.06.2013;

2) Іпотечним договором від 10.06.2013, посвідченим приватним нотаріусом КМНО Сингаївською С.О. за реєстровим 4999;

3) Договором поруки № 136-1 від 10.06.2013;

4) Договором застави майнових прав на грошові кошти № 136-2 від 10.06.2013.

За змістом п. 5 Договору за відступлені права вимоги за кредитним договором новий кредитор сплачує первісному кредитору кошти в українських гривнях в розмірі 287 542,98 грн. без ПДВ, які сплачуються новим кредитором первісному кредитору протягом 2 банківських днів з дня укладення цього договору.

Загальновідомою є обставина, що постановою Правління Національного банку України № 348 від 28.05.2015 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" до категорії неплатоспроможних" Банк було віднесено до категорії неплатоспроможних.

На підставі постанови Правління Національного банку України виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 107 від 28.05.2015 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Український професійний банк", згідно з яким Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було розпочато процедуру виведення банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації з 29.05.2015 по 28.08.2015 включно. Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було призначено Пантіну Л.О.

Постановою Правління Національного банку України № 562 від 28.08.2015 відкликано банківську ліцензію ПАТ "Український професійний банк" та прийнято рішення про ліквідацію Банку.

На виконання вказаної постанови Правління Національного банку України виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняте відповідне рішення № 158 від 28.08.2015 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Український професійний банк" та делегування повноважень ліквідатора банку", яким було припинено здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Український професійний банк" і розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Український професійний банк" з 31.08.2015 по 30.08.2016. Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Український професійний банк" призначено Пантіну Л.О.

На виконання своїх обов'язків, передбачених ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Уповноваженою особою, згідно з наказом № 26/ТА від 29.05.2015 було створено комісію з перевірки договорів (інших правочинів), укладених ПАТ"УПБ".

За результатами роботи комісії, що було оформлено протоколом № 7 від 24.07.2015, встановлено, що при укладанні Договору про відступлення права вимоги від 25.05.2015 було допущено ряд порушень законодавства та обмежень, встановлених Національним банком України, що свідчить про його нікчемність відповідно до п. п. 1, 2, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Повідомленням № 01-10/3275 від 03.08.2015 Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ "Український професійний банк" Пантіної Л.О. було повідомлено відповідача про нікчемність Договору про відступлення прав вимоги від 26.05.2015 згідно з положеннями ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - Договору відступлення прав вимоги від 26.05.2015, який, за його твердженнями, є нікчемним на підставі п. п. 1, 2, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Згідно зі ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частиною 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції яка діяла на час укладання спірного Договору) правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Як на тому наголошено в пункті 2.13. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, господарський суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а має дати належну оцінку відповідним доводам позивача.

Обґрунтовуючи підстави нікчемності Договору позивач посилається на таке:

- прийнявши виконання (платежі) за Договором відступлення від відповідача з його поточного рахунку в Банку, Банком було порушено вимоги постанови Національного банку України № 293/БТ від 30.04.2015, відповідно до якої всі розрахунки в національній валюті повинні проводитися через кореспондентський рахунок Банку, відкритий у Національному банку України, в той час як всі розрахунки за Договором проводились через внутрішні рахунки Банку.

Банк, уклавши Договір, безоплатно здійснив відчуження майна (активів банку), прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог, оскільки фактично грошові кошти до банку не надходили, натомість були проведені штучні банківські транзакції;

- уклавши Договір, Банк прийняв на себе зобов'язання, внаслідок чого виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

- умови Договору, укладеного між Банком та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс", прямо передбачають передачу контрагенту, що є одночасно кредитором Банку, майнових прав за Кредитним договором та договорами забезпечення, отже, надають кредитору - ТОВ "ФК Аурум Фінанс" переваги перед іншими кредиторами, не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами Банку.

Проте, вказані твердження позивача суд вважає необґрунтованими, з огляду на таке.

Суд зазначає, що порушення постанови правління Національному банку України № 293/БТ, на які посилається позивач, не є підставою нікчемності правочинів в розумінні ст. 38 Закону України „ Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ст. 215 ЦК України.

Відповідно до ст. 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у разі порушення банками банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, нормативно-правових актів Національного банку України, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного.

