Ухвала суду № 59491532, 20.07.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" липня 2016 р. м. Київ К/800/56029/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013

у справі № 2а-2347/12/1370 Львівського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кіноконцертний комплекс «Прометей»

до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби (ОДПІ)

про визнання неправомірними та протиправними дій, визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 13.07.2012 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013 постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено: визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 07.03.2012 № 0000602301, № 0000592301.

У касаційній скарзі ОДПІ просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Позивач не скористався процесуальним правом подати заперечення проти касаційної скарги.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання, призначене на 20.07.2016 о 12 годині, уповноважених представників сторін касаційний перегляд справи відповідно до пункту 2 частини 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України здійснено в письмовому провадженні.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання із податку на прибуток, ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 08.02.2012 № 128/23-1/34005923. Згідно з цим актом товариство порушило норми пункту 4.1 ст.4, підпункту 8.4.3 пункту 8.4 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР), підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР), підпункту 136.1.1 пункту 136.1 ст. 136, пунктів 146.13, 146.14 ст. 146 Податкового кодексу України (ПК): занизив валовий доход за 2010 рік на 3289,00 грн. та за ІІІ квартал 2011 року на 153488,00 грн. у зв'язку з включенням в повному розмірі суми перевищення виручки від продажу над балансовою вартістю часток комплексу «Прометей» за рахунок завищення їх балансової вартості на вартість підрядних послуг, отриманих від ТОВ «Іртас» за нікчемним правочином; завищив податковий кредит за травень, липень 2010 року на 83155,00 грн. за нікчемними правочинами з поставки від ТОВ «Іртас» та ТОВ «Віктор Ко» підрядних послуг з реконструкції комплексу «Прометей», у результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 36124,00 грн. у податковому обліку за 2010 рік, ІІ-ІІІ квартали 2011 року; ПДВ на 83155,00 грн. у податковому обліку за травень, липень 2010 року. Висновки про нікчемність правочинів з ТОВ «Іртас» та ТОВ «Віктор Ко» та безтоварність господарських операцій з цими суб'єктами господарювання обґрунтовано посиланнями на ознаки фіктивності їх діяльності, зокрема: відсутність у них основних фондів (складських приміщень, транспортних засобів тощо) та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для здійснення господарської діяльності; посиланням на отримані під час здійснення заходів податкового контролю письмові пояснення громадянки ОСОБА_4, директора та головного бухгалтера ТОВ «Іртас», в яких вона заперечила своє відношення до господарської діяльності товариства.

За наслідками перевірки ДПІ стосовно позивача прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.03.2012: № 0000592301 - про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на 83155,00 грн. за основним платежем та 20789,00 за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000602301 - про збільшення грошового зобов'язання із податку на прибуток на 36124,00 грн. за основним платежем та 206,00 за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку позивачу від ТОВ «Іртас» та ТОВ «Віктор Ко» підрядних послуг із реконструкції кіноконцертного комплексу «Прометей», який знаходиться за адресою: м. Дрогобич, вул. Шевченка, 1, сторони підписали акти приймання виконаних будівельних робіт, від імені цих постачальників виписані податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит у податкових деклараціях з ПДВ за травень, липень 2010 року, а також збільшив на вартість цих послуг балансову вартість основних фондів, що при продажу частини комплексу «Прометей» призвело до заниження валового доходу.

Відповідно до пункту 4.1 ст.4 Закону № 334/94-ВР валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно з підпунктом 8.4.3 пункту 8.4 ст.8 цього Закону у разі виведення з експлуатації окремих об'єктів основних фондів групи 1 у зв'язку з їх продажем балансова вартість групи 1 зменшується на суму балансової вартості такого об'єкта.

Сума перевищення виручки від продажу над балансовою вартістю окремих об'єктів основних фондів групи 1 та нематеріальних активів включається до валових доходів платника податку, а сума перевищення балансової вартості над виручкою від такого продажу включається до валових витрат платника податку.

Відповідно до пункту 146.13 ст. 146 ПК (у редакції. чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків у яких виник спір) сума перевищення доходів від продажу або іншого відчуження над балансовою вартістю окремих об'єктів основних засобів та нематеріальних активів включається до доходів платника податку, а сума перевищення балансової вартості над доходами від такого продажу або іншого відчуження включається до витрат платника податку.

Сума перевищення доходів від продажу або іншого відчуження над первісною вартістю придбання невиробничих основних засобів та витрат на ремонт, що здійснюються для підтримання об'єкта в робочому стані, включається до доходів платника податку, а сума перевищення первісної вартості над доходами від такого продажу або іншого відчуження включається до витрат платника податку.

