Рішення № 59515112, 01.08.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01.08.16р. Справа № 904/3826/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Теплотехніка", м. Дніпро

до відповідачів:

1. Публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча", м. Маріуполь Донецької області

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "НПП Електротепломаш", м. Дніпро

про стягнення 112630,00 грн

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від позивача: адвокат ОСОБА_1, довіреність від 05.03.2015;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Теплотехніка" (далі - позивач) звернулося з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча" (далі - 1-й відповідач) та Товариства з обмеженою відповідальністю "НПП Електротепломаш" (далі - 1-й відповідач), у якій заявив вимоги про:

солідарне стягнення з 1-го та 2-го відповідачів 5 000,00 грн боргу з посиланням на неналежне виконання договору поставки обладнання № 1942, укладеного між позивачем та 1-м відповідачем 21.12.2015, з урахуванням договору поруки, укладеного між позивачем та 2-м відповідачем 21.12.2015;

стягнення з 1-го відповідача основного боргу у розмірі 101 604,00 грн, пені у розмірі 3 454,00 грн, 3% річних у розмірі 972,00 грн та інфляційних нарахувань у розмірі 1 600,00 грн за договором № 1942 від 21.12.2015.

У судовому засіданні, призначеному на 31.05.2016, позивач подав заяву, у якій зазначив, що на його користь 1-й відповідач частково сплатив заборгованість у сумі 106 609,50 грн. Позивач вказує, що згідно з ст. 534 Цивільного кодексу України з отриманої від відповідача суми платежу він зарахував 6442,61 грн на погашення пені, 1207,93 грн на погашення 3% річних, 1600,00 грн на погашення інфляційних нарахувань на суму боргу, решту в розмірі 97359,16 грн на погашення основного боргу, через що заборгованість останнього перед позивачем зменшилась та складає 9 244,84 грн. Враховуючи викладене, позивач просить суд:

припинити провадження в частині солідарного стягнення з відповідачів 5 000,00 грн боргу та в частині стягнення з 1-го відповідача основного боргу у розмірі 92 359,16 грн, пені у розмірі 3 454,00 грн, 3% річних у розмірі 972,00 грн та інфляційних нарахувань у розмірі 1 600,00 грн;

стягнути з 1-го відповідача на користь позивача основний борг у сумі 9 244,84 грн.

Крім того, позивач у заяві виклав клопотання про повернення йому сплаченого ним судового збору у сумі 1 550,70 грн.

Суд прийняв цю заяву до розгляду та зазначив, що клопотання стосовно судового збору буде розглянуто ним при вирішенні спору.

Позивачем 12.07.2016 подано клопотання продовжити строк розгляду справи на 15 днів, яке задоволено судом, ухвалою суду від 12.07.2016 строк розгляду справи продовжений до 31.07.2016.

01.08.2016 позивачем подана заява "про уточнення позовних вимог", у якій він зазначив, що заявлені ним позовні вимоги підлягають збільшенню за рахунок збільшення періоду нарахування по 22.05.2016, тому він просить стягнути з 1-го відповідача 106604,00 грн боргу, 6442,41 грн пені, 1207,93 грн 3% річних та 1600,00 грн інфляційних нарахувань.

Господарським процесуальним кодексом України не передбачено подання заяв "про уточнення позовних вимог" та не визначено процесуальних дій при надходженні таких заяв, крім того, у заяві викладені вимоги про стягнення більших сум, ніж заявлені в позовній заяві, але позивач не надав передбачених ст. ст. 56, 57 ГПК України доказів надсилання заяви іншим сторонам спору, доказів доплати судового збору , тому викладені в цій заяві вимоги не розглядаються. Суд вирішує вимоги, що викладені в позовній заяві.

Відповідачі належним чином повідомлені про час та місце судових засідань, про що свідчать поштові повідомлення про вручення ухвал суду, але участі своїх повноважних представників у засіданні суду не забезпечили, 2-й відповідач витребуваних судом документів не надав, тому справа розглядається за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

21 грудня 2015 року між Публічним акціонерним товариством "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча", м. Маріуполь Донецької області (1-й відповідач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Теплотехніка" ( позивач, постачальник) був укладений договір поставки №1942, за умовами якого постачальник зобов'язався передати у встановленні строки обладнання у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти відповідний товар та сплатити за нього грошові кошти у строки та порядку, що визначені договором.

Найменування товару, його кількість, вартість, строки поставки та оплати передбачені специфікацією №1, що підписана сторонами договору 24 грудня 2015 року, відповідно до якої постачальник повинен протягом 10 банківських днів з дня укладення специфікації здійснити поставку наступного обладнання: апарат електричний водонагрівальний КЕО 60/380, 2015 року випуску, у кількості 7 шт., вартість 6297,50 грн за 1 одиницю, а разом - 44 082,50 грн, та апарат електричний водонагрівальний КЕО 120/380, 2015 року випуску, у кількості 10 шт, вартістю 13360 грн за 1 одиницю, а разом - 133 600 грн. Загальна вартість поставленого обладнання складає 213 219 грн, у т.ч. ПДВ у розмірі 35536,50 грн.

