Ухвала суду № 59493475, 02.08.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 171/739/15-ц Головуючий у І інстанції

Провадження 22-ц/774/971/к/16 Чумак Т. А.

Категорія 54 ( І ) Доповідач Соколан Н.О.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 серпня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Соколан Н.О.,

суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П.

за участю: секретаря Чубіної А. В.,

позивача ОСОБА_2,

представників відповідача Накрапас Наталії Петрівни, Калабаєвої Світлани Анатоліївни

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апостолівського районного суду м. Кривого Рогу від 29 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до комунального підприємства «Зеленодольський міський водоканал», третя особа - Апостолівський центр зайнятості населення, про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2015 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про визнання незаконним наказу про звільнення , поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди

В обґрунтування своїх вимог послався на те, що працював у відповідача на посаді юрисконсульта з 18.11.2004 року по 02.03.2015 року, після чого на підставі наказу № 38к був звільнений за п.1 ст.40 КЗпП України. Вважає звільнення його 02.03.15 року незаконним, оскільки директор підприємства у своїх наказах не обґрунтувала необхідність скорочення штату та звільнення, фактично на підприємстві не відбулося скорочення, оскільки на займану ним посаду було прийнято іншу особу, профспілкова організація не надала своєї згоди на його звільнення, відповідач не повідомив державну службу зайнятості про майбутнє вивільнення, відповідач не склав новий штатний розпис, його було звільнено через 20 днів після закінчення 2-місячного строку після видачі наказу про його скорочення, крім того, йому не було запропоновано інші вільні посади на підприємстві, не було проведено повний розрахунок у день звільнення та він не був письмово повідомлений про нараховані суми при звільненні.

Рішенням Апостолівського районного суду м. Кривого Рогу від 29 лютого 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до КП «Зеленодольський міський водоканал» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність обставинам справи рішення суду, ухваленого з порушенням норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про задоволення позовних вимог.

Вважає, що суд першої інстанції не взяв до уваги обставини справи, які мають значення для вирішення справи: відповідач не надав доказів того, що відбулась реорганізація виробництва, яка призвела до скорочення посади юрисконсульта, зараз на підприємству цю роботу виконує ОСОБА_5, яка була допитана у судовому засіданні та, попри зацікавленість, частково підтвердила доводи позивача. Суд дійшов помилкового висновку про те, що повторне неотримання письмової згоди профспілкової організації надає право звільнити робітника. Крім того, відповідачем не надано доказів того, що позивачу були запропоновані вільні вакансії. Так, вакантною була посада начальника планово-економічного відділу, яка позивачу не пропонувалась; неявка позивача на засідання профкому, який фактично дав згоду на звільнення, через півроку після звільнення нічого не вирішувала.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції під час розгляду справи, позивач працював у відповідача на посаді юрисконсульта згідно наказу № 137к від 17.11.2004 року (а.с.76).

14.11.2014 року відповідачем видано наказ № 146 «Про заходи щодо оптимізації витрат підприємства на 2015 рік…».

12.12.2014 року директором КП «Зеленодольський міський водоканал» видано наказ № 163 про скорочення з 03.03.2015 року посади юрисконсульта та звільнення в зв'язку зі скороченням штату позивача з 02.03.2015 року, про що було повідомлено позивача (а.с.24, 4).

Наказом № 37а від 02.03.2015 року (а.с.29) посада юрисконсульта виведена зі штатного розпису з 03.03.2015 року.

З довідки, наданої відповідачем (а.с.25), встановлено, що станом на 13.02.2015 року були вільними наступні посади: озеленювач, слюсар по ремонту автомобілів, слюсар аварійно-відновлювальних робіт, електромонтер по ремонту та обслуговуванню електроустановок, машиніст насосних установок, які були запропоновані позивачу, що підтвердив позивач в судовому засіданні та пояснив, що він не виявив бажання працювати на запропонованих йому посадах.

16.12.2014 року за вих. № 1928 директор КП «Зеленодольський міський водоканал» звернулася до профспілкового комітету підприємства з поданням про надання згоди на звільнення позивача на підставі п.1 ст.40 КЗпП України (а.с. 26, 27).

22.01.2015 року за вих. № 184 директором підприємства направлено листа щодо надання згоди на звільнення з 02.03.2015 року позивача (а.с.43).

16.12.2014 року за № 06 у профспілковому комітеті КП «Зеленодольський міський водоканал» зареєстровано вказане подання адміністрації.

22.01.2015 року за № 01 зареєстровано лист адміністрації про надання згоди на звільнення.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем додержано норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, передбачені ст.ст. 40, 492 КЗпП України, оскільки позивача було попереджено про наступне вивільнення за 2 місяці, посаду, яку займав позивач, було скорочено, позивачу було запропоновано іншу роботу на підприємстві згідно наявних вакансій, але позивач відмовився від переведення на іншу роботу. Крім того, відповідачем дотримано вимоги ст.43 КЗпП України щодо звернення 16.12.2014 року до профспілкового органу з поданням про розірвання трудового договору з позивачем в зв'язку зі скороченням штату. Згоду отримано під час розгляду справи в суді.

Колегія суддів погоджується з цими висновками, виходячи з наступного.

Частиною 5 ст. 43 КЗпП України встановлено, що виборний орган первинної профспілкової організації повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмові формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що профспілковий орган дав згоду на розірвання трудового договору.

На підставі п.1 ч.1, ч.2 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у п. 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до положень ст.492 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.92 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами), розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясовувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до п.3 ст. 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис, тому вимоги позивача про скасування наказів про скорочення посади юрисконсульта та звільнення в зв'язку зі скороченням є безпідставними і не підлягають задоволенню, оскільки вказане рішення прийнято правомочним органом у встановленому порядку в межах повноважень.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не надав доказів того, що відбулась реорганізація виробництва, яка призвела до скорочення посади юрисконсульта, спростовуються показання самого позивача ОСОБА_2, який в судовому засіданні суду апеляційної інстанції пояснив, що на підприємстві дійсно скорочена посада юриста, а роботу юриста наразі виконує інший працівник, який обіймає посаду техніка.

Цими ж поясненнями позивача ОСОБА_2 спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що йому не пропонувались інші посади на підприємстві. В судовому засіданні апеляційної інстанції він пояснив, що йому були запропоновані інші посади, від яких він відмовився, але безпідставно йому не пропонувалась вакантна посада начальника планово-економічного відділу. Однак позивач пояснив, що він не має відповідної освіти та досвіду для зайняття цієї посади.

Доводи апеляційної скарги щодо ненадання згоди профкому, який фактично дав згоду на звільнення через півроку після звільнення не можуть бути взяті до уваги, оскільки, як вбачається з протоколу № 65 від 26.08.2015 року (а.с. 55-58), під час позачергового засідання виборного органу первинної профспілкової організації дано згоду на звільнення та зазначено, що звільнення ОСОБА_2 проведено без порушень законодавства.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів прийшла до висновку, що обставини справи судом з'ясовані в повному обсязі, висновки суду відповідають встановленим обставинам і підтверджуються належними доказами.

Оскільки порушень норм матеріального і процесуального права, що могли б слугувати підставою для скасування чи зміни рішення суду, колегією суддів не встановлено, а перевірені доводи заявника висновків суду не спростовують, то підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2відхилити.

Рішення Апостолівського районного суду м. Кривого Рогу від 29 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: