Ухвала суду № 59491542, 20.07.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" липня 2016 р. м. Київ К/800/64324/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

при секретарі Корецькому І.О.,

розглянувши у судовому засіданнікасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОЗЗІ-ФУД»

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 19.04.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2013

у справі № 2а-1360/12/1070 Київського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «ФОЗЗІ-ФУД»

до Державної податкової інспекції у Києва-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби (ДПІ)

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 19.04.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2013, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заперечуючи проти касаційної скарги, ДПІ просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 61661,68 згідно з податковим повідомленням-рішенням від 23.11.2011 № 0002992302, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 16.11.2011 № 0284/101323/32294926, про порушення позивачем пунктів 9, 12 ст. 3, ст. 6 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (Закон № 265/95-ВР), а саме: не забезпечено щоденне друкування фіскальних звітних чеків за 25.07.2011, 26.07.2011, 27.07.2011, 28.07.2011, 29.07.2011, 30.07.2011; наявність за місцем реалізації товару загальною вартістю 29810,84 грн., не облікованого належним чином.

Відповідно до пунктів 9 та 12 ст. 3 Закону № 265/95-ВР суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані: щоденно друкувати на реєстраторах розрахункових операцій (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг) фіскальні звітні чеки і забезпечувати їх зберігання в книгах обліку розрахункових операцій; вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів (наданих послуг).

Згідно з пунктом 4 ст. 17 цього Закону у разі невиконання щоденного друку фіскального звітного чеку або його незберігання в книзі обліку розрахункових операцій за рішенням відповідних органів державної податкової служби України до суб'єктів підприємницької діяльності застосовується фінансова санкція у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За змістом норм пункту 9 ст. 3 та пункту 4 ст. 17 Закону № 265/95-ВР не виконання протягом певного періоду обов'язку щодня друкувати фіскальний звітний чек, є продовжуваним порушенням, а не зберігання цього чеку у книзі обліку розрахункових операцій (КОРО) - триваючим.

Враховуючи, що згідно зі статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, за дії (бездіяльність), які у своїй сукупності складають єдине продовжуване чи триваюче правопорушення, можливо притягнути до відповідальності лише один раз.

Отже, за вчинення порушень, про які йдеться у пункті 4 статті 17 Закону № 265/95-ВР, відповідний орган державної податкової служби України може застосувати лише одну фінансову санкцію у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від кількості виявлених під час перевірки суб'єкта підприємницької діяльності, який здійснює розрахункові операції за товари (послуги), випадків невиконання щоденного друку фіскального звітного чеку та/або його незберігання в книзі обліку розрахункових операцій.

Такий зміст правового регулювання відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 16.04.2013 у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у м. Євпаторії Автономної Республіки Крим про визнання незаконним та скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, яка у силу норм ст. 244-2 КАС України є обов`язковою для всіх судів.

Статтею 6 Закону № 265/95-ВР передбачено, що облік товарних запасів фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності ведеться у порядку, визначеному чинним законодавством, а юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) - у порядку, визначеному відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку. Облік ведеться з урахуванням особливостей, встановлених для суб'єктів малого підприємництва. Обов'язок із ведення обліку товарних запасів не застосовується до осіб, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку придбаних або проданих товарів.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до товариства за порушення пункту 12 ст. 3 Закону № 265/95-ВР, суди попередніх інстанцій виходили з того, що на реалізації в господарській одиниці товариства знаходився товар, на який не були надані облікові документи.

З таким висновком суду не можна погодитись, оскільки він зроблений без з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом вказаних норм покладений на суб'єкта підприємницької діяльності обов`язок ведення обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації не звужений до обов`язку зберігати документи, виписані по факту господарських операцій з придбання товарів, безпосередньо в місці реалізації товарів, оскільки метою законодавчого припису щодо ведення обліку товарних запасів, як і інших норм Закону № 265/95-ВР, є забезпечення контролю з боку держави при здійсненні суб'єктами підприємницької діяльності розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Більше того, розгалужена система господарських одиниць, через які здійснюється підприємницька діяльність одним і тим же суб'єктом, робить неможливим зберігання документів щодо обліку товарних запасів за місцем реалізації.

Факт недотримання позивачем норм пункту 12 ст. 3 Закону № 265/95-ВР не може вважатися встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Як встановлено у судовому процесі, під час перевірки не було надано документів щодо обліку товарів, які знаходилися в реалізації в одній із господарських одиниць товариства. Однак, позивач посилається на те, що такі документи у нього на час перевірки були, але знаходилися за місцем здійснення бухгалтерського обліку, та були надані ним до заперечень до акту перевірки протягом п'яти робочих днів після отримання акту перевірки (а.с. 17-20).

Відповідно до частини 1 пункту 44.6 ст. 44 ПК у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті, платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення (частина 2 цієї статті).

Згідно з пунктом 44.7 ст. 44 ПК у разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи).

Протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні.

У разі якщо під час проведення перевірки платник податків надає документи менше ніж за три дні до дня її завершення або коли надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу менше ніж за три дні до дня завершення перевірки, проведення перевірки продовжується на строк, визначений статтею 82 цього Кодексу.

У разі якщо надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу після завершення перевірки або у разі надання таких документів відповідно до абзацу другого цього пункту, контролюючий орган має право не приймати рішення за результатами проведеної перевірки та призначити позапланову документальну перевірку такого платника податків.

Як свідчить копія приєднаних до матеріалів справи письмових заперечень від 23.11.2011 на акт фактичної перевірки від 16.11.2011, до них були додані копії накладних на 42 аркушах (а.с. 20). У випадку підтвердження у судовому процесі доводів позивача, що заперечення разом з документами щодо обліку товару, що знаходився на реалізації, були подані з дотриманням встановленого абзацом другим пункту 44.7 ст. 44 ПК строку, такі документи мали бути враховані контролюючим органом при прийнятті рішення за результатами перевірки, а при їх неврахуванні - досліджені та оцінені судом як доказ наявності або відсутності з боку позивача порушення норм пункту 12 ст.3 Закону № 265/95-ВР.

Ці обставини входять до предмету доказування при вирішення даного спору, а їх не встановлення призвело до передчасних висновків щодо результату його розгляду.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України.

Наведені вище порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права унеможливлюють висновок щодо правильності вирішення спору, а відтак у відповідності до частин 2 та 4 ст. 227 КАС України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до частини 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі; встановити підстави для призначення перевірки; у разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 КАС України.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОЗЗІ-ФУД» задовольнити частково, скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 19.04.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2013, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: ПідписЄ.А. УсенкоСудді: ПідписО.А. Веденяпін ПідписМ.П. Зайцев