Постачальник виконав обов'язки за договором поставки від 21 грудня 2015 року, надавши покупцю товар у кількості, якості та строки, обумовлені договором, що підтверджується актом приймання продукції від 31 грудня 2015 року №4223 за податковою накладною №809 від 28 грудня 2015 року.

В свою чергу покупець сплатив 50 % вартості товару, які є передплатою, а решта, що підлягала сплаті протягом 5 календарних днів від дати відвантаження (надходження) товару, залишилась неоплаченою, тому позивач звернувся до суду з цим позовом з вимогами стягнути 5000,00 грн боргу солідарно з Публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча", м. Маріуполь Донецької області та Товариства з обмеженою відповідальністю "НПП Електротепломаш, м. Дніпро (2-й відповідач) як поручителя за виконання зобов'язань 1-м відповідачем, стягнути з 1-го відповідача 101604,00 грн боргу, 3454 грн пені за 81 день прострочки, починаючи з 05.02.2016, що складає період з 05.02.2016 по 25.04.2016, 972,00 грн 3% річних за період з 06.01.2016 по 25.04.2016 та 1600,00 грн інфляційних нарахувань на суму боргу за період з січня по березень 2016 року.

1-й відповідач проти позову заперечив та вказав, що, згідно п.п. 9.1, 9.2 договору постачання № 1942 від 21.12.2015 усі суперечки та розбіжності, які можуть виникнути в зв'язку з даним договором або що стосуються його укладення, зміни, виконання, порушення, розірвання, недійсності, вирішуються шляхом переговорів. У випадку, якщо спори і розбіжності, які виникли у зв'язку з цим договором або щодо його укладення, зміни, порушення, розірвання, недійсності, що не будуть врегульовані шляхом переговорів, їх вирішення здійснюється відповідно до матеріального права України таким шляхом:

- спори, майнові вимоги за якими не перевищують еквівалент 10 000 доларів (з урахуванням обмінного курсу НБУ на дату виникнення вимог) по основній сумі зобов'язань, вирішуються в Постійно діючому Регіональному Третейському суді України при Асоціації "Регіональна правова група" (відповідно до Регламенту даного суду), рішення якого є остаточним і обов'язковим для Сторін і підлягає виконанню Сторонами у строки, зазначені в рішенні суду.

Закінчення строку дії даного договору не призводить до припинення викладеної в даному договорі угоди Сторін щодо порядку вирішення спорів.

Тобто, підписавши договір поставки із третейським застереженням, сторони погодили, що будь-які суперечки та спори щодо даного договору між ними підлягають розгляду третейським судом.

Таким чином, 1-й відповідач вважає, що провадження у справі має бути припинено згідно з п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Також від 1-го відповідача 25.07.2016 надійшло платіжне доручення № НОМЕР_1 від 23.05.2016 на перерахування позивачу 106609,50 грн. В призначенні платежу зазначено, що це є оплатою за апарати по договору № 1942 від 21.12.2015.

Враховуючи обставини справи, надані матеріали, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України "Про третейські суди" спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

В рішенні Конституційного Суду України від 10.01.2008 року № 1-рп/2008 у справі № 1-3/2008 (справа про завдання третейського суду) зазначено, що відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (ст. 12 ГПК України), ст. 6 Закону України "Про третейські суди"). Гарантуючи право на судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 2 ст. 22, ст. 64 Конституції України).

Таким чином, Конституцією України гарантовано право на судовий захист зі сторони держави.

В ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судоустрій і статус судів" передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

При цьому, Закон України "Про третейські суди" передбачає виключно право, а не обовязок сторін на звернення до цього суду. Окрім того, необхідна наявність волі обох сторін для виникнення у третейського суду підстав для розгляду спору по суті. При відсутності волі, в даному випадку, позивача, на звернення до третейського суду, чинне законодавство України жодним чином не позбавляє його права на звернення до господарського суду.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України юридичним особам та субєктам підприємницької діяльності гарантовано право звернення до господарського суду згідно із встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відтак, звернення за вирішенням спору до третейського суду є правом особи, яка самостійно на свій розсуд обирає способи захисту порушених або оспорюваних інтересів. Третейське застереження є обов'язковою і головною умовою звернення особи з позовом до третейського суду, проте її наявність не свідчить про обов'язок особи у разі виникнення спору звертатись за його вирішенням лише до третейського суду, не тягне за собою позбавлення права особи на звернення за захистом своїх прав та інтересів з позовом до суду загальної юрисдикції.

Отже, з урахуванням наведеного, право на звернення до суду за захистом своїх прав, передбачене Конституцією України, не може бути заперечене, а розгляд спору в третейському суді є правом сторін та реалізується шляхом взаємного погодження вказаного питання між сторонами.