Пунктом 12.3 Розділу 12 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 № 346 встановлено, що рішення Правління Національного банку про віднесення банку до категорії проблемних містить, зокрема: строк, протягом якого проблемний банк зобов'язаний привести свою діяльність у відповідність до вимог законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, але не більше 180 днів; обмеження у діяльності банку; порядок та строки повідомлення проблемним банком про стан виконання заходів щодо фінансового оздоровлення банку, а також приведення банком своєї діяльності у відповідність до вимог банківського законодавства.

Нормами ч. 6 ст. 67 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та п. 5.1. глави 5 розділу 1 Положення № 346 передбачено право Національного банку України запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора в разі потреби в посиленні контролю за діяльністю банку з метою уникнення можливості невиконання ним своїх зобов'язань перед клієнтами та кредиторами.

Постановою Правління Національного банку України № 293/БТ від 30.04.2015 "Про віднесення ПАТ "Український професійний банк" до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку" були встановлені обмеження у діяльності ПАТ "Український професійний банк", як юридичної особи, що входить до банківської системи України, банку було заборонено передавати в забезпечення вкладникам, іншим кредиторам майно та активи банку без погодження з Національним банком України, був призначений куратор банку з числа працівників Національного банку, заборонено банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки, всі розрахунки мали бути здійснені виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України.

Отже, постановою Правління Національного банку України № 293/БТ від 30.04.2015 були встановлені обмеження у діяльності ПАТ "Український професійний банк" як юридичної особи, що входить до банківської системи України.

Суд зазначає, що вказана Постанова НБУ від 30.04.2015 не є нормативно-правовим актом, оскільки не зареєстрована в Мінюсті, містить гриф "банківська таємниця", а отже є актом індивідуальної дії, чинність якого може бути направлена індивідуально тільки на позивача.

Наслідком порушення акту індивідуальної дії може бути лише застосування Національним банком України до позивача заходів впливу за порушення банківського законодавства відповідно до ст. 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та Постанови Правління НБУ від 17.08.2012 № 346 "Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу", а не визнання правочину недійсним.

Більше того, невідповідність укладеного договору вимогам постанови НБУ не визначено як підставу нікчемності ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Суд погоджується з твердженнями відповідача, що заборона позивачу використовувати для розрахунків в національній валюті прямі кореспондентські рахунки та зобов'язання позивача здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок в НБУ (п.5 та п. 6 Постанови НБУ від 30.04.2015) стосувались міжбанківських переказів і не поширюються на внутрішньобанківські операції позивача.

Дана позиція узгоджуються зі змістом норми ст. 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність", згідно з якою у випадку віднесення Національним банком України банку до категорії проблемних, останньому забороняється використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки в національній та іноземній валюті Проведення розрахунків здійснюється виключно через консолідований кореспондентський рахунок у Національному банку України.

Згідно зі ст. 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні " кореспондентський рахунок - рахунок, що відкривається одним банком іншому банку для здійснення міжбанківських переказів.

Відповідач не є банківською установою, тому не має можливості згідно закону відкривати кореспондентський рахунок в іншому банку, в тому числі в Національному банку України, а також здійснювати міжбанківські перекази. Грошові кошти за Договором про відступлення прав вимоги від 26.05.2015 були перераховані відповідачем позивачу саме з власного поточного рахунку, відкритого в позивача. Таким чином, розрахунки між юридичною особою-клієнтом (відповідачем) і банком (позивачем) не є міжбанківськими переказами і не можуть (не повинні) здійснюватись через кореспондентський рахунок в іншому банку, в тому числі через кореспондентський рахунок позивача в НБУ.

Згідно зі ч.1 ст.512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514, ч.1 ст.517 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом; первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Спірний договір відступлення права вимоги за кредитним договором відповідає вимогам статтей 512-519 Цивільного кодексу України.

Надаючи оцінку доводам позивача, суд зазначає, що підстава нікчемності правочину, зазначена в п. 2 ч. 3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", не має місця у даному випадку, оскільки укладення договору 26.05.2015 року не призвело до визнання банку неплатоспроможним, адже, ще 30.04.2015 банк було віднесено до категорії проблемних.