Сума перевищення доходів від продажу або іншого відчуження безоплатно отриманих основних засобів або нематеріальних активів над вартістю таких основних засобів або нематеріальних активів, що була включена до складу доходів у зв'язку з отриманням, включається до доходів платника податку, а сума перевищення вартості, що була включена до складу доходів у зв'язку з безоплатним отриманням над доходами від такого продажу або іншого відчуження включається до витрат платника податку.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі, в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (в редакції до внесення змін Законом України від 04.07.2013 № 408-VІ).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податку на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).

Заперечуючи проти адміністративного позову та обґрунтовуючи правомірність збільшення у податковому обліку позивача валового доходу, зменшення суми податкового кредиту, ОДПІ у судовому процесі посилається на обставини, які спростовують реальний характер поставки позивачу від ТОВ «Іртас» та ТОВ «Віктор Ко» підрядних послуг, позбавляють документи, підписані з посилання на правочини з ТОВ «Іртас», значення доказів права на податковий кредит. Так, контролюючий орган звертає увагу суду на такі обставини, як відсутність у вказаних постачальників основних фондів (складських приміщень, транспортних засобів тощо) та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для здійснення господарської діяльності, на пояснення громадянки ОСОБА_4, керівник та головний бухгалтер ТОВ «Іртас», в яких вона заперечила своє відношення до господарської діяльності цього товариства; постанову Сихівського районного суду м. Львова від 29.12.2011 у справі № 1-104/11 (а.с. 219-222, т.1). Згідно з вказаною постановою на підставі пункту «в» ст.1 , ст.6 Закону України «Про амністію у 2011 році», поміж іншими звільнено ОСОБА_5 (директор ТОВ «Віктор Ко») та від кримінальної відповідальності, передбаченої частиною 3 ст. 27, частиною 3 ст. 28, частиною 2 ст. 205 Кримінального кодексу України та ОСОБА_4 - частиною 2 ст. 27, частиною 2 ст. 205 КК України.

Відповідно до частини 1 ст. 205 Кримінального кодексу України фіктивним підприємництвом є створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона

За змістом цієї норми злочинна діяльність особи, яка вчинила фіктивне підприємництво, не обмежується операціями з окремими суб'єктами господарювання, а охоплює всю діяльність та свідчить про використання фіктивного підприємства (виключно з метою здійснення злочинної діяльності).

Суд першої інстанції, на відміну від апеляційного суду, правильно застосував частину 4 ст. 72 КАС України, взяв до уваги підстави для звільнення громадян ОСОБА_5 та ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за скоєння фіктивного підприємництва щодо ТОВ «Іртас» та ТОВ «Віктор-Ко» згідно з постановою Сихівського районного суду м. Львова від 29.12.2011, врахував відсутність у вказаних товариств матеріально-технічної можливості здійснювати господарську діяльність, письмові свідчення як підозрюваного громадянки ОСОБА_4 від 04.11.2010 (а.с. 134-136, т.1-й), дав правильну оцінку доказам у справі та дійшов обґрунтованого висновку про безтоварність поставки позивачу від цих постачальників підрядних послуг, а відтак і про правомірне збільшення ОДПІ суми валових доходів та зменшення суми податкового кредиту в податковому обліку позивача.

Відповідно до пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України 30.05.1997 № 165, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за №233/2037 (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Державної податкової адміністрації України від 08.10.1998 N 469) (втратив чинність згідно з наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 № 969) всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця

Відповідно до пункту 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України 21.12.2010 № 969, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 р. за № 1401/18696 (втратив чинність згідно з наказом Міністерства фінансів України від 1 листопада 2011 року № 1379), всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

У постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 у справі позовом ТОВ «Нафта» до Шосткинської МДПІ про визнання висновків перевірки неправомірними, визнання чинним договору, скасування податкових повідомлень-рішень (справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Відповідно до частини 1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів

Відповідно до частини 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 цієї статті).

Застосування судом першої інстанції норм матеріального права при вирішенні спору у цій справі відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій в постанові від 27.03.2012 у справі за позовом Приватного підприємства «Ангара» до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетного відшкодування, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

З огляду на викладене, у суду апеляційної інстанції не було підстав, встановлених ст. 202 КАС України, для скасування постанови суду першої інстанції.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області задовольнити, скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13.07.2012 - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: ПідписЄ.А. УсенкоСудді: ПідписО.А. Веденяпін підписМ.П. Зайцев