З огляду на викладене, у разі, коли між сторонами у договорі передбачене третейське застереження, але одна із сторін заперечує проти нього, то прерогатива має бути віддана відстоюванню права на захист своїх інтересів в судовому порядку.

Позивач звернувся з позовом до господарського суду, наполягає на розгляді справи саме цим судом, тому справа має бути вирішена саме цим судом.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Згідно ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі договір є договором поставки, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

Відповідно до ч.1 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення передбачені і ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України.

Згідно ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто неналежне виконання.

Факт поставки позивачем товару відповідачу підтверджений матеріалами справи та відповідачем не оспорений.

Приписами ст.530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач порушив обумовлені договором строки оплати поставленої йому продукції та вчасно не оплатив отриману ним продукцію, тобто в даному випадку має місце неналежне виконання зобов'язань за вказаним договором відповідачем, в результаті чого у останнього утворилася заборгованість перед позивачем у сумі 106604,00 грн.

Після порушення провадження у справі 1-й відповідач платіжним дорученням від 23.05.2016 перерахував позивачу суму заборгованості в повному обсязі.

Позивач у поданій до суду 31.05.2016 заяві повідомив, що він відповідно до ст. 534 ЦК України отримані від 1-го відповідача грошові кошти зарахував як погашення пені, 3% річних, інфляційних втрат і 97359,16 грн в рахунок погашення основного боргу, тому 1-й відповідач має перед ним суму основної заборгованості у розмірі 9244,84 грн.

Суд не погоджується з такою позицією позивача, оскільки статтею 534 ЦК України передбачено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:

у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;

у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

у третю чергу сплачується основна сума боргу.

У цій статті йде мова про платіж для виконання грошового зобов'язання, а пеня, 3% річних та інфляційні втрати не відносяться до грошових зобов'язань, а є мірами відповідальності за невиконання грошових зобов'язань.

Відповідно до пунктів 1 - 1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України , є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Грошове зобов'язання виражається в грошових одиницях України або в грошовому еквіваленті в іноземній валюті. Якщо зобов'язання виражене в банківському металі, то відповідне правовідношення не є грошовим зобов'язанням, і до нього не застосовуються норми про відповідальність за порушення такого зобов'язання.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

1-й відповідач платіжним дорученням від 23.05.2016 перерахував позивачу грошові кошти за отриманий товар, про що зазначив у призначення платежу, чим з простроченням, але повністю виконав грошові зобов'язання з оплати товару.

Таким чином основний борг 1-м відповідачем погашений після порушення провадження у справі, тому провадження в цій частині вимог підлягає припиненню на підставі п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом п.7.2 договору сторони дійшли згоди про те, що за порушення встановлених договором термінів оплати обладнання більше ніж на 30 днів, винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі 0,04% від суми заборгованості за кожний день прострочки.

Перевіривши здійснений позивачем у позовній заяві розрахунок пені за період з 05.02.2016 по 25.04.2016 на суму 3454,00 грн, суд дійшов висновку про її обгрунтовність.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до приписів п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

Так, на підставі приписів ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних за період з 06.01.2016 по 09.03.2016 у сумі 972,00 грн та інфляційні втрати за період з січня по березень 2016 року у сумі 1600,00 грн, перевіривши які суд дійшов висновку про їх обгрунтованість.

Стосовно договору поруки між позивачем та 2-м відповідачем суд зазначає, що датою укладення договору вказано 21.12.2016. Пунктами 4.1 та 4.3 договору передбачено, що договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами. строк дії поруки 2 роки. Таким чином договір поруки не може мати відношення до правовідносин, стосовно яких розглядається ця справа.

Таким чином, позов слід визнати обгрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в частині вимог до 1-го відповідача про стягнення 3% річних у сумі 972,00 грн, інфляційних нарахувань на суму боргу в сумі 1600,00 грн, 3454,00 грн пені, в частині вимог про стягнення 106604,00 грн основного боргу провадження по справі підлягає припиненню, в задоволенні вимог до 2-го відповідача слід відмовити.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, витрати на оплату судового збору покладаються на 1-го відповідача, як на сторону, з вини якої виник спір, в сумі 1651,95 грн, 37,50 грн судових витрат в частині безпідставних вимог до 2-го відповідача покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 80 ч.1 п.11 , 82, 84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Дніпропетровської області

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча", м. Маріуполь Донецької області, (код ЄДРПОУ 00191129) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Теплотехніка", м. Дніпро, проспект Д. Яворницького, 93, код 31402141, пеню у розмірі 3454,00 грн, 3 % річних у розмірі 972,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 1600,00 грн, витрати по сплаті судового збору у сумі 1651,95 грн, видати позивачу наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В частині вимог про стягнення 106604,00 грн основного боргу провадження по справі припинити.

4. В задоволенні вимог до товариства з обмеженою відповідальністю "НПП "Електротепломаш" відмовити.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано - 08.08.2016.

Суддя ОСОБА_2