Посилання позивача на те, що ним безоплатно відчужено право вимоги за кредитним договором у зв'язку з прийняттям на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента на вчинення відповідних майнових дій, судом відхиляється, оскільки Договір про відступлення права вимоги від 26.05.2015 не є договором про безоплатне відчуження майнових прав. Крім того, суд звертає увагу, що платіжним дорученням від 27.05.2015 № 65 відповідачем було перераховано позивачу 287 542,98 грн., в графі платіжного доручення "призначення платежу" вказано: плата за відступлення права вимоги за кредитними зобов'язаннями згідно договору відступлення права вимоги від 26.05.2015. Отже, позивач отримав кошти у розмірі 287 542,98 грн., що мало сприяти підвищенню рівня платоспроможності банку.

Щодо підстави нікчемності договору, передбаченої п.7 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", то у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що інші кредитори банку, крім позивача, виявили бажання укласти договір про відступлення вимоги за кредитним договором № 136 від 10.06.2013 і саме ТОВ "ФК Аурум Фінанс" було надано перевагу в укладенні спірного договору. Натомість, передбачений умовами Договору обов'язок сплати відповідачем відповідної суми коштів за відступлене право вимоги за кредитним договором на користь позивача не може свідчити про надання відповідачеві будь-яких пільг (переваг) при укладенні такого договору, зокрема, встановлення меншої вартості відступлення позивачем свого права вимоги (відносно самого права вимоги), відстрочення/розстрочення платежу тощо.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.07.2015 № 6-301цс15).

Таким чином, з урахуванням ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони були вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав вважати Договір про відступлення прав вимоги від 26.05.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сигнаївською С.О. за реєстровим № 4999, нікчемним в порядку п. п. 1, 2, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Як встановлено судом, позивачем заявлено вимогу про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - договору про відступлення права вимоги від 26.05.2015, а саме: зобов'язання відповідача повернути позивачу права майнової вимоги, отримані за договором про відступлення права вимоги від 26.05.2015, укладеним між позивачем та відповідачем, а також повернути оригінали документів, отримані згідно з актів приймання-передачі від 27.05.2015.

Відповідно до приписів ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Стосовно даної позовної вимоги позивача суд зазначає, що вказана вимога носить похідний характер від доводів про нікчемність правочину, а тому за відсутності доказів на підтвердження нікчемності договору про відступлення прав вимоги, та відповідно встановлення судом відсутності підстав вважати даний договір нікчемним, відсутні і підстави для застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

При цьому, суд додатково наголошує, що вимога про зобов'язання відповідача повернути позивачу права майнової вимоги, отримані за договором про відступлення права вимоги від 26.05.2015, в порядку реституції, в будь-якому разі не є ефективним способом захисту права з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки майнові права, хоча за приписами ст. 190 Цивільного кодексу України, є майном, однак є неспоживною річчю, що, відповідно, не має уречевленої форми, а тому, з огляду на те, що у випадку наявності підстав вважати правочин (зокрема, договір відступлення права вимоги) недійсним (нікчемним), право вимоги, що є об'єктом такого договору, буде вважатись таким, що не передано новому кредитору.

Також позивачем заявлено вимогу про внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме: про суб'єктів в записі про іпотеку 1241512, змінити іпотекодержателя Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" на Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк"; про суб'єктів в записі про обтяження 1243401, змінити обтяжувача Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" на Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк".

Суд відзначає, що позов не містить жодного нормативно-правового обґрунтування вказаної вимоги позивача, однак така вимога, щодо забезпечувального договору (іпотечного договору) відносно основного (кредитного договору) також носить похідний характер від доводів про нікчемність договору про відступлення прав вимоги від 26.05.2015, а тому за відсутності доказів на підтвердження нікчемності останнього, в будь-якому разі відсутні і підстави для внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до приписів ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність оспорюваних правочинів, у зв'язку з чим позовні вимоги не можна вважати обґрунтованими.

Оскільки, як зазначалось вище, судом не встановлено наявності обставин, з якими закон пов'язує нікчемність Договору про відступлення права вимоги від 26.05.2015, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні заявлених позовних вимог, судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 08.08.2016

Суддя О.М. Ярмак