Рішення № 59499072, 04.08.2016, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

Справа № 489/6858/15-ц

Номер провадження 2/489/225/16

РІШЕННЯ

Іменем України

04 серпня 2016 року місто Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Кокорєва В. В.,

при секретарі Недавній А. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 (далі-позивач) до ОСОБА_3 (далі-відповідач 1), ОСОБА_4 (далі-відповідач 2), ОСОБА_5 (далі-відповідач 3), третя особа - ОСОБА_6 про визнання удаваним договору дарування частки житлового будинку, застосування до договору правил купівлі-продажу та переведення прав і обов'язків покупця,

встановив

В жовтні 2015 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що йому та його дружині на праві приватної власності належав житловий будинок. В травні 2014 року ними був проданий вказаний будинок за наполяганнями дочки та онука, після чого кошти від продажу будинку відразу отримав не позивач з дружиною, а їх донька з онуком. Позивач зазначає, що відповідачі обманули їх, оскільки новопридбаний будинок оформили не на них, а на онука. Позивач вказав, що вважає вказаний правочин удаваним.

З цих підстав позивач просив суд визнати удаваним договір дарування 23/50 часток спірного будинку як вчинений для приховання договору купівлі-продажу вказаної частки будинку; перевести права покупця вказаного будинку по цьому договору купівлі-продажу на позивача.

14.01.2016 до суду надійшло заперечення.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував.

Відповідачі та третя особа в судове засідання не з'явились, подали заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Дослідивши докази у справі, суд встановив такі обставини та відповідні правовідносини.

Відповідно до договору міни від 04.09.2007 ОСОБА_6 отримала у власність житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з відомостями про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно від 04.09.2007 вказаний житловий будинок зареєстрований за ОСОБА_6

06.05.2014 ОСОБА_6 уповноважила ОСОБА_4 з питань, пов'язаних з державною реєстрацією та розпорядженням належного їй нерухомого майна - житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, на умовах та за ціною на власний розсуд представника. (згідно з довіреністю від 06.05.2014)

Згідно з договором купівлі-продажу від 27.05.2014 ОСОБА_4, яка діяла від імені ОСОБА_6 передала у власність ОСОБА_1 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1. Продаж житлового будинку разом з земельною ділянкою вчинявся за 65250,00 грн.

Відповідно до заяви, що міститься у матеріалах справи, позивач надав свою згоду дружині ОСОБА_6 на продаж спірного будинку. Заява підписана позивачем та зареєстрована нотаріусом 27.05.2014.

Відповідно до договору дарування від 20.06.2014 ОСОБА_5 передала безоплатно у власність ОСОБА_3 23/50 часток у праві спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_2.

Відповідно до постанови про закриття кримінального провадження від 24.03.2015 обставин, які б вказували на вчинення відносно ОСОБА_7 протиправних дій не встановлено.

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільству, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частинами 1, 3статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до роз'яснень, викладених в п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 6 листопада 2009 року, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ч.1 ст .717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до ч. 2 ст. 717 ЦК України договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. Зазначене положення статті цього Кодексу відображає сутність договору дарування і вказує на його основну відмінність від оплатних договорів - перехід права власності на предмет договору до обдарованого без надання будь-якої зустрічної матеріальної чи нематеріальної компенсації дарувальникові.

В той же час, для визнання правочину удаваним слід мати на увазі, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди. Наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди недостатньо.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

З аналізу ст. 235 ЦК України вбачається, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

Закон не передбачає недійсність удаваного правочину, а лише вказує на застосовування до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі.

В п. 25 Постанови Пленум Верховного суду України №9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про визнання його недійсним.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Для того, щоб суд визнав «справжній» (а не удаваний) договір укладеним, необхідно довести, що між сторонами на час укладення договірних відносин була досягнута домовленість щодо всіх істотних умов договору.

Як вбачається з пояснень позивача, він вважає, що кошти від проданого ним та його дружиною будинку, що належав їм на праві власності одразу забрали відповідачі. І наступний договір дарування є удаваним, оскільки насправді відповідачі купили будинок за ці гроші, які отримали від продажу попереднього.

В судовому засіданні встановлено, що будинок по АДРЕСА_1 належав на праві власності ОСОБА_6, що спростовує посилання позивача на те, що вказане нерухоме майно належало йому та його дружині на праві приватної власності. Крім того, заява, що міститься в матеріалах справи свідчить про надання позивачем згоди на продаж ОСОБА_6 її будинку.

Щодо посилання позивача на те, що ні позивач, ні його дружина кошти від продажу вище вказаного будинку не отримували, оскільки їх відразу забрали відповідачі, то суд зазначає таке.

Відповідно до довіреності, яка видана на ім'я відповідача ОСОБА_4, остання уповноважена ОСОБА_6 на вирішення питань, пов'язаних з державною реєстрацією та розпорядженням нерухомого майна, яке належить ОСОБА_6 на праві власності.

Крім того, у відповідності до договору купівлі-продажу від 27.05.2014 "…65250,00 грн….які представник продавця одержав від покупця до підписання цього договору".

Тому отримання коштів відповідачем ОСОБА_4 відповідає волі продавця та умовам укладеного договору.

Позивачем не надано суду доказів, що фактично між сторонами укладено договір купівлі-продажу, а не дарування. Посилання позивача на те, що при вчиненні спірного договору дарування насправді було передано кошти, отриманні від продажу попереднього будинку та що такий будинок купувався для проживання в ньому позивача і його дружини не підтверджено жодним доказом.

Вимоги позивача про переведення права покупця спірного житлового будинку по договору купівлі-продажу на позивача є похідними та у зв'язку з відмовою у задоволенні первісної вимоги також не підлягають задоволенню.

Дослідивши докази долучені до матеріалів справи щодо їх належності і допустимості, оцінивши їх в сукупності, суд дійшов висновку про те, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити через недоведеність.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 15, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд

вирішив

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6 про визнання удаваним договору дарування частки житлового будинку, застосування до договору правил купівлі-продажу та переведення прав і обов'язків покупця - відмовити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 487,2 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Миколаївської області через Ленінський районний суд м. Миколаєва шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а у разі оскарження особою, яка не була присутня під час проголошення рішення - з моменту отримання копії рішення.

Суддя В. В. Кокорєв